Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Заповіт із встановленням сервітуту (ст. 1246 ЦК)

Відповідно до ст. 401 ЦК України під сервітутом розуміється право користування чужим майном. Сервітут може бути встановлено щодо користування земельною ділянкою, житловим будинком, іншим майном. Слід звернути увагу на те, що поняття "сервітут" широке і може включати емфітевзис і суперфіцій як його окремі підвиди.

Розглянемо такий приклад. Громадянин С. склав заповіт на користь своїх двох синів, розпорядившись на випадок своєї смерті належним йому на праві приватної власності житловим будинком. Його двоє синів приймають спадщину в рівних частинах. Однак з огляду на технічне планування будинку прохід до другої частини будинку є неможливим (відсутність окремого входу), у зв'язку з чим другий спадкоємець змушений користуватися проходом через "чужу територію", тобто належну першому спадкоємцю. Перший спадкоємець у даному випадку надає другому спадкоємцю право проходу (входу) до другої частини будинку (тобто право сервітуту).

Важливо розуміти, що сервітут не обмежує власника майна в його правах володіння, користування, розпорядження належним йому майном.

Так, власник вправі відчужувати майно (продати, подарувати, обміняти), щодо якого встановлено сервітут. Відчуження даного майна (перехід права власності) не припиняє дії сервітуту, встановленого у заповіті.

Сервітут може бути встановлено заповідачем на певний строк або на невизначений строк (без вказівки конкретного строку). У заповіті може бути встановлено зобов'язання спадкоємця проводити, наприклад, щомісячну оплату за користування сервітутом. Сам сервітут не підлягає відчуженню (його не можна продати, подарувати, обміняти).

Сьогодні у заповідача є право, і ЦК передбачає таку можливість, покласти на спадкоємців за заповітом певні зобов'язання. Заповідач при посвідченні заповіту має право встановити у ньому сервітут (довічне користування) спадковим майном (земельна ділянка, інші природні ресурси або інше нерухоме майно, зокрема жилий будинок) для задоволення потреб інших осіб. Тобто заповідач покладає на спадкоємця, до якого переходить жилий будинок, зобов'язання надати іншій особі право на довічне користування цим будинком або певною його частиною.

Це зобов'язання заноситься нотаріусом спочатку до заповіту, а потім до свідоцтва про право на спадщину, яке є підставою для державної реєстрації речового права. У разі подальшого переходу права власності на будинок - право довічного користування (сервітуту) зберігає силу, тобто не підлягає відчуженню.

Якщо порівняти сервітут з іншими обтяженнями спадщини, то чинне положення про заповідальний відказ може поглинати положення про встановлення у заповіті сервітуту. Але право вигодонабувача за сервітутом у спадковому праві до останнього часу не встановлено, навіть спеціальний термін для такого суб'єкта не визначено. У теорії цивільного права вигодонабувача за сервітутом називають сервітуарій. Тому специфіка охорони і захисту його прав має отримати місце й у книзі шостій ЦК "Спадкове право".

Заповіт з підпризначенням спадкоємців (ст. 1244 ЦК)

У деяких випадках прийняття спадкоємцем заповіданого йому майна так і не відбувається. Такими причинами можуть бути:

o смерть спадкоємця раніше спадкодавця;

o відмова спадкоємця від прийняття спадщини;

o фактичне неприйняття спадкоємцем спадщини;

o усунення спадкоємця від спадкування;

o відсутність умов, визначених заповітом.

Однією з причин неприйняття спадщини може бути пропущення спадкоємцем строку для прийняття спадщини, і пропущений строк не було поновлено судом, оскільки його було пропущено без поважних причин.

У кожному з вищезазначених випадків майно, заповідане такому спадкоємцю, буде успадковуватися за законом. Коли ж матиме місце простий або пропорційний заповіт, то належна-спадкоємцю частка від спадщини успадковуватиметься іншими спадкоємцями. Якщо заповідач не бажає цього, то він може встановити на цей випадок інший порядок. А саме: у заповіті треба прямо вказати, хто в такому випадку буде успадковувати майно. Така особа називається попризначеним спадкоємцем.

Попризначеним спадкоємцем може бути як будь-яка фізична особа (яка є живою на момент відкриття спадщини), так і юридична особа, у тому числі держава, територіальна громада, іноземна держава, інші суб'єкти.

