Банківські операції - Прасолова С.П. - Тема 11. Особливості операцій з надання і погашення окремих видів кредитів

Для успішного вивчення теми студентам необхідно визначити особливості механізму надання і погашення окремих видів кредитів, зокрема: споживчого, іпотечного, інвестиційного кредиту, а також кредитування у форму овердрафту. Більш детальніше варто зупинитися на розгляді методик розрахунків із визначення вартості іпотечного кредиту та оцінки доцільності й ефективності інвестиційного проекту.

Вивчення даної теми слід почати з розгляду особливості механізму надання та погашення основних видів кредитів.

Зокрема, як свідчать дані табл. 11.1 у структурі кредитного портфеля банків України значну питому вагу мають саме кредити, які надаються в національній та іноземній валюті фізичним особам - резидентам України (їх питома вага коливається від 24,7% у 2010 р. до 33,9% у 2008 р.) та відносяться до споживчих банківських кредитів (з 2009 року надання споживчих однорідних кредитів в іноземній валюті було призупинене внаслідок високого рівня їх кредитного та валютних ризиків).

Таблиця 11.1. ОБСЯГ І СТРУКТУРА КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКІВ УКРАЇНИ У 2006-2010 рр.

Споживчий кредит - це кредит, який надається в національній валюті фізичним особам - резидентам України (громадянам України). Установи банку надають населенню короткострокові і довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити надаються громадянам на строк до одного року на такі споживчі цілі:

1) придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів;

2) нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об'єктами довгострокового кредитування є:

1) будівництво індивідуального житла, будинків дачного типу тощо;

2) купівля індивідуального житла, квартир, гаражів тощо;

3) реконструкція та капітальний ремонт індивідуальних житлових будинків, будиночків дачного типу тощо.

Банк надає кредити фізичним особам у розмірах, що визначаються виходячи з вартості товарів і послуг, які є об'єктом кредитування. Розмір кредиту на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, садових будинків, дач та інших будівель визначається в межах вартості майна, майнових прав, які можуть бути переданими банку в забезпечення фізичною особою та сумою її поточних доходів, за винятком обов'язкових платежів.

У цілому, розміри споживчих кредитів обмежуються:

1) граничними розмірами, встановленими кредитною політикою банку для конкретного виду кредиту;

2) платоспроможністю (кредитоспроможністю) позичальника;

3) вартістю заставленого майна та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником як забезпечення повернення боргу. Вважається, що кредити під заставу не повинні перевищувати:

- 60% оціночної вартості нових товарів, та 30% вартості старих товарів;

- 90% курсової вартості цінних паперів, емітованих Ощадним банком;

- 60% ринкової вартості житлових будинків та квартир та 40 % вартості виробничих приміщень;

- 50% вартості товарів в обороті або переробці та легкових автомобілів.

Строк повернення споживчого кредиту залежить від цілей кредитування, розміру кредиту та фінансового стану позичальника. При цьому, особливістю довгострокового кредитування на вищеозначені цілі є встановлення установою банку граничних строків освоєння кредитів.

Граничний строк освоєння кредиту - це строк, протягом якого кошти, отримані в кредит повинні бути використані для придбання будівельних матеріалів, оплати послуг та інші цілі, вказані у договорі кредитування. Зокрема, строк освоєння позички на будівництво індивідуальних будинків не повинен перевищувати два роки з дня її отримання на реконструкцію капітальний ремонт будівель - не більше 6 місяців; на купівлю житла і гаражів - не більше 2 місяців.

Загальний термін користування споживчим кредитом не повинен перевищувати:

- десяти років, якщо кредитується будівництво чи купівля житла;

- п'ять років за іншими видами кредиту.

Обов'язковою умовою надання довгострокового споживчого кредиту є страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Відповідно, під час самостійної роботи студенти повинні розглянути умови надання та склад пакету документів, які має надати банку фізична особа для отримання споживчого кредиту, а також порядок погашення кредитів.

