Цивільне право України - Дзера О.В. - 1. Поняття, ознаки та порядок виникнення юридичних осіб у зарубіжних правопорядках

1. Поняття, ознаки та порядок виникнення юридичних осіб у зарубіжних правопорядках

Питання визначення поняття юридичної особи є одним із найбільш дискусійних у цивілістиці різних країн світу. Незважаючи на відсутність єдиного доктринального підходу до сутності інституту юридичної особи, у науці, законодавстві та судовій практиці держав світу неодноразово робились спроби надати визначення такій правовій категорії, як юридична особа.

Аналіз іноземної цивілістичної доктрини і законодавства засвідчує, що поняття юридичної особи є невизначеним у цивільних кодексах та законах. Законодавчі документи більшості західних країн не наводять тлумачення терміна "юридична особа", у тому числі чинні цивільні кодекси деяких держав. Такого підходу дотримувалися і автори одного з найбільш відомого і авторитетного Цивільного кодексу Франції1804 р. (Кодекс Наполеона), у тексті якого до 1978 р. був відсутній сам термін "юридична особа". І тільки з 4 січня 1978 р., як підкреслено у науковій літературі, законом "Про товариства" було введено поняття юридичної особи до ЦК Франції.

Подібна ситуація спостерігається і в інших цивільно-правових кодифікаціях. Наприклад, у Цивільному кодексі Італії 1942 р. у розділі, який містить загальні положення про юридичні особи, наводиться лише їх класифікація.

В інших випадках цивільні кодекси та цивільно-правові акти обмежуються лише най загальнішими та стислими формулами.

Легальну дефініцію поняття юридичної особи містять закони небагатьох держав, серед яких виокремлюються країни Латинської Америки. Наприклад, відповідно до § 545 Цивільного кодексу Чилі 1855 р. юридичною особою визнається фіктивна особа, яка здатна мати права та нести цивільно-правові обов'язки, вступати у правові і неправові відносини, представляти себе у суді та поза судом. Аналогічне визначення міститься в цивільних кодексах Колумбії, Сальвадору, Еквадору.

Стаття 52 Швейцарського цивільного уложення 1907 р. визначає юридичні особи як об'єднання осіб, які мають корпоративний устрій, та самостійні установи, засновані для будь-якої особливої мети. Такі об'єднання набувають статусу юридичної особи шляхом внесення їх до торгового реєстру.

Звід англійського цивільного права від 1938 р. у главі II, яка має назву "Юридичні особи (об'єднання осіб)", містить статтю 14, де зазначено, що об'єднання осіб можуть бути корпоративними (тобто такими, що утворюють корпорацію) та не корпоративними (тобто такими, що не утворюють корпорацію). Серед юридичних осіб Звід у ст. 16 виділяє "корпорацію в силу давності", під якою розуміється об'єднання осіб, яке користується правами корпорації з незапам'ятних часів4.

Чинне Німецьке цивільне уложення 1896 р. (надалі - НЦУ) містить окрему главу за назвою "Юридичні особи", в якій юридичні особи розподіляються на товариства та установи, при цьому зазначено, що товариства можуть бути такими, які не мають за мету ведення господарчого підприємства (§ 21), та такими, що мають за мету ведення господарчого підприємства (§ 22)9. Водночас, за правом Німеччини юридичними особами визнаються об'єднання осіб та (або) капіталів, а також об'єднання цільового майна, які закон визнає як самостійні суб'єкти майнових відносин6.

Новітні, сучасні кодифікації приватного права надають більш розгорнуте визначення юридичної особи. Зокрема, Цивільний кодекс Квебеку 1991 р. у статтях 298-320 встановлює, що юридичні особи володіють правосуб'єктністю, створюються в організаційно-правових формах, що передбачені законом, а в окремих випадках - безпосередньо законом. Вони наділені всіма цивільними правами, відокремленим майном, мають немайнові права та обов'язки, що відповідають їх природі, володіють дієздатністю, необхідною для здійснення їх прав та обов'язків. Юридичні особи відмінні від своїх учасників; вони діють через свої органи, такі як правління та збори учасників. Учасники юридичної особи несуть відповідальність перед нею в межах зроблених ними вкладів, якщо законом не передбачено інше7.

