Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Предмет застави

Багаторічний досвід у сфері заставних відносин підтверджує, що одним із ключових питань застави залишається визначення певного майна, яке відповідно до закону може бути предметом застави. Варто зауважити, що суттєву роль при вирішенні питання захисту прав та інтересів кредитора відіграє, безперечно, чітке дотримання закону під час отримання відповідного майна в заставу, оскільки ухилення від виконання приписів держави або їх незнання може негативно відобразитись на дійсності застави. Зазначене призведе до позбавлення кредитора підстав для застосування ним правових механізмів задоволення своїх вимог за рахунок вказаної застави у разі неналежного виконання боржником своїх зобов'язань.

Цивільним кодексом України закріплено загальні засади визначення майна, яке може стати предметом застави, з виокремленням певних його видів, які заборонено передавати в заставу. Так, даному питанню присвячена норма ст. 576 вказаного кодифікованого акта, відповідно до якої предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Зазначене є свідченням того, що:

а) в заставу може бути передано будь-яке майно, визначення якого міститься в ст. 190 Цивільного кодексу України, до якого віднесені також майнові права. Так, предметом застави може бути як нерухомість (ч. 1 ст. 181 та ст. 191 Цивільного кодексу України, ст. 1 Закону України "Про іпотеку"), так і рухоме майно - транспортні засоби, меблі, цінні папери, товари в обороті тощо (ч. 2 ст. 181 Цивільного кодексу України, ст. 2 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень");

б) таке майно повинно мати вільну цивільну оборотоздатність (ст. 178 Цивільного кодексу України), тобто вільно відчужуватися, має бути невилученим з цивільного обороту, необмеженим в обороті, не бути невід'ємним від особи (фізичної або юридичної). Наприклад, враховуючи встановлений законом мораторій на відчуження земельних ділянок товарного сільськогосподарського виробництва (п. 15 розд. X Земельного кодексу України), зазначена нерухомість не може бути предметом іпотеки, оскільки така застава повинна мати можливість її реалізації шляхом звернення стягнення на неї з метою задоволення за її рахунок вимог кредитора, а вказана заборона відчуження не дає підстав для виконання зазначеного;

в) на майно, запропоноване в заставу, може бути звернено стягнення" Наприклад, оскільки відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" на перелічене у додатку до нього майно не може бути звернено стягнення (зокрема відповідні меблі, холодильник, худоба, професійні інструменти тощо), то визначене цим законом майно не може бути предметом застави.

Аналогічні вищевказаним вимогам Цивільного кодексу України щодо предмета застави встановлено вимоги в ст. 4 Закону України "Про заставу" та ст. 5 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень". Крім того, якщо в іпотеку пропонується нерухоме майно, то додатково до вищевказаних ознак нерухомість має бути зареєстрована як окремий об'єкт права власності, якщо інше не встановлено Законом України "Про іпотеку" (ст. 5 Закону України "Про іпотеку").

Таким чином, при визначенні майна, яке може бути передано в заставу, слід враховувати, що відсутність хоча б однієї із вищевказаних ознак майна призведе до недійсності договору застави, пов'язаного з неможливістю реального настання обумовлених ним правових наслідків у частині реалізації механізму задоволення вимог кредитора за рахунок застави внаслідок недотримання вимог закону (статті 203, 215 Цивільного кодексу України).

Аналізуючи загальну норму ст. 576 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України "Про заставу" щодо предмета застави слід наголосити, що предметом застави може бути також майно, яке заставодавець набуде після укладення договору застави, зокрема продукція, майбутній урожай, приплід худоби тощо. Наприклад, якщо заставодавець посіяв на полі буряк, предметом застави стане майбутній врожай буряка, який після його збору перетвориться на товар. Якщо орієнтовний термін збору врожаю є меншим за кінцевий строк виконання боржником основного зобов'язання, то в договорі застави варто передбачити наступні умови: а) застава за відповідним договором застави залишається чинною після збору врожаю даного буряка, і предметом застави стає вже буряк як товар, а застава щодо врожаю цього буряка припиняється; б) умови зберігання буряка (наприклад, на складі, забезпечивши його охорону за рахунок заставодавця) та розпорядження таким предметом застави (з правом/без права його реалізації). Якщо умовами договору застави допускатиметься реалізація товару - буряка, доцільно посилити стан наявного забезпечення шляхом отримання в заставу майнових прав на виручку за договором щодо реалізації вказаного товару.