Установи банків надають кредити повнолітнім, дієздатним громадянам України, які мають постійне джерело доходу (одержують заробітну плату, пенсію, інші грошові доходи) та відповідають певним вимогам:

o відсутність негативної кредитної історії позичальника;

o відсутність простроченої заборгованості за кредитом, отриманому в цьому або інших банках;

o сума кредиту не повинна перевищувати сукупного річного доходу клієнта або встановлені банком ліміти кредитування.

У деяких випадках банк може вимагати сплати клієнтом певної суми від вартості товару, на купівлю якого береться кредит.

Для отримання кредиту позичальник подає до установи банку такі документи: заяву; паспорт; довідку про присвоєння ідентифікаційного коду; анкету позичальника; довідки з місця постійної роботи і про доходи; документи, що підтверджують право власності на майно позичальника; письмовий розрахунок погашення кредиту (економічне обґрунтування) тощо.

Банк може додатково вимагати отримання й інших документів. Зокрема, для отримання довгострокового кредиту крім зазначених документів, від позичальника банк може вимагати довідки: про відведення земельної ділянки під будівництво; про власність на будинок; про балансову вартість квартири; про право власності на квартиру; про членство позичальника в садівницькому товаристві та ін.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі через:

o оплату розрахункових документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

o зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об'єкта кредитування;

o перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позичка може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням коштів.

Як правило, погашення споживчого кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним договором щомісячно, або рівними частинами щомісячно, а сума відсотків нараховується на фактичний залишок коштів, що перебувають у розпорядженні клієнта, або за ануїтетами або рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитної угоди.

Довгостроковий кредит починають погашати після закінчення встановленого терміну його освоєння.

Погашення споживчого кредиту може здійснюватися клієнтом готівкою через касу банку, шляхом перерахування коштів з депозитного рахунку, переказами через пошту тощо.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. Умовою їх одержання є платоспроможність клієнта. За кожною карткою встановлюється ліміт кредитування. Власника кредитної картки обслуговує банк, що її видав, а також торговельна організація. Для останньої кредитна картка слугує гарантією відкриття кредиту покупцеві в банку.

Протягом певного строку (звичайно 25 діб) рахунки на куплені власником картки протягом місяця товари передаються торговельною організацією у банк, який видав кредитну картку. Банк їх сплачує у цей період безпроцентно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок торговельної організації. Якщо термін за рахунки є більшим ніж 25 діб, то їх сума конвертується в позичку.

Позички повинні періодично погашатися клієнтом, щоб не вичерпувався ліміт кредитування. Залежно від регулярності погашення клієнтом заборгованості банку цей ліміт може бути збільшеним або скороченим.

Структура доходу банку від операцій з кредитними картками:

1) комісія, яка стягується з торговельної організації при сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

2) щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо стягується); 3)процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Як показала остання фінансова криза, українські банки не мають можливості достовірно оцінити платоспроможність позичальника та врахувати всі ризики, пов'язані з видачею споживчого кредиту. Саме тому, слід звернути увагу на необхідність створення кредитних бюро (бюро кредитних історій), в яких можна отримати необхідну інформацію про позичальника. Для достовірної оцінки платоспроможності позичальника та врахування всіх ризиків, пов'язаних з видачею споживчого кредиту в Україні створено наступні кредитні бюро (бюро кредитних історій):

Перше всеукраїнське бюро кредитних історій (ПВБКІ), яке заснували 30 банків, 2 страхові компанії та Асоціація українських банків. Серед засновників - банки, які активно кредитують населення: ПАТ "Райффайзен банк Аваль", АБ "Південний", ПАТ "Державний експортно-імпортний банк", ПАТ "УкрСиббанк", ПАТ "Унікредит банк", ПАТ "Фінанси та кредит", ПАТ "Банк Форум" та ін.

