Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 2. Елементи договору зберігання

Договір зберігання, як і будь-який інший договір, має визначальні елементи, притаманні зобов'язальному правовідношенню: суб'єкт і об'єкт, права і обов'язки сторін договору.

У цивілістичній науці досить поширеною є концепція поділу об'єкта правовідношення на юридичний та матеріальний1. У зберігальному правовідношенні юридичним об'єктом можна вважати дії (послуги) зберігача, спрямовані на забезпечення схоронності поклажі, переданої поклажодавцем зберігачеві, а матеріальним - передану на зберігання матеріальну цінність, яка в ЦК України отримала назву - предмет договору.

Предметом договору зберігання можуть бути, як правило, рухомі речі, які мають індивідуальні ознаки, що не переходять у власність зберігача. Ці ознаки дають можливість відмежувати договір зберігання від деяких інших договорів, наприклад від договору позики, за яким позикодавець передає позичальнику речі, що мають родові ознаки, у власність. І лише в окремих випадках на зберігання можуть передаватися речі з родовими ознаками, наприклад, відповідно до правил ст. 941 ЦК.

Сторонами договору зберігання є поклажодавець і зберігач (охоронець), якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, що мають необхідну дієздатність.

Поклажодавцями здебільшого є власники майна, що здають його на зберігання. Але це не є обов'язковою умовою чинності договору, який укладається. Будь-яка особа, котра має юридичний інтерес стосовно збереження майна, що перебуває в її правомірному володінні, має право укласти договір схову як поклажодавець, хоча це майно і не належить їй на праві власності. Так само можуть здавати речі на зберігання заставодержатель, наймач, перевізник та ін. Що стосується власника, то можливість зажадати у таких випадках майно від охоронця підпорядкована загальним правилам. Оскільки охоронець лише володіє річчю, але не стає її власником, справжній власник, який має право на вилучення речі у поклажодавця, набуває такого права і щодо охоронця незалежно від його добросовісності та інших обставин справи. Добросовісність охоронця та спосіб вибуття речі з володіння власника можуть вплинути лише на взаємні розрахунки між сторонами. Так, якщо наймач майна після закінчення терміну договору найму здає його на оплатне зберігання замість того, щоб повернути майно власникові, віндикацій-ний позов власника буде задоволено навіть проти добросовісного володільця. Але в цивільному спорі такого характеру позивач має оплатити охоронцеві зберігання, переклавши тим самим завдані збитки на їх винуватця, тобто поклажодавця.

У ч. 2 ст. 936 ЦК виокремлено спеціальну категорію зберігачів - професійні зберіганні.

Професійним зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності. Крім того, в ч. 3цієї ж статті виділяється категорія публічного договору, якщо зберігання здійснює суб'єкт підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування. Наведені положення є новелами цивільного законодавства, які з правової точки зору сформульовано не найкращим чином. Так, в обох випадках зберігачами є суб'єкти підприємницької діяльності. У першому випадку професійними зберігачами слід вважати всіх суб'єктів підприємницької діяльності, з чим не можна погодитись. Тут, вочевидь, є певна помилка, хоча укладати договори зберігання мають право всі суб'єкти підприємництва. Вводячи категорію професійних зберігачів, складачі нового ЦК мали на увазі лише тих суб'єктів підприємництва, для яких зберігання є основною статутною діяльністю. Власне, навіть ЦК УРСР 1963 року у ст. 418 виокремлював певну категорію організацій, на яких покладалася підвищена відповідальність, а саме організацій, чий обов'язок - здійснювати схов. Такий підхід збережено в новому ЦК Російської Федерації, в ст. 886 якого професійним зберігачем визнається комерційна або некомерційна організація, яка здійснює зберігання на професійних засадах.

Професійними зберігачами слід вважати й тих суб'єктів підприємництва, які займаються підприємницькою зберігальною діяльністю, для якої необхідно одержати спеціальну ліцензію відповідно до ЗУ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності". Це ломбарди, банківські установи, камери схову, зернові склади тощо.

У ч. 3 ст. 936 ЦК договори зберігання, що його суб'єкт підприємницької діяльності здійснює на складах загального користування, належать до категорії публічних договорів. Це означає, зокрема, що зберігач зобов'язаний укладати договори зберігання з будь-яким поклажодавцем, якщо для цього він має можливість (див. коментар до ст. 633).

Право та обов'язки сторін договору зберігання формуються як законом, так і договором, а їх кількість залежить від багатьох обставин, зокрема від виду та специфіки договору зберігання, від його реальності та консенсуальності, оплатності чи безоплатності тощо. Але у будь-якому разі за оплатним договором зберігання зберігач, який прийняв річ, зобов'язаний її зберігати та повернути в обумовлений термін, а поклажодавець зобов'язаний оплатити зберігання та забрати поклажу також в обумовлений термін. Цим обов'язкам кореспондують відповідні права сторін (право зберігача вимагати оплати зберігання, право поклажодавця зажадати повернення речі).