Банківські операції - Прасолова С.П. - Тема 10. Кредитні операції банків

Вивчаючи дану тему, студентам слід звернути увагу на сутність кредиту, кредитних відносин та особливості їх організації в Україні. Засвоєння матеріалу також передбачає розгляд критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитів комерційних банків. Крім цього, необхідно розглянути порядок кредитного процесу у банківських установах, причини виникнення кредитного ризику, методи управління ним та механізм організації повернення кредиту. Варто також дослідити роль та значення рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду в кредитній політиці комерційних банків України.

При вивченні даної теми студенти повинні враховувати, що вона є однією з основних тем курсу, оскільки банківський кредит відіграє важливу роль у розвитку економіки країни. Це характеризує відношення розміру наданих банками кредитів до ВВП України, показане у таблиці 10.1.

Таблиця 10.1. СПІВВІДНОШЕННЯ КРЕДИТІВ, НАДАНИХ КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ УКРАЇНИ ТА ВВП НА КІНЕЦЬ РОКУ (У ЦІНАХ ВІДПОВІДНИХ РОКІВ, У %

Дані цієї таблиці свідчать, що банківський кредит фактично став найсуттєвішим джерелом фінансування економіки країни, досягши 79,4% по відношенню до ВВП у 2009 році.

Вивчаючи матеріал теми слід комплексно охоплювати всі особливості організації банківського кредитування юридичних і фізичних осіб.

З цією метою необхідно засвоїти зміст операцій, що супроводжують кожний етап кредитного процесу, а також основні прийоми застосування фінансових розрахунків.

Розміщуючи банківські ресурси комерційні банки виконують активні операції. Центральне місце серед активних операцій банків, як свідчать дані табл. 10.2 посідають банківські кредитні операції, питома вага яких у структурі активних операцій українських банків досягала 80 і більше процентів у 2008 і 2009 роках, що значною мірою обумовило настання банківської кризи у цьому періоді.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

На сьогодні під банківським кредитом розуміють будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, а також будь-яку гарантію, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Відповідно, поняття кредитної операції є ширшим, ніж поняття банківського кредиту, - під ними розуміють усі активні операції банку, які пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання позик у готівковій або безготівковій формі, у формі врахування векселів тощо), прийняття зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (включаючи андеррайтинг) та будь-яке продовження терміну боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника повернути заборговану суму

Таблиця 10.2. ДИНАМІЧНИЙ АНАЛІЗ ЧАСТКИ КРЕДИТІВ, НАДАНИХ КЛІЄНТАМ У СТРУКТУРІ АКТИВІВ БАНКІВ УКРАЇНИ, РІЗНИХ ЗА ЇХ РОЗМІРАМИ ЗА 2007-2009 РР., У %

Суб'єктами кредитної операції виступають кредитор та позичальник: кредитор, який надає кредити у тимчасове користування, і позичальник, який отримав кредит.

Об'єктами кредиту є грошові чи матеріальні цінності, затрати чи проекти, щодо яких укладається угода позички. В умовах ринкової економіки об'єктом кредитних відносин переважно є грошові кошти як грошовий ресурс.

У темі також розглядаються сутність, принципи та функції кредиту, його роль в економіці. Студент повинен, перш за все, чітко розрізняти форми та види кредиту.

Кредит може надаватися як у товарній, так і у грошовій формі на принципах повернення, строковості та платності. Надання банківського кредиту також передбачає додержання принципів забезпеченості та цільового характеру, що дозволяє забезпечити дотримання головного принципу: збереження основної суми кредиту при виконанні банком кредитних операцій. Зокрема, забороняється надавати кредит на такі цілі:

- на покриття збитків господарської діяльності позичальника;

- на формування та збільшення статутного фонду клієнта;

- на внесення клієнтом платежів у бюджет і позабюджетні фонди;

- прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів.

Також банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

Також є застереження щодо надання кредитів:

- підприємствам, проти яких порушено справу про банкрутство;

- підприємствам, у контрактах яких не передбачено страхування можливих втрат від непоставок товарів;

- підприємствам, які мають прострочену заборгованість Суттєвою ознакою сучасної системи кредитування є її договірна основа. Кредити надаються на підставі укладеної між банком і позичальником кредитної угоди (договору) (Додаток 13). До укладання кредитного договору банк повинен ретельно проаналізувати кредитоспроможність позичальника, здійснити експертизу проекту чи господарської операції, що пропонується для кредитування, визначити ступінь ризику для банку та структуру майбутньої позички (сума, строк, процентна ставка тощо).

