Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Розділ II. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

1. ПРАВОСЛАВ'Я ЧАСІВ ПОЛЬСЬКО-ЛИТОВСЬКОГО ПАНУВАННЯ

У Київській державі Русі-Україні церква функціонувала в одновірній системі державно-церковних відносин, тобто мала справу лише з одновірною державною владою, з якою вона була у взаємовідносинах гармонії, союзу. Водночас церква дбала про християнізацію самої влади, державного ладу, суспільного життя. Але після татарської навали й занепаду Києва церкві довелося встановлювати взаємовідносини з іноземною державною владою, до того ж спорідненою з іншою, ніж православна церква, конфесійною системою. Це була влада — і християнська православна (Галицько-Волинська держава), -і християнська католицька (під час польсько-литовського панування), і мусульманська (татарське іго), і поганська (на початку татарської навали на першому етапі Литовсько-Руської держави). При цьому церковно-державні відносини в умовах іноземного панування все більше залежали від самої державної влади. Церква не мала такої рівноправності, як у попередні роки її існування в Київській Русі-Україні.

Церква в умовах татарської навали

Ординці у зчиненій ними віхолі руйнування не відрізняли християнських святинь від звичайних будівель: палили храми, монастирі, нищили духовенство. Знає церква і мучеників за віру під татарським ярмом. Чернігівський князь Михайло та його боярин Федор постраждали в Орді за те, що міцно відстоювали свою християнську віру і не вчинили поклоніння поганським символам. Але це поодинокі випадки.

Взагалі ставлення татарської влади до церкви і християнської віри було толерантним, якщо не враховувати жорстокості під час нападів і сваволі завойовників в окремих випадках. Митрополити, як і князі, мали діставати у ханів ярлики на право виконувати свої ієрархічні повноваження. Вони змушені були їхати до ханських столиць ( як, наприклад, митрополити Петро, Феогност, Олексій) і там представлятися, перш ніж приступити до виконання своєї ієрархічної служби. Ханські ярлики охороняли церкву й християнську віру. Так, в ярлику, виданому першому в цьому періоді митрополиту Петру, підтверджувалися всі митрополичі прерогативи в церкві, а митрополитові надавалося право не тільки управляти всім притчом і застосовувати всі попередні закони, а й передавати це право, кому він вважає за потрібне. У ярликах ханів Менгу-Теміра (1270 р.) і Узбека (1313 р.) застережено, що не знайде собі прощення й буде жорстоко покараний той, хто зневажатиме віру руських, їхні церкви, монастирі, каплиці. Цими ярликами гарантувалися особисті й майнові права духовенства. Все духовенство разом з церковним притчом звільнялося від непомірного тягаря, покладеного на всіх людей і державних осіб — татарської данини. У списках ординських переписувачів для сплати данини не числилися і не списувалися ігумени, ченці, священики, клирошани, всі, хто служить у церкві. Бо "ці мужі, — говорили хани, — допомагають нам своїми молитвами й дають силу нашому війську" (Прыселков М.Д. Ханские ярлыки русским митрополитам. — Петроград, 1916. — С.18).

Толерантне ставлення до церкви й духовенства виявляли хани, які ще були язичниками і не вірили в єдиного Бога, вважали себе "синами божими", водночас поклонялися сонцю, світилам, вогню, воді, землі і приносили жертви, поклоня-ючись ідолам з подобою людини з повсті і шовкової тканини. Після прийняття мусульманства ординська влада ставала фанатичною, нетолерантною до "християнської віри". Але іслам було оголошено панівною релігією татар лише в першій чверті XIV ст. і він не відразу поширився й зміцнив свої позиції. Зрештою, ставлення татар до православної церкви залежало від того, в якій мірі та чи інша територія була їм підлеглою.