Українське бюро кредитних історій. Засновники - ПАТ АБ "Приватбанк" та компанія "BigOptima".

Національне бюро кредитних історій. Засновники - Національна асоціація кредитних спілок України, "Сгеditinfo Group" (Ісландія) та інвестиційно-фінансова група "ТАС" у рівних частках.

1. Розглядаючи споживчі кредити слід зазначити, що найбільш вагоме місце у їх структурі останнім часом займають іпотечні кредити.

А саме, дані рис. 11.1 свідчать, що питома вага середньо - і довгострокових іпотечних кредитів у структурі кредитів, наданих українськими банками фізичним особам зросла з 25,02% у 2006 році до 55,03% у 2009 р., тобто майже удвічі. Таке зростання обсягів іпотечних кредитів в Україні супроводжувалося багатьма проблемами: економічними (зокрема, це висока вартість іпотечних кредитів для населення, недостатність довгострокових кредитних ресурсів у вітчизняних банків, великі витрати на оформлення житла в кредит тощо), юридичними (перш за все, це відсутність у українських банківських працівників достатнього досвіду застосування законодавства про іпотеку, а також недосконалість нормативно-правової бази іпотечного кредитування), організаційними (пов'язані з недосконалістю механізму взаємодії суб'єктів іпотеки та нерозвиненістю інфраструктури українського фінансового ринку), що підвищувало ризикованість такого виду кредитування.

Рис. 11.1 Оцінка структурних змін кредитів, наданих банками України фізичним особам за цільовим спрямуванням у 2006-2009 рр.

Іпотечний кредит - довгострокові кредити, що надаються банками під заставу нерухомого майна - землі і виробничих, або житлових, будівель тощо. Іпотечне кредитування та перспективи його розвитку в Україні залежать від предмету іпотеки, яким і можуть бути житло, земельні ділянки та комерційна нерухомість. Об'єкт (предмет) іпотеки має належати заставодавцю на правах власності або повного господарського розпорядження.

Іпотека може виникати на підставі договору, закону або рішення суду, має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до його припинення або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі й підлягає нотаріальному посвідченню.

Застава нерухомого майна передбачає укладення угоди про іпотеку у вигляді заставної.

Заставна - це борговий цінний папір, що підтверджує безумовне право особи-власника на задоволення боржником вимог за основним зобов'язанням за умови, що воно підлягає виконанню у грошовій формі.

Дає її власнику право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Угода про іпотеку підлягає державній реєстрації. Вона здійснюється на підставі заяви заставодержателя з додатком до неї заставної. Відомості про державну реєстрацію іпотеки вносяться в заставну. Реєстраційний запис про іпотеку погашається за заявою держателя заставної або за рішенням суду про припинення іпотеки.

Заставодержатель має право передати свої права стосовно заставної іншій особі. Перевідступлення прав за заставною здійснюється заставодержателем через передавальний напис (індосамент) на заставній на користь нового заставодержателя, який має бути нотаріально засвідченим.

Задоволення вимог заставодержателя з вартості заставного майна у разі невиконання заставодавцем забезпеченого іпотекою зобов'язання (кредитної угоди) здійснюється за рішенням суду. Особливо це стосується тих випадків, коли об'єктом іпотеки є підприємство в цілому, житловий будинок, квартира.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється через продаж заставного майна з публічних торгів, що проводяться спеціалізованими організаціями. Вибір організації, якій доручається продаж з публічних торгів предмета іпотеки, здійснюється судовим виконавцем. Він установлює і строки проведення таких торгів.

Економічні відносини з приводу купівлі-продажу фінансових зобов'язань, забезпечених нерухомістю, реалізуються через механізм іпотечного ринку, до основних учасників якого належать:

o кредитор (банк чи небанківська фінансова установа), що надає позичальнику кредит під заставу нерухомості;

o позичальник, що отримує кредит;

o посередник - спеціалізована установа, що забезпечує залучення вільного капіталу для його наступного реінвестування в іпотечні кредити;

o інвестори (в основному інституційні), що купують цінні папери, випущені на основі іпотечних кредитів.

