Цивільне право - Майданик P.A. - Правова природа і місце корпоративних правовідносин

Корпоративні відносини не слід ототожнювати із зобов'язаннями. Корпоративні (членські) та зобов'язальні відносини мають як схожі (перші й другі є відносними та майновими), так і відмінні риси. Зокрема, відносини з управління товариством його учасником (участь у формуванні і роботі загальних зборів, інших органів управління, контролю за їх діяльністю тощо) є корпоративними, а не зобов'язальними. Вони оформлюють не безпосередній товарообіг між учасниками, а організацію управління та використання корпоративного майна, що відрізняє їх від зобов'язань, які виступають юридичною формою конкретних актів товарообміну, з яких складається цивільний оборот.

Носій корпоративного права володіє акцією (часткою, паєм) на праві власності, однак сама по собі акція (пай, частка) не становить ніякої цінності без здійснення прав, що надаються цими титулами. Учасник господарського товариства не може самостійно їх реалізувати (одержання дивідендів тощо). Разом з тим він і не набуває права вимоги до зобов'язаної особи - господарського товариства емітента корпоративного права. Корпоративні правовідносини відрізняються від абсолютних правовідносин визначеністю сторін корпоративного правовідношення, яке реалізується через дії емітента корпоративних прав на користь носія корпоративного права як уповноваженого суб'єкта. Всі носії корпоративного права юридично пов'язані між собою, оскільки лише спільне здійснення ними своїх прав (участь в голосуванні тощо) є передумовою здійснення права на дивіденди, інші права, які випливають з володіння корпоративним правом.

Право носія корпоративного права може бути порушене як з боку емітента (наприклад, акціонерного товариства), так і третіми особами (реєстратором акцій), які можуть унеможливити здійснення корпоративного права.

Наведене є свідченням прояву рис абсолютних та відносних правовідносин у корпоративних правовідносинах, які мають власну специфіку, що втілюється у зв'язках за типом: кожен з акціонерів - до реєстратора і, як наслідок, - до акціонерного товариства.

Об'єкт корпоративних правовідносин становить фактична поведінка носіїв корпоративного права щодо здійснення своїх прав та обов'язків. Тому корпоративні правовідносини містять у собі елементи як майнових (оплата акцій, одержання дивідендів), так і немайнових правовідносин (участь у діяльності загальних зборів акціонерів, інших його органів у разі обрання до них).

У зв'язку з наведеним в літературі слушно обґрунтовується висновок про визнання корпоративних правовідносин специфічним різновидом цивільних правовідносин, які відрізняються від традиційних цивільно-правових відносин (І. В. Спасибо-Фатєєва).

Правова природа і місце корпоративних правовідносин

Специфіка корпоративних правовідносин зумовлює їх місце в системі цивільного права та зумовлену цим наукову дискусію щодо цих відносин як предмета цивільного права.

У цивілістичній доктрині немає усталеного розуміння поняття та природи корпоративних правовідносин, що зумовило формування в юридичній літературі різних підходів до цієї проблематики.

Питання про відносини між юридичною особою та її учасником залишаються однією з найбільш дискусійних проблем у науці цивільного права. Додаткова актуальність цих питань викликана невизначеністю природи таких об'єктів обороту, як частка в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю та бездокументарні акції. Адекватного пояснення потребує обгрунтування визнання корпоративних відносин інститутом господарського права.

Аналіз існуючих в цивілістиці позицій щодо сутності та специфіки цих відносин дає можливість виділити п'ять основних концепцій природи корпоративних відносин: 1) особливий вид майнових відносин; 2) зобов'язання; 3) особливі правовідносини, які поєднують у собі майнові та особисті немайнові повноваження їх учасників; 4) немайнові відносини; 5) організаційно-майнові цивільні правовідносини.

З усіх зазначених концепцій особливу увагу привертають два найбільш поширені підходи до природи корпоративних відносин.

У цьому контексті одна група вчених визнає корпоративні правовідносини особливим родом цивільного правовідношення, яке складається з прав учасників господарських товариств і кореспондуючих їм обов'язків самих цих товариств (В. А. Бєлов та ін.).

Інший підхід до розуміння природи корпоративного правовідношення ґрунтується на визнанні його організаційно-майновим відношенням, яке виникає між корпоративною організацією, її учасниками (членами) та третіми особами (управителями) (П. В. Степанов та ін.).

Зазначені підходи до розуміння поняття корпоративних правовідносин у цілому заслуговують підтримки, що випливає з аналізу їх визначальних ознак.

Як уже зазначалось, корпоративні (членські) правовідносини, як і зобов'язання, є відносними та майновими. Однак, відносини з управління товариством його учасником (участь у діяльності загальних зборів, інших органів управління, контроль за їх діяльністю тощо) є корпоративними, а не зобов'язальними.

Зазначене вище свідчить про наявність ознак абсолютних та відносних правовідносин в корпоративних правовідносинах.

Об'єкт корпоративних правовідносин становить фактична поведінка носія корпоративного права щодо здійснення своїх прав та обов'язків. Тому корпоративні правовідносини містять у собі елементи як майнових (оплата акцій, отримання дивідендів), так і немайнових правовідносин (участь у діяльності загальних зборів акціонерів, інших його органів у випадку обрання до них).