У Франції статус юридичної особи, відповідно до наукової французької доктрини, мають об'єднання осіб та (або) капіталів, що існують з юридичної точки зору самостійно та незалежно від осіб, які до них входять. Такі об'єднання визнаються юридичними особами після їх реєстрації у відповідному державному органі або реєстрі - торговому реєстрі, префектурі тощо. А у 1984 р. Касаційний суд Франції виніс рішення, відповідно до якого статус юридичної особи може бути визнано за будь-яким об'єднанням осіб, що має мету, яка є ясно вираженою та такою, що не суперечить закону.

Таким чином, у цілому під юридичною особою в західних правових системах розуміють організацію або установу, що виступає як самостійний учасник цивільних правовідносин.

Термін "юридична особа", який існує нині, є загальновизнаним у більшості країн. Але в деяких державах поряд з ним існують і інші терміни. Наприклад, французький ЦК застосовує термін "моральна особа" (personne morale або personnaliter morale), який сьогодні у літературі практично не зустрічається. Він насамперед позначав усе те, що виходило за рамки фізичного. В англо-американському праві розповсюдженим є термін "корпорація" (corporation). А у наукових працях юристів минулих часів зустрічались терміни "містична", "фіктивна" та "штучна" особа1 (persona mysticae, persona ftctae).

У зв'язку з деякою неповнотою законодавчого регулювання поняття юридичної особи чимало питань щодо юридичної особистості відповідного утворення вирішуються судами іноземних держав у межах конкретних справ, які ними розглядаються.

Зокрема, інститут юридичної особи в англо-американському праві було сформовано судовою практикою. Зокрема, прецедентним правом Англії були встановлені принципи діяльності юридичної особи: 1) за позовом про відшкодування шкоди, заподіяної компанії неправомірними діями її посадової особи, як позивач повинна виступати компанія, а не будь-який її учасник; 2) не має значення обсяг повноважень особи, яка уклала угоду від імені компанії, якщо угода створює відносини, які компанія має право здійснювати; 3) при укладанні компанією договору, який не відповідає цілям, зазначеним в її статуті (меморандумі), договір не має наслідків для компанії, навіть при подальшому схваленні учасниками; 4) компанія не має права випускати акції зі знижкою; 5) самостійну правосуб'єктність мають компанія та її пайовик, який володіє практично всіма паями такої компанії, а також визнано правомірність договірних відносин поміж компанією та таким пайовиком.

Сучасна цивілістична доктрина Великої Британії при визначенні поняття "юридична особа" частіше оперує терміном "компанія" та формулює його таким чином: 1) учасники компанії несуть відповідальність за зобов'язаннями компанії в межах вартості належних їм паїв; 2) майно компанії відокремлене від майна її учасників; 3) компанія існує незалежно від її учасників; 4) компанія як самостійний суб'єкт права від свого імені може укладати угоди та виступати як позивач та відповідач2. Таким чином, англійське право не надає легальної дефініції поняттю юридичної особи і розуміє під нею у загальному вигляді компанію, що складається із сукупності осіб та являє собою єдине ціле, відмінне від осіб - її учасників.

У США юридична особа здебільшого трактується як "корпорація", поняття та основні ознаки якої були сформовані відповідними судовими прецедентами. Свого часу, в 1819 р., в узагальненому вигляді ці питання були відображені Верховним судом США таким чином: "Корпорація являє собою штучне утворення, невидиме, невідчутне, таке, що існує лише у припущенні права; воно має лише ті властивості, які або виразно надає йому статут, або притаманні самому його існуванню"1. Сучасна наукова доктрина США визначає корпорацію як штучне утворення, що має статус особи та існує незалежно від її учасників, наділене здатністю безперервного право наступництва незалежно від змін у складі Його членів, на визначений строк або безстроково, та таке, що діє як організація або окрема особа у справах, які належать до загальної мети корпорації, в межах влади та повноважень, що покладені законом на таку особу.

