Цивільне право України - Дзера О.В. - Глава 19. Командитне товариство

1. Поняття та створення командитного товариства

Командитне товариство є однією із форм господарських товариств та належить, поряд із повним товариством, до найдавніших організаційно-правових форм підприємницької діяльності1.

Легальне визначення командитного товариства наведено у ст. 133 ЦК України. Слід зауважити, що у законодавстві деяких іноземних держав (наприклад, Російської Федерації) командитне товариство має іншу назву - товариство на вірі (ч. 1 ст. 82 ЦК РФ). Термін "командитне товариство" вважається міжнародним варіантом назви цієї організаційно-правової форми. Згаданий термін також закріплений у чинному законодавстві України.

У Цивільному кодексі України командитне товариство тлумачиться як товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від його імені підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства (ч. 1 ст. 133 ЦК).

Таким чином, господарське товариство, що складається з двох категорій учасників: повних учасників (комплементаріїв), які солідарно несуть субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном, та учасників-вкладників (командистів), які не несуть відповідальності за зобов'язання товариства, називається командитним товариством (командита).

Правові положення учасників командитного товариства (повних учасників та вкладників) є відмінними одне від одного. Перші учасники - повні учасники - здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, управління діяльністю, проте при цьому солідарно несуть необмежену відповідальність за його зобов'язаннями - відповідають своїм особистим майном за боргами товариства (по суті, формують повне товариство всередині командитного). Своєю чергою, вкладники практично не беруть участі в управлінні товариством (за винятком вчинення дій за довіреністю), не беруть безпосередньо участі в його підприємницькій діяльності, вони лише роблять вклади до складеного капіталу товариства та несуть ризик їх втрати (тобто ризик вкладників обмежений розмірами внесених ними вкладів до капіталу товариства).

Іншими словами, командитне товариство є об'єднанням осіб, в якому хоча б один учасник несе відповідальність за спільними боргами товариства всім майном, а інший (або інші) ризикує лише власним вкладом.

Термін "командита" походить від італійського слова, що є синонімічним іншому латинському терміну та означає "довіряти на збереження, зберігати", а також характеризує сутність взаємовідносин командистів та повних учасників.

Кількість учасників командитного товариства, як повних, так і вкладників, може становити для кожної категорії одну або більше осіб. Лише в тому разі, якщо у командитному товаристві беруть участь двоє чи більше повних учасників, вони несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Командитне товариство, так само як і повне, не може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником (ч. 2 ст. 114 ЦК).

Командитне товариство виникло як видозмінна форма повного товариства і дозволило учасникам залучити грошові кошти на менш ризикових умовах, ніж за договором позики. Щодо вкладників, то для них така форма виявилась привабливою з точки зору можливості отримання доходів від підприємницької діяльності, без особистої участі та не ризикуючи всім своїм майном.

Історично ця форма господарського товариства виникла в епоху середньовіччя та набула широкого розповсюдження як спосіб залучення до ведення торгового промислу капіталів анонімних вкладників. Як зазначено в юридичній літературі, спочатку командитне товариство виникло як спосіб вчинення купцем (підприємцем) у ході морської торгівлі угод за допомогою спеціально довірених йому для такої мети капіталів (майна) інших осіб, а пізніше використовувалося для отримання підприємницької вигоди особами, які не були комерційними комерсантами (насамперед, дворянами)2. Ця форма дозволяла купцям (комплементаріям) залучити до справи великі капітали церкви та дворян і при цьому зберегти повний контроль над торговим товариством. З іншої сторони, командисти могли отримувати прибутки на вкладений капітал, при цьому вони жодним чином не фігурували у торгових книгах, а тому не ризикували бути звинуваченими у лихварстві3.

Нині принцип анонімності вкладників (командистів) у тій або іншій формі застосовується і в сучасному іноземному праві, і в національному законодавстві. Так, відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦК вкладники не зобов'язані брати участь у підписанні засновницького договору командитного товариства. Останній підписується всіма повними учасниками.