Учасниками корпоративних відносин виступають юридично рівні особи, що виключає можливість віднесення таких відносин до будь-якого виду публічно-правових відносин за участі юридично нерівних учасників (зокрема, окремих видів господарських правовідносин). Учасник господарського товариства, іншого корпоративного утворення (зокрема, кооперативу) не має примусової влади щодо корпорації. Адміністративна влада передбачає підпорядкування примусовій владі уповноваженої особи, наділеної правом і забезпеченої функцією повеління (рос. "ведення"). Корпоративно-правова "влада" є цивільноправовою пов'язаністю приватних осіб, яка грунтується на можливості пред'явлення матеріально-правового повеління). В корпораціях відсутня примусова влада щодо учасників; останні не зобов'язані брати участь у загальних зборах, їх проведення має на меті заохочення (англ. to encourage) учасників досягнути домовленості.

Зазначене вище свідчить про обґрунтованість положень вітчизняної цивілістичної доктрини щодо доцільності визнання корпоративних правовідносин специфічним різновидом цивільних правовідносин, які відрізняються від традиційних цивільно-правових відносин (І. В. Спасибо-Фатєєва та ін.).

Інший підхід щодо цивілістичної сутності корпоративних правовідносин грунтується на ідеї майнового характеру корпоративних відносин, оскільки здійснення організаційних (немайнових) корпоративних прав спрямоване і невідривно пов'язане з товарооборотом (Є. О. Суханов та ін.).

У зв'язку з цим представники науки цивільного права розглядають корпоративні відносини як одну з категорій цивільних правовідносин (майнових або особливого/специфічного виду), тому невід'ємною складовою предмету цивільно-правового регулювання. При цьому сукупність норм, які регулюють корпоративні відносини, охоплюється поняттям корпоративного права (в об'єктивному значенні), яке кваліфікується як підгалузь, а акціонерне як його складова - як інститут (в подальшому - підгалузь) цивільного законодавства.

Заслуговує на увагу сформульована в літературі ідея щодо визнання корпоративних правовідносин як речових, заснованих на праві власності відносин з організації господарської діяльності. Прихильники такого підходу розглядають корпоративні правовідносини як відносини з планомірної організації власником своєї діяльності у формі корпоративного господарювання (С. В. Батрин).

Для виявлення природи корпоративних відносин важливим є питання припустимості кваліфікації корпоративних відносин як комплексного, публічно-правового відношення.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу позиція окремих авторів надати методологічного підґрунтя тенденції щодо виділення в багатьох юрисдикціях корпоративного права як автономного юридичного утворення, що зумовлене метою формування корпоративного законодавства - забезпеченням захисту прав акціонерів, яких усунуто від реального управління корпорацією, а також правомірних інтересів потенційних інвесторів.

Так, на думку казахського вченого-юриста Ф. С. Карагусова, досягнення цієї мети передбачає не лише застосування цивільно-правового диспозитивного методу правового регулювання, але й у достатньо значущій мірі зумовлене застосуванням імперативного методу регулювання з використанням адміністративно-правових санкцій, які забезпечують виконання вимог законодавства про акціонерні товариства. Наведене зумовлює застосування поряд з приватноправовими принципами регулювання організації та здійснення господарської діяльності корпорацій також принципу державного регулювання корпоративних відносин. У зв'язку з цим пропонується розглядати корпоративне право як комплексний правовий інститут, який регулює суспільні відносини, що складаються з приводу організації і здійснення діяльності акціонерних товариств між самим товариствами як юридичними особами (їх органами), акціонерами і третіми особами (кредиторами, інвесторами, професійними учасниками ринку цінних паперів і фондовою біржею), а також уповноваженими державними органами, в межах якого господарська діяльність акціонерних товариств та управління ними регулюється нормами цивільного законодавства, а забезпечення охорони прав акціонерів і безпека інвестицій в капітал акціонерних товариств-також заходами державного примусу у формі не лише майнової відповідальності, але адміністративних санкцій. Та частина корпоративного права, яка являє собою концепції і норми приватноправового характеру, є частиною більш широкого цивільно-правового інституту юридичних осіб. Інші норми корпоративного права за своєю природою є публічними, переважно адміністративно-правовими нормами40.

При цьому прихильники цієї позиції вважають, що термін "корпоративне право" слід розглядати як тотожний поняттю "корпоративне законодавство", що являє собою комплексну галузь законодавства.

Принципово іншого підходу дотримуються представники вітчизняної науки господарського права, які обґрунтовують поняття корпоративних відносин як комплексні відносини, консолідуючим ядром яких виступають господарські відносини.

Комплексний господарсько-правовий характер цих правових відносин обґрунтовується нерозривним поєднанням майнових та організаційних елементів, які в сукупності начебто не відповідають вимогам ст. 1 ЦК України щодо предмета цивільно-правового регулювання.

