Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - 1. Загальні положення

1. Загальні положення

Для більшості зобов'язань цивільного права характерна двосторонність: з одного боку, учасником виступає кредитор, з іншого - учасник-боржник. Цілі збігаються по зустрічній протилежній направленості: один передає, другий отримує. Але існує частина зобов'язань, де учасники переслідують одну і ту саму мету без протилежної направленості і для досягнення якої вони об'єднують свої зусилля і вклади. Наприклад, для будівництва певного об'єкта учасники об'єднують свої зусилля і вклади. Усі вони діють разом для досягнення певної мети. У відносинах між ними (учасниками) всі вони є кредиторами і боржниками одночасно один щодо одного.

Така взаємність у правах і обов'язках, а також наявність внутрішніх відносин (між учасниками) і зовнішніх відносин (учасників з третіми особами) робить їх схожими до відносин, які складаються в господарських товариствах. Проте законодавець надав вибір суб'єктам і дозволив у традиціях римського приватного права вступати в такі відносини без створення юридичної особи, виділивши їх в окрему групу договірних відносин - відносин, які виникають з договору про спільну діяльність. "Товариські об'єднання кількох осіб для спільного досягнення певної господарської мети зустрічаються вже у найглибшій давності. Сама ідея товариської домовленості там, де сил одного не вистачає для вирішення будь-якого життєвого завдання, сама по собі настільки проста і природна, що всюди, де ми зустрічаємо людину в гуртожитку, ми зустрічаємо і договір товариства. Немає такого цивільного законодавства в минулому, яке б не знало товариства"1. Інститут спільної діяльності бере витоки з основних положень договору товариства, які були викладені ще в Інституціях Гая. До нас перейшли основні ознаки та певні конструкції: внесення вкладів, правовий режим майна, порядок поділу прибутків тощо. "Проте, якщо в римському праві основна увага приділялася майновим аспектам внутрішніх взаємовідносин між самими товаришами, то наприкінці XIX і на початку XX ст. стало активно розвиватися регулювання зовнішньої сторони буття товариства - відносин його учасників з третіми особами".

Спільну діяльність регулює гл. 77 ЦК України, а ст. 1130 дає визначення і самого договору про спільну діяльність як договору, де сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Відносини, які виникають з указаного договору, за своїм характером носять кореальний характер. "...Встановлено зовсім інше юридичне правовідношення, в якому одне і те саме зобов'язання повністю і нероздільно відноситиметься до кожного із багатьох вірителів чи боржників... Віритель і боржник пов'язані в одне штучне ціле, називаються duo геі". Цей термін - це назва титулу Дігест XLV. Reus - спільна назва для кредитора і боржника. А самі відносини за участю осіб з таким статусом називали correus, "із нього новітні письменники і утворили термін, дуже часто вживаний: кореальні зобов'язання і корреальність". За цією ж точкою зору, а саме з встановлення характеру розподілення прав і обов'язків між сторонами, ці договори відносять до групи синалагматичних договорів (взаємних).

Корреальність може бути як активна, так і пасивна. Зрозуміло, що відносини спільної діяльності є активними корреальними відносинами, оскільки із самого визначення передбачається необхідність вчинення активних дій. Відсутність чіткого визначення статусу кредитора і боржника у відносинах між сторонами договору дає можливість вивести на перший план спільну мету і визначити, що "їх взаємні права і обов'язки слугують тільки засобом її досягнення. Тому суб'єкти даного договору, як правило, не іменуються кредиторами і боржники, а позначаються терміном "учасники"4. Вищезазначена активність стосується відносин, які виникають між учасниками щодо третіх осіб (тобто у зовнішніх відносинах). Щодо внутрішніх відносин, то "численні члени товариського договору не розподілені на дві сторони, активну і пасивну, але всі знаходяться в однаковому юридичному становищі. Кожен учасник договору щодо всіх учасників має права і несе обов'язки, будучи одночасно активним і пасивним суб'єктом"3.

Як правило, об'єднання вкладів, а також подальша діяльність за договором про спільну діяльність передбачає створення спільної власності. "Ця обставина іноді давала привід для твердження, нібито в договорі про спільну діяльність немає практичної необхідності, оскільки відповідні питання сповна можуть бути вирішені за допомогою норм про спільну власність".

Проте режим спільної власності встановлює правила лише щодо користування, володіння і розпорядження самою річчю, але не встановлює правила її використання в режимі спільної діяльності, "спільної діяльності в загальних цілях. У цьому і полягає її відмінність від спільної діяльності, яка так чи інакше пов'язана зі спільною власністю".

Питання про оплатність чи безоплатність договору є дискусійним. Перша група вчених (наприклад О. С. Йоффе) вважають, що учасники не отримають зустрічного майнового задоволення, а разом створюють один матеріальний об'єкт для досягнення певної спільної мети. Тому такий характер взаємовідносин між учасниками відносить цей договір до групи безоплатних. Проте зустрічний характер прав і обов'язків за договором дав ряду авторів взагалі заперечувати їх конкретне віднесення до тієї чи іншої групи. І третя група науковців (їх більшість, зокрема А. І. Масляєв, Є. А. Суханов) вбачають притаманність договору оплатного характеру. "Навіть якщо в договорі немає мети отримання прибутку, то і в цьому випадку можна розглядати його як о платний, оскільки за такої діяльності результатом буде задоволення будь-якого інтересу сторони. У будь-якому договорі кожен учасник вправі вимагати від інших (іншого) його учасників (учасника) виконання по здійсненню обов'язків майнового характеру, тобто кожен зобов'язаний їх здійснити на користь інших"3. Така позиція авторів, на наш погляд, стосується, насамперед, договору простого товариства, де обов'язковим є об'єднання вкладів. Важко знати оплатність у договорах про спільну діяльність без об'єднання вкладів і без мети отримання прибутку, оскільки зустрічні дії не носитимуть майнового характеру. Тому залежно від виду договору про спільну діяльність треба визначати його характер, о платний чи безоплатний.

З огляду на поділ цивільно-правових договорів на консенсуальні та реальні безсумнівною, на наш погляд, є позиція щодо віднесення договору про спільну діяльність до консенсуальних договорів, тобто права і обов'язки за цим договором виникають з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Такий порядок дій, а саме - спочатку досягнення згоди, а потім реальні дії, наприклад внесення вкладів, випливає зі ст. 1131 ЦК України.