Залежно від кількості учасників іпотечний ринок можна поділити на первинний і вторинний.

Первинний іпотечний ринок розглядається як сегмент іпотечного ринку, який охоплює економічні відносини, що виникають в процесі купівлі-продажу іпотечних заставних банками. Купити заставну можуть лише кредитні установи, що мають достатню ліквідність.

Вторинний іпотечний ринок охоплює економічні відносини між кредиторами, посередниками та інвесторами, що виникають в процесі купівлі-продажу іпотечних облігацій, іпотечних сертифікатів та інших похідних інструментів. При цьому виокремлюють однорівневу та дворівневу модель вторинного іпотечного ринку.

Заставні згідно із Законом України "Про іпотеку" можуть забезпечувати випуск таких цінних паперів, як іпотечні сертифікати та іпотечні облігації.

А саме, передбачено випуск двох видів облігацій: звичайних іпотечних облігацій, які є інструментами однорівневого вторинного іпотечного ринку та структуровані іпотечні облігації, які є інструментами дворівневого вторинного іпотечного ринку.

Іпотечний сертифікат - це особливий вид цінних паперів, забезпечений іпотечними активами або іпотеками. Виокремлюють два види іпотечних сертифікатів: сертифікати з фіксованою дохідністю та сертифікати участі.

Сертифікати з фіксованою дохідністю - це сертифікати, які забезпечені іпотечними активами та посвідчують права власників на отримання номінальної вартості в передбачені умовами випуску сертифікатів строки та відсотків за сертифікатами на умовах інформації про випуск сертифікатів, а також на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань з вартості іпотечних активів, що є забезпеченням випуску сертифікатів.

Сертифікати участі - це сертифікати, які забезпечені іпотекою та посвідчують частку його власника у платежах за іпотечними активами. Власник сертифікатів участі має права на отримання частки у платежах за іпотечними активами відповідно до договору про придбання сертифікатів та на задоволення вимог - у разі невиконання емітентом взятих на себе зобов'язань (з вартості іпотечних активів, які перебувають у довірчій власності управителя).

У цілому, подальший розвиток іпотечного кредитування в Україні можливий лише за умов вдосконалення вітчизняної законодавчої бази у сфері іпотечного кредитування, розробки відповідних механізмів функціонування іпотечного ринку, а також удосконалення процедури оформлення іпотечних кредитів українськими банками та забезпечення зниження їх вартості.

2. За даними табл. 11.1 більша частина (до 67,3% у 2010 р.) кредитів надається українськими банками саме суб'єктам господарювання (нефінансовим корпораціям).

Таблиця 11.2. ОЦІНКА СТРУКТУРНИХ ЗМІН КРЕДИТІВ, НАДАНИХ БАНКАМИ УКРАЇНИ СУБ'ЄКТАМ ГОСПОДАРЮВАННЯ (НЕФІНАНСОВИМ КОРПОРАЦІЯМ) ЗА ЦІЛЬОВИМ СПРЯМУВАННЯМ У 2006-2009 рр. (%)

Дані ж табл. 11.2 свідчать, що основна частина кредитів, наданих суб'єктам господарювання концентрується на фінансуванні поточної діяльності (портфель таких кредитів був зосереджений у трьох видах діяльності - оптовій і роздрібній торгівлі, обробній промисловості, сільському і лісовому господарстві), поступово знижуючись від 85,91% у 2006році до 80,86%у 2009році (ряд. 1 табл. 11.2).

Тим самим, одним із різновидів кредитування поточної діяльності підприємств (нефінансових корпорацій) є кредитування у формі овердрафту, під яким розуміється специфічна форма короткострокового кредиту, що надається для покриття тимчасової нестачі обігових коштів у клієнта з активно-пасивного рахунку, дебетове сальдо за яким означає надання такого кредиту.