При виникненні у позичальника тимчасових фінансових труднощів з об'єктивних причин та неможливості у зв'язку з цим погашення кредиту у строк, установлений кредитним договором, банк може в окремих випадках надати позичальникові відстрочку (пролонгацію) погашення боргу зі зміною кінцевого строку погашення кредиту. Пролонгація кредиту оформляється додатковою угодою до кредитного договору.

Вивчення даної теми також передбачає розгляд критеріїв класифікації кредитних операцій та кредитів комерційних банків. Особлива увага приділяється визначенню характеру використання позичкових коштів, наявності і характеру забезпечення, терміну використання позичок, методам надання і способам повернення кредиту, характеру і способу сплати процентів, кількості кредиторів та кредитам, що мають характер послуг.

Класифікація банківських кредитів за видами:

1) за ступенем ризику:

а) стандартні кредити кредитний ризик за якими становить 1 %;

б) кредити з підвищеним ризиком - нестандартні кредити, у складі яких виділяють кредити "під контролем", "субстандартні", "сумнівні" і "безнадійні";

2) за методами надання:

а) у разовому порядку - є найбільш поширеним методом надання одноразових кредитів ;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії - кредити надаються банками по мірі виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Такі кредити можуть надаватись або через відкритий рахунок з овердрафтом (передбачає можливість виникнення на поточному рахунку дебетового сальдо), або шляхом відкриття цільової кредитної лінії для розрахунків в мажах окремого контракту. При цьому розрізняють:

- невідновлювальну кредитну лінію, за якою зобов'язання банку зменшуються при наданні кредиту та не поновлюються;

- відновлювальну кредитну лінію, за якою зобов'язання банку зменшуються при наданні кредиту та поновлюються у разі погашення заборгованості позичальником;

в) гарантовані позички (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання), які бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення в ній потреби.

3) за методами погашення виокремлюють:

а) кредити, що погашаються одноразовим платежем на конкретну дату, яка вказана в кредитному договорі як строк повернення кредиту;

б) кредити, що погашаються з розстроченням платежів. У цьому випадку сума кредиту погашається певними частинами протягом усього строку користування кредитом;

4) за кількістю кредиторів кредити поділяються:

а) на кредити, які надаються одним банком;

б) консорціумні кредити, тобто кредити, які надаються одному позичальнику двома або більше банками, що об'єдналися в консорціум з об'єднанням кредитних ресурсів;

в) паралельні позички передбачають участь у їх наданні кількох банків, але на однакових погоджених умовах;

5) за об'єктом кредитування кредити можуть спрямовуватися:

а) у поточну діяльність - це кредити, що спрямовані у сферу обігу для придбання поточних активів;

6) інвестиційну діяльність - це кредити, спрямовані у сферу виробництва, що надаються при здійсненні ними інвестиційних вкладень;

б) за забезпеченням:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками,фінансами чи майном третьої особи).;

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові). Це короткострокові кредити без будь-якого забезпечення, які надаються банком надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і позитивну кредитну.

Слід зазначити, що банк має право видавати бланкові кредити тільки за умов додержання ним економічних нормативів.

Крім традиційних форм кредитування в банківській практиці отримали широке поширення фінансові послуги кредитного характеру, що з правового погляду за загальною ознакою не є договорами кредиту. Серед них можна виділити облік векселів (розглянуто у темі 9), а також лізинг, факторинг, форфейтинг (більш докладно вони будуть розглянуті у темі 17).

Загалом, вибір тієї чи іншої форми кредитування кожний банк здійснює залежно від своїх фінансових можливостей, обраної ним кредитної політики і контингенту клієнтів, що обслуговуються. Тому, важливим етапом вивчення даної теми є розгляд особливостей організації кредитної діяльності банку, який варто розпочати з визначення кредитного портфеля банку.

Кредитний портфель - це сукупність усіх позик, наданих банком з метою одержання прибутку. Обсяг кредитного портфеля оцінюється за балансовою вартістю всіх кредитів банку, у тому числі прострочених, пролонгованих, сумнівних. Дохідність і ризик - це основні параметри управління кредитним портфелем банку.