Враховуючи, що застава майбутнього врожаю є досить ризиковою, кредитор-заставодержатель з метою захисту своїх інтересів до укладення договору застави має пересвідчитись у наявності: 1) прав у заставодавця сіяти таку плодову культуру; 2) фактично здійснених боржником чи іншою особою посівів на відповідній земельній ділянці. З цією метою кредитор має отримувати: а) документ, що підтверджує право на землю (якщо це договір оренди земельної ділянки, то слід звернути увагу на правильність його оформлення відповідно до ч. 2 ст. 125 і ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України та статей 15, 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (тобто наявність істотних умов та державної реєстрації договору); строк дії договору оренди, який повинен перевищувати строки збирання врожаю; наявність у такому договорі мети, для якої земля передається в оренду); б) оформлені в установленому порядку звіти юридичної особи-заставодавця щодо наявності посівів, які подаються заставодавцем до органів статистики (ці звіти повинні охоплювати необхідний період, протягом якого можливо встановити наявність та стан посівів). Крім того, у разі оформлення майбутнього врожаю в заставу кредитор повинен періодично здійснювати перевірку зазначеного предмета застави з метою запобігання його втраті. У разі настання негативних для кредитора наслідків (наприклад знищення такого врожаю або іншої його втрати) боржник зобов'язаний буде замінити його на інше майно за правилами ст. 579 Цивільного кодексу України з урахуванням при цьому умов договору.

Застава може поширюватися на приналежності речі (ст. 186 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором застави (ч. 3 ст. 576 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про заставу", ч. 4 ст. 5 Закону України "Про іпотеку"). Інакше кажучи, якщо договір застави не буде містити жодних умов з приводу того, що застава не поширюється на приналежності речі, то застосовуватиметься вищевказане правило закону. Крім того, якщо умовами договору передбачатиметься поширення застави також на плоди, продукцію і доходи, одержані від використання заставленого майна, то все це разом з таким майном буде складати предмет застави (ч. 3 ст. 576 Цивільного кодексу України).

Враховуючи вимоги частин 4, 5 та 7 ст. 576 Цивільного кодексу України, а також ст. 4 Закону України "Про заставу", предметом застави не можуть бути:

1) Національні, культурні та історичні цінності, які є об'єктами права державної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національної культурної спадщини. Аналізуючи зазначене, варто вказати, що дане правило не поширюється на всі без виключення пам'ятки культурної спадщини. Таке твердження випливає із самого закону, який встановив вказаний мораторій лише щодо пам'яток державної власності, що мають національне значення та занесені або підлягають занесенню до відповідного Державного реєстру. Звідси випливає, що предметом застави не можуть бути нам ятки національного значення, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України "Про занесення пам'яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України" від 27 грудня 2001 р. № 1761. Крім того, предметом застави не можуть бути пам'ятки, які не підлягають приватизації, перелік яких зазначено в Законі України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації", оскільки вони мають важливу культурну цінність для народу України. Такі пам'ятки можуть надаватись особам (юридичним або фізичним) лише у користування відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Як зазначено в ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", пам'ятка може перебувати у державній, комунальній або приватній власності, крім пам'яток археології, які є виключно державною власністю.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, в заставу може бути передана лише пам'ятка місцевого значення, що належить заставодавцю на праві приватної власності.