Найбільш загальне визначення юридичної особи нині міститься у проекті Конституції ЄС від 2003 р. Зокрема, у ст. ІІІ-27 Секції І Титулу III "Зовнішня політика та дії" запропоновано таке: "Компанії або фірми" означають компанії або фірми, засновані відповідно до цивільного або торгового права, включаючи об'єднання осіб або інші юридичні особи, які керуються публічним або приватним правом, у тому числі й такі, що не мають за мету отримання прибутку2.

Важливо зазначити, що на відміну від 1950-1960 pp. законодавство багатьох країн, у тому числі і вітчизняне, сьогодні визнає юридичними особами організації" ЩО утворені однією особою.

До них можна віднести акціонерні товариства, у процесі діяльності яких акції виявились зосередженими у руках однієї особи, та корпорації, засновані однією особою (one-man company). Якщо раніше законодавство передбачало мінімум засновників юридичної особи, то сьогодні у ряді західних країн, зокрема у Франції (з 1966 p.), Німеччині, Фінляндії та США (штати Айова, Вісконсін, Кентуккі, Мічиган, Аризона, Нью-Йорк) право створювати юридичну особу у законодавчому порядку закріплено за одним засновником3.

Тому сучасна правова доктрина сьогодні здебільшого під юридичною особою традиційно розуміє не тільки колективні утворення, а й так звані "компанії однієї особи", "одноособові товариства" та інші не колективи і суб'єкти права: так, у США - це "one-man company"; у Франції - "la societe unipersonelle"; у Німеччині - "Einmanngesellschafl". Ця правова форма функціонування конструкції юридичної особи вже протягом тривалого часу використовується у зарубіжних правових системах. Наприклад, у Німеччині ще у 1970-х pp. серед 42 000 товариств з обмеженою відповідальністю 9300, тобто 22%, були товариствами однієї особи4.

Незалежно від того, що зарубіжні доктринальні підходи та іноземні джерела правового регулювання щодо поняття юридичної особи містять різні підходи та визначення цієї правової категорії, в узагальненому вигляді можна виокремити такі ознаки юридичної особи: 1) юридична особа існує незалежно від складу учасників, що входять до неї; 2) юридична особа володіє самостійною волею, яка не співпадає із волею окремих її учасників; 3) юридична особа має майно, відокремлене від майна її учасників; 4) юридична особа несе самостійну відповідальність за своїми боргами всім майном, що закріплене за нею; 5) юридична особа має право вчиняти від свого імені угоди, що дозволені законом; 6) юридична особа може виступати в юрисдикційних органах від свого імені.

Порядок виникнення юридичної особи залежить від сфери діяльності, для якої створюється юридична особа, а також від виду юридичної особи.

Незважаючи на те, що юридичні особи можуть утворюватись різними способами, існують "стандартні" способи виникнення юридичних осіб, які характерні для всіх країн або їх більшості. Такими способами є: дозвільний, розпорядчий, нормативно-явочний.

У розпорядчому порядку виникають та припиняють свою діяльність насамперед юридичні особи публічного права. Більшість юридичних осіб приватного права виникає в нормативно-явочному або дозвільному порядку.

Нормативно-явочний порядок передбачає наявність закону, що визначає порядок виникнення, діяльності та ліквідації певних видів юридичних осіб. Виконання вимог такого закону є підставою для заснування юридичної особи, створення якої п ос відчується фактом її реєстрації в установленому порядку. Таким чином, за такого порядку юридичні особи, які створюються, повинні відповідати вимогам загального закону, який допускає існування визначеного виду юридичних осіб. Тобто в країнах, які застосовують нормативно-явочний порядок, існує загальний нормативний акт, що регулює порядок виникнення та діяльність юридичних осіб. Для створення таких юридичних осіб не вимагається будь-якого спеціального дозволу з боку держави. Вони повинні лише здійснити передбачену законом реєстрацію в державних органах, після чого набувають статус юридичної особи. Такий порядок є найбільш розповсюдженим у світовій практиці створення юридичних осіб.

