Психологія сексуальності - Діденко С.В. - Гомосексуалізм

Термін "гомосексуалізм" запровадив у 1869 р. угорський лікар К.-М. Бенкерт. У1923 р. 3. Фройд запропонував називати спрямованість статевого потягу на представників своєї статі сексуальною інверсією і розрізняти осіб, які є абсолютно інвертованими (сексуальними об'єктами можуть бути лише представники своєї статі), й осіб, які є ам-фігенно-інвертованими (сексуальними об'єктами можуть бути представники і своєї, і протилежної статей). Синонімами поняття "гомосексуалізм" є гомоеротизм, гомофілія, еквісексуальність, амбісексуальність, гермафродизм. У кожній країні є жаргонні назви цього явища (в Україні чо-ловіків-гомосексуалістів називають "голубими").

Гомосексуалізм (грец. homos - однаковий і лат. sexus - стать) - сексуальний потяг до осіб своєї статі, статеві контакти з ними.

Гомосексуалізм може бути чоловічим та жіночим. До чоловічого гомосексуалізму зараховують ефебофілію - потяг до юнаків, підлітків та андрофілію (андроманію) - потяг до дорослих чоловіків. Термін "педерастія" (мужолозтво) в широкому розумінні є синонімом чоловічому гомосексуалізму, у вузькому розумінні його застосовують на означення анального коїтусу між дорослим чоловіком і хлопчиком.

Жіночий гомосексуалізм називають лесбіянством (лесбійським коханням ) чи сапфізмом (від імені давньогрецької поетеси Сапфо, яка жила в VI ст. до н. е. на острові Лесбос та оспівувала цю форму кохання). За об'єктом потягу жіночий гомосексуалізм поділяють на корофілію - потяг до дівчинки, партенофілію - потяг до дівчини, гінекофілію - потяг до дорослої жінки та граофілію - потяг до літньої жінки.

Статистичні дані про поширення гомосексуалізму досить суперечливі. Здебільшого фігурує інформація, за якою гомосексуально орієнтованими є 1-6% чоловіків та 1-4% жінок. За даними А.-Ч. Кінзі, принаймні один гомосексуальний контакт впродовж життя мали 48% чоловіків (37% з оргазмом) і 28% жінок (13% з оргазмом). За більш сучасними даними, епізодичні чи тимчасові гомосексуальні зв'язки має кожен третій чоловік. Гомосексуальні ігри спостерігаються і в дітей, однак вони не мають сексуального забарвлення. Хлопчики віком до 5 років грають у такі ігри в 7% випадків, до 10 років - у 30% і до 15 років - у 53% випадків.

Гомосексуалізм як патологічний потяг до осіб своєї статі потрібно відрізняти від гомосексуальної поведінки, яка не пов'язана із патологією (наприклад, гомосексуальна закоханість у підлітковому віці).

Наскельні малюнки підтверджують, що гомосексуалізм відомий ще з часів пізнього палеоліту. Наприкінці XIX ст. у світі було започатковано рух за його легалізацію, та лише в 1973 р. американська психіатрична асоціація виключила гомосексуалізм із переліку захворювань. Нині він поширений майже в усіх країнах, в деяких із них (наприклад, у Нідерландах) офіційно дозволений гомосексуальний шлюб. На Заході підтримується думка про те, що гомосексуалізм є варіантом норми, тому не потрібно займатися його терапією. Однак багато пов'язаних із цим питань залишаються дискусійними. Крім того, гомосексуалістів сприймають як представників сексуальних меншин з такими соціальними правами, як гетеросексуали, не всюди. У багатьох культурах або суспільствах їх все ще вважають збоченцями або навіть сексуальними злочинцями.

До сьогодні ще не остаточно з'ясовано причини гомосексуалізму. Найчастіше виокремлюють такі з них:

а) середовищна зумовленість (під впливом особливостей сімейного середовища: материнська гіперопіка, негативне сприйняття батька, негативний досвід контактів із братами і позитивний із сестрами, і навпаки - стосовно чоловіків; професійного середовища: артисти, богемний спосіб життя чи спосіб життя за типом циганського табору);

б) ситуаційна зумовленість і научіння (гомосексуальне зваблення, гомосексуальні контакти з однолітками тощо);

в) заміщу вальна зумовленість (гомосексуальні контакти, що лише на певний час замінюють гетеросексуальні, в ізольованих одностатевих колективах - тюрмах, інтернатах, військових частинах, під час служби в морському флоті тощо);

г) фантазійна зумовленість (під впливом порнографії та еротичної інформації, фантазій гомосексуального змісту);

ґ) особистісна зумовленість (унаслідок нарцистичного розвитку особистості, страху сексуальної невдачі);

д) біологічна зумовленість (генетичні, конституційні, нейроендокринні, ендокринні і пренатальні фактори, органічні ураження головного мозку).

