Банківські операції - Прасолова С.П. - Функції власного капіталу

- захисна функція пов'язана з тим, що розмір власних банківських ресурсів повинен забезпечувати захист вкладників і кредиторів шляхом виплати їм компенсацій у випадку виникнення збитків або банкрутства банку, а також підтримувати платоспроможність банку при загрозі появи збитків за рахунок створених резервів;

- оперативна функція має допоміжний характер і особливо важлива в період утворення нового комерційного банку, тому що за рахунок власного капіталу фінансується придбання (будівництво, оренда) необхідних для банку приміщень, їх обладнання меблями, оргтехнікою і комп'ютерними системами тощо;

- регулятивна функція тісно пов'язана з діяльністю НБУ щодо контролю за додержанням обов'язкових нормативів регулювання діяльності комерційних банків, в основу розрахунку яких покладено розрахункову величину власного капіталу (регулятивний капітал). Зокрема, встановлення нормативу адекватності регулятивного капіталу (платоспроможності) має на меті не допустити надмірної мінімізації банками власного капіталу заради максимізації отримуваних доходів, знизити ризик банкрутства банків та підвищити рівень захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Варто відмітити, що багатофункціональне призначення власного капіталу робить його неоднорідним за своїм складом.

Краще зрозуміти сутність власного капіталу дає змогу класифікація його за різними ознаками, такими як: організаційно-правова форма діяльності банку, форма інвестування, форма власності, резидентність, характер використання власниками, характер використання в банківській діяльності, спосіб розрахунку, порядок та джерела формування.

Зокрема, залежно від способу розрахунку виокремлюють балансовий та регулятивний власний капітал.

I. Балансовий власний капітал розраховується як різниця між балансовою вартістю активів та зобов'язань банку і має таку структуру:

- статутний капітал банку - порядок його формування та зміни визначаються статутом банку. Сума статутного капіталу законодавчо не обмежена, але для забезпечення стійкості банків НБУ встановлює мінімальну величину статутного капіталу (120 млн. грн.) ;

- загальні резерви банку - це грошові ресурси. що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплати дивідендів по привілейованих акціях при недостатності отриманого банком прибутку. Він не може бути меншим 25% статутного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку;

- емісійні різниці - сума перевищення доходів, отриманих підприємством від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав);

- результати минулих років - це підтверджений прибуток, що залишається в розпорядженні банку після сплати податків та всіх відрахувань, зокрема дивідендів. Відповідно, якщо банківська установа працює ефективно, обсяг прибутку минулих років має постійно зростати;

- результати переоцінки основних засобів;

- результати поточного року - це різниця між доходами та витратами банку на звітну дату, що враховується як елемент власного капіталу комерційного банку до останнього робочого дня року, є ресурсом внутрішнього походження;

- інший капітал - складається зі страхових резервів, передусім щодо страхування банківських ризиків (валютного, інвестиційного). В Україні ці резерви створюються з прибутку, що залишається у банку після сплати податків.

II. Регулятивний власний капітал використовується органами банківського нагляду для обчислення економічних нормативів діяльності банків та деяких інших потреб. При його розрахунку за основу береться балансовий власний капітал, який потім коригується на різноманітні статті балансу, що характеризують банківські ризики. Складається з основного (1-го рівня) та додаткового (2-го рівня) капіталу:

РВК = ОК + ДК - В,

де ОК - основний капітал (капітал першого рівня, ОК) включає: фактично сплачений зареєстрований статутний капітал; розкриті резерви, що створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку (резерви, оприлюднені у фінансовій звітності): дивіденди, що направлені на збільшення статутного капіталу; емісійні різниці1; резервні фонди, що створюються згідно із законами України; загальні резерви, що створюються під невизначений ризик при проведенні банківських операцій.

Загальний обсяг основного капіталу зменшується на суму: недосформованих резервів під можливі збитки; нематеріальних активів за вирахуванням суми зносу; капітальних вкладень у нематеріальні активи; збитків минулих років і збитків минулих років, що очікують затвердження; збитків поточного року.

