Психологія конфлікту - Долинська Л.В. - Діяльнісний підхід

Принцип єдності свідомості та діяльності є одним з ключових у сучасній психології. Застосування діяльнісного підходу до вивчення конфліктів дає змогу проаналізувати, наскільки ефективною є спільна діяльність індивідів.

Дослідження конфлікту з погляду діяльнісного підходу уможливило формулювання понятійно-концептуальних схем міжособистісних конфліктів. Унаслідок проведених досліджень було виділено як об'єктивну основу конфлікту конфліктну ситуацію. Під конфліктною ситуацією у межах цього підходу розуміють об'єктивну несумісність індивідуальних цілей та потреб учасників конфлікту.

Велику увагу у цьому підході приділено ролі суб'єктивного чинника виникнення конфлікту. Найважливішим суб'єктивним чинником, який актуалізує конфліктну взаємодію, є усвідомлення хоча б однією із сторін ситуації як конфліктної. Тобто хоча б один із учасників взаємодії усвідомлює наявність певних перешкод на шляху до реалізації бажаного.

У межах цього підходу цікавим видається розуміння конфліктів Т. Полозовою, яка досліджувала внутрішньогрупові стосунки та конфлікти. Конфліктотворні фактори вона розділила на дві категорії:

1) несумісність індивідуально-прагматичних намірів, яка характеризує поверхневий пласт емоційних безпосередніх стосунків у групі;

2) суперечливість складної системи предметно-діяльнісних взаємозв'язків, яка характеризує глибинні пласти активності у групі.

У ході дослідження вона встановила: що вищий рівень розвитку групи, то рідше особистісно-прагматичні інтереси виступають чинником конфліктів всередині групи, а найчастіше конфлікти виникають через предметно-ділові розбіжності. Конфлікти у таких групах протікають конструктивніше, вони менш ускладнені негативними емоційними компонентами.

Однак дослідження доводять, що конфлікти у спільній діяльності можуть переходити з предметної площини в емоційну, що може призвести до руйнації ефективного творчого процесу. Так само неузгодженості, які виникають у предметно-науковій сфері, можуть сприйматися як особисті.

Дослідження О.І. Донцова дало йому змогу зробити висновок про те, що зовнішні вияви міжособистісного конфлікту (напруженість емоційних зв'язків, яка супроводжується конфліктними діями) можна розуміти як своєрідне відображення у взаєминах тих реальних суперечностей, які визначають динаміку розвитку предметної активності у групі. Відтак міжособистісні конфлікти не можна зрозуміти поза аналізом взаємозв'язків конфліктних сторін. З метою вивчення механізмів виникнення внутрішньогрупових конфліктів треба вивчити систему предметних взаємозв'язків індивідів, основою яких є соціально зумовлений проблемно-цільовий зміст спільної діяльності.

Внутрішній механізм виникнення міжособистісних суперечностей пов'язується з поняттям "функціонально-рольова структура групи", яка фіксує місце кожного члена групи в системі внутрішньогрупових зв'язків та цілісному процесі діяльності.

Зв'язок між конфліктністю та позицією, яку займає індивід у групі, визначається загальними соціально-психологічними характеристикам групи. У групах високого рівня розвитку домінують ділові суперечності, панує сприятливий психологічний клімат, а тому конфлікт не призводить до руйнації міжособистісних стосунків, не супроводжується емоційним негативізмом. Що ближчі уявлення членів групи про норми поведінки у конфліктній ситуації, то менші деструктивні емоційні наслідки конфліктів.

Так, можна зробити висновок, що у межах діяльнісного підходу сформувалося чітке уявлення про суперечності предметно-ділового характеру, зумовлені особливостями спільної групової діяльності, як об'єктивної детермінанти міжособистісних конфліктів.