Цивільне право України - Дзера О.В. - Глава 18. Повне товариство

1. Поняття повного товариства

Повне товариство є особливим видом господарських товариств, які передбачені Законом України "Про господарські товариства" від 19 вересня 1991 р., зазначені як вид господарських товариств у ст. 80 ГК і характеризуються багатьма ознаками. Повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно відповідають за його зобов'язаннями усім майном, що їм належить.

Повне товариство - це об'єднання зусиль і капіталу двох і більше осіб для ведення підприємницької діяльності. З цього випливає, що повне товариство не може бути одноосібним. Таке товариство є одним із видів безстатутних товариств, в основі якого лежить договір між учасниками. З моменту повне товариство визнається юридичною особою між ним та кожним учасником зокрема виникає корпоративне правовідношення зобов'язального характеру. Оскільки повне товариство є самостійним суб'єктом права, то всі права та обов'язки за зобов'язаннями виникають безпосередньо для нього. Це означає хибність точки зору з приводу того, що необхідною умовою участі осіб у повному товаристві є реєстрація їх як підприємців (див. коментар до ст. 80 ГК).

Таким чином, підприємницька діяльність учасників товариства визнається діяльністю самого товариства, вчиняється від імені останнього, і тому кредиторські зобов'язання висуваються спочатку товариству, а за відсутності активів - безпосередньо учасникам товариства. Визнання повного товариства юридичною особою та субсидіарною відповідальністю його учасників відрізняє його від простого товариства (глава 77, параграф 2 ЦК). Закріплена в коментованій статті солідарна відповідальність учасників полягає в тому, що кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі від усіх боржників разом або окремо від будь-кого із них. При цьому виконання солідарного обов'язку одним із боржників є підставою для регресного позову (статті 543, 544 ЦК). Субсидіарність відповідальності учасника товариства полягає в тому, що до пред'явлення вимоги учаснику кредитор зобов'язаний звернутися з аналогічною вимогою безпосередньо до товариства (ст. 619 ЦК). Учасники повного товариства несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, незалежно від того, коли вони вступили в товариство або вибули з нього. Тому правомірною слід вважати ситуацію, коли за договором, укладеним одним учасником, відповідальність будуть нести інші учасники, причому всім своїм майном. З цього випливає, що відносини між учасниками повного товариства передбачаються як такі, що мають особисто-довірительний характер.

Повне товариство ще називають персональним товариством, оскільки участь у ньому передбачає спільну діяльність усіх учасників щодо досягнення статутної мети. Наслідком бездіяльності учасника повного товариства може бути його виключення зі складу учасників (ст. 128 ЦК)

Повному товаришу забороняється бути учасником більше як одного повного товариства. Це правило встановлено для захисту інтересів кредиторів та інших учасників товариства. У випадку отримання в спадок корпоративного права учасника повного товариства учасник зобов'язаний одним із них розпорядитися (продати, подарувати свою частку одному із товаришів чи третій особі). Строк, протягом якого має відбутися розпорядження, повинен бути встановлений в установчому договорі або ж за аналогією до ст. 32 ЦК - протягом одного року. При розпорядженні часткою необхідно дотримуватися положень ст. 125 ЦК, при цьому строковість створення самого товариства значення не має.

З метою захисту інтересів учасників товариства у ч. З ст. 119 ЦК закріплено заборону для учасника вчиняти без згоди інших правочини, які однорідні за своєю метою з тими, що вчиняються учасниками від імені товариства. Іншими словами, законодавець встановлює заборону на вчинення конкуруючих правочинів під страхом відшкодування збитків, завданих товариству такими діями, або передання товариству всієї вигоди, набутої за таким правочином. Завдані збитки будуть обчислюватися у вигляді упущеної вигоди.

Назва товариства з огляду на те, що воно визнається юридичною особою, зокрема підприємством, повинно містити вказівку на організаційно-правову форму. Персональність повного товариства проявляється в тому, що його фірмова назва повинна містити імена всіх учасників або ж обмежитися зазначенням імені (назви) одного учасника з додаванням слова "і компанія". Наприклад: "Повне товариство "Васильченко і компанія". У разі зміни персонального складу такого товариства необхідно вносити зміни і до назви. Під терміном "ім'я" слід розуміти або ім'я учасника, або прізвище. Включення прізвищ осіб до назви підприємства є орієнтиром майбутніх контрагентів щодо платоспроможності та надійності товариства в матеріальному плані, оскільки складочний капітал не має забезпечувальної функції, на відміну від статутного капіталу.

Повне товариство - це договірне об'єднання, і тому установчий договір є єдиним установчим документом. Установчий договір підписується всіма його учасниками, які тим самим висловлюють власну волю на створення товариства і на свою участь у ньому. Ні положення ЦК, ні положення Закону "Про господарські товариства" не закріплюють обов'язковості його нотаріального посвідчення. Але оскільки передбачається відчуження (передачу новоствореному суб'єкту) майна громадян (рухомого, нерухомого, валютних цінностей), то може йтися про застосування аналогії закону. Тому слід вважати доцільним нотаріальне посвідчення такого договору. З моменту укладення засновницького договору і до моменту реєстрації товариства як юридичної особи між учасниками договору виникають взаємні зобов'язання майнового характеру, які підпорядковуються загальним положенням зобов'язального права. Після внесення часток у складений капітал на підтвердження цього кожному учаснику видається свідоцтво про його участь у товаристві.

Законодавець не дає вичерпного переліку тих питань, які мають бути врегульовані в установчому договорі. Сторони вправі на власний розсуд внести в нього ті положення, які вважають за потрібні, крім тих, обов'язковість включення яких передбачена імперативною нормою закону. Так, у статті 88 ЦК України наведено ті необхідні відомості, які повинні містити установчі документи юридичної особи, зокрема статут та установчий договір (відповідно п. 1 і п. 2 зазначеної статті). Оскільки до установчих документів повного товариство належить тільки установчий договір, то до його змісту вживаються вимоги п. 1 і п. 2 ст. 88 ЦК. Так, в установчому договорі повного товариства мають бути зазначені найменування юридичної особи, її місцезнаходження, адреса, органи управління, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, додаткові вимоги щодо порядку вступу до товариства та виходу з нього, передання майнових внесків та проведення повного розрахунку після виходу з товариства. Положення установчого договору повинні регулювати порядок використання складеного капіталу, відносини учасників щодо участі у справах товариства.

Серед положень, які сторони обов'язково регламентують у засновницькому договорі, повинні міститися відомості про розмір та склад складеного капіталу, оскільки законодавець не встановлює норм щодо розміру складеного капіталу, сторони вправі самі передбачити його розмір в установчому договорі, і це має значення лише для його реєстрації (тому для повних товариств вживається термін "складений капітал", а не "статутний капітал", оскільки ці поняття мають різне змістове навантаження). В подальшому ні зменшення складеного капіталу, ні, тим більше, збільшення не тягнуть за собою процедуру повідомлення кредиторів, як це передбачено для інших видів товариств (наприклад, пункти 5, 6 ст. 144 ЦК), оскільки вимоги кредиторів можуть бути задоволені за рахунок власного майна учасників. Як складений капітал повному товариству можуть бути передані будь-які матеріальні цінності: грошові кошти, рухомі та нерухомі речі, земельні ділянки. При цьому всі речі повинні мати грошову оцінку.