ДК - додатковий капітал ( капітал другого рівня) складається з таких елементів: резерви під стандартну заборгованість інших банків та резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними операціями банків (крім резервів за виданими банком зобов'язаннями); результат переоцінки основних засобів, що включався до суми регулятивного капіталу банків за станом на 31.12.2010; результат поточного року (прибуток), що зменшений на суму доходів, неотриманих понад 30 днів з дати їх нарахування; субординований борг, що враховується до капіталу (субординований капітал); нерозподілений прибуток минулих років; прибуток звітного року, що очікує затвердження.

В - відрахування (відвернення). Для визначення обсягу регулятивного капіталу загальна величина капіталу 1-го та 2-го рівнів додатково зменшується на балансову вартість банківських активів: акцій та інших цінних паперів з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та портфелі на продаж випущені банками; інвестиції в капітал установ в обсязі 10 і більше відсотків їх статутного капіталу та в дочірні установи; балансову вартість акцій (паїв) власної емісії, що прийняті в забезпечення наданих банком кредитів (інших вкладень); суму перевищення загальної суми операцій, що здійснені щодо одного контрагента чи інсайдера, над установленим нормативним значенням нормативів кредитного ризику; суму коштів, що вкладені в інші банки на умовах субординованого боргу; балансову вартість позалістингових цінних паперів, цінних паперів, що не перебувають в обігу на фондових біржах у торговому портфелі банку (крім цінних паперів, емітованих центральними органами виконавчої влади, Національним банком та Державною іпотечною установою), а також цінних паперів не диверсифікованих інвестиційних фондів.

Мінімальний розмір регулятивного капіталу банку (Н1) має становити 120 млн грн.

Тим самим, основними складовими власного капіталу банку є: статутний капітал, резервний капітал та інші спеціальні фонди і резерви, нерозподілений прибуток, субординований капітал.

Найважливішою складовою власного капіталу банку є його статутний капітал, який включає вартість вкладів учасників (засновників) банку, що передаються йому власниками вкладів у повне господарське відання.

Мінімальний розмір статутного капіталу для банків установлюється законодавчо і на момент реєстрації банку не може бути меншим 120 млн грн.

1. Якщо банк створюється у формі публічного акціонерного товариства (відкритого типу), то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 %.

Відкрите (публічне) розміщення цінних паперів здійснюється банком-емітентом самостійно або через андеррайтера, що уклав з емітентом договір про андеррайтинг.

2. Кооперативні банки формують свій статутний капітал за рахунок внесків пайовиків, при цьому за кожним із них зберігається право власності на його частку в капіталі.

Формування та збільшення статутного капіталу банку здійснюється виключно через грошові внески. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Збільшення статутного капіталу банку досягається через випуск нових акцій, підвищення номінальної вартості акцій (паїв) або обмін облігацій на них. Джерелами збільшення статутного капіталу банку є внесення додаткових вкладів учасниками, а також дивіденди, які направляються на його збільшення у разі прийняття рішення вищим органом управління банком про капіталізацію дивідендів (реінвестиція дивідендів).

Забороняється використовувати для формування статутного капіталу банку бюджетні кошти, якщо вони мають інше цільове призначення, а також кошти, одержані в кредит та під заставу. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути меншим за мінімальний розмір, установлений чинним законодавством. Зменшення статутного капіталу здійснюється через зменшення номінальної вартості акцій або зменшення кількості акцій шляхом викупу частини їх у власників з метою анулювання.

Формуючи власний капітал, потрібно враховувати існуючі обмеження щодо діяльності банків. Так, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних та інвестиційних монет) і страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % регулятивного капіталу банку.

До складу власного капіталу також входять резервний капітал та інші спеціальні фонди та резерви.

Чинним законодавством регулюється порядок створення та використання лише статутного і резервного капіталів.

Інші фонди, призначені для розширення матеріально-технічного забезпечення діяльності банку, вирішення соціальних питань та матеріального стимулювання його працівників, їх банки мають право створювати самостійно з урахуванням вимог (якщо вони є) чинного законодавства.

Резервний капітал формується або збільшується за рахунок нерозподіленого прибутку в процесі подальшої діяльності банку. Він призначений:

- для покриття збитків комерційного банку за операціями, які він проводить;

- виплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку.

