Українське сімейне право - Ромовська 3.В. - 6. Мотиви, причини та підстави розірвання шлюбу

У Кодексі 1926 р. терміни "мотиви", "причини" та "підстави" стосовно розірвання шлюбу не вживалися.

Указ Президії Верховної Ради СРСР 8 червня 1944 р. зобов'язував громадян указувати в позовних заявах мотиви розірвання шлюбу.

Пленум Верховного Суду СРСР у Постанові від 16 вересня 1949 р. зобов'язав суди мати на увазі, що тимчасовий розлад у сім'ї і конфлікти між подружжям, викликані випадковими причинами, так само як і необґрунтоване серйозними доводами небажання одного або двох із подружжя продовжувати шлюб, не можуть вважатися достатньою підставою до розірвання шлюбу.

Мотив

Вирішення одним із подружжя або дружиною і чоловіком про необхідність розірвання шлюбу завжди умотивоване. ("Хочу мати дітей, тому й пішов з дому. Зараз живу з іншою жінкою, яка вагітна"; "Боюся народити хвору дитину, втомилася жити з постійно п'яним чоловіком"; "Не витримую того психологічного терору, який щоденно чинять щодо мене дружина та її мати"; "Десять років промучилася з чоловіком, хочу жити по-людськи").

Мотив є усвідомленою спонукою до дії, обов'язковою психологічною передумовою кожної вольової діяльності. Оскільки мотиви народжуються у свідомості кожної людини, здатної мислити і діяти самостійно, вони індивідуальні, як і кожна людина. Мотиви поведінки однієї особи можуть видаватися, з точки зору іншої, вагомими і дріб'язковими, глибоко осмисленими і "вибуховими", триваючими і швидкоминучими. Таку оцінку мотивам своєї поведінки згодом може давати й сама особа.

Але мотиви не можуть бути "дійсними" чи "недійсними". А це означає, що підстав для використання у ст. 40 КпШС словосполучення "дійсні мотиви" не було160. Характеристика мотиву звернення з позовом чи з заявою про розірвання шлюбу завжди розпочинається словами "хочу", "не бажаю", "не можу", "боюся", "не буду", "не витримую", "набридло" тощо. Мотив визначає індивідуальне ставлення особи до причин, тобто до явищ об'єктивної реальності, отже є фактором суб'єктивним.

Одні й ті ж обставини подружнього життя можуть викликати неоднакову реакцію, стимулюючи до різних видів поведінки. Трапляється, що одні прощають численні провини, а другі - не прощають і однієї. Тому суд має виясняти не стільки мотиви, скільки причини звернення до суду.

Привід

Привід - це завжди зовнішня, часом випадкова обставина, яка, проникаючи у свідомість особи, стимулює її до певної дії.

Приводом до подання до суду позову про розірвання шлюбу може бути невиконання обіцянки (чоловік запевняв, що більше не питиме, але знову прийшов у нетверезому стані), випадкова зустріч, перегляд кінофільму, прочитання книги, порада матері, психолога чи подруги тощо.

Привід активізує мотиви, будить принишклі, приспані причини. Суд може з'ясувати, що було приводом до подання заяви про розірвання шлюбу, але це не матиме істотного значення для вирішення справи.

Причини

Перелік причин, які можуть зумовити звернення до суду з заявою про розірвання шлюбу, може бути дуже об'ємним.

їх можна розподілити за різними класифікаційними ознаками. М. Т. Оридорога поділяла ці причини (вона їх називала мотивами) натри групи:

1) негідна поведінка одного з подружжя;

2) фактичне припинення шлюбних відносин;

3) фізіологічні обставини361.

Л. В. Чуйко виділяла причини соціально - економічні, фізіологічні та психологічні, а також причини соціально - біологічного походження362.

Любов приходить без нашої заслуги... і щезає без нашої вини.

(Іван Франко)

Як зеленій конопельці у болоті гнити,

От так мені, сиротині, за нелюбом жити.

(З укр. нар. пісні)

Нещасна доля із нелюбом жить.

(Євген Гребінка)

А він хотів, щоб ти його роззула

Та ще й щоб руки не були, як лід.