У зв'язку з цим в господарсько-правовій літературі звертається увага на наявність владного підпорядкування (відповідно, відсутність юридичної рівності) у відносинах між суб'єктами корпоративних відносин - акціонером та загальними зборами акціонерів товариства, рішення якого є обов'язковими для учасників (загальних зборів, спостережної ради, правління), тим більше що в багатьох випадках ці відносини можуть і не містити майнових елементів (B.C. Щербина).

Представники науки господарського права обґрунтовують висновок про неприпустимість визнання предметом цивільно-правового регулювання відносин з контролю, який здійснюється ревізійною комісією або ревізором за фінансово-господарською діяльністю товариства (корпоративний контроль). Цей висновок, на думку вчених-господарників, ставить під сумнів і наявність в учасників товариства можливості повною мірою вільно проявляти свою волю.

З огляду на це в цивілістичній літературі справедливо звертається увага на добровільність підпорядкування волі учасників корпоративних відносин загальній волі корпорації і можливість припинення корпоративного зв'язку за волею учасника корпорації. Тому неприпустимо визнавати елементом примусу щодо учасника прийняття загальними зборами рішення на підставі більшості голосів. Учасник підкоряється волі, у формуванні якої може не брати участі, і у випадку незгоди за ним завжди зберігається можливість припинити зв'язок з корпорацією. Це не характерно для владних відносин (В. С. Кононов).

Не створює публічно-правового характеру владних відносин, із притаманною їм юридичною нерівністю учасників, факт наявності в учасників права контролю, оскільки "юридична рівність учасників" не виключає відмінності в правових можливостях впливати надії корпорації.

В цьому зв'язку в сучасній вітчизняній літературі і європейській доктрині обгрунтовано зазначається, що так зване право контролю не породжує владних відносин. Це право свідчить лише про не зовсім рівне правове становище учасників.

Майнова відповідальність в корпоративних відносинах, незважаючи на певні особливості (зокрема, йдеться про додаткову відповідальність або повну відповідальність учасників за зобов'язаннями товариства тощо) виконує роль визначальної ознаки юридичної особи як учасника корпоративних відносин.

З таким підходом щодо зазначеного вище розуміння публічно-правового характеру корпоративних відносин складно погодитися, оскільки зазначені особливості, як і організаційний характер значної частини цих відносин, умовність рівності їх учасників, обмеження автономії волі, поєднання в нормах акціонерного права приватних і публічних інтересів не свідчать про відсутність абсолютності цієї ознаки і сумнівність "чистоти" або "рафінованості" корпоративних відносин.

При цьому ряд учених-господарників заперечує визнання корпоративних відносин різновидом передбачених ГК України організаційно-господарських відносин, які виникають між суб'єктами ведення господарства та суб'єктами організаційно-господарських повноважень в процесі управління господарською діяльністю. Такий підхід звужує їх зміст, виключає із нього відносини майнового характеру (право на дивіденди, ліквідаційну квоту, на придбання акцій/часток).

На думку окремих авторів, ГК України (ст. 176) дає можливість вважати організаційно-господарськими також відносини між ревізійною комісією і правлінням товариства тощо, які залишилися за межами регулювання ст. З ЦК України. Тому в юридичній літературі пропонується ч. 2 ст. 176 ГК України доповнити абзацом, який передбачатиме організаційно-господарські відносини між органами господарського товариства.

У зв'язку з цим представники науки господарського права пропонують розглядати природу корпоративних відносин як поєднання взаємопов'язаних і взаємообумовлених організаційно-господарських і майново-господарських відносин, які існують в нерозривній єдності які через це не можуть бути предметом регулювання різних галузей права цивільного і господарського.

В цьому контексті привертає увагу обгрунтована в господарсько-правовій літературі позиція щодо юридичної природи корпоративних правовідносин як господарських, що зумовлює необхідність їх регулювання нормами господарського законодавства (перш за все ГК України), підгалуззю якого визнається корпоративне законодавство (B.C. Щербина).

З таким публічно-правовим підходом щодо сутності корпоративних відносин не можна погодитися з огляду на відсутність у таких відносинах влади і підпорядкування між їх учасниками. Та існування юридичної пов'язаності в результаті реалізації уповноваженою особою цивільно-правового домагання, зумовленого юридичною рівністю учасників корпоративних відносин. Тому будь-який зміст прав їх учасників повинен охоплюватися різновидом прав приватних осіб, які не належать до сфери публічного права.

Відносини між органами юридичної особи є локальними актами, які створюють правові наслідки з юридичної участі одного учасника - юридичної особи-емітента корпоративних прав. Учасниками таких правовідносин виступають представники або органи юридичної особи, наділені повноваженнями представника, а не правами учасника правовідносин. Права учасника таких відносин виникають у випадку виникнення охоронних зобов'язань (при порушенні локальних, інших подібних актів). З цієї причини сумнівною видається пропозиція щодо визнання учасниками корпоративних відносин органів юридичної особи, які в дійсності є несамостійними складовими суб'єкта права. В цьому випадку, швидше, слід вести мову про правовідносини юридичної особи з фізичною/юридичною особою, яка виконує функції виконавчого органу, іншого органу юридичної особи (зокрема, спостережної ради).