Психологія управління - Ходаківський Є.І. - Розділ 1. Наука психологія, психологія управління, психологія управління людиноповедінкою

В загальному розумінні термін "психологія" є похідним від грецького "psyche" - душа, "logos" - наука, поняття, учення, тобто це наука про душу. Це порівняно молода наука. Витоки її починаються з філософії ще з часів Аристотеля. Але лише у 1845 році англійський філософ Стюарт Мілль одним із перших запропонував відокремити психологію від філософії і розглядати її як науку.

Адепти нової науки, перші психологи предмет її вивчення поєднують із явищами свідомості, самосвідомості, усвідомленнями, а об'єктом її розгляду є внутрішній світ людини, що продукує її поведінку.

Сучасні вітчизняні психологи предмет науки висвітлюють як вивчення психічних процесів, властивостей і стану особистості. Або, це наука про факти і механізми психіки як утворюваного в мозку образу дійсності, на основі, і за допомогою якого здійснюється управління поведінкою й діяльністю, що завжди у людини мають особистісний характер.

Сучасна психологія є складною системою різноманітних галузей цієї науки, що вирізнились у процесі її історичного розвитку, і тісно пов'язані між собою.

Фундаментальною основою розвитку всіх галузей і розділів психологічної науки є загальна психологія - назва, що вживається для характеристики найзагальніших закономірностей, які вивчаються психологією, методів вивчення, якими вона користується, дотримується, основних наукових понять, що увійшли до її термінології [19].

Коротко вникаючи в екскурс структури загальної психології, слід відділити такі складові напрями її формування:

o природничо-науковий, що включає біхевіоризм (X. Мюнбрирберг), гештальтпсихологія (М. Вертгеймер, В. Вундт), когнітивна психологія і теорія поля (К. Левін);

o гуманістичний: В. Дільтей, В. Франкл, К. Роджерс, А. Маслоу та інші;

o психологічна теорія діяльності: вчення 3. Фрейда, К. Юнга, Л. Виготського та інших.

Зазначені напрямки концентровано виражені в психологічній практиці і, зокрема, у психоаналізі, трансакційному аналізі, гештальттерапії, клінічній психології, нейролінгвістичному програмуванні (NLP), трансперсональній психології, аналітичній психології.

На грунті загальної психології, в процесі становлення та зрілості її шкіл і течій, гібридизуючи із соціологією, політологією, педагогікою та на замовлення потреб менеджменту, народилась галузь психологія управління, що найбільш стисло характеризується як галузь психології, яка продукує психологічні знання про управлінську діяльність.

Ця психологічна дисципліна послуговується знаннями і багатьма методологічними прийомами не лише загальної психології, а й психології особистості, психології творчості, соціальної психології, практичної психології, акмеології, вікової і педагогічної психології, психології кар'єри, психології праці, інженерної психології, економічної психології і психології бізнесу, етнопсихології.

Предмет психології управління чітко і досі не визначений, оскільки залежить від генезису знань як загальної психології, так і науки управління і, зокрема, соціології управління.

У процесі конституювання психології управління як самостійної галузі психологічних знань виокремлюють кілька періодів:

1. Зародження ідей психології управління в надрах філософії та соціології (середи VI ст. до н.е. - середина XIX ст.).

2. Формування психологічних знань про управління в теорії управління та у сфері психології (середина XIX ст. - початок XX ст.).

3. Зародження психології управління як самостійної науки (20-30-ті роки XX ст.) [48].

В Україні науково обґрунтований погляд на сутність і предмет цієї дисципліни викристалізувався у другій половині 80-х років XX ст. Управління стали розглядати як цілеспрямований вплив на систему з метою переходу її з одного стану в необхідний інший.

Напевно, це пов'язано з появою на світовому горизонті наукових знань про системні дослідження, теорію змін та синергетику.

Управління, під час якого відбувається регулювання різних відносин між спільнотами людей, почали розглядати в технічному (управління технічними системами - машинами, виробництвом), економічному, соціальному аспектах.