Розглядаючи таку пам'ятку як можливий предмет застави, слід враховувати при цьому момент переходу зазначеного майна з державної або комунальної власності у приватну, оскільки протягом терміну дії Закону України "Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини" діяла заборона щодо приватизації пам'яток державної або комунальної власності. Виходячи із зазначеного необхідно на підставі отриманих від заставодавця документів визначити період переходу вказаного майна з державної або комунальної власності у приватну. Так, якщо виявиться, що приватизація цього майна відбулась у період з 23 лютого 2005 р. до 17 жовтня 2008 р., то такий правочин вважатиметься неправомірним у разі, якщо зазначене майно віднесене до переліку пам'яток, що не підлягають приватизації відповідно до Закону України "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". Наслідком вчинення неправомірного правочину стане припинення права приватної власності з поверненням такої пам'ятки у державну або комунальну власність. Приватизація ж інших пам'яток у вказаний період часу може бути визнана правомірною у встановленому порядку.

Враховуючи, що на сьогоднішній день існують два Державних реєстри, в яких реєструються пам'ятки культурної спадщини (Державний реєстр нерухомих пам'яток України1 та Державний реєстр національного культурного надбання2), законодавець припустився помилки в ст. 576 Цивільного кодексу України щодо назви державного реєстру - Державний реєстр національної культурної спадщини, хоча на момент прийняття нині діючого Цивільного кодексу України вищевказані Державні реєстри вже діяли. Виходячи з наведеного доцільно було б у даній нормі не зазначати назву реєстру, а обмежитися загальним висловом у вигляді "відповідного державного реєстру", враховуючи що їх є два. З огляду на вимоги законодавства Державний реєстр нерухомих пам'яток України веде Державна служба з питань національної культурної спадщини, створена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р. № 336. Дана служба є урядовим органом державного управління і діє у складі Міністерства культури України.

Розглядаючи пам'ятку місцевого значення приватної власності як майбутній предмет застави заставодержатель повинен враховувати й інші особливості законодавства, встановлені щодо пам'яток культурної спадщини, що мають суттєве значення при оформленні такого майна в заставу. Зокрема власник пам'ятки культурної спадщини зобов'язаний мати відповідне свідоцтво, що підтверджуватиме факт державної реєстрації його власності як пам'ятки, а також охоронний договір, укладений з відповідним уповноваженим державним органом, визначеним Законом України "Про охорону культурної спадщини". На підставі відомостей у свідоцтві визначається значення пам'ятки (місцеве або національне). Крім того, в документі на право власності на таку пам'ятку обов'язково повинні вказуватися категорія пам'ятки, дата і номер рішення про її державну реєстрацію (ч. 4 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). В охоронному договорі мають передбачатися обмеження щодо розпорядження власником пам'яткою культурної спадщини, що перебуває у його власності (див. статті 22, 24 Закону України "Про охорону культурної спадщини"). Аналогічні обмеження повинні мати місце і в документі, що підтверджує право власності на таке майно (зокрема договорі купівлі-продажу, дарування тощо). Якщо такою пам'яткою є нерухомість, поблизу неї або на самому приміщенні повинна вивішуватись охоронна дошка з відповідним написом. Право привілейованої купівлі пам'ятки у разі звернення на неї стягнення належатиме відповідному органу охорони культурної спадщини згідно зі ст. 20 Закону України "Про охорону культурної спадщини". Крім того, відчуження пам'ятки виявляється можливим лише за умови попереднього погодження такого правочину вищевказаним органом. Отже, в кожному конкретному випадку оформлення пам'ятки в заставу слід ретельно аналізувати надані заставодавцем документи і враховувати вимоги чинного законодавства України.

2) Вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом. Такими вимогами є вимоги, які є невіддільними від особи і внаслідок її смерті припиняються. До таких вимог належать, наприклад, право на отримання пенсії, заробітної плати, аліментів, на відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю особи. З цього приводу слід зауважити, що такі виплати можуть слугувати лише джерелом періодичного виконання боржником-фізичною особою свого зобов'язання до його смерті (наприклад, джерелом щомісячного погашення кредиту і відсотків за ним), але не предметом застави. Оскільки такі вимоги припиняються зі смертю їх носія, то на них не можна звернути стягнення, оскільки їх подальша виплата припиниться із настанням таких обставин.

Однак, якщо накопичену протягом відповідного проміжку часу заробітну плату, пенсію, інші грошові кошти особа зберігатиме на банківському вкладі (депозиті) у обраній нею банківській установі, то в заставу за зобов'язаннями цієї особи або третьої особи можуть бути передані майнові права за договором банківського вкладу. Правила такої застави регулюватимуться вимогами розд. V Закону України "Про заставу" та Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Таким чином, предметом застави відповідно до ст. 576 Цивільного кодексу України не можуть бути особисті вимоги, наведені вище, однак, якщо грошові кошти за такими вимогами особа зберігатиме на банківському вкладі, то кредитор-заставодержатель може прийняти в заставу майнові права за договором такого вкладу.

3) Майно або майнові права, застава яких заборонена або обмежена законом. Так, відповідно до закону, крім вищевказаних випадків, предметом застави не може (-уть) бути:

а) об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами (див. ч. 6 ст. 4 Закону України "Про заставу", ч. 2 ст. 14 Закону України "Про іпотеку"), до яких віднесено об'єкти, що мають загальнодержавне значення, та казенні підприємства. А саме - майнові комплекси таких підприємств та їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), які мають загальнодержавне значення (див. Закон України "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"). Крім того, аналогічне встановлено й Законом України "Про управління об'єктами державної власності" (п. 9 ст. 11), відповідно до якого господарські організації1, створені на базі об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, до виключення їх з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації, не можуть вчиняти дії стосовно майна, переданого до їх статутного фонду, наслідком яких може бути відчуження майна, у тому числі передача Його в заставу.

Однак Закон України "Про заставу" (ч. 7 ст. 4) встановлює окремі види майна вищевказаних підприємств, які можуть бути предметом застави, а саме - товари в обороті або переробці;

б) майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що перебувають у процесі корпоратизації (ч. 6 ст. 4 Закону України "Про заставу"). Проте вказані підприємства та їх структурні підрозділи мають право передавати в заставу товари в обороті або переробці (див. ч. 7 ст. 4 Закону України "Про заставу");

в) майно державних підприємств або господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави складає не менше 25 % статутного капіталу, а саме: об'єкти нерухомого майна та інші основні засоби виробництва, а також акції (частки, паї), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств (див. Закон України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна". Цей мораторій діятиме до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна). Виходячи з вимог зазначеного Закону вказані підприємства можуть передавати в заставу, відповідно, ту частину майнових активів підприємства, яка обліковується як оборотні активи, а не основні засоби виробництва, наприклад, грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні (майнові права за контрактами на отримання виручки), та інші активи, що призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу або протягом дванадцяти місяців з дати складання балансу (зокрема товари в обороті)1;

г) майно культового призначення, що належить релігійним організаціям, оскільки за претензіями кредиторів на таке майно не може бути звернено стягнення з огляду на ч. 3 ст. 20 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації";

ґ) майно і кошти благодійних організацій (див. ч. 3 ст. 19 Закону України "Про благодійництво та благодійні організації");

д) майно вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності, що забезпечує їх статутну діяльність (див. п. 2 ст. 63 Закону України "Про вищу освіту");

е) земельні ділянки державної або комунальної форми власності, оскільки право передачі саме такої нерухомості в іпотеку не передбачено ст. 133 Земельного кодексу України. Слід також брати до уваги, що в зв'язку із встановленим мораторієм на відчуження земель державної або комунальної форми власності, які мають сільськогосподарське призначення (п. 15 розд. X Земельного кодексу України), такі земельні ділянки, що були відчужені, починаючи з 13 січня 2007 р., у приватну власність, не можуть бути предметом іпотеки, оскільки вказані правочин и визнаються недійсними з моменту їх вчинення. Зазначений мораторій буде діяти до моменту набрання чинності законами України про земельний кадастр та про ринок земель;