У деяких державах для створення юридичної особи вимагається позитивно виражений намір певного об'єднання діяти як той суб'єкт, що передбачений статутом цього об'єднання. Наприклад, відповідно до Закону Франції "Про асоціації" від 1 липня 1901 р. асоціації, які дозволені законом (так звані "асоціації, що заявлені"), набувають статус юридичної (моральної) особи (personnalitef morale) після реєстрації у відповідній префектурі. Проте основною ознакою того, що така асоціація за французьким правом має статус юридичної особи, є факт існування асоціації незалежно від осіб, що входять до її складу. У зв'язку із цією обставиною порядок, на підставі якого створюється дана юридична особа, інколи називають явочним.

Дозвільний порядок для створення юридичної особи вимагає отримання її засновниками дозволу компетентного органу державної влади. Цей порядок передбачає, що юридична особа створюється в силу індивідуального дозволу, який надається уповноваженим належним державним органом - главою держави, парламентом, урядом, міністерством. При цьому такий орган може вирішувати питання доцільності утворення конкретних юридичних осіб.

Наприклад, за правом Німеччини союзи, метою діяльності яких є отримання прибутку, повинні отримати відповідний дозвіл від уряду тієї федеральної землі, на території якої вони будуть розташовані.

Слід підкреслити, що доктрина деяких зарубіжних країн, зокрема, Великої Британії, вирізняє чотири способи виникнення юридичних осіб: 1) в силу незапам'ятної давнини виникли організації релігійного характеру (проте даний спосіб не має практичного значення внаслідок внутрішньої природи); 2) на підставі королівської Хартії, тобто за спеціальним рескриптом монарха (згідно з цією підставою створюються лише ті юридичні особи, які мають важливе значення для держави, наприклад, Банк Англії); 3) на основі спеціального акта парламенту, у тому випадку, коли парламент приймає спеціальний закон про створення компанії; 4) на підставі загального акта парламенту, яким, наприклад, є Закон "Про компанії" 1985 р., відповідно до якого створюються практично всі юридичні особи (компанії) Великої Британії.

Юридична особа за закріпленим правилом наділена загальною правоздатністю, і лише, як виняток, може бути наділена спеціальною правоздатністю.

Зарубіжне законодавство під загальною правоздатністю юридичної особи розуміє здатність її набувати цивільні права та нести цивільні обов'язки у тому ж обсязі, як і фізична особа, за виключенням тих, які є невід'ємними (природними) властивостями людини (наприклад, складання заповіту, укладання шлюбу тощо).

При спеціальній правоздатності юридична особа має право вступати лише у такі цивільні правовідносини, що передбачені для неї законом, статутом або засновницьким актом.

Наприклад, спеціальною (або виключною) правоздатністю наділені державні (публічні) корпорації у США та Великій Британії (які відносять до так званих квазіпублічних юридичних осіб1). Так, укладені ними угоди, що виходять за межі спеціальної правоздатності, вважаються нікчемними2.

Дієздатність юридичної особи визнається всіма зарубіжними країнами як законодавством, так і судовою практикою. Водночас відмінними є форми та методи такого визнання.

Зокрема, Швейцарським цивільним уложенням передбачено, що юридична особа дієздатна з моменту утворення нею органів, які виражають її волю відповідно до закону або статуту (ст. 54). Ці органи зобов'язують юридичну особу укладанням ними юридичних угод, а також іншою своєю діяльністю (ст. 55), тобто юридична особа несе як договірну, так і позадоговірну відповідальність за дії осіб, які входять до складу її органу.