Кредитування у формі овердрафту використовується тільки для фінансування поточного виробництва та обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій і відноситься до позичок до запитання. Тобто, мова йде про кредитування шляхом оплати розрахункових документів клієнта з його поточного рахунку понад фактичний залишок на ньому, в межах встановленого банком ліміту. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Ліміти за контокорентним кредитом встановлюються в межах дії кредитного договору.

Ліміт за овердрафтом визначається банком самостійно, з урахуванням фінансового стану позичальника, та не може перевищувати максимальний розрахунковий ліміт овердрафту.

Максимальний розрахунковий ліміт встановлюється у певному відсотковому відношенні до фактичних надходжень від основної діяльності на поточний (валютний) рахунок клієнта за останні 2-3 календарні місяці.

До розрахунку ліміту не приймаються надходження з депозитних, кредитних рахунків, надходження не від основної діяльності, фінансова допомога, внесення у статутний фонд, помилково зараховані кошти, транзитні обороти з одного рахунку клієнта на інший тощо.

Як уже зазначалося, дебетове сальдо (овердрафт) на поточному активно-пасивному рахунку свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання кредиту з овердрафтом (контокорентного кредиту). Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Саме тому такий кредит ще називають овердрафтним, призначеним для покриття короткострокових платіжних розривів і не призначеним для кредитування на строк більше 30 днів.

Овердрафт може надаватись як у національній, так і в іноземній валюті. Овердрафт в іноземній валюті надається підприємствам, які займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

За користування кредитом у формі овердрафту банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки такого рахунку та комісійних платежів (оборотної комісії). Розмір відсоткової ставки та комісії за овердрафтом встановлюється диференційовано, залежно від строку овердрафту та виду валюти.

Нараховуються відсотки щоденно на суму фактичного кредиту овердрафт (дебетове сальдо поточного рахунку) на кінець дня.

Відсотки за овердрафтом погашаються не за кожний випадок кредиту, а у встановлений кредитною угодою термін (називають контокорентним періодом), як правило щомісячно на підставі платіжного доручення клієнта або шляхом договірного списання коштів з поточного рахунку клієнта банком у сумі зобов'язань за відсотками та комісіями, якщо це передбачено договором.

Погашення кредиту у формі овердрафту здійснюється щоденно в автоматичному режимі, за рахунок грошових надходжень на поточний рахунок клієнта шляхом зменшення дебетового сальдо.

У цілому, цей вид кредитування є зручним для клієнта, оскільки вона забезпечує йому можливість оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зобов'язань і вимог. З іншого боку, таке кредитування пов'язано з підвищеним ризиком для банку, що обумовлює підвищений рівень таких платежів, тому активно-пасивний рахунок з овердрафтом відкривається клієнтам, з якими банк має тривалі й міцні відносини і які відчувають регулярну потребу в банківському кредиті. Цей рахунок, насамперед, застосовується для підприємств з високою кредитною репутацією.

3. Що стосується особливостей кредитування інших видів діяльності суб'єктів господарювання, то як свідчать дані табл. 11.2 (ряд. 2 і 3) традиційно незначну концентрацію мають довгострокові кредити надані на придбання, будівництво та реконструкцію нерухомості (їх питома вага знижувалась від 4,0% у 2006 році до 3,8% у 2009 році), а також інших кредитів в інвестиційну діяльність (їх питома вага в аналізованому періоді поступово зростала з 14,09% у 2006 році до 15,32% у 2009 році, але залишилася незначною).

Інвестиційне кредитування є специфічним видом кредитування, пов'язаним з фінансуванням інвестиційних проектів. Інвестиційне кредитування - це процес надання банком кредитів для реалізації інвестиційних проектів під майбутні доходи, які має одержати створюване (реконструйоване) підприємство та за рахунок яких забезпечуватиметься повернення кредиту.

