Психотерапія - Каліна Н.Ф. - Нарцисизм

Основним чинником більшості психологічних проблем особистості є нарцисизм. Нарцисичні прагнення і бажання властиві всім людям, вони нормальні лише за умови, коли не набувають провідної ролі в особистісному функціонуванні. Нарцисична довершеність - це та фантазія, заради підтримання якої суб'єкт вдається до витіснення, раціоналізації та інших захистів. Люди захищають ідеальний образ Я від будь-яких спроб оточення вказати, що це не так, і від власних здогадів про його недовершеність. У психоаналізі завжди беруть до уваги нарцисичну природу численних особистісних утворень і характеристик.

Нарцисизм (грец. narkissos - ім'я міфічного персонажа) - ідеалізація власного Я, прагнення справляти враження бездоганної істоти - розумної, красивої, довершеної, а також ненаситний пошук підтримки цієї ілюзії оточенням.

Проблема нарцисизму - одна з найцікавіших у глибинній психології. Якщо виходити з побутового уявлення про нарцисичну особистість як егоцентричну і самозакохану людину, чиї інтереси значною мірою зосереджені навколо власного Я, то зрозуміло, чому нарцисична симптоматика настільки важлива для психотерапії. Нині нарцисичні невротики становлять більшість серед інших категорій клієнтів психологічних консультацій. Спричинене це підтриманням і популяризацією в сучасному суспільстві нарцисичної моделі особистості; зверненням до психотерапевтів передовсім людей із високим відчуттям значущості свого Я, яскраво вираженим інтересом та увагою до власної особистості.

На рівні психологічних механізмів нарцисизмом називають тенденцію спрямовувати лібідо на власне Я, а не на інших осіб, які могли б стати об'єктом бажання. Нарцисична заклопотаність собою і своїм благополуччям є основною проблемою в людей, чия життєдіяльність організована навколо ненаситної потреби одержувати підтримку і похвалу з боку оточення. Реальна або уявна власна досконалість не приносить нарцисичному суб'єкту задоволення, якщо він не одержує підтвердження цієї досконалості в будь-якій формі і відразу.

Нарцисичні особи вирізняються специфічною манерою поведінки, завдяки чому їх легко ідентифікувати. Вони характеризуються відчуттям власних виняткових прав, фантазіями про всезнання і всемогутність, вираженість яких залежить від гостроти психопатології. Супутні афекти коливаються від душевного піднесення (внаслідок підкріплення самооцінки) до розчарування, депресії або т. зв. нарцисичного гніву, коли зачіпають їхнє самолюбство.

У процесі аналізу необхідно розрізняти нормальний, патологічний і злоякісний нарцисизм. Нормальний нарцисизм, зумовлений ранньою (нарцисичною) стадією психічного розвитку, проявляється як природна турбота про власну значущість, потреба у схваленні своєї поведінки та особи. При цьому людина далека від нарцисич-ної заклопотаності і не сприймає зовнішній світ як обов'язково причетний до оцінки власного Я. Досягнення та успіхи інших не загрожують руйнуванням нарцисичної цілісності власного Я, суб'єкт здатний адекватно оцінювати інших людей і довіряти їх думці про себе.

Патологічний нарцисизм найчастіше пов'язаний із дефіцитом самоповаги і заниженою самооцінкою. Через надто вимогливе Супер-Его такі люди відчувають себе не просто самотніми і непотрібними, а зовсім не гідними любові та уваги. Вони мають постійну потребу в підтвердженні власної значущості. А проективне знецінення людей, що їх оточують, як холодних і черствих, не вартих довіри і поваги, ідеалізація власного Я і відчуття переваги над іншими призводять до формування "грандіозного Я", для якого найвища оцінка все одно буде недостатньою. За сильної залежності від чужих думок і оцінок нарцисична особа нікому не довіряє, не терпить критики, а похвалу сприймає насторожено. Крім того, такі люди дуже амбівалентні. їх нарцисична самооцінка то занадто висока, то занижена - аж до повної невпевненості в собі. Такі коливання зумовлені внутрішньою несвідомою динамікою, а їх причину суб'єкт убачає в ненадійності соціального оточення або референтної групи.

Про злоякісний нарцисизм свідчить неспроможність індивіда спрямовувати бажання на об'єкт, оскільки любов до іншої людини "віднімає лібідо" від власного Я. Злоякісний нарцисизм є повним заміщенням будь-яких прагнень нарцисичним самозадоволенням. При цьому спотворення реальності зумовлює "тонко налагоджена" система психологічних захистів, що оберігають нарцисичну велич і цілісність уявного образу Я.

Відмінність між нормальним, патологічним і злоякісним нарцисизмом, як і належність клієнта до відповідного рівня особистісної організації, можна оцінити за властивими йому способами реагування на образу. Нарцисичні особи дуже вразливі і рідко відповідають на образу адекватно. Такі реакції, як терпимість, визнання помилок або неспроможність ідеальної репрезентації власного Я, толерантність до фрустрації дій, для них не характерні. Натомість вони активно використовують заперечення та ідеалізацію, їхнє уявлення про власну велич може парадоксально зміцнюватися після невдач. Як захисний механізм такі люди застосовують усемогутній контроль ("Варто мені тільки захотіти!"). Вкрай патологічною формою реакції на образу є фантазія про можливість урятувати високу самооцінку та уникнути нарцисичної катастрофи ціною відмови "взагалі бути". Роздуми на тему "Ось я помру, тоді пошкодуєте!" мають нарцисичну природу і передують багатьом самогубствам. Аналогічне, хоч і протилежне за своєю природою, бажання покарати кривдника, знищивши його, теж достатньо типове. Підлітки з нарцисичною симптоматикою часто проявляють асоціальну поведінку (вживання наркотиків, втеча з дому, бродяжництво).

3. Фройд вважав нарцисичних пацієнтів малопридатними для психоаналізу. Він розглядав нарцисичний невроз як неспроможність налагоджувати тран-сферентні відносини з аналітиком, наголошуючи, що зверненість лібідо на себе межує із психотичною відмовою від реальності. Нині нарцисичну організацію особистості не розцінюють як протипоказання для аналізу, однак терапевтична робота з такими людьми може бути тривалою і важкою.