Цивільне право України. Особлива частина - Дзера О.В. - Заповіт з умовою щодо позбавлення прав на спадкування (ст. 1235 ЦК)

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 1235 ЦК можна дійти висновку, що заповідач вправі позбавити права на спадкування будь-яку особу, кількох або всіх спадкоємців за законом:

o шляхом незазначення в заповіті - це положення встановлюватиме позбавлення права на спадкування за заповітом, але спадкоємці будуть вправі спадкувати за правом на обов'язкову частку і за законом;

o взагалі, тобто без зазначення причин позбавлення права на спадкування і за законом, і за заповітом, таке позбавлення діятиме щодо спадкоємців за заповітом та за законом, але не поширюватиметься на спадкоємців за правом на обов'язкову частку;

o У разі зазначення в заповіті причин, встановлених у ст. 1224 ЦК, які спонукали заповідача до позбавлення права на спадкування, позбавлення такого права може стосуватися спадкоємців як за заповітом і за законом, так і за правом на обов'язкову частку.

Останнє запропоноване положення, на перший погляд, частково суперечить ч. 3 ст. 1235 ЦК, якою встановлюється неможливість заповідача позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. Але ця суперечність може бути усунена такими аргументами: справді, заповідач не вправі позбавляти спадкоємців за правом на обов'язкову частку права на спадкування, але він їх і не позбавлятиме, оскільки при зазначенні обставин, наведених у ст. 1224 ЦК, що він вправі зробити у своєму заповіті, вони на підставі наведеної норми усуваються від права на спадкування. Крім того, заповідач вправі зазначити, що він не вибачає спадкоємцям за правом на обов'язкову частку, що має призводити до усунення від права на спадкування. Якщо ж за ст. 1224 ЦК такі особи фактично позбавляються права на спадкування, то не буде суперечити закону й волевиявлення заповідача щодо позбавлення спадкоємцю за правом на обов'язкову частку права на спадкування.

Тому положення про чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку, свідчить про можливість:

o встановлення судом або нотаріусом обставин, зазначених заповідачем як підстави для усунення таких спадкоємців від права на спадкування, на час відкриття спадщини;

o зміни волевиявлення заповідача до часу відкриття спадщини;

o перевірки правомірності зазначених заповідачем обставин та достатності їх для позбавлення таких спадкоємців права на спадкування. Наприклад, образа заповідача щодо конкретних спадкоємців може не відповідати ні умовам ст. 1224 ЦК, ні реальним обставинам життя спадкоємців, які можуть самі хворіти і бути в окремий період життя у безпорадному стані. Тому неможливість надання утримання спадкодавцю конкретними спадкоємцями може бути зумовлена не суб'єктивними факторами, а об'єктивними, тобто не залежить від волі спадкоємців.

У ч. 4 ст. 1235 ЦК Йдеться про те, що у разі смерті особи, яка була позбавлена права на спадкування, до смерті заповідача позбавлення її права на спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право на спадкування на загальних підставах.

Аналіз цієї частини ст. 1235 ЦК встановлює можливість спадкування за правом представлення дітьми (внуками) особи, позбавленої права на спадкування, коли така особа померла до відкриття спадщини. Але дане положення стосується лише спадкування за законом, коли позбавлена права спадкування особа належала до спадкоємців за законом. Тобто в даному випадку регламентовано загальновідоме правило, що діти не відповідають за провини батьків.

Однак у ст. 1235 ЦК нема відповіді на запитання, чи може заповідач позбавити права спадкування не тільки конкретну особу, а й її нащадків?

Дане положення в законі чітко не регламентоване, оскільки у цій нормі йдеться лише про наслідки позбавлення конкретної особи права спадкування.

Вважаємо, що тут можна виходити з декількох положень: по-перше, неможливо не враховувати останнє волевиявлення заповідача, який є власником майна, що входить до складу спадщини; по-друге, за ч. 2 ст. 1235 ЦК заповідач може позбавити права спадкування не тільки окремого спадкоємця, а й декількох без зазначення причин. Наведені аргументи свідчать про те, що заповідач вправі позбавити навіть дітей та інших спадкоємців особи, яка позбавлена права спадкування, їх прав на спадщину. Але, здається, що з позицій гуманізму неможливо ненароджену за життя спадкодавця дитину позбавляти права спадкування за провини батька або матері, тому вважається, що позбавити права на спадкування можна конкретну особу, а-не всіх нащадків. Крім того, в ч. 1 ст. 1235 ЦК Йдеться про конкретних осіб, а не нащадків. Більше того, на користь таких дітей свідчить і положення ст. 1242 ЦК про те, що умова заповіту має існувати на час відкриття спадщини. Тому вважається, що діти осіб, позбавлених права спадкування, можуть стати спадкоємцями, якщо вони були народжені після смерті спадкодавця, а заповіт щодо позбавлення всіх нащадків такої особи права спадкування не буде чинним.