Інвестиційне кредитування здійснюється шляхом кредитування прямих інвестиційних заходів або реальних інвестицій - вкладень в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів (капітальні вкладення).

Найчастіше об'єктом інвестиційного кредитування є інвестиційний проект, змістом якого є заходи з проектування, будівництва, придбання технології та обладнання, з метою отримання економічної вигоди. Інвестиційний проект може мати форму:

а) нульового проекту, який передбачає створення нового виробництва;

б) реконструкції - впровадження передових технологій без зміни профілю підприємства;

в) розширення або реконструкції (перепрофілювання) діючого підприємства.

На практиці інвестиційний проект як об'єкт реального інвестування включає такі напрями:

- інвестиції у підвищення ефективності виробництва;

- інвестиції у розширення виробництва;

- інвестиції у створення нових підприємств;

- інвестиції для задоволення вимог державних органів управління (наприклад, забезпечення вимог екологічних стандартів).

Тобто, основними об'єктами інвестиційного кредитування є капітальні витрати на відтворення основних та обігових фондів підприємства.

Розглядаючи порядок надання інвестиційних кредитів, студенти повинні звернути увагу на інвестиційний цикл проекту, що кредитується, який включає три фази:

o передінвестиційну: підготовка інвестиційного проекту, оцінка його техніко-економічної та фінансової прийнятності;

o інвестиційну: реалізація інвестиційного проекту;

o виробничу (експлуатаційну): отримання інвестором прибутку від вкладеного капіталу.

Кожна з цих фаз у свою чергу поділяється на стадії та етапи, яким відповідають певні цілі та методи.

Погашення заборгованості за інвестиційним кредитом здійснюється позичальниками поступово протягом усього періоду кредитування. При цьому виокремлюють два способи погашення інвестиційних кредитів:

o погашення періодичними внесками - спосіб, відповідно до якого основна сума кредиту погашається протягом усього періоду кредитування;

o "амортизаційне" погашення - спосіб, відповідно до якого погашення основної суми кредиту здійснюється або однією сумою одночасно після закінчення строку користування кредитом, або періодично (поступово) протягом усього строку дії кредитної угоди.

Перш ніж прийняти рішення про видачу кредиту банк має оцінити ефективність проекту, на реалізацію якого позичальник має намір отримати кредит. Оцінку ефективності реального інвестиційного проекту банк здійснює на підставі таких показників:

1)модель оцінювання терміну окупності, яка полягає у складанні грошового потоку за роками та визначенні періоду окупності;

2)модель оцінювання доходності використаного капіталу на основі визначення відношення доходу, одержаного від реалізації проекту після податкових і амортизаційних відрахувань до витрат, що мають бути здійснені (початкова вартість проекту та робочий капітал);

3)модель оцінювання інвестиційних проектів на основі теперішньої вартості потоку платежів (МРУ). При цьому теперішня вартість потоку платежів визначається додаванням усіх теперішніх вартостей платежів протягом усього періоду. Якщо А - певний платіж, що очікується через п років, то його теперішня вартість (РУ) дорівнює:

де г - норма прибутку, що розглядається як доходність беззбиткового активу (наприклад, державних облігацій)

Якщо розглядається проміжок часу п років і певний інвестиційний проект, то теперішня вартість його потоку платежів (ЫЛФ) дорівнює:

Керуються правилом:

Якщо NPV - 0, проект може виконуватись; Якщо NPV < 0, від проекту відмовляються.

4)Модель оцінювання інвестиційних проектів на основі внутрішньої норми доходності (IRR), що визначається як коефіцієнт дисконтування, за якою NPV проекту дорівнює нулю. Для оцінювання проектів за цією моделлю вибираються проекти з найвищим IRR, що є не нижчим від норми прибутку для безризикових активів(г).