Якість та склад кредитного портфеля істотно залежать від організації кредитної роботи в банку, оскільки організаційна структура кредитного підрозділу в кожному конкретному банку має свої особливості. Передумовою створення системи управління кредитними операціями банку є розробка продуманої кредитної політики, яка формулює цілі та пріоритети кредитної діяльності банку, засоби та методи їх реалізації

Головною метою кредитної політики є формування зваженого та якісного підходу до управління ризиком на рівні кредитного портфеля банку. До цілей кредитної політики також можна віднести:

o забезпечення максимального рівня дохідності кредитного портфеля та акціонерного капіталу банку за допустимого рівня ризику;

o забезпечення зваженого та оптимального використання кредитних ресурсів;

o виконання всіх вимог і нормативних показників, встановлених Національним банком щодо обсягів кредитних вкладень, максимальних сум кредитів, наданих одному позичальнику (в тому числі інсайдерам)та ін.

Для найбільш ефективного використання ресурсів керівництво банку повинно визначити тип кредитної політики, який може бути:

1) консервативною (обережною), якщо частка кредитів у загальному обсязі робочих активів банку становить до 30 %, що забезпечує прибутковість банку за рахунок менш ризикованих активних операцій. Але в цьому разі банк втрачає значний сегмент фінансового ринку. Таке співвідношення між кредитами і робочими активами більш бажане для новоствореного банку, який ще не має достатнього досвіду кредитної роботи;

2) поміркованою є кредитної політики банку, частка кредитів якого у робочих активах перебуває в межах 30-50 %. Така політика притаманна стабільним і надійним банкам, які мають достатній досвід кредитної роботи;

3) агресивною є кредитна політика банку, частка кредитів якого перевищує 50 % робочих активів. Вона може бути обґрунтованою тільки надприбутками і не може бути тривалою. Слід пам'ятати, що чим більша частка кредитів у робочих активах і триваліший часовий термін її існування, тим вищий рівень ризику. Це твердження підтверджують дані табл. 10.2, які свідчать про надвисоке зростання питомої ваги кредитів у структурі активів українських банків (агресивна кредитна політика), особливо найбільших, що за погіршення економічних умов призвело до банківської кризи у 2008-2009 рр.

Документи кредитної політики є документами практичної реалізації загальних положень кредитної політики банку. До документів кредитної політики належать такі внутрішні положення банку: "Про кредитний комітет", "Про заставу", "Про оцінку фінансового стану позичальника", "Про порядок створення і використання резерву для відшкодування можливих втрат від кредитних операцій банку" та ін.

Координацію кредитної діяльності банку здійснює кредитний комітет, який створюється за рішенням правління банку як його постійний орган, що здійснює свою роботу під керівництвом і контролем правління банку. А операційна кредитна діяльність банку здійснюється через кредитний департамент банку, який керується, статутом банку, рішеннями загальних зборів акціонерів, ради і правління банку, рішеннями кредитного комітету. Безпосередню реалізацію кредитної політики здійснюють працівники фронт-офісу та бек-офісу

До завдань працівників фронт-офісу банку у частині кредитної діяльності належать:

- аналіз документів, що надаються клієнтом з метою отримання кредиту та проведення попереднього інтерв'ю з клієнтом; оцінка предмета застави за кредитом;

- оцінка кредитоспроможності клієнта та прийняття рішення про видачу кредиту тощо.

До завдань працівників бек-офісу банку належать:

- приймання від підрозділів фронт-офісу договорів кредитної справи і перевірка повноти та правильності оформлення наданого пакета документів;

- здійснення контролю за встановленими лімітами кредитування та забезпечення перерахування коштів;

- супроводження кредитної операції (нарахування відсотків і комісії, контроль за своєчасністю та повнотою погашення заборгованості за кредитом тощо.