(Ліна Костенко)

У Сімейному кодексі названі лише чотири причини розірвання шлюбу: небажання чоловіка мати дитину, нездатність його до зачаття дитини, небажання дружини мати дитину або нездатність її до зачаття дитини, тобто ті, які унеможливлюють здійснення дружиною чи чоловіком свого природного права та материнство та батьківство.

"Ревність, як іржа, губить серця"; "Лучче їсти хліб з водою, ніж жити з жінкою лихою"; "Від п'яного поли вріж та тікай"; "Тікають не від калача, а від бича"363. У цих витягах із народної філософії сконцентровані причини, які можуть затьмарити життя подружжя.

"Суд з'ясовує дійсні причини позову про розірвання шлюбу" - такою є настанова закону. їх з'ясування вимагає такту, уваги, поваги і, звичайно, часу, якого у судді завжди не вистачає. Остання обставина призводить до того, що часто з'ясовується лише "верхній шар" взаємин подружжя.

Чи зобов'язаний суд за будь-яку ціну "докопатися" до дійсної причини конфлікту? Ствердна відповідь на це запитання не узгоджувалася б з правом особи на таємницю особистого життя, а також із обов'язком суду поважати честь і гідність учасників цивільного процесу, закріпленим у ст. 5 ЦПК.

Підстава для розірвання шлюбу

Суб'єктивною підставою для розірвання шлюбу є небажання одного з подружжя перебувати у шлюбі, оформлене у вигляді заяви, поданої органові РАЦСу, або позовної заяви, поданої до суду. І я сказала: "Більше не прощу! Розлуки хочу! Чуєте, розлуки!"

(Ганна Чубач)

Такою суб'єктивною підставою є і спільна заява подружжя, подана до органу РАЦСу або суду.

При запереченні другого з подружжя щодо позову про розірвання шлюбу подальша доля шлюбу виходить за межі особистого вибору позивача, тому одного лише його небажання бути у шлюбі для розірвання шлюбу недостатньо.

Об'єктивні підстави для розірвання шлюбу судом у радянський період нашої історії ніколи не визначалися через перелік конкретних причин розірвання шлюбу, тобто не були формалізовані364.

"Шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї стали неможливими" - частини 2 ст. 40 Кодексу 1969 р. На підставі цієї норми був зроблений висновок про те, що підставою розірвання шлюбу є неможливість спільного життя подружжя і збереження сім'ї.365.

Таку законодавчу практику слід загалом визнати правильною. Закріплення в законі вичерпного переліку причин (у сенсі підстав) для розірвання шлюбу судом сприяло б тому, що в суді заінтересована особа концентрувала би свої зусилля на доведеності цих закріплених у законі обставин. Одночасно суд був би позбавлений обов'язку з'ясовувати інші обставини життя подружжя.

У частині 2 ст. 112 СК, порівняно із ч. 2 ст. 40 КпШС, підстава для розірвання шлюбу визначена точніше. Нею не є "неможливість" подальшого спільного проживання, бо можна заставити себе жити і з нелюбом. Не є нею і неможливість збереження сім'ї, адже розірвання шлюбу нерідко веде не до припинення сім'ї, а лише до зменшення її кількісного складу. В окремих випадках розірвання шлюбу має наслідком оздоровлення сім'ї і навіть її зміцнення.

З'ясування обставин життя подружжя може зумовити висновок суду про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення. А цей висновок буде підставою для постановления судом рішення про розірвання шлюбу.

Ф. вимагала розірвання шлюбу з тієї причини, що її чоловік неодноразово здійснював сексуальні домагання щодо її 13-річної дочки від першого шлюбу.

М. систематично зловживав спиртними напоями, часто приходив додому вночі, влаштовував бійки, виганяв дружину з дітьми з квартири.

У цих ситуаціях розірвання шлюбу відповідало інтересам не лише позивачок, а й дітей.

У разі розірвання шлюбу органом РАЦСу об'єктивні підстави для розірвання шлюбу чітко визначені у статтях 106-107 СК.

Відмова в позові

Відмова в позові про розірвання шлюбу трапляється дуже рідко. І цьому є ряд причин. Насамперед - неявка відповідача, через що суд втрачає можливість вислухати аргументи й другої сторони. Справжній вал справ, які суд має вирішити у встановлені законом терміни, об'єктивно не залишає часу для того, щоби вникнути у суть конфлікту між подружжям.

