Психотерапія - Каліна Н.Ф. - Взаємодія несвідомого з реальністю

3. Фройд розглядав психоаналіз як об'єктивний спосіб наукового пізнання, спроможний дослідити участь несвідомої проекції у формуванні системи уявлень про навколишню дійсність. Значна частина образу дійсності, на його думку, є проекцією психічного на зовнішній світ. Неясне усвідомлення (внутрішнє сприйняття) психічних чинників і несвідомих процесів відображається в конструюванні надчуттєвої реальності. Розвиток психічного апарату дає змогу особі формувати більш об'єктивні уявлення про світ, однак несвідомі прагнення зумовлюють психічну активність у будь-якому віці. Психологічні проблеми і розлади є проявами специфічних порушень рівноваги у психічному апараті.

Спочатку ядро несвідомого становлять інстинктивні бажання і пов'язані з ними ранні (інфантильні) форми задоволення прагнень. З часом із ними пов'язують інший зміст, антисоціальний або конфліктний, амбівалентний, високо ефективний та ін. Поступово процес його витіснення стає безперервним. Причина витіснення полягає в породженому конфліктом незадоволенні, тому зміст несвідомого постійно поповнюється витісненням. Водночас інстинктивні бажання несвідомого спонукають до створення нових імпульсів, яких теж потрібно позбавлятися. У зв'язку з цим психіка виявляється розділеною на дві антагоністичні структури - несвідоме і свідомість. Між ними існує вузький коридор передсвідомого, через який відбувається обмін психічним змістом під неухильним контролем цензури - інстанції, що водночас слугує задоволенню несвідомих бажань і пристосовується до вимог навколишньої дійсності.

Несвідомі бажання, імпульси та образи, що прагнуть до вираження та втілення і які активно стримує свідомість, - це динамічне несвідоме, джерело психічної активності. Дескриптивним (описовим) несвідомим є загалом усе, що недоступне свідомості. їх контролює цензура, яку не слід розуміти тільки як систему заборон. Вона перепиняє можливості розповіді та асоціацій на психоаналітичному сеансі.

Свідомість у психоаналізі трактують як розташовану на периферії психічного апарату здатність розрізняти властивості предметів та явищ і сприймати нові враження незалежно від попередніх. 3. Фройд був далекий від розуміння свідомості як вищого рівня психіки, що інтегрує враження від реальності в осмислений концепт світу. Основне завдання свідомості - забезпечувати потреби несвідомого, шукаючи у навколишній дійсності відповідні об'єкти та умови для задоволення прагнень. Отже, саме несвідома динаміка бажань (спонукальна основа поведінки) зумовлює нормальне або патологічне особистісне функціонування. Свідома регуляція відіграє незначну роль у роботі психічного апарату, але форми психопатології за недостатнього контролю над імпульсами (психоз) відрізняються від неврозу, пов'язаного з їх надмірним пригніченням і витісненням.

Розглядаючи Я (Его) як зв'язну організацію психічних процесів в особистості, Фройд характеризував компенсаторну природу його участі в утворенні симптомів психічних розладів. Несвідома динаміка у неврозі проявляється так: Я витісняє і пригнічує прагнення на догоду принципу реальності, а потім відбувається несвідома компенсація, що "винагороджує потерпілу частину Воно (Ід)" .Наслідок такої компенсації - невротична симптоматика. Вона призводить до втрати саме тих аспектів реальності, які вимагали відмови від бажань, а сам невроз як наслідок "недовитіснення" гарантує Воно (і суб'єктові загалом) задоволення у формі вторинної вигоди.

Як правило, привернення уваги клієнта до вторинної вигоди від своїх симптомів і проблем вдало структурує терапевтичну роботу. Обговорення "вигідних", зручних для нього наслідків невротичних порушень допомагає повернути втрачені фрагменти реальності, тобто сприяє формуванню реалістичніших і здоровіших уявлень про себе і соціальне оточення. Крім того, аналіз нарцисичної динаміки вторинної вигоди дає змогу суб'єктові відчути свої симптоми як хворобливі (его-дистонні), невластиві здоровому самопочуттю. Досить часто обговорення первинної (способи і форми втечі у хворобу або проблему) і вторинної (додаткове задоволення від уваги і турботи, яку отримують нещасні і хворі люди) вигод від неврозу становить половину всієї терапевтичної роботи.

Інколи аналіз вторинної вигоди так руйнує ілюзію внутрішнього комфорту клієнта, що невротична симптоматика видозмінюється у психотичну. Невроз - легкий рівень психічного розладу, коли людина відчуває різні негаразди (як душевні, так і тілесні), однак продовжує адекватно функціонувати в суспільстві і спілкуватися з людьми. При психозі вона втрачає цю здатність, у своїх діях і вчинках керується потягами Ід. Психотик не сприймає адекватно реальності і власної особистості; механізми свідомого контролю над поведінкою в нього не діють, тому такий суб'єкт може становити загрозу для інших і самого себе.

У психозі процеси витіснення захоплюють частину реальності, з якою Воно не може погодитися, а потім конструюється нова реальність, зручна і приємна для суб'єкта. Психоз не знає вторинної вигоди; це не втеча у хворобу від дійсності, а хвороблива, патологічна видозміна реальності на догоду несвідомим бажанням і прагненням. На противагу неврозу, він (подібно до дитячої гри) опирається на частину реальності (але не ту, від якої він має захищатися), додає їй особливого і таємного значення, яке називають символічним.