Командитне товариство надає можливість об'єднання майна для підприємницької діяльності як підприємцям (повним учасникам), так і непідприємцям (вкладникам), поєднуючи у собі властивості об'єднання осіб (підприємців) та об'єднання капіталів.

Вкладники командитного товариства не є професійними підприємцями, вони не беруть участь у веденні справ та управлінні товариства та несуть ризик лише щодо свого вкладу. Вони зберігають тільки право на отримання доходу (прибутку) відповідно до частки у складеному капіталі товариства та на інформацію про діяльність товариства (ч. 2 ст. 137 ЦК). Тому у питаннях використання майна товариства вкладники вимушені покладатися на повних учасників та довіряти їм. Саме тому, як уже згадувалося, у законодавстві деяких держав командитне товариство має назву "товариство на вірі".

Командитне товариство як вид господарських товариств тісно пов'язане з повним товариством. Зокрема, ч. З ст. 133 та ч. 1 ст. 135 ЦК містять відсилку до норм ЦК про повне товариство. Вирішальна роль у справах командитного товариства повних учасників (як і сама наявність їх у товаристві) пояснює загальне положення закону щодо розповсюдження на таких учасників статусу учасників повного товариства (ч. 1 ст. 135 ЦК), а на командитне товариство у цілому - правил про повне товариство (ч. З ст. 133), адже у частині, яка не стосується правового положення вкладників, командитне товариство є аналогічним повному товариству, тому всі правила про повні товариства поширюються і на командитні товариства. Частиною З ст. 133 ЦК передбачено, що до командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено положеннями ЦК або законом. Слід зазначити, що дана відсилка може діяти щодо норм, які регулюють правове положення самого товариства та відносини вкладників з товариством з повними учасниками. Відповідно до ст. 135 правила про повне товариство застосовуються також щодо положення таких учасників командитного товариства, як повні учасники, та до їхньої відповідальності за зобов'язаннями товариства.

Із наведених норм випливає неможливість для повного учасника виступати у такій якості більш ніж в одному командитному товаристві або бути одночасно учасником хоча б одного повного товариства (ч. 2 ст. 135 ЦК), тому що повним учасником можна бути лише в одному товаристві. Крім того, повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства.

Аналогічно повному товариству найменування командитного товариства повинно містити імена (найменування) всіх повних учасників, словосполучення "командитне товариство" (наприклад, "Командитне товариство "Климчук та Сидорчук") або містити ім'я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів "і компанія", а також словосполучення "командитне товариство" (наприклад, "Командитне товариство "Климчук та компанія"). У разі включення до найменування командитного товариства ім'я вкладника останній автоматично стає повним учасником товариства (абз. 2 ч. 2 ст. 133 ЦК), а отже, це веде до його необмеженої солідарної відповідальності за боргами товариства. Адже вказівка на ім'я учасника у найменуванні товариства є орієнтиром для потенційних кредиторів товариства.

Найменування командитного товариства може містити також інші відомості, крім зазначених вище. Варто зауважити, що окрім повного найменування, "командитне товариство також може мати скорочене найменування. При цьому законодавством не встановлено обсяг відомостей, що мають міститися у скороченому найменуванні командитного товариства".

Командитне товариство є договірним об'єднанням осіб, і тому засновницький договір є його єдиним засновницьким документом. Засновницький договір підписується усіма повними учасниками, і лише тільки ними (ч. 1 ст. 134 ЦК). Вкладники не підписують засновницький договір та не беруть участі у складанні його умов. Таким чином, вони не перебувають у зобов'язальних відносинах із повними учасниками, а пов'язані такими відносинами лише з самим товариством. Зміна складу вкладників не веде до зміни засновницького договору та не підлягає державній реєстрації.

Засновницький договір командитного товариства має містити відомості щодо зобов'язань учасників створити товариство, порядок їх спільної діяльності щодо його створення, умови передання товариству майна учасників, а також відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі, сукупний розмір вкладів вкладників.

