Цивільне право України - Дзера О.В. - 3. Методологія науки цивільного права

Цивілістична наука ґрунтується на адекватній її предмету методології.

Цивілістичною методологією називається її частина, яка вивчає сукупність методів (способів, прийомів), які застосовуються вченими для дослідження предмета приватного права. В літературі юридичну методологію пов'язують з методикою наукової діяльності. Цивілістична методологія вивчає методику наукової цивілістичної діяльності (цивілістики). Своєю чергою, методика являє собою технологію ведення наукової юридичної діяльності, яка виражається в сукупності методів (прийомів, способів) ведення цієї діяльності, тобто засобів вирішення поставлених у науці завдань і досягнення заданих цілей,

У цивілістиці застосовуються загальнонаукові та спеціальні юридичні методи дослідження. До загальнонаукових належать діалектичний, формально-логічний, історичний, системно-структурний і функціональний прийоми наукового дослідження.

Діалектичний метод ґрунтується на визнанні об'єктивності і певної закономірності суспільного розвитку, "...пізнанні суспільних явищ у процесі їх розвитку (динаміки), в його найбільш повному, глибокому і вільному від однобічності вигляді". У радянській правовій науці основою пізнання тривалий час вважалося винятково марксистське матеріалістичне вчення про право, згідно з яким право є надбудовою над матеріальним базисом, визначається останнім і змінюється разом із ним. Однак зараз намітився відхід від матеріалістичного монізму, і право, насамперед цивільне, розглядається як елемент цивілізації (культури), що представляє собою самостійну цінність. При цьому не заперечується зв'язок права з матеріальними умовами життя суспільства, однак відсутня "тверда прив'язка" його до тієї чи іншої суспільно-економічної формації, не відкидаються цінності і досягнення правової думки інших цивілізацій. У цьому зв'язку в цивілістичній літературі слушно зазначається, що така переоцінка обумовлена зростанням інтересу до гуманітарних аспектів приватного права. Логічним її наслідком є відмова від визнання винятковості будь-якої із систем права і зростання інтересу до основних понять та інститутів приватного права. Таких підхід одержав назву (на відміну від "формаційного"), що дає підстави стверджувати про формування в сучасній цивілістиці загальнонаукового цивілізаційного діалектичного методу.

Системний метод передбачає проведення наукових досліджень з урахуванням різних сторін розглядуваного явища, зв'язку цього явища з іншими обставинами, його розвитку. Цивілістичне дослідження, яке повинне враховувати всі аспекти відповідного явища і ґрунтуватися на достатній масі фактів, не може ґрунтуватися [переважно] на апріорних висновках. У цивілістиці "...(як і в науці загалом), де йдеться про масові явища, а не про поодинокі випадки", "необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, без єдиного винятку, які стосуються розглядуваного питання". Системність цивілістичних досліджень передбачає врахування наявних поглядів, ідей з метою створення нових знань про досліджуване явище. Тому цивілістичні праці не повинні (лише) повторювати вже відоме і не вносити нічого нового. Водночас слід застерігати від намагань дати "нове" за будь-яких умов, не беручи до уваги необґрунтованість і навіть помилковість такої "новизни".

Системний підхід сприяє формуванню органічного зв'язку наукової роботи з практикою. Це слід розуміти не лише як необхідність знання практики вченими-цивілістами, а і як поєднання юристами-практиками наукової сторони з догмою права. Така необхідність спричинена тим, що "...практика є критерієм істинності наукових досліджень. Своєю чергою, наукові дослідження повинні слугувати практиці". Формально-логічний метод базується на використанні правил формальної логіки та мови. Він використовується при тлумаченні цивільно-правових норм, при формулюванні цивільно-правових понять, класифікації цивільно-правових явищ. Цей метод покликаний виявити з наявних норм ряд інших, прихованих норм. Основними прийомами формальної логіки є індукція (повна, неповна) і дедукція. За допомогою індукції ми виводимо із норм, які стосуються всіх випадків будь-якого класу, взятих окремо, загальну норму (принцип) для всього цього класу. У цьому зв'язку "загальні норми права становлять переважно немовби готовий матеріал для дедуктивних робіт: вивчивши зміст закону, можна робити з нього логічні висновки, розвивати загальні його поняття і положення і будувати на цій основі систему цивільного права". Дедукція в науці цивільного права, яка надає останньому систематичну форму, пов'язана змістом позитивних законів і не дає нам по суті [нічого] нового, її результати - суто формальні. Дійсний цивільний побут (практичне/догматичне цивільне право) можна вивчати не інакше, як індуктивним шляхом. З цією метою необхідно, по-перше, спостерігати та вивчати конкретні цивільні відносини і факти побуту, збирати зразки правочинів та актів, які визначають ці відносини, та особливо найбільш надійний матеріал такого роду - судові рішення". Історичний метод дозволяє окреслити не лише соціально-економічні передумови виникнення та розвитку конкретного цивільно-правового інституту, а й визначити тенденції та перспективи його розвитку.

Для наукового вивчення досліджуване явище нерідко виділяють із загального зв'язку, що може призвести до формування неправильного уявлення про предмет. Тому застосовується системно-структурний підхід, який означає намагання взяти досліджуване відношення не лише ізольовано, а й у системі тих відносин, які його оточують. Системний метод використовується при дослідженні цивільно-правових явищ, які мають складну внутрішню побудову і складаються з кількох елементів (наприклад, підстави виникнення цивільних правовідносин складаються з трьох елементів: правова норма, правосуб'єктність учасників, юридичний факт; відповідно, ці явища розглядаються в усій сукупності).

Серед спеціальних методів можна виділити три основних, найчастіше використовуваних:

а) герменевтичний, який полягає в застосуванні вироблених юриспруденцією прийомів тлумачення правових норм, які відрізняються за змістом від прийомів формальної логіки;

б) догматичний, який передбачає встановлення суті і призначення юридичних інститутів шляхом застосування спеціально-юридичних прийомів конструювання правових норм та їх тлумачення. Догматичний метод полягає в тлумаченні структури і змісту цивільно-правових норм з метою встановлення їхньої "букви" і "духу", взаємозв'язку між ними. При цьому предметом аналізу є норми права як такі. Догматичний метод органічно поєднаний з методами тлумачення (герменевтики) і формальної логіки. Коли тлумачення роз'яснило смисл наявних норм, а методом формальної логіки вилучено з них інші, приховані норми, виникає громіздка маса матеріалу, в якій важко розібратися, і, тим більше, запам'ятати. У зв'язку з цим догматичний метод покликаний спростити, впорядкувати і перетворити результат тлумачення і логічного розвитку норми. Іноді його ще іменують конкретно-правовим або формально-юридичним способом;

в) компаративістський або порівняльно-правовий, суть якого полягає в порівнянні схожих правових інститутів, сформованих у різних правових системах, і, на підставі порівняння умов їх становлення, розвитку і застосування - виявленні факторів, які обумовлюють той чи інший вид і зміст відповідного інституту. Цей метод сприяє правильному розумінню і застосуванню цивільних норм, виявленню недоліків і прогалин законодавства шляхом співставлення підходів до формулювання тих чи інших правових норм у різних правових системах.

Крім зазначених методів (герменевтичного, догматичного, порівняльно-правового), цивілісти нерідко використовують у своїх працях спеціальні методи інших наук, як правило - математики, статистики, соціології, історії і лінгвістики.