Доцільність реалізації цих моделей проводиться на основі оцінки очікуваної вартості потоку платежів, що дорівнює середньому значенню теперішніх вартостей потоків платежу проекту, визначених на підставі оцінок їх імовірності, та аналізу чутливості факторів реального інвестиційного проекту.

5)Модель інвестиційної діяльності в умовах невизначеності, за якою формування інвестиційного портфеля базується на визначенні кредитного, ринкового, інфляційного ризиків та ризику доходу.

В названих моделях, що використовуються для оцінки ефективності інвестиційної діяльності вартість продукції, робіт і послуг визначається за вільними цінами і тарифами, в тому числі за підсумками конкурсів (торгів), а у випадках, передбачених законодавчими актами, за державними фіксованими та регульованими цінами і тарифами.

3.1. Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Капітальні вкладення - один з основних видів інвестиції. Вони здійснюються у формі вкладень коштів у відтворення основних фондів шляхом нового будівництва, розширення, реконструкції, технічного переоснащення діючих підприємств.

Джерелами фінансування капітальних вкладень є:

1) капітальні вкладення бюджетних організацій і установ фінансуються за рахунок коштів державного бюджету;

2) для забезпечення технічного переоснащення, реконструкції розширення підприємство створює фонд нагромадження, що формується за рахунок відрахувань від прибутку, амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, виручки від реалізації вибулого і зайвого майна, орендної плати від здавання в оренду майна іншим підприємствам і організаціям та інших

3) формами мобілізації коштів також є цінні папери: акції, облігації, казначейські зобов'язання держави і т. п.

4) довгострокові кредити банків.

Банки фінансують капітальні вкладення з додержанням наступних принципів: прямий характер фінансування, цільовий характер джерел коштів для капітальних вкладень і самого фінансування, фінансування будівництв у міру виконання капітального будівництва, безперервність фінансування в межах кошторисної вартості будівництва.

Кредитування капіталовкладень будівництв має бути забезпеченим матеріальними цінностями і витратами, терміновим, поворотним, платним. Відповідно до Закону "Про інвестиційну діяльність" відповідальність за ефективність використання капітальних вкладень покладається на безпосередніх учасників інвестицій і регулюється укладеними між ними контрактами.

У зв'язку з цим капітальні вкладення за рахунок власних коштів підприємств здійснюються без оформлення фінансування в установах банку. З метою забезпечення безперебійних розрахунків у капітальному будівництві банк за бажанням підприємства може фінансувати такі капітальні вкладення на договірних умовах. До таких капітальних вкладень відносять придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також устаткування для заміни морально застарілого і фізично зношеного, будівництво окремих об'єктів.

Ці витрати фінансуються в межах фонду нагромадження, створюваного на підприємстві, кошти якого зберігаються на поточному рахунку підприємства.

Порядок оформлення фінансування залежить від того, чи є капітальні вкладення державними, чи вони здійснюються за рахунок коштів підприємства.

3.1.1 Банки оформляють фінансування державних капітальних вкладень за умови дотримання будівництвом таких умов: воно включене в план капітального будівництва, забезпечене проектно-кошторисною документацією, дотримані норми виділення капітальних вкладень по роках будівництва та ін. Ці умови підтверджуються наявністю у замовника плану капітального будівництва і титульного списку будівництва, копії зведеного кошторисного розрахунку вартості, договору підряду й інших необхідних документів.

Оформлюючи фінансування будівництва, банк здійснює контроль за нормативними строками будівництва, станом проектно-кошторисної дисципліни, забезпеченістю будівництва джерелами фінансування.

Оформлення фінансування державних капітальних вкладень завершується складанням висновку банку про відповідність поданих йому документів пред'явленим до них вимогам.

Потім виписується розпорядження бухгалтерії банку про відкриття фінансування будівництва.