Однією з основних умов кредитування є встановлення оптимального рівня позичкового процента з урахуванням впливу різноманітних факторів. Основою такого процесу є формування виваженої цінової політики банку. Цінова політика в наданні кредитних послуг передбачає обґрунтованість встановлення рівня процентних ставок за кредитами, тарифів, комісійних, премій, знижок. Встановлена відсоткова ставка за кредитом затверджується тарифним комітетом банку, який аналізує співвідношення собівартості послуг і ринкової конкурентоспроможності встановлених тарифів і має вирішити два завдання:

по-перше, відшкодувати за рахунок відсоткової ставки всі свої витрати та отримати належний прибуток;

по-друге, зацікавити клієнтів (позичальників) такою відсотковою ставкою, за якої вони б мали бажання отримати кредит саме в цьому банку.

Відсоток за надані кредити - це основне джерело доходів комерційного банку, яке має покривати максимальні витрати на позику й містити цільовий прибуток.

У процесі кредитування значна увага приділяється вибору методу ціноутворення за кредитом. Зокрема, у світовій банківській практиці застосовується кілька основних методів установлення ставки за кредитом:

- метод "вартість плюс";

- метод "базова ставка плюс";

- метод максимальних процентних ставок (кеп);

- метод "надбавки";

- метод "аналізу дохідності клієнта".

У кредитному договорі обов'язково фіксується обрана система нарахування процентів і правила встановлення ставок (фіксована чи плаваюча), які необхідно розглянути у самостійній роботі студентів.

Рівень процентної ставки залежить від таких факторів: облікова ставка центрального банку; рівень інфляції; строк позички; ціна сформованих ресурсів; ризик; розмір позички; попит на банківські позички; якість застави; зміст заходів, що кредитуються; витрати на оформлення позички і контроль; ставка банку - конкурента; характер відносин між банком і клієнтом, норма прибутку вад інших активних операцій банку, необхідність отримання прибутку від позичкових банківських операцій тощо. При цьому базовою процентною ставкою за кредитами є облікова ставка центрального банку (використовується як інструмент грошово-кредитного регулювання).

Поряд із відсотковою ставкою банки також встановлюють комісійну винагороду (комісію), яка є додатковим елементом ціни банківського кредиту.

Комісія за кредитом покриває витрати банку, пов'язані з оформленням кредиту і контролем за станом обслуговування позичальником заборгованості, перевіркою стану застави або наглядом за здійсненням проекту, що кредитується.

Комісія може сплачуватися окремо або додаватися до відсотка.

Вивчаючи процес банківського кредитування, необхідно звернути увагу на те, що під таким процесом розуміють сукупність певних дій банку, пов'язаних із наданням і поверненням кредиту. Цей процес складається з певних етапів, кожний з яких, окремо, забезпечує розв'язання локальної задачі і разом досягається головна мета кредитних операцій - їх надійність і прибутковість для банку.

Для опрацювання даної теми необхідно керуватися наведеним порядком організації кредитного процесу в банку:

1. На підготовчому етапі вивчаються можливості надання кредиту, проходять переговори між банком і клієнтом. В процесі переговорів встановлюється мета кредиту, його відповідність кредитній політиці банку; здійснюється попередній аналіз можливих ризиків кредитування; виявляються джерела коштів для погашення кредиту і сплати процентів за його використання; здійснюється відвідування клієнта і на місці оцінюється його фінансовий стан, рівень керівництва, доцільність і законність кредитної угоди; вибирається вид кредиту і метод, який найбільш підходить для кредитування. При цьому, слід пам'ятати, що кредити надаються тільки на комерційних засадах з дотриманням таких умов:

o оцінки установою банку кредитоспроможності позичальника, фінансової стабільності, рентабельності, ліквідності;

o кредитуються тільки ті види діяльності позичальника, які передбачені його статутом;

o позичальник повинен мати власне майно і брати участь у фінансуванні об'єкта, що кредитується, певною сумою власного капіталу.

Банки можуть надавати бланкові кредити (незабезпечені майном та іншими формами), але тільки в межах власних коштів і лише клієнтам зі стійким фінансовим станом та інсайдерам банку на суму, що не перевищує 50 % номінальної вартості акцій банку, які перебувають в їхній власності.

2. Етап розгляду кредитного проекту здійснюється на підставі офіційно поданих в банк документів, показаних у додатку 14. Цей етап процесу кредитування починається з подання потенційним позичальником кредитної заявки, яка містить:

o обґрунтоване клопотання в якому, як правило, йдеться про суму позики, термін користування нею, сутність та економічне обґрунтування заходу, що буде прокредитований, та інше;

o інші матеріали, перелік яких залежить від конкретних обставин. Зокрема, якщо клієнт уперше звернувся за кредитом, до клопотання додаються установчі документи.