Наявність резервного капіталу забезпечує фінансову стійкість банку, що, у свою чергу, позитивно впливає на підвищення його платоспроможності та зменшує вірогідність банкрутства банку. Резервний капітал формується в порядку, установленому загальними зборами акціонерів (засновників, учасників). Однак розмір резервного капіталу та щорічних відрахувань до нього не можуть бути меншими ніж це встановлено законодавчо, а саме: мінімальний розмір резервного капіталу має бути не меншим 25% регулятивного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний капітал досягає встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. У випадку використання коштів з резервного капіталу відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються. Зауважимо, що використання коштів резервного капіталу має бути цільовим, тобто відповідати його призначенню, а також належно оформленим.

Компонентом власного капіталу є загальні резерви, які створюються для відшкодування можливих непередбачених ризиків. Загальні резерви формуються за рішенням і в порядку, визначеному вищим органом управління банку з урахуванням вимог чинного законодавства. Відрахування до таких резервів здійснюється з чистого прибутку банку.

Крім цього, до складу власного капіталу банку входять спеціальні фонди та резерви. Згідно з чинним законодавством банки мають право створювати спеціальні фонди, призначені для розширення і розвитку банківської діяльності та її матеріально-технічної забезпеченості, вирішення питань матеріального стимулювання працівників та соціального розвитку колективу банку. Кількість, назва, порядок створення, формування та використання таких фондів установлюються загальними зборами учасників (засновників, акціонерів) з урахуванням вимог чинного законодавства. Джерелом формування спеціальних фондів теж є чистий прибуток банку.

Власний капітал банку також включає такий компонент як результати переоцінки окремих активів, зокрема основних засобів і нематеріальних активів, цінних паперів у портфелі банку на продаж, інвестицій у асоційовані та дочірні компанії:

- об'єкт основних засобів переоцінюється, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10 %) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів або нематеріального активу включається до складу додаткового капіталу, а сума уцінки - до складу витрат, крім таких випадків, коли вона (сума уцінки) спрямовується на зменшення додаткового капіталу;

- цінні папери в портфелі банку на продаж, які обліковуються за справедливою вартістю, підлягають переоцінці. Обов'язково на дату балансу результат переоцінки відображається у власному капіталі банку на суму різниці між справедливою вартістю цінного папера і його балансовою вартістю, визначеною на дату переоцінки;

- суми збільшення вартості інвестицій в асоційовані та дочірні компанії у зв'язку зі збільшенням власного капіталу об'єкта інвестування включаються до складу додаткового капіталу банку, а суми зменшення вартості фінансових інвестицій призводять до зменшення додаткового капіталу банку.

Важливим джерелом формування власного капіталу є прибуток банку за минулі та за поточний рік. Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка не розподіляється, а утримується банком, як правило, з метою реінвестування в його діяльність. Зазначений прибуток є джерелом власного капіталу внутрішнього походження. Він створюється як залишок чистого прибутку після нарахування дивідендів, відрахувань у загальні резерви, резервний капітал та в інші фонди (резерви), створені відповідно до рішень загальних зборів учасників (засновників, учасників) банку або згідно з чинним законодавством.

Залишок нерозподіленого прибутку за минулий рік залежить переважно від розміру дивідендів, які повинні сплачуватися акціонерам (учасникам). Рішення про виплату дивідендів та про форму виплати дивідендів приймають Загальні збори учасників банку, при цьому вона може суттєво вплинути на розмір власного капіталу.

Розглядаючи нерозподілений прибуток як джерело власного капіталу банку, слід враховувати обмеження, встановлені чинним законодавством на виплату дивідендів:

- банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення нормативу адекватності капіталу;

- якщо за попередній рік діяльність банку була неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі на суму, що не перевищує 50 % від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного капіталу.

Також суттєво впливає на розмір і структуру власного капіталу порядок оподаткування дивідендів.

Аналізуючи розмір дивідендів, які виплачуються власникам банку та, відповідно, зменшують розмір нерозподіленого прибутку та власного капіталу банку, необхідно з'ясувати тип дивідендної політики, яку проводить банк: консервативний, помірний чи агресивний. Кожному типу дивідендної політики відповідають конкретні методи визначення дивідендів, кожний з яких має як позитивні риси, так і певні вади.

Консервативному типу відповідають такі методи дивідендних виплат, за якими розмір прибутку для виплати дивідендів визначається як залишок після задоволення інвестиційних можливостей банку або зберігається стабільна сума дивідендних виплат протягом тривалого проміжку часу. Тим самим, забезпечуються високі темпи розвитку банку, підвищується його фінансова стійкість, але це маже негативно впливати на формування ринкової вартості акцій та іміджу банку.

