Дитина не любить бути непомітною. Щоб звернути на себе увагу батьків, товаришів, дитина інколи привласнює собі навіть негативні риси. <.. >
Щоб привернути до себе увагу, учні використовують не завжди безневинні засоби.
Тихий, непомітний семикласник Вадик вирішив здобути прихильність товаришів. Він розповів учням, як наставив ніж на дядька і наказав віддати без шуму гроші. Той нібито перелякався і віддав. На доказ він витяг з кишені пачку грошей і показав товаришам. Усі ахнули: хто від здивування, хто від обурення, Вадик - бандит... Коли ж викликали міліцію І в усьому розібралися, то виявилось, що він нікого не грабував, гроші йому на костюм дав брат. А свій вчинок хлопчик крізь сльози пояснив так: "Андрій завжди різні історії розповідає, а мені не можна?".
У стосунках з рідними дитина часто підміняє дійсний мотив уявним. < >
Адже, як влучно зазначав К. Д. Ушинський, у грі відображається не лише буття дитини, а й, можливо, її майбутнє. Він вказував також, що дитина, яка звикла командувати або підкорятись у грі, не легко відучується від цього в житті.
Поняття "здаватись" і "бути" для дитини в ситуаціях, де вона дивує дорослих і ровесників - єдині, тому що при цьому вона сама дивується. Прагнення ототожнювати себе з іншою людиною сприяє моральному розвиткові, коли мова йде про перевтілення в позитивного героя. Інша справа, якщо роль негативна і малюк переносить якісь риси ЇЇ в повсякденне життя. Вихователь має стежити за тим, щоб ці відхилення не закріпилися в поведінці дитини взагалі. Треба виробляти в неї несприйнятливість до небажаних впливів.
Діти, які не відвідують дитячого садка, реальну нестачу спілкування з дітьми надолужують в іграх.
Різні вигадки допомагають дітям привертати до себе увагу дорослих. Ось характерні в цьому відношенні приклади. Згадуючи своє дитинство, Ч. Дарвін писав: "Придумував свідомі дурниці і завжди тільки для того, щоб викликати здивування оточуючих. Одного разу, наприклад, я зірвав з дерев, що належали моєму батькові, багато чудових фруктів, сховав їх у кущах, а потім біг і поширював новину про те, що я знайшов склад крадених фруктів".
Ігри тим і привабливі, що це не просто дії. .Якщо прислухатись до коментарів, якими супроводжуються вони, то можна побачити, що ними дитина реалізує певний творчий задум. <...>
З віком складнішає зміст уяви, збагачуються її функції. Вона стає також засобом оцінки суспільних явищ, виявом позитивного або негативного ставлення до добра і зла, до душевної щедрості І убозтва, до справедливості і несправедливості.
Діти - "збільшувані скельця" добра <...> діти прагнуть бути активними поборниками добра, і перш ніж вони здійснять щось в житті, - роблять це у своїй фантазії.
Дітям, які в чомусь відстають від інших, хочеться бути такими, як усі. Ця тенденція особливо виразно помітна в дітей, які не встигають у навчанні, чи у тих, кого покинув батько. Фантазії у них, як правило, служать одній меті: компенсувати чимось своє становище. <...>
Але навіть і тоді, коли в сім'ї все гаразд, діти нерідко приписують батькам дуже високі моральні якості та відводять надзвичайно важливу роль у різних життєвих ситуаціях. Саме про таку тенденцію розвитку дитячих фантазій розповів у своїй книзі "Срібний герб" К. Чуковський.
У першому класі гімназії він товаришував з Тимошею, який багато розповідав про чарівні печери, повні золотого посуду, про підземні сади і, найголовніше, про контрабандистів та веселих розбійників, яких він нібито бачив на власні очі. За його словами, батько у нього був начальником морської митниці і ловив контрабандистів десятками.
Потім я зрозумів, пише К.Чуковський, що його розповіді про контрабандистів - фантазія, але тоді я вірив їм, і вони хвилювали мене. У цих вигадках Тимошин батько був сміливішим за всіх, він у страшенну бурю виїздив на катері один проти всіх, брав контрабандистів у полон, як Гулівер ліліпутів.
Я дуже здивувався потім, продовжував К. Чуковський, побачивши його батька: цей фізний нищитель піратів виявився звичайнісіньким чиновником - трохи лисеньким, з землистим обличчям, у теплих валянках, які він носив навіть влітку, бо хворів на ревматизм. Можливо, Тимоша через те й вигадав собі іншого батька, що його справжній батько був такий непомітний і кволий.
Уявні товариші, друзі, рідні. Створюють в уяві образи друзів, рідних найчастіше ті діти, у яких немає братів, сестер, і які переважно спілкуються з дорослими і ляльками.
Прообразами вигаданих товаришів іноді бувають справжні друзі, з якими дитина раніше гралась, а потім розсталася чомусь. Так, малюк дома на самоті може продовжувати гру з хлопчиком, з котрим вони нерозлучні в дитячому садку.
Іноді діти придумують цікаві Історії, навіть буває важко повірити, що це плід фантазії малої дитини. <...>
"Видумують" батьків не тільки тоді, коли їх немає, а й тоді, коли їх негідна поведінка завдає горя.
Уява як засіб саморегуляції поведінки
А. В. Брушлинский. Воображение и познание
Л. С. Коршунова. Воображение как отражение действительности
§ 1. Воображение как одна из форм преобразования содержания наглядных образов
§ 2. Единство воображения и чувственного отражения
§ 3. Связь воображения с чувственным рациональным познанием
В. А. Моляко. Психология творческой деятельности
Общая структура творческой личности
Психологические особенности процесса творческой деятельности