Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК)

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Перелічити всі умови, з якими може бути пов'язане виникнення права на спадкування, нереально. При визначенні таких умов слід враховувати, що вони не мають суперечити закону чи моральним принципам, що існують у суспільстві. Наприклад, умова в заповіті, за якою спадкоємець повинен залишатися неодруженим, суперечить своєю суттю моральним принципам і є неправомірною, оскільки у нашому суспільстві прийнято, що сім'я є основою суспільства.

Якщо ж у заповіті буде зазначено умову набуття спадкоємцем статусу одруженої людини на час відкриття спадщини, то ця умова стимулює прагнення спадкоємця до реалізації загальновизнаних цінностей і, відповідно, не суперечить ні закону, ні моральним засадам суспільства.

Однак неправомірною буде умова щодо реєстрації шлюбу з конкретною особою, обраною заповідачем як майбутній чоловік або дружина спадкоємця, оскільки у нашому суспільстві, на відміну від, наприклад, східних народів, визнано право громадянина самостійно обирати для себе свого майбутнього чоловіка (дружину).

Аналогічно складається ситуація й щодо питання освіти. Так, у заповіті можна закріпити умову про обов'язкове здобуття, наприклад, вищої, професійно-технічної та іншої освіти, але визначення навчального закладу, в якому особа повинна здобути таку освіту, або визначення спеціальності є неправомірними, оскільки обмежує правоздатність спадкоємця.

Варто констатувати, що за своєю суттю і метою визначення умови у заповіті має бути спрямоване на благо спадкоємців, а не проти їх інтересів.

Заповідач вправі турбуватися також про те, щоб належне йому майно набуло належного власника й надалі використовувалося спадкоємцем на розвиток сімейних традицій і на благо родини, для збереження його імені тощо.

Правові наслідки включення до заповіту умов, що з самого початку суперечать закону чи моральним засадам суспільства, такі: зацікавлений спадкоємець вправі звернутися до суду, внаслідок чого дані умови можуть бути визнані недійсними і спадкоємець успадковує заповідане майно без дотримання встановлених заповідачем умов. Це положення діє після смерті заповідача і ознайомлення спадкоємця із заповітом.

Отже, зрозуміло, що визначення "забороненої" умови не приведе до бажаних результатів і є недоцільним. У даній ситуації можна порадити лише одне: у випадку наявності певних сумнівів слід звернутися за консультацією до кваліфікованих юристів (бажано вислухати думку не одного фахівця), щоб надалі мати можливість повною мірою захистити свої права та інтереси. У такому випадку посвідчення секретних заповітів є недоцільним, оскільки нотаріус не зможе позитивно вплинути і "відредагувати" зміст заповіту, тобто дати корисні поради заповідачу.

Спадкоємець не має права вимагати визнання умови недійсною лише на підставі того, що він, наприклад, не знав про існування такої умови, чи посилатися на те, що настання умови від нього не залежить. Умова заповіту може бути як пов'язана, так і не пов'язана із поведінкою потенційного спадкоємця. Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини, отже, ця вимога закону кардинально впливає на можливість отримання спадщини, тому має бути відомою спадкоємцю. Наприклад, у ч. 1 ст. 1242 ЦК до таких умов віднесено наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо.

Тому щодо заповіту з умовою однозначно погодитись з авторами ЦК неможливо, оскільки запропоновані у ст. 1242 ЦК положення досить вагомі, зокрема, для народження дитини має пройти строк у 9 місяців, для здобуття вищої освіти - 5 років тощо. Ці обставини без визначення концепції їх застосування можуть бути просто незаконними (наприклад, заборонити жінці народжувати дітей або, навпаки, визначити їх кількість, не одружуватись тощо).

Тому нотаріус при посвідченні таких заповітів повинен знати, які обмеження є дозволеними, а які ні. Це дасть йому можливість попередити особу про майбутні негативні наслідки такої умови та на підставі його неупередженості пояснити заповідачу незаконність зазначених ним умов щодо деяких обмежень громадянських прав спадкоємців або до позбавлення спадкоємця спадщини.

Тобто умови можуть бути різні, але вони не повинні бути спрямовані "проти прав" спадкоємців, а навпаки, - вони мають спрямовуватись на їх же користь або на користь громадськості, держави. Наприклад, з народженням дитини після смерті заповідача в деяких випадках (якщо другий з подружжя, на думку заповідача, марнотрат) доцільно пов'язати окрему частину спадщини, яка має бути отримана лише цією дитиною після досягнення нею повноліття, а другий з подружжя може уповноважуватися за заповітом до досягнення дитиною повноліття отримувати тільки відсотки від вкладу у банку і використовувати їх на утримання дитини, але не знімати всієї суми тощо.

Розглядаючи питання про певні вимоги заповідача, що стосуються умов прийняття спадщини, доцільно також передбачити випадки, коли спадщина не буде прийнята спадкоємцями за заповітом, які не погоджуватимуться виконати його умови. У такому випадку треба передбачити правовий механізм залучення до спадкування одного чи декількох спадкоємців за законом (залежно від умов заповіту), а при посвідченні заповіту з умовою доцільно встановлювати підпризначення.