Для помірного типу дивідендної політики характерним є регулярні виплати стабільних, невеликих за розміром дивідендів у тісному взаємозв'язку з результатами фінансової діяльності банку, що дає змогу збільшувати розмір виплачуваних дивідендів у періоди його ефективної роботи. Недоліком цього є зниження ринкової вартості акцій у випадку тривалої виплати мінімальних розмірів дивідендів.

Агресивний тип дивідендної політики орієнтований на стабільне зростання рівня дивідендних виплат у розрахунку на одну акцію. Для цього встановлюється, як правило, фіксований розмір процента приросту дивідендів до їх розміру в попередньому періоді. Також можливе визначення дивідендних виплат на основі додержання встановлених пропорцій розподілу отриманого прибутку між акціонерами (засновниками) та банком, тобто встановлення співвідношення між прибутком, який споживається та капіталізується.

У цілому, із перелічених компонентів власного капіталу банку саме статутний та резервний капітали поряд зі нерозподіленим прибутком становлять основні джерела його формування для комерційного банку і входить до суми основного капіталу.

Основна відмінність між ними полягає у ступені здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Якщо нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, кошти резервного капіталу можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного капіталу - тільки при ліквідації комерційного банку.

Розглядаючи цю тему також необхідно дослідити проблему визначення достатності капіталу банку. Адже визначаючи обсяг необхідного власного капіталу, банк стоїть перед альтернативою: збільшити свій власний капітал в міру зростання ризику чи вкладати кошти в активи, не пов'язані з підвищеним ризиком. Таким чином, чим більша частка ризикових активів, тим більшим має бути власний капітал банку. Банки ж намагаються обходитися мінімумом капіталу, щоб підвищити показники прибутковості й зростання активів; на той час як наглядові органи, намагаючись підвищити стабільність банківської системи, вимагають більшого капіталу для зниження ризику банкрутства.

Тим самим, точно визначити обсяг капіталу, який повинен мати у своєму розпорядженні банк чи банківська система в цілому, важко, але він має бути достатнім для виконання уже зазначених функцій (захисної, оперативної, регулюючої), забезпечення довіри вкладників і органів контролю. Тобто, сума необхідного капіталу залежить від ризику, який бере на себе банк. Якщо, наприклад, надання банком позик пов'язано з великим ризиком, необхідне збільшення капітальних резервів. Звідси випливає основний принцип достатності: обсяг власного капіталу має відповідати обсягу активів з урахуванням ступеня їх ризику.

Достатність капіталу розглядається як здатність банківської установи надавати традиційний набір банківських послуг стандартної якості незалежно від можливих збитків за активними операціями.

Рівень достатності власного капіталу банку визначається :

- обсягом вкладних операцій, що здійснює комерційний банк;

- величиною ризику, який приймає на себе комерційний банк, здійснюючи свої активні операції.

Загальні критерії і стандарти оцінки банківського капіталу вперше були визначені і затверджені 10 грудня 1987 р. Банком міжнародних розрахунків у місті Базелі. А в березні 1988р. Базельський комітет з регулювання і методів нагляду за банками, що складається із представництв центральних банків 12 розвинутих країн (Бельгії, Франції, Германії, Японії, Італії, Люксембургу, Голландії, Швеції, Великої Британії та США) прийняв загальні принципи розрахунку показника, який визначає достатність капіталу банку за схемою "капітал/активи". На підставі цього документа кожна країна мала підготувати і затвердити законодавчо свої власні стандарти, які б відповідали Базельській угоді. Таким чином був введений у практику норматив достатності, так званий коефіцієнт Кука, який встановлює мінімальне співвідношення між капіталом банку та його балансовими і позабалансовими активами, зваженими за ступенем ризику. Коефіцієнт був встановлений на рівні 8 %.

У червні 2004 р. прийнято документ Базельської угоди ІІ, який складався з трьох складових (табл. 3.2):

- мінімальні вимоги до капіталу, які містять методологію розрахунку мінімального необхідного обсягу капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового, операційного;

- контроль з боку нагляд;

- та ринкова дисципліна - зазначається, що в оцінці адекватності капіталу зацікавлений не лише банк і органи нагляду, а насамперед клієнти, які бажають знати, чи можна вкласти свої кошти в цю фінансову установу.