є) земельні ділянки: а) товарного сільськогосподарського виробництва, що належать юридичним або фізичним особам; б) земельні ділянки, цільове призначення яких було змінено з товарного сільськогосподарського виробництва на інше після 13 січня 2007р.; в) земельні частки (паї); г) виділені в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства (п. 15 розд. X Земельного кодексу України), оскільки їх відчуження (окрім міни на іншу земельну ділянку, передачі у спадщину або вилучення для суспільних потреб), починаючи з 13 січня 2007 р., заборонено до набрання чинності законами України про земельний кадастр та про ринок земель;

ж) право користування (в т. ч. оренди) земельною ділянкою державної або комунальної форми власності, оскільки зазначене право не може бути відчужене або передане в заставу відповідно до ч. 3 ст. 102і, ст. 133 Земельного кодексу України, ст. 8і Закону України "Про оренду землі";

з) майнові права на квартиру, що будується в багатоквартирному будинку, інвестування будівництва якої здійснюється після 14 січня 2006р. за схемами, що не відповідають вимогам ст. 4 Закону України "Про інвестиційну діяльність". Зазначене пов'язане з тим, що інвестор (фізична або юридична особа) не матиме правових підстав для отримання правовстановлювального документа1, яким є свідоцтво про право власності, а отже й для набуття такого житла у його власність, оскільки будівництво його житла здійснювалося за рахунок внесених ним інвестицій (грошових коштів) не через: а) фонди фінансування будівництва житла; б) фонди операцій з нерухомістю; в) недержавне пенсійне страхування; г) інститути спільного інвестування; г) випуск цільових облігацій. Наслідками зазначеної ситуації стане припинення іпотеки в зв'язку з визнанням неправомірними договорів про інвестування житла та неможливістю набуття заставодавцем такого предмету іпотеки у власність;

и) нерухоме та/або рухоме майно, що має значну цінність і передане у власність заставодавця за договором довічного утримання, що пов'язано із встановленою законом забороною передавати таке майно в заставу (іпотеку) до смерті відчужувача, якого власник нерухомості (рухомого майна)-заставодавець зобов'язується утримувати та/або доглядати довічно (ст. 754 ЦК України);

і) приватизаційні папери (див. п. З ст. 5 Закону України "Про приватизаційні папери");

ї) документи, які неможливо відчужити, - паспорт, посвідчення водія тощо; й) інше майно або майнові права, заборона відчуження або передачі в заставу яких передбачена законами України або установчими документами юридичних осіб. Враховуючи ви ще ви кладе не предметом застави може (-уть) бути:

- нерухомість відповідно до Земельного кодексу України та Закону України "Про іпотеку", в т. ч. право користування або оренди нерухомим майном (зокрема земельною ділянкою), яке надає користувачу або орендарю право будувати, володіти та відчужувати об'єкт нерухомості (суперфіцій); право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- рухоме майно, яке має оформлятися в заставу за правилами Закону України "Про іпотеку", зокрема: повітряний та морський транспорт, судна внутрішнього плавання та космічні об'єкти;

- транспортні засоби (автомобілі, сільськогосподарська техніка тощо), особливості застави яких регулюються законами України "Про заставу" і "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";

- майнові права інтелектуальної власності згідно ч. 3 ст. 424 Цивільного кодексу України;

- майнові права відповідно до розд. V Закону України "Про заставу";

- майнові права на нерухомість, що перебуває в процесі будівництва, які мають оформлятися в іпотеку за правилами законів України "Про іпотеку", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" і "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

- цінні папери відповідно до розд. VI Закону України "Про заставу" та Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень";

- тварини (як правило, велика рогата худоба, свині);

- товари в обороті або переробці відповідно до розд. III Закону України "Про заставу";

- інше майно та майнові права, щодо яких відсутня заборона закону на передачу їх в заставу.