Кожен із них передбачає участь людини в процесі управління. Особистісний чинник - важливий психологічний компонент, що наділяє індивідуальними особливостями будь-яку діяльність. Якісно нові процеси в управлінні зумовили зміни нормативних вимог до керівників, їх технічної компетентності, здатності орієнтуватися в інформаційних потоках, уміння використовувати засоби ділового спілкування, створювати працездатні колективи з людей, які дотримуються різних принципів і цінностей. Керівник як особистість повинен впливати на ефективність використання природних і суспільних ресурсів, здійснювати перспективне і поточне планування, підвищувати культуру праці, регулювати взаємини у колективі тощо.

Підвищення уваги до психології управління, попиту на її наукову та прикладну продукцію зумовили динамічний розвиток цієї галузі знання.

При цьому сформувались наступні підходи до визначення предмету психології управління.

Інженерно-психологічний підхід - у межах предмета інженерної психології, розширеного за рахунок соціотехнічних систем. До предмета психології управління зараховуються психологічні особливості процесів переробки й генерування інформації, структури та елементів управлінської діяльності, організація управлінської праці.

Соціально-психологічний підхід. Предметом психології управління вважають соціально-психологічні особливості діяльності керівника, який взаємодіє із соціальним оточенням, пошук стійких рис керівників, що виявляються у способах взаємодії з підлеглими і визначають ефективність керівництва.

Суб'єкт-об'єктний підхід - розвиток психології управління пов'язаний з тлумаченням її предмета як індивідуальної та спільної управлінської діяльності керівників.

Психологія управління, згідно із суб'єкт-об'єктним підходом, покликана досліджувати психологічні особливості суб'єкта управління - керівника (прийоми та методи здійснення управлінської діяльності, характеристики його особистості тощо) та об'єкта управління (персоналу організацій), які мають бути враховані в процесі реалізації управлінських відносин.

Отже, за теперішнім тлумаченням, психологія управління - галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності управлінської діяльності - роль людського і психологічного чинників в управлінні, оптимальний розподіл професійних та соціальних ролей у групі (колективі), лідерство і керівництво, процеси інтеграції та згуртованості колективу, неформальні стосунки між його членами, психологічні механізми прийняття управлінського рішення, соціально-психологічні якості керівника тощо.

Психологія управління зосереджується саме на психологічних аспектах управлінської діяльності. Американський інженер Ф.-В. Тейлор, зачинатель цієї галузі знання, дав їй назву "науковий менеджмент", тобто "наукове управління".

Поняття "менеджмент" буквально означає "керівництво людьми", а в сучасній теорії і практиці соціального управління - це процес керівництва (управління) окремим працівником, соціальною групою, соціальною спільнотою, суспільством. Оксфордський словник англійської мови подає такі його трактування:

1) спосіб, манера спілкування з людьми;

2) влада та мистецтво управління;

3) особливі вміння й адміністративні навички;

4) орган управління, адміністративна одиниця.

Нерідко поняття "управління" і "менеджмент" ототожнюють, зважаючи на те, що в словнику сучасної англійської мови "менеджмент" перекладено як "управління", "завідування", "вміння володіти", "керівництво", "дирекція", "адміністрація" тощо. Отже, поняття "менеджмент" вужче за поняття "управління" і позначає лише один із видів управління, оскільки менеджмент переважно стосується різних аспектів діяльності керівника, а управління охоплює всю сукупність людських взаємин у системі "керівники-виконавці", включаючи колективних суб'єктів управління. Інколи "менеджмент" трактують як керівництво колективом людей, ефективні взаємини між особистостями, які обіймають певні посади, тобто як цілеспрямований вплив на діяльність усіх працівників організації для успішного досягнення встановлених ними ринкових цілей у змінному середовищі шляхом продуктивного використання наявних ресурсів.

Таким чином, управління передбачає керівництво людьми і відносинами між ними в системі ділового спілкування та взаємодії, координацію й організацію їх діяльності, ефективне використання всіх засобів, спрямованих на виконання накреслених цілей і запланованих завдань організації раціональним, гуманним, економічним і правовим шляхом.