3.2.2. Якщо фінансування будівництва здійснюється за рахунок коштів підприємств, то його порядок залежить від способу будівництва, яким воно ведеться - підрядним чи господарським.

А) Підрядний спосіб будівництва передбачає, що виконані будівельно-монтажними організаціями роботи оплачуються замовником із рахунку фінансування, а якщо будівництво користується довгостроковим кредитом - із позичкового рахунку. Оплата ведеться за договірною ціною, що є основою для укладання договору підряду на капітальне будівництво.

Б) Нестача потужностей підрядних організацій для здійснення будівництва, а також зростаючі обсяги робіт із технічного переоснащення і реконструкції діючих підприємств обумовлюють необхідність будівництва власними силами підприємства, тобто господарським способом.

Вибір порядку фінансування будівництва, здійснюваного господарським способом, залежить від обсягу будівництва. Фінансування здійснюється як за елементами витрат, так і в міру виконання робіт. Оплата робіт проводиться щомісяця за виконані обсяги. З нарахованої до оплати суми утримуються планові накопичення й економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт.

Важливою складовою таких робіт є розробка проектно-кошторисної документації на будівництво, яку виготовляють проектні інститути й інші організації.

Підприємствам, у котрих немає або недостатньо власних коштів на розвиток виробництва (розширення, реконструкцію, технічне переоснащення), інфраструктури (житлове, соціально-культурне й інше будівництво) банки надають довгострокові кредити.

Розмір кредиту визначається як різниця між вартістю будівництва і сумою власних коштів, що спрямовуються на це будівництво.

Кредитні відносини між банком і позичальником регулюються кредитним договором, що укладається на весь термін кредитування. Відповідно до договору банк може надати підприємству довгостроковий кредит на капітальні вкладення, як правило, на строк від трьох до шести років. При цьому позичальник надає банку:

техніко-економічне обґрунтування, де вказується сума кредиту, яку він просить, викладається доцільність капітальних витрат, розраховується розмір очікуваних прибутків, чистого прибутку; окупність витрат тощо;

- дозвіл на відвід земельної ділянки при новому будівництві, договори на постачання устаткування, інші документи;

- проект кредитного договору та інші необхідні документи, перелік яких розглянуто у попередній темі.

Банк перевіряє надані документи на одержання кредиту і, в разі позитивного вирішення питання про видачу довгострокового кредиту, відкриває позичальникові позичковий рахунок із якого здійснюється використання кредиту на оплату устаткування, наукових розробок, виконаних будівельно-монтажних робіт тощо. Кошти також можуть перераховуватися в разовому порядку або поетапно на розрахунковий рахунок позичальника.

Довгостроковий кредит погашається позичальником з поточного рахунку з коштів фонду нагромадження після виконання заходу, що кредитується. Конкретні строки погашення встановлюються кредитним договором. У цьому самому договорі визначається процент за кредит, сплата якого здійснюється під час погашення кредиту.

4. З метою акумуляції кредитних ресурсів, як в національній так і в іноземній валюті, для здійснення кредитування програм із значними обсягами, зменшення кредитних ризиків, дотримання нормативного показника максимального розміру ризику на одного позичальника комерційні банки можуть об'єднуватися у консорціуми.

Консорціумні кредити базуються на тих же принципах, що і інші види банківських кредитів, змінюється тільки механізм акумуляції кредитних ресурсів та процедура надання кредитів.

А саме, інтереси банківського консорціуму представляє головний банк (кредитодавець), який отримує повноваження від інших учасників банківського консорціуму згідно з умовами консорціумної угоди. Надання кредиту банківським консорціумом здійснюється через укладення кредитного договору з позичальником. Кредитний договір з позичальником від імені банківського консорціуму укладає головний банк після погодження умов цього договору з усіма учасниками консорціуму. Учасник банківського консорціуму, який не погодив кредитного договору з позичальником, вибуває з консорціуму. Учасники банківського консорціуму беруть на себе ризик за наданим кре