На практиці кожен кредитор може додатково до визначених законом вимог встановлювати свої особливості щодо предмета застави (наприклад, не отримувати в наступну заставу майно, яке вже перебуває в попередній заставі; отримувати в заставу майно, яке може довго зберігатися і зберігання його відносно недороге; отримання в іпотеку будівель, збудованих до 1950 р., тощо).

За загальним правилом, передбаченим ч. 6 ст. 576 Цивільного кодексу України, предмет застави залишається у заставодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, Закон України "Про заставу" (ст. 9) вказує, що законом чи договором передбачається перебування заставленого майна у володінні заставодавця, заставодержателя або третьої особи. У разі передачі рухомого майна в заклад воно перебуватиме у володінні заставодержателя або за його наказом - у третьої особи (розд. IV Закону України "Про заставу"). Транспортні засоби, як правило, перебувають у володінні заставодавця, хоча не виключено, що відповідно до умов договору застави таке майно зберігатиметься як заклад, наприклад, у гаражному боксі заставодержателя. Щодо іпотеки нерухомого майна варто зазначити, що хоча закон і встановлює загальне правило, відповідно до якого заставлене нерухоме майно залишається у володінні і користуванні іпотекодавця (ст. 1 Закону України "Про іпотеку"), однак, з огляду на вимоги ч. 2 та ч. 4 ст. 586 Цивільного кодексу України, сторони іпотечного договору можуть домовитися про передачу предмета іпотеки іпотекодержателю або третій особі у користування на умовах оренди чи іншого користування, наприклад позички, суперфіцію (див. ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку"). При цьому зазначені дії можуть бути здійснені іпотекодавцем за умови отримання попередньої згоди іпотекодержателя.

Виходячи з вимог ст. 580 Цивільного кодексу України та ст. 8 Закону України "Про заставу" ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Так, із Закону України "Про іпотеку" (ч. 5 ст. 5) випливає, що такий ризик може нести іпотекодержатель, якщо про це буде вказано в іпотечному договорі. Відповідно до ст. 48 Закону України "Про заставу", відповідальність за втрату або недостачу предмета закладу, яким є рухоме майно, несе заставодержатель у разі, якщо не доведе, що таке сталося не з його вини.

Закон вимагає від заставодавця своєчасно повідомляти заставодержателя про загрозу втрати, пошкодження, псування чи погіршення стану предмета застави (див. ч. 1 ст. 587 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 8 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ч. 2 ст. 10 Закону України "Про іпотеку").

У разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з вини заставодавця він зобов'язаний замінити або відновити предмет застави, якщо інше не передбачено договором (ч. 2 ст. 587 Цивільного кодексу України). Правила заміни предмета застави передбачені ст. 579 Цивільного кодексу України, ст. 7 Закону України "Про заставу", згідно з якими така заміна може відбуватися лише за згодою заставодержателя, якщо інше не буде встановлено договором або законом.