Крім наведених документів майбутній позичальник за пропозицією банку заповнює анкету позичальника за розробленою банком формою, де відображає додаткові відомості, які цікавлять майбутнього кредитора і формують кредитну справу.

Зібраний пакет документів поступає на розгляд до інспектора кредитного відділу, який після власної оцінки кредитоспроможності клієнта передає пакет спеціалістам інших відділів (юристу, аудитору) для більш детальної експертизи як установчих документів, так і договорів, контрактів тощо. Одночасно оцінюється якість ТЕО або бізнес-плану, визначається достатність і ліквідність застави.

Після експертного висновку спеціалістів пакет документів позичальника поступає в Кредитний комітет банку для прийняття остаточного рішення про доцільність кредитування, іноді від імені управляючого. Рішення про надання кредиту приймаються колегіально (кредитним комітетом (комісією) банку, відділення, філії) й оформляється протоколом.

3. Етап оформлення кредитної документації розпочинається з розробки, узгодження і укладання кредитного договору. Спочатку здійснюється структурування кредиту - підготовка до укладання кредитної угоди, яка передбачає узгодження основних параметрів кредиту:

o виду кредиту та терміну кредитування, які залежать від того, куди будуть вкладатися кошти - у сферу обігу чи у сферу виробництва;

o суми кредиту, яка відіграє значну роль, оскільки недостатня сума не дасть можливості завершити захід, що кредитується, а надмірна сума може бути не погашена. Слід пам'ятати, що кредитування позичальників має здійснюватися в межах наявних ресурсів вільних ресурсів банку з дотриманням комерційним банком економічних нормативів регулювання банківської діяльності (перш за все, нормативів кредитного ризику) та вимог НБУ щодо формування обов'язкових, страхових і резервних фондів.

o способи видачі та погашення кредиту та процентів за користування ним. Це забезпечує реальну можливість ефективно витрачати кошти, а також правильно встановити графік повернення кредиту;

o величини процентної ставки, що встановлюється банком залежно від кредитного ризику та факторів, які впливають на плату за ресурси.

Після структурування кредиту здійснюється документальне оформлення кредитної угоди, надання позики та формування резерву на відшкодування можливих втрат за наданими позиками.

Кредитний договір складається банками за стандартною формою і лише в письмовому вигляді. Договір визначає взаємні зобов'язання, права і відповідальність сторін і не підлягає зміні в односторонньому порядку.

Після оформлення кредитного договору на кожного клієнта заводиться кредитна справа (досьє), де зберігаються всі документи, що стосуються даного позичальника - від заяви про надання позики і фінансової звітності до кредитного договору, договору застави тощо. А саме, крім кредитного договору банк укладає з позичальником договір застави, оформлює строкове зобов'язання, при відсутності в банку раніш відкритого розрахункового рахунку клієнта, оформлює картку зі зразками підписів посадових осіб позичальника і відбитком печатки тощо.

1. Етап використання кредиту полягає в процедурі надання кредиту, його цільового спрямування, наглядом за ходом кредитної операції, повнотою і своєчасністю повернення позики і сплати відсотків. А саме, для надання позик, забезпечення нарахування процентів та контролю за погашенням кредиту здійснюється відкриття та обслуговування позичкових рахунків, які відображають порядок і строки руху коштів при кредитуванні. Слід зазначити, що банківське кредитування здійснюється із застосуванням таких позичкових рахунків:

o простий позичковий рахунок є найпоширенішою формою банківського строкового кредитування. На ньому може бути тільки активне (дебетове) сальдо;

o на позабалансових рахунках обліковуються зобов'язання банку з кредитування перед позичальником (у т. ч. гарантійні);

o контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом) - це активно-пасивний рахунок, на якому обліковуються всі операції банку з клієнтом. Цей рахунок поєднує позичковий рахунок з поточним і може мати як дебетове, так і кредитове сальдо;

o спеціальний позичковий рахунок застосовується банком в окремих випадках, наприклад при кредитуванні позичальника під заставу векселів. Він є формою обліку позичок до запитання.