Згідно з психоаналітичною теорією 3. Фройда, маленька дитина, як і первісна людина, вільна у виборі статевого об'єкта, який може належати і до її, і до протилежної статі. Кожній людині властива бісексуальна схильність, а вирішальний момент остаточного вибору статевого об'єкта настає під час статевого дозрівання і залежить від багатьох факторів. Цій ідеї відповідає думка А.-Ч. Кінзі про те, що гомо- та гетеросексуальність є не ізольованими явищами, а граничними полюсами шкали, центром якої є бісексуали. Тому на виникнення гомосексуалізму в чоловіків можуть впливати:

- фіксація хлопчика в дитинстві на матері, пошук у дорослому віці юнаків, подібних на неї, яких чоловік хоче любити так, як мати любила його;

- затримання сексуального розвитку в ранньому дитинстві, внаслідок чого не виникає гетеросексуального вибору об'єкта;

- виховання в сім'ї, де була "зла, холодна мати" і м'якосердий батько.

Жіночий гомосексуалізм, на думку 3. Фройда, є вродженим. У жінок-гомосексуалістів спостерігаються або яскраво виражена ідентифікація з батьком, або нарцистичні тенденції.

За нейроендокринною теорією, гомосексуалізм зумовлений порушеннями процесу статевої диференціації мозку в пренатальному періоді. У чоловіків-гомосексуалістів при введенні естрогенного препарату (жіночі статеві гормони) виявляли поведінкові реакції жіночого типу, а в жінок - чоловічого. Це свідчить про неповноцінну маскулінізацію мозку в чоловіків-гомосексуалістів і часткову маскулінізацію мозку в жінок-гомосексуалісток. Порушення статевої диференціації мозку обумовлене викривленням чутливості гіпоталамуса до гормонального впливу. Дослідження також виявили підвищений рівень естрад іо л у і тестостерону в крові чоловіків-гомосексуалістів. Ці порушення, хоч і не викликають формування гомосексуального потягу, однак є основою для зміни статевої самосвідомості і статеворольової поведінки.

Залежно від обумовленості гомосексуалізму В. Брой-тігам поділив його на такі види:

1) псевдогомосексуалізм, за якого гомосексуальні дії вчинені не за гомосексуальними мотивами, а з інших підстав, наприклад матеріальних вигод;

2) гомосексуалізм періоду розвитку, обумовлений затриманням на дитячій фазі сексуального потягу;

3) гомосексуалізм, обумовлений затриманням психічного розвитку, неврозами або незрілістю особистості, що проявляються через страх перед гетеросексуальністю;

4) гомосексуалізм, обумовлений гомосексуальними схильностями ("істинний" гомосексуалізм), який проявляється в гомосексуальних схильностях, поведінці, уявленнях та сновидіннях, концентрації уваги на собі.

За іншою класифікацією, гомосексуалістів поділяють на дві групи:

1) особи, у яких гомосексуалізм сформований на фоні трансформації статевої ролі разом із передчасним психо-сексуальним розвитком, коли зачіпається ядро особистості. Вони не звертаються за допомогою до спеціалістів, є соціально адаптованими, а в стосунках із сексуальним партнером грають роль представника протилежної статі (чоловіки перебирають на себе хатні обов'язки, користуються косметикою, носять жіночий одяг). Партнерами вони обирають осіб з проявами маскулінної поведінки. Вони виявляють також увесь діапазон почуттів у ставленні до свого партнера: закоханість, любов, ревнощі та ін. Цей різновид гомосексуалізму зберігається протягом усього життя і не піддається терапевтичній корекції;

2) особи, в яких гомосексуалізм виник на фоні затримання психосексуального розвитку. Унаслідок боротьби із собою вони довго не реалізують свого гомосексуального потягу, компенсуючи його роботою, заняттями спортом, іншими захопленнями. Прояви у них гомосексуалізму є м'якшими та менш виразними.