Останнім часом, в зв'язку з широкою експансією менеджменту, як презентабельної галузі практичного управління, в управлінський ієрархії піднесено фігуру менеджера: він і суб'єкт, що виконує управлінські функції, спеціаліст, який здійснює управлінську діяльність в економічних і виробничих структурах, і особа, котра організовує конкретну роботу певної кількості працівників, керуючись сучасними методами.

А в когнітивній соціоніці - він (менеджер) інтегратор, - головна особа.

І в цій послідовній увазі до менеджменту виникло відгалуження від психології управління, що іменується як "психологія менеджменту".

Психологія менеджменту розглядається як міждисциплінарний науково-практичний напрям, метою якого є вивчення і психологічне забезпечення вирішення проблем організацій в умовах ринкової системи господарювання.

При цьому предметом дослідження виступають психологічні явища в діяльності організацій, зокрема психологічні чинники, що зумовлюють ефективність праці менеджерів.

До цих чинників належать:

1) психологічне забезпечення професійної діяльності менеджерів, включаючи вирішення проблем професійного самовизначення управлінців, їхньої професійної підготовки і підвищення кваліфікації;

2) пошук та активізація резервів управлінського персоналу, включаючи оцінку та добір менеджерів для потреб організації;

3) оцінка та поліпшення соціально-психологічного клімату, згуртування персоналу навколо цілей організації, включаючи удосконалення стилю і культури ділових взаємостосунків у фірмі;

4) психологічне забезпечення довгострокових цілей організації, включаючи розробку фірмової кадрової політики і створення дійових механізмів управління фірмою як соціотехнічною системою.

За визначенням B.C. Лозниці, психологія менеджменту - це галузь психологічної науки, основу якої становлять психологія управління, частково психологія маркетингу та інші аспекти психологічних наук, які певним чином відображені в діяльності менеджерів і знання та використання яких зумовлюють успішну діяльність організації в умовах ринкової економіки.

У психології управління одним із стрижневих є поняття "людський чинник" - усе те, що залежить від людини, її можливостей, бажань, здібностей тощо. Важливість позначуваного цим поняттям феномену зумовлена особливою роллю людини та її можливостей у процесі управління різними об'єктами (від малого підприємства, яке часто об'єднує невелику кількість людей, до концерну або корпорації). Чим складніша форма управління, тим вищі вимоги до інтелектуальних функцій людини та інших психічних процесів (від сприйняття та уваги - до відповідальності за людське життя). Людський чинник є дуже важливим там, де з особливою увагою ставляться до використання психологічних та психофізіологічних властивостей людини.

Як бачимо, в статичній структурі науки "Психологія управління" першим, пріоритетним і домінантним в динаміці є знання про психіку людини, та похідним від першого - управління психікою людини, що продукує її діяльність.

Отже, сутністно науку "Психологія управління" слід трактувати як "Психологія управління людиноповедінкою". Сенс застосування такої назви викладено в материнській основі науки, тобто "Загальній психології".

Відома в психології схема: якщо є наукове знання про Людину, то можна з допомогою цього знання заволодіти її поведінкою. А предметом психології є психічна керована діяльність.

Визначення назви "Психологія управління людино поведінкою" не розділяє на праву та ліву частини "Психологію управління". Слід зазначити, що в численних наукових підручниках і посібниках із цього предмету переважний акцент надається технократичній частині "управління", тоді як "психологічна" втрачає свою яскравість і гармонізує предмет науки, доповнюючи її структуру вагомими психологічно-управлінськими аргументами.

Серед них, безумовно, гештальтпсихологія та нейролінгвістичне програмування, як побудова оптимістичних програм та позитивного досвіду поведінки людини, біхевіоризм, як застосування мотиваційних чинників відповідно стимулів, очікувань і реакції (валентності), соціопсихоінтеграції, - при побудові організацій, колективів і груп.

А головний сенс використання системи знань про психологію управління людиноповедінкою полягає в максимальному наближенні такої системи дій до задоволення потреб Людини - основного суб'єкта і об'єкта управління, що відповідає суті і змісту праксеологічного підходу в управлінні та психології, як максимальної адаптації управлінських рішень до сподівань, бажань, намірів та задоволення цілей як окремих індивідуумів, так і груп, колективів осіб.