Спід також ураховувати положення Закону України "Про господарські товариства" щодо вимог до засновницького договору товариства (статті 4, 76). Зокрема, Законом передбачено, що установчі документи товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення складеного капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства (ст. 4). Законом також встановлено, що засновницький договір командитного товариства повинен включати розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. У засновницькому договорі стосовно вкладників зазначаються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів (ст. 76).

Вкладники хоча і не є сторонами засновницького договору, проте їх формальна згода із його умовами є необхідною для заснування командитного товариства, оскільки таке товариство не може бути створене без їх участі (ч. 1 ст. 133 ЦК). Вкладники повинні у явній формі висловити свою волю на участь у товаристві та взяти на себе зобов'язання щодо внесення вкладів. Наявність або відсутність підтверджувальних документів про виконання таких вимог безпосередньо впливає на проведення державної реєстрації юридичної особи, адже орган реєстрації повинен достовірно встановити вид поданої на реєстрацію юридичної особи.

Формальна згода вкладника із засновницьким договором є необхідною ще й тому, що цей договір, стороною якого він не є, призводить до ряду важливих правових наслідків для нього. Адже засновницький договір встановлює порядок отримання вкладником частини прибутку товариства, а також отримання ним свого вкладу у випадку виходу із товариства, передбачає інші його права (частини 2, 3 ст. 137 ЦК), у разі ліквідації товариства, встановлює порядок та умови одержання вкладниками вкладів (ч. 2 ст. 139 ЦК), крім того, засновницький договір може передбачати нерівні умови щодо розподілу прибутку (ч. 1 ст. 123 застосовується субсидіарно до командитного товариства). Такі наслідки не можуть виникати для особи, яка попередньо з ними не погодилась.

Згода вкладника з умовами засновницького договору необов'язково повинна являти собою певний спеціальний акт волевиявлення. Якщо він заявив про участь у командитному товаристві та взяв на себе обов'язок щодо внесення вкладу, ця обставина вже свідчить про його згоду з умовами засновницького договору за наявності доказів того, що йому було надано можливість ознайомитись із текстом договору, який підписали повні учасники.

Слід зауважити, що оскільки вкладники вступають до товариства на визначених засновницьким договором умовах, то його положення стосовно прав вкладників не можуть бути в подальшому змінені без їх згоди. З моменту реєстрації товариства сукупність таких умов являє собою угоду між товариством та кожним із вкладників, яка не може бути автоматично змінена реєстрацією змін до засновницького договору, що прийняті повними учасниками.

У разі залишення у командитному товаристві одного повного учасника, що сталося внаслідок виходу, виключення чи вибуття учасників з товариства, засновницький договір товариства переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. У випадку створення командитного товариства одним повним учасником установчим документом такого товариства буде одноособова заява - меморандум. Меморандум повинен містити всі відомості, що встановлені для засновницького договору командитного товариства (ст. 134 ЦК).

Проте засновницький договір не спрямований на врегулювання взаємних прав та обов'язків повних учасників та вкладників. Поряд із засновницьким договором, ЦК при врегулюванні питань правового статусу вкладника передбачає такий документ, як свідоцтво про участь у командитному товаристві, яким посвідчується обов'язкове внесення вкладів вкладника до складеного капіталу командитного товариства (ч. 1 ст. 137). Дане свідоцтво не є цінним папером, оскільки не віднесено до числа останніх законодавством (статті 194, 195 ЦК). Крім того, вклад, засвідчений свідоцтвом, може передаватися як цілком, так і частково іншому вкладнику або третій особі (п. 7 ч. 2 ст. 137). Відтак, свідоцтво про участь у командитному товаристві не може бути єдиним документом, що засвідчує права участі вкладників у товаристві.