У цілому, головним завданням банку на даному етапі є здійснення постійного контролю за рухом кредиту, виявлення сумнівних і небезпечних позик, розробка заходів щодо сприяння поверненню кредиту, вирішення питань пролонгації позик, здобуття додаткових гарантій, з'ясування можливості подальшого кредитування позичальника, а при необхідності - укладання нового кредитного договору.

5. Етап погашення заборгованості по позиці і сплати процентів за нею. Працівники банку перевіряють цільове використання кредиту, надходження суми боргу та плати за користування позикою відповідно до графіка, вирішують питання стягнення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання зобов'язань тощо. Якщо в день повернення кредиту клієнт цього не робить, банк своїм розпорядженням стягує борг, переводячи строкову заборгованість у прострочену. У разі неможливості позичальником сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у встановленому чинним законодавством порядку.

Погашення заборгованості за кредитом та відсотків за його користування здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Процес вивчення етапів кредитування має завершитися самостійним розглядом методів надання і способів погашення кредитів.

Крім етапів, що були розглянуті вище, можна окремо виділити роботу з проблемними кредитами, яка зводиться не тільки до пошуку можливостей повернення прострочених позик, а й до зменшення кредитного ризику за будь-якими позиками.

Кредитний ризик - це ризик несплати позичальником суми основного боргу та відсотків, які належать сплаті за користуванням кредитом у терміни, визначені у кредитному договорі. Розглядається як імовірність, загроза втрати банком частини своїх ресурсів, недоотримання прибутків або збільшення витрат, в результаті здійснення кредитних операцій.

Кредитний ризик розділяють на індивідуальний та портфельний.

Джерелом індивідуального кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Розрізняють такі складові індивідуального кредитного ризику:

1) кредитний ризик щодо позичальника - ймовірність того, що кредит буде переведений до розряду проблемних (Р(А));

2) кредитний ризик щодо способу забезпечення позики - ймовірність того, що банку не вдасться за рахунок забезпечення позики покрити можливі втрати (Р(В));

3) кредитний ризик щодо кредитної угоди - відображає імовірність невиконання позичальником своїх зобов'язань перед банком це добуток кредитного ризику щодо позичальника на кредитний ризик щодо способу забезпечення позички: Р(С) = Р(А) o Р(В).

Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів, портфель дебіторської заборгованості тощо).

Оцінювання портфельного кредитного ризику передбачає урахування концентрації та диверсифікації активів банку. Зокрема, для оцінки рівня портфельного кредитного ризику як у зарубіжній, так і вітчизняній банківській практиці використовуються коефіцієнти, розглянуті у табл. 10.3 та які визначаються як співвідношення суми резервів під заборгованість за кредитами (або зважених класифікованих позик) та загального обсягу позик (ряд. 4 і 1 у табл. 10.3), а також як співвідношення проблемних кредитів (прострочених і сумнівних) та загального обсягу позик (ряд. 2 у табл. 10.3) або як співвідношення проблемних кредитів та сумарних активів (характеризує якість активів [4, с. 156160, 478-498; 31, с. 171-187;]).

Таблиця 10.3. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПОКАЗНИКІВ, ЯКІ ХАРАКТЕРИЗУЮТЬ ПОРТФЕЛЬНИЙ КРЕДИТНИЙ РИЗИК БАНКІВ УКРАЇНИ ЗА 2006-2009 рр. (%)

Такі коефіцієнти, по суті, характеризують питому вагу можливих втрат за кредитними операціями (визначених за обсягом резерву під кредитні ризики або за обсягом проблемних кредитів (прострочених і сумнівних)) у структурі кредитного портфеля банку (чи сумарних активів).

Зокрема, дані табл. 10.3 свідчать про зростання ризику кредитних втрат українських банків під час останньої фінансової кризи (пік якої прийшовся на 2009 рік), обумовивши збитковість їх діяльності.

Сукупний ризик кредитного портфеля залежить від рівня ризикованості кредитів, з яких його сформовано, а тому для визначення портфельного ризику слід проаналізувати ризик усіх його складових. Важливим є ґрунтовний розгляд методів управління кредитним ризиком. А саме, розрізняють:

1. Метод уникнення кредитного ризику - найпростіший та найбільш рішучий метод управління, що передбачає ухилення від ризикованої кредитної діяльності. Цей метод обмежений у практичному застосуванні, оскільки призводить до відмови від певних видів кредитної діяльності і, відповідно, до втрати доходів.