Підпризначений спадкоємець може під призначатися як за одним із спадкоємців, так і за всіма спадкоємцями. При піл призначенні спадкоємця за кількома спадкоємцями він успадковує за всіма, і, у випадку неприйняття за зазначеними раніше причинами спадщини кількома спадкоємцями, його частина дорівнюватиме сумі часток цих спадкоємців.

Підпризначений спадкоємець може бути попризначений не тільки за конкретним спадкоємцем, а й за самим попризначеним спадкоємцем. Отже, можна побудувати цілий ланцюжок підпризначення спадкоємців та звести до мінімуму шанси спадкоємців за законом на спадкування.

Варто окремо звернути увагу на ситуацію з підпризначенням спадкоємця за спадкоємцем, для якого у заповіті встановлено умову. Це дуже вдалий варіант, оскільки в такому випадку є зацікавлена особа (попризначений спадкоємець), яка буде перевіряти виконання поставленої заповідачем умови.

Ще однією причиною підпризначення спадкоємця є право спадкоємця відмовитися від спадщини на користь третіх осіб. Тобто спадкоємець має право домовитися від прийняття спадщини на користь будь-якої іншої особи. Дане положення може викликати здивування, оскільки виходить так, що в силу відмови особи як спадкоємця успадкувати заповідане майно може зовсім чужа спадкодавцю людина, якій він, по суті, нічого не заповідав. У випадку наявності попризначеного спадкоємця сам спадкоємець не вправі відмовлятися від прийняття спадщини на користь інших осіб, крім як на користь даного попризначеного спадкоємця. Звичайно, із даної ситуації є вихід: спадкоємець може прийняти спадщину, а далі розпорядитися нею на свій розсуд (продати, подарувати третім особам), але в такому випадку спадкоємець буде нести ряд витрат як при прийнятті самої спадщини (наприклад, сплачувати державне мито, у встановлених законом випадках сплачувати прибутковий податок), так і при безпосередньому відчуженні успадкованого майна (знов сплата держмита, податків).

Пропонуємо розглянути таку ситуацію. Громадянин Б. склав заповіт з під-призначенням спадкоємця. Громадянин С. є його спадкоємцем за заповітом. Він не відмовився від прийняття спадщини, але помер, не встигнувши її прийняти. У даному випадку в права спадкування за законом вступають спадкоємці померлого спадкоємця С. Є попризначений за спадкоємцем С. підпризначений спадкоємець В. Однак він вправі буде виступити підпризначеним спадкоємцем (вступити в спадкові права, прийняти спадщину) лише у випадку, якщо спадкоємці прямого спадкоємця С. з різних причин не приймуть спадщину.

Слід зазначити, що в законі не передбачено варіант, коли спадкоємців декілька, а підпризначеним є лише один спадкоємець. Тобто слід вважати, що у такому випадку, при правильному викладенні змісту, може йтися про особисте підпризначення одного або декількох спадкоємців чи виключне підпризначення, коли кожного з кола спадкоємців буде "замінювати" окремий попризначений спадкоємець. Можливо, що спадкодавець виявить волю щодо підпризначення альтернативного, коли в разі вибуття спадкоємця або неприйняття ним спадщини або навіть у випадку вибуття всього кола спадкоємців у заповіті передбачається здійснювати спадкування на альтернативній основі декількома спадкоємцями із зазначенням умови, яка визначатиме переважне право на спадкування за призначенням. Тобто в цьому випадку варіантів викладення змісту заповіту досить багато, тому бажано встановити, які умови більш до вподоби заповідачу. Можливим вважається варіант зазначення в заповіті певної послідовності попризначених спадкоємців. Змішане підпризначення може складатись із декількох розглядуваних варіантів підпризначення.

При цьому правовий зміст таких умов має бути докладно роз'яснено заповідачу. На підставі таких умов має бути складено загальний перелік питань, на які заповідач повинен відповісти при складанні проекту заповіту, що здійснюється за участю нотаріуса. Крім того, положення, що так чи інакше стосуються зазначених питань, також мають бути чітко викладені при складанні та посвідченні заповіту заповідачем, щоб у майбутньому не потребувалось його тлумачення.