Закон встановлює певні особливості в частині заміни майна в окремих видах застави. Так, якщо майно передане в заклад, то вказана заміна предмета застави має здійснюватися заставодавцем на вимогу заставодержателя у разі виникнення загрози загибелі, пошкодження або зменшення вартості предмета застави не з вини заставодержателя (ч. 2 ст. 46 Закону України "Про заставу"), а у разі відмови заставодавця виконати таку вимогу - заставодержатель має право достроково звернути стягнення на предмет закладу. Заміна товарів у обороті або переробці повинна здійснюватись іншими товарами такої самої або більшої вартості. Крім того, зменшення вартості замінених товарів допускається у випадках, коли це здійснено за домовленістю сторін щодо погашення частки початкової заборгованості (ст. 43 Закону України "Про заставу"). Правила заміни нерухомості, що перебуває в іпотеці, не передбачені Законом України "Про іпотеку", однак відновлення пошкодженого стану такого майна повинно здійснюватись: а) за рахунок страхового відшкодування, що здійснюється страховою компанією, в якій застраховано предмет іпотеки (ч. 3 ст. 8 Закону України "Про іпотеку"); б) за рахунок коштів іпотекодавця, якщо пошкодження виникло з його вини (ч. 2 ст. 587 Цивільного кодексу України, ст. 10 Закону України "Про іпотеку"); в) за рахунок коштів іпотекодержателя, якщо він вжив заходів для збереження предмета іпотеки у разі недотримання іпотекодавцем правил щодо збереження такого майна, з наступним відшкодуванням зазначених витрат за рахунок іпотекодавця (ст. 12 Закону України "Про іпотеку").

Якщо заставодавець не відновив або не замінив предмет застави, заставодержатель має право вимагати відшкодування завданих йому збитків та/або дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою (див. ст. 592 Цивільного кодексу України, ст. 8 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень"). В окремих випадках закон встановлює певні вимоги не лише для заставодавця, а й для заставодержателя. Так, якщо предмет застави, який перебував у володінні заставодержателя, було втрачено, знищено або пошкоджено з вини заставодержателя, останній зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки (ч. 3 ст. 587 Цивільного кодексу України). У разі втрати або зменшення вартості предмета закладу заставодержатель несе відповідальність у розмірі вартості втраченого майна, а за пошкодження предмета закладу - в розмірі суми, на яку знизилася вартість заставленого майна. При цьому заставодержатель зобов'язаний відшкодувати заставодавцю всі заподіяні втратою, недостачею чи пошкодженням предмета закладу збитки в повному обсязі, якщо це передбачено законом чи договором (див. частини 1-2 ст. 48 Закону України "Про заставу").

Варто акцентувати увагу на тому, що внаслідок знищення (загибелі) заставленого майна застава припиняється (ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України, ст. 28 Закону України "Про заставу", ст. 17 Закону України "Про іпотеку").

Беручи до уваги ймовірність настання ризиків утрати, знищення або пошкодження предмета застави, закон або договір встановлюють випадки обов'язкового страхування предмета застави. Так, законом визначено наступні випадки обов'язкового страхування майна: а) страхування предмета іпотеки від ризиків його випадкового знищення, пошкодження або псування на Його повну вартість (п. 35 ст. 7 Закону України "Про страхування", ст. 8 Закону України "Про іпотеку"). Причому в разі оформлення наступної іпотеки страхування предмета іпотеки не є обов'язковим, однак до укладеного за попередньою іпотекою договору страхування можуть бути внесені зміни щодо збільшення страхової суми, в межах якої у разі настання страхового випадку страховою компанією здійснюватиметься страхова виплата, а також сплата іпотекодавцем різниці суми між раніше виплаченим ним страховим платежем та платежем, збільшеним у зв'язку з укладенням договору наступної іпотеки, враховуючи, що предмет іпотеки забезпечує два або більше зобов'язань боржника; б) страхування предмета закладу в обсязі його вартості за рахунок та в інтересах заставодавця, якщо інше не передбачено договором закладу (ст. 45 Закону України "Про заставу"); в) майна, яке підлягає страхуванню відповідно до ст. 7 Закону України "Про страхування" (зокрема засобів водного транспорту (п. 10), врожаю сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності (п. 11), об'єктів космічної діяльності (п. 22), страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків відповідно до встановлених Кабінетом Міністрів України вимог (п. 30). При цьому, якщо на момент укладення договору застави договір страхування вищевказаного майна вже укладений, доцільно в інтересах заставодержателя внести до нього зміни в частині визначення заставодержателя як вигодонабувача, який має отримати страхову виплату в разі настання страхового випадку, що слугуватиме джерелом погашення заборгованості заставодавця або боржника (хоча на розсуд заставодержателя така сума може бути спрямована на відновлення стану предмета застави, якщо таке виявиться можливим).

