Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Відродження православ'я України Петром Могилою

Відродження православ'я України Петром Могилою

Перше українське національне відродження (XVI — XVII стст.) відбувалося під релігійним гаслом. Повернення українській спільноті права на свою національну церкву, плекання моральної, освітньої й релігійної гідності її духовних діячів було найважливішим питанням тогочасного національно-відроджувального процесу. Різних форм набирала ця релігійна мета. Якщо одних вона привела до греко-католицизму як національно-церковного утворення, то інших орієнтувала на пропаганду якогось протестантського вчення і пошуків у ньому нових засобів вияву національного життя. Одним із шляхів реалізації цієї мети було також оздоровлення православ'я як традиційної національної церкви. Особливу роль у цій справі відіграв Петро Могила (1596— 1647). Час його правління Київською митрополією (1632— 1647) — ціла епоха в українському православно-церковному житті.

Саме за Могили православна церква України мала лояльні відносини з польським урядом і водночас трималася на етикетній відстані у своїх зв'язках з Константинопольською патріархією. Митрополит розумів, що православ'я виявляє свою неспроможність у зіткненні з аргументацією католицької теології, в якій догмати самі по собі не мають вихідного характеру вільного одкровення, а є розгорнутою системою достовірних висновків. У цьому їй допомагає тісний зв'язок з філософією. Петро Могила поставив за мету оволодіти цим знаряддям католицизму і застосувати його для обстоювання рідного йому віросповідання, залишаючи водночас бездоганною його догматичну сутність.

Завданню оздоровлення православ'я митрополит прагнув підпорядкувати й створену ним у Києві колегію, що згодом здобула статус академії. На відміну від інших вищих шкіл Речі Посполитої, Київська академія була православною. Думка, що вона та колишня Колегія — щось середнє між східною й західною культурами, а то й переважно латино-польська інституція, не мають під собою ніякого грунту. Визначаючи завдання створюваної ним колегії, Петро Могила писав, що вона покликана відвернути велику втрату душ людських і повернути до православ'я тих, хто заблукав. На духовні школи покладалося завдання не лише задовольняти потреби українського суспільства в освічених кадрах, а й протидіяти всіляким впливам католицьких шкіл, які використовувалися в ролі знаряддя полонізації. У Київській колегії Петро Могила вбачав, зокрема, надійний засіб відвернення іновірної пропаганди, піднесення авторитету православ'я. І це своє призначення вона успішно виконувала. В універсалі гетьмана Данила Апостола 1729 р. зазначалося, що ця вища київська школа вітчизні дуже потрібна. У ній "сини України й інші наукам вільним навчаються і звідси підтримку Церкві Православній і Вітчизні належну надають".

Важливою була в XVII ст. роль Києво-Могилянської колегії в розвитку української літературної мови. У цьому процесі помітний слід залишили такі видатні діячі українського православ'я, як І.Борецький, К.Сакович, Л.Баранович, І.Галятовський, Т.Прокопович, багато творів яких написано цією мовою, "укоріненою" на її розмовній основі. Важливим було те, що переважна більшість професорів і спудеїв колегії спілкувалися між собою українською мовою.

Проте, визначаючи характер освітянської діяльності колегії, митрополит організував її не на візантійсько-слов'янських традиціях, обстоюваних Іваном Вишенським і Захарієм Копистенським, а, вірний у догматах і обряді православ'ю, взяв при цьому за взірець основи освіти католицької церкви. Особливість роботи колегії полягала в тому, що тут, власне, вперше на українському грунті розпочалося викладання богослов'я як науки. До викладання курсу, який був фаховим у цьому навчальному закладі, залучалися "люди самые ученейшие и читали с изкреним увлечением". Викладання мало полемічний характер. Першими його здійснювали вихованці й послідовники Петра Могили Ісайя Козловський — перший ректор закладу і Сильвестр Косів — його перший префект, а також Ісайя Трохимович один із провідних релігійних радників славетного митрополита. До нашого часу не дійшла система православного віровчення, сформована митрополитом під час викладання курсу богослов'я в Київській колегії. Проте зберігся складений Трохимовичем за дорученням Петра Могили і схвалений священним собором українських єпископів у Києві в 1640 р., а згодом і всіма східними патріархами богословський твір "Православне сповідання кафолічної віри" або Катехізм Київський. Оприлюднення цього твору знаменувало тріумф Могилянського Атенея й українського православного богослов'я.

Митрополита турбувало також те, що "супротивники й лжебратія святого православія" докучали їм, "безсоромно називаючи наше духовенство неуками, грубіянами". Вони закидали Україні те, що вона "поєретичила у виконуванні й відправах Господніх Таїнств й інших богослужб, що вона не знає про число, форму, матерію, інтенцію і наслідки святих божественних таїнств, не може їх пояснити та вживає різного способу при довершуванні святих таїнств" (Требник Петра Могили. — Київ, 1646. — Канбера—Мюнхен—Париж, 1988. — С. 48). Зважаючи на це, Могила зібрав і переглянув українську літургічну традицію. Наслідки цієї праці втілилися в книзі "Евхологіон албо Молитвослов или Требник", видрукованій 1646 р. Требник цей вміщував 126 чинів, з яких 37 — суто українські. Так, у чині хрещення допускалося не лише занурювання, а й обливання водою. Під час вінчання молоді обов'язково мали давати клятву вірності один одному. Крім служб і всяких чинів, Требник містить також зауваження й повчання з усілякими поясненнями. При цьому молитви й служби вміщено в книзі церковно-слов'янською мовою, а в повчаннях і поясненнях перевага віддається українській мові.

Могила планував ще видати відповідно виправлений текст Біблії та збірник житій святих, але передчасна смерть залишила нереалізованими його задуми. У своєму заповіті митрополит писав: "Ще за к и став я архімандритом Печерської лаври, бачачи, що упадок віри й побожності серед українського народу походить не від чого іншого, як від повної недостачі у нас освіти та школи, дав я обіт такий Богові ввесь мій маєток, що дістав я його від батьків, і все, що буде зіставатися з доходів маєтків, що належить повіреним мені по моїй службі святим місцем, обертати почасти на відбудову зруйнованих

Божих храмів, від яких лишилися нужденні руїни, почасти на існування шкіл і утвердження прав і вольностей українського народу". Будучи переконаним у тому, що виконав свій обіт і віднайшов велику користь для української церкви від науки, вчених людей, Могила, "бажаючи зоставити колегію як одиноку свою доньку забезпеченою на будучий час", зарахував на неї великі кошти (Возняк М. Історія української літератури. — Львів, 1992. — Т.1. — С. 386 — 387).