Облік у зарубіжних країнах - Воронко Р.М. - 9.1. Види довгострокових зобов'язань та їх загальна характеристика

9.1. Види довгострокових зобов'язань та їх загальна характеристика

Основними видами довгострокових зобов'язань у зарубіжних країнах є: зобов'язання за випущеними облігаціями, векселі до сплати, зобов'язання з фінансового лізингу, пенсійні зобов'язання тощо. Спільною рисою довгострокових зобов'язань є те, що їх погашення відбувається не раніше ніж через рік або після завершення операційного циклу. Тому ці зобов'язання використовуються як джерело фінансування довгострокових проектів підприємства.

Характерною ознакою довгострокових зобов'язань є також те, що підприємство виплачує кредиторові не тільки суму заборгованості, але і відсотки за користування кредитом. Погашення довгострокових зобов'язань і сплата відсотків по них, в більшості випадків, здійснюється періодично на протязі усього терміну дії цієї заборгованості. В основному використання довгострокової заборгованості для фінансування проектів капітальних вкладень здійснюється прибутково, тобто дохід перевищує розмір виплат відсотків за цією заборгованістю. Але в окремих випадках, за умови дії несприятливих факторів, які спричиняють зниження прибутковості, дохід може бути меншим ніж розмір виплат відсотків за довгостроковою заборгованістю. У такому разі виплати відсотків за цією заборгованістю зменшують розмір дивідендів власників або величину активів підприємства.

З метою захисту кредиторів від несплати довгострокової заборгованості у зарубіжній практиці процес оформлення цієї заборгованості досить формалізований і вимагає дотримання ряду умов та обмежень. Обмеження можуть стосуватися кількості дозволених до випуску облігацій, векселів, забезпечення їх активами підприємства, термінів дії облігацій І векселів, величини відсотків, які підлягають сплаті тощо. Ці умови зазначаються у вексельній угоді, в контракті на випуск облігацій чи іншому документі, який регулює випуск. Частина такої інформації підлягає також розкриттю у примітках до фінансових звітів.

Управління довгостроковими боргами може доручатися також третім особам (довірителям), якими можуть бути банки, трастові компанії та інші фінансові установи. Це здійснюється, знову ж таки, з метою надання більших гарантій кредиторам щодо погашення довгострокових зобов'язань.

Найбільш розповсюдженими способами залучення грошових коштів для фінансування довгострокових проектів підприємства є випуск довгострокових векселів або облігацій. Векселі можуть видаватись на строк до 10 років, а облігації - до 50 років. Залучення інвестицій шляхом виникнення боргових зобов'язань дає змогу власникам зберігати контроль за діяльністю підприємства, оскільки кредитори (власники векселів і облігацій) ь а відміну від акціонерів-власників, які володіють акціями, не отримують при цьому права голосу. Відсотки, нараховані за довгостроковими зобов'язаннями, відносяться на витрати підприємства, що дає змогу зменшувати оподатковуваний дохід, на відміну від дивідендів, які нараховуються за рахунок чистого прибутку.

Недоліками довгострокових зобов'язань є те, що незалежно від фінансового стану підприємства, сплати відсотків за ними повинні здійснюватись кожного періоду виплати і великі суми грошей повинні бути сплачені у період погашення основної суми боргу за ними зобов'язаннями (особливо за облігаціями). Це вимагає від керівництва дотримання оптимального співвідношення між величиною зовнішньої заборгованості і власного капіталу, щоб запобігти можливим випадкам банкрутства через неспроможність забезпечення цих платежів. Дивіденди ж акціонерам виплачуються, в більшості випадків, за наявності достатньої суми грошових коштів.

Питання обліку та відображення у звітності довгострокових зобов'язань розкриваються у декількох МСБО, зокрема:

МСБО 17 "Оренда" - розглядає питання визнання та відображення у фінансових звітах зобов'язань, пов'язаних із довгостроковою орендою;

МСБО 19 "Виплати працівникам" - застосовується для обліку зобов'язань за програмами пенсійного забезпечення;

МСБО 32 "Фінансові інструменти: розкриття та подання", МСБО 39 "Фінансові інструменти: визнання та оцінка" та МСФЗ 7 "Фінансові інструменти: розкриття інформації" - поширюються на класифікацію фінансових зобов'язань, визначають умови визнання, оцінки та згортання цих зобов'язань.

В більшості зарубіжних країн довгострокові зобов'язання відображаються в окремих розділах пасиву балансу підприємства. Лише в окремих країнах (наприклад, у Великобританії) підприємства відображають довгострокову і короткострокову заборгованість в одному і тому ж розділі.