Б. О. та С. О. перебувають у шлюбі п'ять років, мають двох дітей. За позовом Б. О. шлюб було розірвано. Рішення суду оскаржив відповідач, оскільки, на його думку, причини конфлікту між ними не є надто серйозними, тому їхній шлюб ще можна зберегти.

Апеляційна скарга була задоволена, рішення районного суду було скасовано і в позові про розірвання шлюбу було відмовлено.

Скасування рішення суду

Скасування рішення суду про розірвання шлюбу апеляційним судом може мати наслідком повторний розгляд справи районним судом. І в цьому разі особливих проблем не виникне. Але вони все ж можуть появитися у разі задоволення касаційної скарги.

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України скасувала рішення районного суду і рішення колегії суддів Судової палати апеляційного суду про розірвання шлюбу на тій підставі, що відповідачка Г. не була повідомлена про розгляд справи судом, а тому її право на захист було порушено. Справа була повернута на розгляд до районного суду.

Проте відразу після вступу рішення районного суду в законну силу позивач Ж., який є іноземцем, зареєстрував розірвання шлюбу в органі РАЦС і одержав свідоцтво про розірвання шлюбу.

Виникло питання щодо долі шлюбу.

У цьому випадку скасування усіх попередніх судових рішень призвело до повернення на вихідну позицію: шлюб між Г. та Ж. слід вважати поновленим. Це дуже здивувало Ж., оскільки Г. фактично проживає з іншим чоловіком, але іншого трактування цієї ситуації бути не може. Процедура розірвання шлюбу має бути повторена, але уже з дотриманням права Г. на захист.

А якщо б Ж. одружився вдруге до розгляду справи судом касаційної інстанції?

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що суд касаційної інстанції при розгляді касаційної скарги має з'ясувати, чи не було зареєстровано розірвання шлюбу і чи не "взяв" хтось нового шлюбу. Якщо це уже сталося, то рішення суду про розірвання шлюбу може бути скасоване лише у разі істотного порушення норм матеріального та процесуального права.

Таким істотним порушенням вважається неповідомлення відповідача про розгляд справи про розірвання шлюбу. Отже, з огляду на те, що рішення суду про розірвання шлюбу може бути скасовано за касаційною скаргою і тоді, коли позивач перебуває уже у новому шлюбі, слід дуже уважно перевіряти докази про те, що відповідачка одержала повідомлення про розгляд справи.

Наслідки розірвання шлюбу

Розірвання шлюбу зумовлює різноманітні наслідки.

Розірвання шлюбу припиняє шлюб, а з ним й евентуальні можливості стати спадкоємцем за законом чи одержати право на відшкодування збитків та право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.

У розлучених виникає право на повторний шлюб.

Незважаючи на розірвання шлюбу, "залишкові явища "колишнього шлюбу часто продовжують існувати у формі збереження права спільної сумісної власності, збереження чи навіть виникнення права на аліменти.

Якщо причиною розірвання шлюбу одного з подружжя було зловживання спиртними напоями чи наркоманія, то він, звільнений від подружнього контролю, як правило, скочується у безодню.

Розірвання шлюбу часто розділяє одного з батьків з дітьми, що, незважаючи на причини розірвання шлюбу, не проходить для них безслідно.

Розірвання шлюбу створює психологічний дискомфорт, навіть для позивача, який, вигравши справу, не завжди може вважати себе переможцем. Розірвання шлюбу часто призводить до зміни структури соціальних зв'язків, які асоціювалися з подружжям. Розлучення нерідко відбивається на здоров'ї. Такі багатоаспектні негативні наслідки заслуговують того, щоб до розірвання шлюбу ставитися серйозно і використовувати його як спосіб захисту лише тоді, коли шлюбу реально уже немає чи коли він перетворився у важкі кайдани.

Плата за розірвання шлюбу

Для того, щоб зменшити кількість розлучень, була запроваджена специфічна плата за розірвання шлюбу.

Відповідно до Постанови ЦВК і РНК СРСР від 27 червня 1936 p., за реєстрацію першого розлучення належало сплатити 50 крб., другого - 150, третього і наступних - 300 крб. Однак такі "штрафні санкції" не призвели, та й не могли призвести, до стабілізації шлюбу.

Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р., суд мав визначити суму, яку належить сплатити при видачі свідоцтва про розлучення, у межах від 500 до 2000 крб. й встановити, з кого (з одного чи з обох) її слід стягти. Отже, суд міг присудити з одного 500 крб., а другого звільнити від сплати чи, наприклад, присудити з обох - по 1000 крб. Плата за розлучення не могла бути меншою 500 і більшою ніж 2000 крб.

Було також встановлено обов'язок сплатити 100 крб. при поданні до суду заяви про розірвання шлюбу.

Така плата мала стимулювати подружжя до того, щоб задуматися над прийняттям рішення розійтись366.

Однак, як і перед цим, встановлення обов'язку "заплатити" за розірвання шлюбу лише на короткий час зменшувало кількість заяв про розірвання шлюбу.

Згідно із частиною 6 ст. 203 ЦПК УРСР, у рішенні суду про розірвання шлюбу суд повинен був визначити суму, яка піддягає сплаті одним із подружжя або обома при реєстрації розірвання шлюбу в розмірі, передбаченому законодавством про державне мито. Відповідно до грошової реформи, проведеної у 1960 p., ця сума становила від 50 до 200 крб.

При її визначенні суди керувалися матеріальним становищем сторін та їхньою поведінкою у шлюбі. Непоодинокими були випадки, коли позивачі заявляли про готовність сплатити усю суму державного мита.

Перешкодою на шляху до розірвання шлюбу сплата цього державного мита також не стала.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито" від 23 січня 1993р. (із численними змінами) за реєстрацію розірвання шлюбу за взаємною згодою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, було встановлено державне мито у розмірі 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, за реєстрацію розірвання шлюбу органом РАГС за заявою одного з подружжя - 0,3, за реєстрацію розірвання першого шлюбу за рішенням суду - від 0,5 до 1, а повторного - від 1 до 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян

Оскільки цей мінімум нині встановлений у 17 гривень, то розмір державного мита за реєстрацію розірвання шлюбу виглядає більш ніж дивно. Він не лише не є джерелом, хай незначним, поповнення бюджету, а й не виконує щонайменшої виховної функції.

Розмір державного мита слід різко збільшити. Це, як засвідчує практика, не зменшить кількість розлучень. Але розмір державного мита може бути індикатором правомірності чи неправомірності поведінки дружини та чоловіка у шлюбі, а також певною мірою засобом сатисфакції того, хто був скривджений у шлюбі.

Прізвище після розірвання шлюбу

Згідно із первісною редакцією статті 123 Кодексу 1926 р., збереження права на шлюбне прізвище після розірвання шлюбу залежало від дозволу того, чиє прізвище стало прізвищем сім'ї. У цій же статті, але вже у редакції Указу Президії Верховної Ради УРСР від 15 вересня 1945 р., було записано про те, що "при розлученні суд, за бажанням розлучених дружин, які носили у шлюбі спільне прізвище, присвоює кожному з них дошлюбне прізвище".

У Кодексі 1969 р. такий спосіб вирішення питання прізвища після розірвання шлюбу був збережений: "Один з подружжя, що змінив своє прізвище при одруженні на інше, має право і після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем, або на його вимогу присвоюється дошлюбне прізвище" (ст. 43). У першій редакції статті 183 КпШС було зазначено, що при реєстрації розірвання шлюбу прізвища осіб, які розлучаються, записується відповідно до рішення суду. Якщо розірвання шлюбу було проведено органом ЗАГС, то їхні прізвища записуються відповідно до заяви цих осіб.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 1 вересня 1980 р. у статті 183 КпШС були внесені зміни: "один з подружжя, який бажає, щоб йому було присвоєне дошлюбне прізвище, повинен заявити про це в органах ЗАГС при реєстрації розірвання шлюбу. Про присвоєння одному з подружжя дошлюбного прізвища органи ЗАГС проводять відповідний запис". Зрозуміло, що заяву належало подати до органу ЗАГСу, і запис мав робитися одним, а не багатьма органами ЗАГСу.

Згідно зі статтею 113 СК, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку із реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Це означає, що, як і раніше, на подальше використання прізвища, присвоєного у зв'язку з реєстрацією шлюбу, непотрібно нічиєї згоди.