Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Роз'яснення нотаріусом права на обов'язкову частку при посвідченні заповіту

При посвідченні заповіту нотаріус зобов'язаний роз'яснити заповідачу зміст ст. 1241 ЦК, тобто положення про права деяких визначених законом осіб на обов'язкову частку у спадщині. Це положення має досить значний процесуально-правовий зміст, який, на жаль, не простежується в проектах заповітів, які пропонуються в юридичній літературі.

Так, у переважній більшості опублікованих заповітів авторами таких проектів просто констатується, що з положеннями цієї статті заповідач ознайомлений. Однак положення цієї статті потребує не тільки констатації факту, а й відповідної реакції. Тут мається на увазі, що заповідач може на власний розсуд заповісти такій особі якусь частку спадщини (не порушуючи її прав порівняно з іншими спадкоємцями), а також зазначити, що у нього, крім певних осіб, на утриманні не перебували інші особи. Ознайомлення спадкоємця зі змістом ст. 1241 ЦК - це лише окрема частина правового роз'яснення, яке має надаватись особами, які посвідчують заповіт, і незазначення цього пункту в заповіті не буде тягнути ніяких правових або процесуальних наслідків. Але особа вправі знати, що в разі незазначення осіб, які мають право на отримання обов'язкової частки спадщини, вони отримають передбачену законом частку незалежно від волі заповідача, висловленої в змісті заповіту. Часто заповідачі приходять до нотаріусів з власними проектами заповітів і не бажають вносити до них зміни, а для вимоги внесення цього положення до заповіту немає законних підстав.

За ч. 2 ст. 1253 ЦК у випадках, встановлених абзацом 3 ч. 2 ст. 1248 ЦК, коли заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, і ст. 1252 ЦК - посвідчення заповітів іншими посадовими, службовими особами, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Таким самим положенням пропонується доповнити й ст. 1251 ЦК, але відсутність свідків при посвідченні заповіту у випадках, встановлених абзацом 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 ЦК, призведе до нікчемності заповіту.

Свідками при посвідченні заповіту можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю, поняття якої розкрите у статтях 34, 35 ЦК.

У ч. 4 ст. 1253 ЦК має місце перелік осіб, які не можуть бути свідками, а саме:

1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом;

3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Крім того, при визначенні осіб, які не можуть бути свідками, основними критеріями мають бути: відсутність особистої зацікавленості, безсторонність свідка та фізіологічні можливості виконувати таку функцію.

За частиною 5 ст. 1253 ЦК свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Доцільність вимоги щодо читання свідками заповіту вголос сумнівна, оскільки виходить, що треба тричі читати той самий заповіт вголос, але зміст заповіту не може бути підтверджено або скасовано за допомогою показань свідків. Присутність свідків потрібна, щоб підтвердити стан, у якому перебував заповідач на момент посвідчення заповіту, відсутність примусу при посвідченні такого правочину тощо. Про присутність свідків під час посвідчення заповіту мають свідчити їх підписи як на заповіті, що залишається у нотаріуса, так і на заповіті, що передається заповідачу. У текст заповіту заносяться звичайні відомості про особу: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання, дані про документ, на підставі якого встановлено особу свідка. Особа вправі використати всі передбачені законом засоби охорони власних прав шляхом зменшення можливості поширення відомостей, і тому участь свідків при посвідченні заповіту є нині факультативною, тобто за бажанням заповідача. Нотаріальний процес має передбачати процесуальні заходи для того, щоб зміст заповіту, а також сам факт складення заповіту не могли бути змінені або зникли. Для цього пропонується заносити відомості про складені заповіти, а не про їх зміст до Спадкового реєстру, але доступ до цього розділу реєстру має бути гарантовано обмежений.

Щодо участі свідків у процесі оформлення (посвідчення) секретного заповіту, то вона доцільна для засвідчення стану заповідача, а не для ознайомлення зі змістом заповіту. Так, у деяких зразках заповітів нотаріусу фактично пропонується засвідчувати та перевіряти дієздатність заповідача, але яким чином це робити, - не сказано. Реально визначити стан громадянина, який звернувся за посвідченням заповіту, можуть лише особи, які добре знають заповідача, лікар, а також у разі алкогольного або наркотичного сп'яніння - нотаріус. Тому зазначення у змісті заповіту, що дієздатність громадянина перевірена без зазначення відповідних заходів, вчинених нотаріусом1, просто недоцільне.