Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Спільний заповіт подружжя

Особистим названо один із видів заповітів тому, що він тісно пов'язаний саме з особистим волевиявленням однієї особи, на відміну від заповіту подружжя, де, на нашу думку, має збігатися воля двох суб'єктів.

Таке особисте розпорядження фізичної особи щодо її прав та обов'язків передбачене на випадок її смерті та здійснюється особою особисто. До останнього часу особистий заповіт був єдиною можливою формою висловлення останньої волі власника, тому він вважається найпоширенішим.

Тут слід застерегти, що, на відміну від інших правочинів, які посвідчуються одним із подружжя і потребують згоди другого з подружжя, для посвідчення заповіту згоди другого з подружжя не потребується. Більше того, для посвідчення заповіту не потребується виділ частки, належної заповідачу, із спільного майна подружжя. Але незважаючи на те, що в особистому заповіті заповідач може розпорядитися не тільки належним йому майном, а й спільним майном подружжя, його дія буде обмежуватися саме належним спадкодавцю майном. Другий же з подружжя може визнати частину заповіту, яка виходить за межі особистого майна заповідача або належної йому частки у спільному майні недійсним.

Взагалі, у законодавстві встановлено право на посвідчення заповіту щодо особистого і спільного майна подружжя, тому на практиці можуть мати місце декілька волевиявлень того самого заповідача. Зокрема, коли заповідач в особистому заповіті зробить розпорядження щодо належного йому особисто майна, то його право на розпорядження його часткою у спільному майні подружжя може бути висловлене у спільному заповіті подружжя.

Головне, щоб два волевиявлення заповідача, висловлені у заповітах, не суперечили одне одному, оскільки вважатиметься дійсним лише останнє, а перший заповіт буде діяти у тій частині, яка не суперечить останній волі заповідача.

Спільний заповіт подружжя

Подружжя вправі скласти спільний заповіт, у якому обов'язково має бути вказане майно, щодо якого складено заповіт, тобто розпорядитися на випадок смерті майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 ЦК).

Слід зазначити, що тут має місце узгодження волі кожного, тобто особисте волевиявлення кожного із подружжя "зливається" в одне волевиявлення, і тоді вони складають спільний заповіт щодо майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності.

У випадку смерті одного з подружжя, яке склало спільний заповіт, частка у спільному сумісному майні померлого(ї) чоловіка (дружини) переходить автоматично до його (її) дружини (чоловіка), яка (який) пережила(в). Варто зазначити, що даний перехід відбувається незалежно від бажання, висловленого у заповіті, а відповідно до закону. У випадку смерті останнього з подружжя майно переходить до спадкоємців, названих у заповіті подружжям.

Але після смерті одного з подружжя другий з подружжя не зможе розпорядитися даним майном, оскільки нотаріус при одержанні повідомлення про смерть одного з подружжя накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя (ч. 4 ст. 1243 ЦК, п. 250 Інструкції 2004 р.).

Щодо положення про те, що майно переходить до другого з подружжя, то його треба правильно тлумачити. Дієслово "переходить" не означає, що майно померлого з подружжя переходить у власність до другого, оскільки після смерті того з подружжя, хто пережив, майно перейде до спадкоємців, на користь яких складено заповіт. Як бачимо, після смерті одного з подружжя майно переходить не у власність, а у володіння та користування другого з подружжя, про що свідчить ч. 4 ст. 1243 ЦК, оскільки після накладення нотаріусом заборони відчуження майна, зазначеного у заповіті, другий з подружжя не зможе розпорядитися ним, тобто продати, подарувати, заставити, обміняти.

Найважливішою особливістю складання спільного заповіту подружжя є те, що подружжя вправі відмовитися від складеного спільного заповіту. Відмова від спільного заповіту підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Після смерті одного з подружжя другий потенційно повинен втрачати право зробити таку відмову (ч. 3 ст. 1243 ЦК), але вважається неможливим обмежувати правоздатність власника щодо належного йому майна. Тому вважаємо можливою відмову того з подружжя, хто пережив, від зробленого ним особисто заповідального розпорядження і щодо належної цій особі частини спільного майна, тобто частково змінити зміст заповіту. Це положення зумовлене тим, що спадкоємець може негідно вести себе щодо того з подружжя, який залишився живим, і позбавити права живу людину змінити зміст заповіту неможливо. Але останню волю померлого із подружжя змінювати вважається неможливим.