Наприкінці XIX ст. почали виокремлювати активну та пасивну форми гомосексуалізму: один із гомосексуалістів під час статевих зносин грає чоловічу (активну) роль, а інший - жіночу (пасивну). Генезис активної та пасивної форм як жіночого, так і чоловічого гомосексуалізму різний. Основою активної форми жіночого і пасивної форми чоловічого гомосексуалізму здебільшого є виражена девіація психосексуального розвитку. Це може бути спричинено генетичними і екзогенними порушеннями диференціювання статевих центрів плоду та продукції статевих гормонів у матері або плоду, зниженою чутливістю гіпоталамуса плоду до гормонального впливу.

Генезу пасивної форми жіночого гомосексуалізму обумовлює формування стійких умовно-рефлекторних зв'язків між переживанням оргазму та жінкою, яка їх викликала. Аналогом пасивної форми жіночого гомосексуалізму є активна форма чоловічого. Однак її розвиток складніший. У його основі не лише фіксація перших сильних статевих переживань на особі своєї статі, яка їх викликала, а й наявність у багатьох хлопчиків і підлітків віком від 7-8 до 15-16 років періоду недиференційованої спрямованості сексуального потягу, а також відсутність властивої чоловікам вродженої реакції статевого збудження при контакті з оголеними жіночими статевими органами (А. Свядощ).

Одним із результатів психологічних тестувань представників гомосексуальних груп було те, що жодний тест не може встановити гомосексуальну спрямованість лібідо, оскільки сексуальна орієнтація досить автономна щодо інших психічних якостей. Прямих і чітких відмінностей між гомо-та гетеросексуалами серед чоловіків не змогли виявити ні генетики, ні ендокринологи. Інша ситуація серед жінок: пасивні лесбіянки зберігають типово жіночу зовнішність, одяг, заняття та хоббі, активні - відрізняються чоловікопо-дібною статурою, грубими рисами обличчя, низьким голосом, схильністю до типово чоловічої роботи. На цій підставі стверджують, що інверсія у пасивних лесбіянок е набутою, в активних - наслідком вродженої органічної зміни мозку.

Отже, остаточної авторитетної відповіді на питання, що таке гомосексуалізм - захворювання, статеве збочення, порок, вроджена аномалія, властивість особистості, досі немає. Жодна теорія не пояснює всіх фактів і механізмів виникнення гомосексуального потягу.

Ставлення до гомосексуалістів нерідко набуває ознак гомофобії - ірраціональної ненависті, яка часто виражає страх перед власними сексуальними фантазіями та імпульсами. Зазвичай вона заснована на переконанні, що гомосексуалізм аморальний, гріховний, знижує народжуваність, призводить до деградації особистості, спокушає молодь, є фактором поширення венеричних захворювань і СНІДу. Багато із цих обвинувачень фахівці не визнають. Наприклад, тезу про деградацію особистості спростовує великий перелік видатних діячів культури та мистецтв, які були гомосексуалістами.

Переслідування та осуд гомосексуалізму зумовлює приховування гомосексуальних схильностей, нестійкість гомосексуальних пар, часту зміну анонімних партнерів. Постійний страх перед викриттям спричинює зміни характерів, поведінки, неврози, депресії. Як свідчать дослідження, зв'язку між забороною (дозволом) гомосексуалізму та його поширеністю немає, а нетерпимість до гомосексуалістів ускладнює умови їх життя та соціальну адаптацію. У країнах, де гомосексуалізм не переслідують, часто створюються стійкі партнерські пари, пов'язані такими емоційними, сексуальними, міжособистісними стосунками, як і ге-теросексуальні. Лесбіянки довше кохають одна одну, більш схильні зберігати вірність, ніж чоловіки-гомосек-суалісти. Обидві статі дуже ревниві, можуть переживати

важкі драми, вдаватися до екстремальних вчинків. Однак лесбіянка легше вибачить своїй партнерші зраду з іншою жінкою, ніж із чоловіком.

Гомосексуалісти можуть брати гетеросексуальні шлюби, однак вони часто завершуються невдало: у чоловіків не виникає ерекції під час статевого акту з жінкою, у жінок - статевого бажання та оргазму з чоловіком.