2. Методи зниження кредитного ризику банку не мають за мету усунення ризику, а лише його зниження та спрямовані на забезпечення отримання банком відповідної винагороди за прийняття ризику.

2.1. Основними методами зниження кредитного ризику на рівні кредитного портфеля є:

o диверсифікація кредитного портфеля - полягає у розподілі кредитного портфеля серед широкого кола позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (величина капіталу, форма власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон). Розрізняють три види диверсифікації - галузеву, географічну та портфельну;

лімітування - як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризикованими напрямами кредитування, такими як надання довгострокових позичок, відкриття кредитних ліній, овердрафт не кредитування, кредитування в іноземній валюті тощо.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов'язкові нормативи, які обмежують обсяги кредитів (для України це нормативи кредитного ризику Н7, Н8, Н9, Н10, обов'язкові до виконання);

o резервування - створення резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків як метод управління кредитним ризиком полягає в акумуляції частини коштів, які надалі використовуються для компенсації неповернених кредитів.

В Україні відповідно до Положення "Про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями", з метою розрахунку резерву під кредитні ризики банки мають здійснювати класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією (за категоріями якості) залежно від: фінансового стану боржника, стану виконання боржником зобов'язань за договором (стану обслуговування боргу) з урахуванням виду та умов кредитної операції. За результатами такої класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: І (найвища) - немає ризику або ризик є мінімальним; ІІ - помірний ризик; ІІІ - значний ризик; IV - високий ризик; V (найнижча) - реалізований ризик. Відповідно, Заборгованість за кредитними операціями, віднесеними до V категорії, є безнадійною. Банк на звітну дату розраховує розмір резерву за кредитом на індивідуальній основі як суму перевищення балансової вартості кредиту (без урахування суми раніше сформованого резерву) над теперішньою вартістю майбутніх грошових потоків за цим кредитом за такою формулою:

Рінд = БВк - ТВк, (10.1)

де Рінд - сума резерву за кредитом;

БВк - балансова вартість кредиту, визначена банком без урахування суми раніше сформованого резерву;

ТВк - теперішня вартість попередньо оцінених майбутніх грошових потоків за кредитом. При цьому,грошові потоки оцінюються з урахуванням показника ризику кредиту та коефіцієнта ліквідності забезпечення.

Показник ризику за кредитом, наданим боржнику визначається банком самостійно в межах установленого діапазону (показано в табл. нижче) з урахуванням динаміки фактичних значень інтегрального показника (якщо боржник є юридичною особою), коефіцієнта покриття боргу, якості менеджменту боржника - юридичної особи, ринків збуту продукції, наявності бізнес-планів, рейтингів боржника - юридичної особи та інших подій та обставин, що можуть вплинути на своєчасність та повноту погашення боргу. Зокрема, враховується кредитна історія боржника, наявність згоди боржника використання та поширення через бюро кредитних історій інформації про нього, надання відомостей банком за відповідними договорами до бюро кредитних історій, а також іншої інформації, що забезпечує об'єктивну оцінку подій та обставин, які можуть свідчити про наявність ризиків погашення боргу боржником.

Відповідно, розрахунок інтегрального показника фінансового стану боржника - юридичної особи здійснюється із застосуванням багатофакторної дискримінантної моделі за методикою НБУ з урахуванням величини підприємства (велике, середнє чи мале), а також виду його економічної діяльності. В основу розрахунку при цьому покладено значення фінансових коефіцієнтів, розрахованих за даними фінансової звітності боржника - юридичної особи, що зважуються на відповідні вагові коефіцієнти, значення яких варіюється залежно від величини (велике, середнє чи мале) та виду економічної діяльності підприємства.

Що стосується боржників - фізичних осіб, то класифікація наданих їм кредитів за категоріями якості здійснюється з урахуванням класу боржника (А, Б, В і Г) та стану обслуговування ними боргу. Показник ризику за такими кредитами, визначається також у межах показаного нижче діапазону коливань.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКА РИЗИКУ КРЕДИТУ, НАДАНОГО БОРЖНИКУ (ЮРИДИЧНІЙ ЧИ ФІЗИЧНІЙ ОСОБІ)