Слід також звернути увагу на вимогу ч. 1 ст. 137 ЦК, яка встановлює обов'язок вкладника командитного товариства зробити вклад до складеного капіталу. Таким чином, таке зобов'язання вкладника існує ще до моменту внесення вкладу. Водночас, виходячи з вимог ч. 2 ст. 134 ЦК, можна зазначити, що засновницький договір командитного товариства може не містити умови щодо розмірів вкладів конкретних вкладників, а також не передбачати їхньої відповідальності за невнесення вкладу. У зв'язку з наведеним в юридичній науці існує позиція, згідно з якою відносини між повними учасниками та вкладниками, а також відносини між товариством і вкладниками повинні регулюватися договором. У такому випадку, якщо це не засновницький договір, то ним має бути будь-який інший договір, який умовно можна назвати договором про участь у товаристві1, або, як підкреслюється, відносини вкладників із товариством мають оформлюватися договорами про внесення ними вкладів2. Така юридична конструкція дозволить зберегти абсолютну таємницю особистості вкладника, навіть від держави, проте є такою, що уявляється досить суперечливою3.

Управляють діяльністю та всіма справами командитного товариства виключно повні учасники, а порядок, організація діяльності, ведення справ повністю регулюються правилами управління діяльності у повному товаристві. Ці правила встановлені статтями 121, 122 ЦК. їх зміст свідчить про те, що під управлінням діяльності загалом розуміють участь повного учасника у прийнятті рішень з приводу підприємницької діяльності товариства, наприклад, визначення загальних та пріоритетних напрямів діяльності, доцільності укладення конкретних правочинів з діловими партнерами, розподілу прибутку, кадрових питань тощо. Ведення справ означає представництво товариства у цивільному обороті, тобто вчинення від його імені юридично значимих дій. Учасник, який володіє правом на ведення справ, має загальне повноваження на вчинення таких дій без довіреності.

Вкладники не лише не мають права брати участь в управлінні та веденні справ командитного товариства, а Й позбавлені можливості заперечувати проти відповідних дій повних учасників (ч. 2 ст. 136 ЦК). Дане положення означає, що вони не можуть втручатися у процес прийняття комерційних та організаційних рішень і у відносини товариства з третіми особами. Проте якщо внаслідок вини повних учасників, які наділені правом на ведення справ, командитному товариству завдано збитків, повні учасники несуть солідарну відповідальність за збитки, спричинені ними юридичній особі на підставі частин 3, 4 ст. 92 ЦК.

Вкладники мають можливість виступати від імені товариства лише за наявності довіреності. Слід зазначити, що навіть якщо повноваження вкладника будуть визначені у такій довіреності досить детально або не цілком конкретно, він повинен діяти виключно відповідно до вказівок повних учасників, які уповноважені на ведення справ товариства. Вкладники не приймають жодних самостійних рішень.

В утворенні складеного капіталу командитного товариства повинні брати участь як повні учасники, так і вкладники, а у засновницькому договорі мають міститися відомості про сукупний розмір вкладів вкладників. Розмір складеного капіталу командитних товариств законодавством не встановлено та не обмежено якоюсь певною граничною межею. Водночас законодавець передбачив максимальний сукупний розмір вкладів вкладників у складеному капіталі командитного товариства, який не повинен перевищувати п'ятдесяти відсотків складеного капіталу (ч. З ст. 135).

Отже, співвідношення вкладів вкладників та повних учасників закон цілком покладає на розсуд самих учасників. Таким чином, повні учасники самостійно визначають у засновницькому договорі, який додатковий капітал знадобиться товариству від вкладників та якою буде кількість таких вкладників.

На момент державної реєстрації командитного товариства кожний із вкладників повинен зробити вклад у розмірі, встановленому законом. Відповідно до вимог Закону України "Про господарські товариства" (ч. З ст. 80) розмір такого внеску для кожного із вкладників повинен бути не менше 25 відсотків його вкладу. Стосовно внесення вкладів повними учасниками до моменту державної реєстрації командитного товариства законодавством такої вимоги не передбачено.