Ґрунтуючись на вимогах ст. 581 Цивільного кодексу України, якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін (наприклад, при заставі автотранспортних засобів здійснюється страхування такого предмета застави за ризиками "Повне КАСКО") на погоджену суму. Аналогічне правило передбачається ст. 10 Закону України "Про заставу", однак дана норма додатково встановлює, що предмет застави не може бути застраховано на суму, що перевищує його ринкову вартість. З вищевказаного випливає, що при страхуванні заставного майна страховий платіж1 може бути різним залежно від обрання кількох чи всіх страхових випадків2 за відповідним майновим страхуванням, що впливає також на встановлення розміру страхової виплати1. У разі настання страхового випадку страхову виплату в межах страхової суми може отримати як сам заставодавець, так і заставодержатель на правах вигодонабувача (ст. 985 Цивільного кодексу України, ст. З Закону України "Про страхування"), якщо про Це буде вказано в умовах договору страхування. Отже, зазначена страхова виплата на вибір заставодержателя може бути спрямована на погашення заборгованості боржника за основним договором або на відновлення стану предмета застави.

Важливим питанням при оформленні в заставу майна є його оцінка, оскільки її величина визначатиме питання можливості покриття заставою ризиків заставодержателя, тобто обсягу його вимоги у разі ймовірного звернення стягнення на заставлене майно. Якщо вартості запропонованого в заставу/іпотеку майна не вистачатиме на покриття розміру вимог заставодержателя, він може вирішити питання щодо отримання додаткового забезпечення (застави іншого майна, поруки, гарантії), або в разі відсутності іншого майна чи неможливості отримання додаткового забезпечення за основним зобов'язанням боржника - відмовити останньому в наданні йому послуги (роботи, товару) або наданні її в меншому розмірі, що покриватиметься вартістю застави.

Закон передбачає, що оцінка предмета застави здійснюється у випадках, передбачених договором або законом (ст. 582 Цивільного кодексу України). Так, якщо закон не вимагає проведення обов'язкової оцінки майна, сторони можуть здійснити таку оцінку за їх взаємною домовленістю. При цьому здійснення оцінки предмета застави заставодержателем разом із заставодавцем проводиться відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмету застави не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 585 Цивільного кодексу України).

Проведення обов'язкової експертної оцінки майна, яка має бути вчинена суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом)3, вимагається законом у випадках передачі: а) в іпотеку земельної ділянки (відповідно до ст. ІЗ Закону України "Про оцінку земель"); б) в заставу майна державної або комунальної форми власності (відповідно до ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Підсумовуючи вищевикладене: оцінка майна, запропонованого в заставу, здійснюється суб'єктом оціночної діяльності у випадках: а) передбачених законом, що наведені вище; б) у разі наявності між сторонами договору спору щодо оціночної вартості такого майна; в) за відсутності такого спору, однак за домовленістю сторін договору застави або на вимогу однієї із сторін договору. Якщо взяти до уваги практику, наприклад, на ринку банківських послуг, то при кредитуванні юридичних і фізичних осіб банки-заставодержателі майже в усіх випадках оформлення в заставу майна обов'язково здійснюють його оцінку (самостійно або із залученням суб'єкта оціночної діяльності). На підставі вчиненої незалежним експертом або заставодержателем разом із заставодавцем оцінки майбутнього предмета застави заставодержатель визначає заставну вартість майна, яка обов'язково зазначається в умовах договору застави. Величина такої вартості встановлюється заставодержателем самостійно відповідно до прийнятих ним правил (наприклад, вартість застави повинна покривати суму кредиту і процентів протягом 2-х місяців користування ним, або вартість кредиту в подвійному розмірі).