Основи конфліктології - Гірник А.М. - 2.3. Життєвий цикл конфлікту

Конфліктові передує певна ситуація. Іноді ця ситуація видається благополучною, іноді в ній можна виявити основні елементи конфлікту, але зовнішніх дій сторін немає. В останньому випадку мова йде про наявність передконфліктної ситуації. У цій ситуації кожен із суб'єктів може більшою чи меншою мірою усвідомлювати власні інтереси та можливі перешкоди від іншої сторони щодо задоволення цих інтересів. Іноді на перед-конфліктній стадії виникає велика напруженість у стосунках, яка тривалий час не виявляється у відвертому конфліктному зіткненні. Сторони маневрують, шукають вигідної позиції, вичікують, утримуючись від нападу. Конфлікт перебуває ніби в зародковому стані, доки не відбудеться інцидент - перша сутичка конфліктантів, починаючи з якої, конфлікт виходить на світ, на люди. Коли межу стримування перейдено, полум'я конфлікту спалахує від найменшої іскри. Іноді в процесі інциденту конфліктанти розв'язують проблему або розходяться, щоб більше не зустрітися (наприклад, так закінчується сварка пасажирів у міському транспорті), і тоді конфлікт вичерпується інцидентом. Здебільшого інцидент є зав'язкою конфлікту, який надалі росте й посилюється. Якщо розвиток конфлікту відбувається некеровано, це сприяє процесу вальвації (від латин. valvo - маю вартість) конфлікту [37, с. 34], тобто посиленню ролі негативних моральних та ідеологічних оцінок супротивника у процесі прийняття рішення в конфлікті. Вальвація конфлікту зменшує шанси сторін на досягнення взаємоприйнятних домовленостей і збільшує ризик війни до повного виснаження, знищення або взаємознищення. Змальована В. Шекспіром доля родин Монтеккі й Капулетті, чия непримиренна ворожість призвела зрештою до обопільної поразки (смерті Ромео і Джульєтти), здається, мала б бути пересторогою тим, хто зважується вести війну в нелокалізованій у часі та просторі делікатній сфері глибинних символів. Однак парадоксальним чином саме безкомпромісний і всезагальний характер такої війни часто є важливим ресурсом опору для об'єктивно слабшої сторони. Інтенсивна вальвація мобілізує сили й водночас блокує механізм самозбереження, і тоді навіть загроза життю не є пересторогою до дій на шкоду "ворогові".

Процес поглиблення й розширення конфлікту дістав назву ескалація (від англ. escalation – поступове розширення, підсилення), зменшення гостроти конфлікту називають деескалацією, а весь процес від зародження конфлікту до його закінчення – життєвим циклом конфлікту (рис. 2.8).

Верхню точку ескалації називають кульмінацією (від латин, culmen – вершина). Вона може виявитися у "вибуховому" епізоді чи кількох послідовних епізодах жорсткого протиборства. Часто сторони усвідомлюють необхідність зупинити ескалацію ворожих дій ще до того, як відбудеться кульмінаційний вибух, і тоді кульмінація настає на нижніх щаблях розвитку конфлікту. Таким чином, кульмінація є останньою точкою ескалації та водночас першою точкою деескалації конфлікту.

Деескалація конфлікту, тобто зменшення його гостроти і руйнівних наслідків, може завершитися затуханням конфлікту, його розв'язанням або переходом у новий виток ескалації.

Рис. 2.8. Життєвий цикл конфлікту (на основі моделей К. Мітчела та Б. Хофмана)

Однією з причин деескалації є "мертва точка" - стан, коли для однієї зі сторін конфлікт стає нестерпним і вона "вже не може чи не хоче продовжувати ескалацію, хоча ще не здатна здійснити дії, які в кінцевому підсумку приведуть до угоди" [ 155, с. 238]. До основних причин виникнення стану "мертвої точки" належать: провал тактики протистояння, суттєве зменшення ресурсів для продовження боротьби, втрата громадської підтримки й оцінка майбутніх втрат у конфлікті як неприйнятно великих [155, с. 239-242].

Завершення конфлікту не завжди збігається з його розв'язанням. (Наприклад, конфлікт завершується загибеллю обох конфліктантів або сторони можуть зайти в глухий кут.) Теоретично можна виокремити такі варіанти завершення:

- поступове затухання конфлікту;

- перемога однієї зі сторін та поразка іншої;

- поразка обох сторін;

- примирення (компроміс);

- перемога обох сторін;

- вихід однієї зі сторін із конфлікту (переїзд до іншого міста, перехід до іншої організації, смерть - у разі міжособистісного конфлікту, одностороннє припинення воєнних дій у зв'язку зі зміною уряду, зміною державного ладу - у міждержавному конфлікті).

Розглядаючи завершення конфлікту, доречно згадати про ціну конфлікту і ціну виходу з конфлікту. Ціна конфлікту складається з: 1) витрат енергії, часу, сил на боротьбу з супротивником; 2) шкоди, якої ми зазнали від ворожих дій; 3) втрат, пов'язаних із погіршенням ситуації (втрата престижу, погіршення стосунків із третьою стороною тощо). Ціну виходу з конфлікту (Ц) складає різниця між втратами (В) і надбаннями (Н), зумовленими виходом (Ц = В - Я). Здебільшого втрати є очевидними, і тому сприймаються як значні, а надбання -гіпотетичними, що знижує їхню привабливість. Порівнюючи ціну конфлікту з ціною виходу з конфлікту, а також оцінивши шанси на перемогу в конфлікті, ми можемо раціонально прийняти рішення про доцільність чи недоцільність нашої участі в ньому.

Коли конфлікт завершується, ми маємо справу з постконфліктною ситуацією, яка може бути ситуацією виснаження сил, кризовою ситуацією, ситуацією корисних інновацій або новою передконфліктною ситуацією. Наприклад, біженці та вимушені мігранти, що їх нестабільність у країні та локальні збройні конфлікти зірвали з рідних місць, самі часто породжують політичні, економічні, соціальні проблеми у країнах свого перебування, стають джерелом нових внутрішньодержавних і міждержавних конфліктів. Тому від варіанта завершення конфлікту залежить і те, наскільки міцною та продуктивною буде мирна взаємодія сторін у майбутньому.