Викривлення реальності через витіснення зумовлює іншу картину, ніж робота психологічних захистів. Ці процеси часто взаємопов'язані, та й загалом витіснення присутнє як компонент у більшості захисних механізмів. Проте між ними є певні відмінності. Витіснення може прогресувати, захоплюючи нові ділянки дійсності, і дедалі більше спотворювати картину світу. Наприклад, спочатку було витіснено невеликий епізод або конкретний факт, що травмував людину. Проте після цього може виникнути бажання "викреслити" всю ситуацію або всю діяльність, у межах якої суб'єкт зазнав травми. Доводиться витісняти учасників чи випадкових свідків події (забування імен, ландшафту чи інтер'єру місця події тощо). Усе це перетворює зв'язну картину або розповідь на образи й уривки, тоді як психологічні захисти просто змінюють травматичне значення подій на нейтральне або нешкідливе. Тому емоційні наслідки роботи захисних механізмів - роздратування, лють, гнів; витіснення - страх. Відчуття страху посідає місце репресованого переживання, а наростання тривоги супроводжує процес його повернення у свідомість. Кожен психоаналітик у своїй роботі рано чи пізно стикається зі страхом, який виникає внаслідок складної роботи Его для збереження рівноваги між суперечливими вимогами Ід, Супер-Его і зовнішнього світу. Саме в Я розвивається здатність реагувати страхом не тільки на ситуацію реальної небезпеки, а й на загрозливі обставини, за яких травми можна уникнути.

Специфічною формою страху є відчуття безпорадності, пов'язане з безконтрольним наростанням сили несвідомих бажань. На відміну від страху перед реальністю (переживання реальної небезпеки, зовнішньої загрози), такий страх часто переживається як почуття тривоги, яка не має конкретного об'єкта, а пов'язана з Я. На думку 3. Фройда, у людей, які не навчилися керувати своїми інстинктивними прагненнями, інстинктивний імпульс яких не обмежений ситуативними обставинами чи внаслідок невротичного порушення розвитку не може бути відреагований, енергія цього прагнення може здолати їх. Така перевага імпульсу, перед яким людина відчуває себе безпорадною, створює передумови страху. Інстинктивні бажання загрожують по-різному. Наприклад, страх може бути пов'язаний із тим, що пристрасть прагне безмежного задоволення і тим самим створює проблеми. Однак і сам факт, що людина може втратити контроль над собою, викликає дуже неприємне відчуття, безпорадність, а у важких випадках - страх.

Невротичний страх безпорадності поширений у сновидіннях, він може спричинити сильний опір усвідомленню бажань. У своїй праці "Моторошне" (1919) 3. Фройд зарахував до найтривожніших переживань повернення витісненого, стверджуючи, що символічним аналогом того, що має бути прихованим, але раптово виявилося, є кошмари, пов'язані з воскреслими мерцями, привидами, духами тощо. Він вважав передумовою страшного переживання відновлення якогось враження, витісненого інфантильного комплексу або підтвердження подоланих раніше примітивних уявлень.

Інакше переживаються ірраціональні за формою, а не за суттю страхи: перед конкретними об'єктами, ситуаціями, які можуть становити реальну загрозу (злі собаки, змії, високі скелі та прірви) або бути порівняно нешкідливими (темрява, жаби, павуки, старі циганки тощо).

Клієнтка поскаржилася психотерапевтові на сильний страх перед зміями. Судячи з розповіді, це була справжня фобія: побачивши схожі об'єкти або навіть просто згадавши у розмові те, ідо вони трапляються в несподіваних місцях (у парку, на дачі), дівчина починала кричати, а випадкове перебування неподалік нешкідливого вужа закінчилося нестримною істерикою. У бесіді про причини виникнення цього страху виявилося пов'язане з ним велике асоціативне поле. Для клієнтки змія символізувала тільки негативні моменти, а загальна культурна семантика, асоційована з вічною молодістю, мудрістю, цілющими властивостями та іншими позитивними характеристиками, була відсутня.

Далі з'ясувалося, що по-справжньому витісненими були амбівалентні (подвійні) аспекти зміїної природи, асоційовані з могутніми, проникливими і тому небезпечними фігурами. Сама змія сприймалася як прихований (у траві) фалос, що символізує несвідоме бажання сексуального характеру. Страх змій як симптом замістив визнання своєї підвладності бажанню. Цілком очевидно, що фобійна реакція оберігала клієнтку від зіткнення з витісненими аспектами власної сексуальності, пов'язаними з іпостассю фалічної жінки. Страх перед цією демонічною фігурою був перетворений на фобію.

Провідна роль, відведена страху в розумінні того, як саме Я підтримує рівновагу в системі психіки, зумовлена афективною динамікою психоаналітичної процедури. Інтерпретацію терапевта, навіть своєчасну, правильну і точну, клієнт приймає далеко не завжди. У процесі психоаналітичної роботи основним є не стільки зміст інтерпретацій, скільки їх прийнятність, готовність пацієнта поділити і підтримати позицію терапевта. За своїм значенням схвалення відмінне від усвідомлення: це довільний, а не спонтанний акт; розпізнати його можна за емоційним потрясінням, що супроводжує трансформацію афективного досвіду під час аналізу.

У терапевтичній практиці відкрите обговорення страху, пов'язаного з перебігом терапії, свідчить про подолання опору Я, сприяє розблокуванню психологічних захистів. Якщо аналіз не зрушується з місця через раціоналізований опір, завжди корисно ініціювати регресію, зробивши предметом бесіди ранні дитячі страхи, страх смерті, новини і будь-які інші його форми. Іноді клієнт сам вважає страх основою своїх проблем, але частіше симптоматика страху стає фокусом терапії при аналізі сновидінь. Страх - це те, що людина відчуває, коли будь-яка небезпека загрожує її нарцисизму.