Таблиця 3.2. СТРУКТУРА ПРОПОЗИЦІЙ "БАЗЕЛЬ ІІ"

Оцінювання вартості власного капіталу банку, виходячи з вимог регулювальних органів, дає змогу одержати додаткову інформацію для прийняття відповідних управлінських рішень поточного і перспективного плану, зокрема визначитися з оптимальною структурою та джерелами формування банківських ресурсів, ефективніше розміщувати їх у різні дохідні активи.

Достатність власного капіталу банків в Україні визначається на основі наступних нормативів капіталу, орієнтованих на додержання вимог Базельської угоди ІІ:

- мінімальний обсяг регулятивного капіталу (НІ) встановлено у сумі 120 млн. грн.;

- адекватність регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н2) - співвідношення регулятивного капіталу банку та сумарних активів, оцінених за ступенем кредитного ризику та зменшених на суму створених відповідних резервів за активними операціями та на суму забезпечення кредиту та додатково збільшених на суму відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами. Нормативне значення нормативу Н2 діючих банків має бути не меншим ніж 10 відсотків;

- норматив (коефіцієнт) співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (далі - норматив Н3) відображає розмір регулятивного капіталу, необхідний для здійснення банком активних операцій. Нормативне значення нормативу НЗ має бути не меншим за 9 %.

Враховуючи, що велика кількість як українських так і зарубіжних банків уже на початку 2009 року звітувала збитки, потребуючи масштабної рекапіталізації, а також досвід кризи ліквідності, з якою зіткнулися банківські установи протягом 2008-2009 років, було визнано, що розроблені банками системи управління ризиком виявилися недієвими, а керівництво не користувалося об'єктивною оцінкою ризиків, приймаючи управлінські рішення.

Саме тому 12 вересня 2010 року Базельський комітет з банківського нагляду затвердив глобальну реформу світового банківського сектора, яка дістала назву "Базель ІІІ". Слід також зазначити, що "Базель ІІІ" не є самостійним документом, який виключає використання попередніх видань. Положення стандарту застосовуються паралельно з " Базелем ІІ" та зосереджені на встановленні мінімальних вимог до достатності капіталу, його структури (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. СТРУКТУРА ПРОПОЗИЦІЙ "БАЗЕЛЬ ІІІ"

Введення нових норм до структури активів і капіталу банків почнеться з січня 2013 року і повністю завершиться до січня 2015 року. При цьому основні зміни стосуються підвищення у 1,5 - 2,4 рази нормативу адекватності капіталів першого і другого рівнів, а також необхідності формування додаткового (буферного) капіталів на рівні 2,5% активів та спеціальних резервів на рівні до 2,5% капіталу банку у випадку активного росту кредитного портфеля.

Відповідно, "буферний резервний капітал" банки повинні створити з січня 2016 року по січень 2019 року (табл. 3.4). Крім того, за необхідністю, уряди країни зможуть надавати приватним банкам новий капітал до січня 2018 року.

Таблиця 3.4. ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ МІНІМАЛЬНИХ ВИМОГ ДО ДОСТАТНОСТІ КАПІТАЛУ ЗГІДНО "БАЗЕЛЬ ІІ" ТА "БАЗЕЛЬ ІІІ"

Вважається, що приведення нормативних вимог національних банків щодо достатності капіталів у відповідність до вимог "Базеля ІІІ" дозволить забезпечити:

- підвищення якості, гармонійності, та прозорості капіталу через застосування жорсткіших вимог до фінансових інструментів, що входять до його структури, зокрема, Капіталу 1 рівня;

- більш якісне управління ризиком через висування мінімальних вимог до забезпечення операцій з деривативами, викупом фінансових інструментів, їх фінансування за рахунок позичкових коштів;

- поєднання вимог, що передбачають безпосередню прив'язку обсягу забезпечення до рівня ризикованості, а також вимог, що не базуються на ризикованості (нормування показника левериджу);

- скорочення проциклічних та впровадження контрциклічних резервів капіталу, направлених на покриття втрать в майбутньому;

- формування засадних підходів до оцінки та управління систематичного ризику.