Історія релігії в Україні - Колодний А. М. - Особливості поширення нових релігійних течій в Україні

Особливості поширення нових релігійних течій в Україні

Останніми роками в Україні, крім традиційних (православ'я, греко-католицизм, католицизм, протестантизм, іудаїзм, іслам) релігій, поширюються нові релігійні течії. Серед них є такі, що історично не успадковані нашим народом від попередніх епох, не притаманні його релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набувають популярності внаслідок місіонерства проповідників з їхньої історичної батьківщини. Нетрадиційними для України вважаються релігії переважно східного (індуїстського, буддійського та ін.) напряму.

До нових релігійних рухів належать і так звані неорелігії, які оформилися порівняно недавно — в другій половині XX ст. Поява їх зумовлена змінами світоглядних парадигм, кризою традиційних релігій, взаємовпливами різних культурних світів. Разом з цим неорелігії виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, котрі, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі кількох, творять нове віровчення, культ, організацію. Організація вважається самодостатньою й незалежною від будь-якого релігійного центру, а її засновник і керівник — обраним Богом. Серед численних неорелігії, які, як правило, є частиною молодіжних рухів, що виникають у середовищі інтелектуалізованих верств населення, виділяють неохристиянські, неоорієнталіські, неоязичницькі та інші утворення. Сьогодні в Україні представлено майже всі відомі у світі напрями неорелігій.

Крім нетрадиційних та неорелігійних течій, Україна знайомиться з релігійними рухами "нью ейджа" ("нового віку"), що виникли у 80-х роках нашого століття. В основі цих рухів лежить ідея нового віку — якісно іншого періоду в розвитку людства, на відміну від попереднього, — невдалого, "пропащого" в багатьох розуміннях. Як певне ідейне поєднання традицій Сходу й Заходу течії "нью ейджа" пропонують людству цілісні перспективи його буття в єдності тілесного, духовного і ментального начал. Ці начала оформляються в певні концепції, теорії про сутність людського існування, яка вбачається в пробудженні в людині вищого Я. Для реалізації цієї мети використовуються нетрадиційні способи і методи трансформації людської свідомості, поліпшення стану здоров'я як фізичного, так і психічного, освоюються різні практики езотеричних або духовних традицій тощо.

За даними Державного Комітету України у справах релігій, станом на 1 січня 1999 р. в Україні зафіксовано 581 неохристиянську громаду, 84 громад орієнталістського напряму, 46 неоязичницьких громад тощо. У поліконфесійному середовищі нашої країни частка таких течій незначна (3%), та їхній вплив на суспільне життя не вимірюється кількістю угруповань або прихильників.

Нова ситуація, що склалася в релігійній сфері, — поява і поширення нетрадиційних і модернових вірувань — спричинена багатьма факторами. Серед них соціально-економічна і політична нестабільність суспільства; девальвація системи цінностей тоталітарного режиму, зокрема декретованого світоглядного монізму й ідеологічний вакуум, що виник як наслідок цього; неминуча внаслідок цілеспрямованої атеїзації суспільства криза традиційних церков; активне й зацікавлене місіонерство зарубіжних неорелігійних центрів. Крім зовнішніх причин поширення неорухів, є внутрішні, котрі визначають напрям пошуків кожною людиною своїх власних духовно-ціннісних орієнтирів.

Зрозуміло, Україна успадкувала ті риси, які характеризують модернові релігії взагалі в будь-якій країні (універсалізм, синкретизм, орієнтація на спільний містичний досвід, як правило, відкритість до послідовників різних релігій і релігійно-філософських систем, авторитаризм лідера руху, жорстка організаційна структура релігійних громад тощо). Однак українським релігійним новітнім течіям притаманні й певні специфічні ознаки. Насамперед характерним є те, що в Україні поява нових релігій збіглася з періодом релігійного відродження , а тому може розглядатися як прояв плюралізації релігійного життя.

Спостерігаючи за темпами поширення нетрадиційної релігійності в нашій країні, варто відзначити відносну повільність цього процесу. Це пояснюється тим, по-перше, що після тривалого періоду так званої безрелігійності з "дозволом" відкрито вірити в Бога значна частина людей звернулася до звичних релігій — до християнства, іудаїзму, ісламу. По-друге, якщо для зарубіжних країн неорелігії були, як правило, мовно адаптовані, то в Україні, навпаки, мовний фактор відіграв гальмівну роль в їхньому утвердженні.

Врахуємо і те, що на Заході новітні релігійні явища постали певною альтернативою існуючим традиційним релігіям. На наших теренах вони виникали і як протест проти комуністичної ідеології, і як форма своєрідного дисидентства. Окрім цього, деякі новітні рухи в Україні мають і суто прикладну спрямованість. Подеколи вони сприймаються певною мірою як форма або засіб фізичного чи психічного оздоровлення (йога, медитація тощо). Характерною рисою українських неорухів є те, що майже всі вони прийшли в Україну безпосередньо не від вчителя-засновника, а від його західних учнів, тобто через посередників.

Відносна легкість проникнення в нашу країну неорелігій пояснюється також географічною специфікою України, яка, з огляду на своє межове становище, між Сходом і Заходом, Півднем і Північчю була відкрита різним впливам. Це сформувало в нашого народу певний плюралізм світогляду, терпиме ставлення до інакомислення, в тому числі і до релігійного, що, як правило, збігається з неорелігійними орієнтаціями.

Неорелігії в Україні мають і деякі інші особливості. Якщо в зарубіжних країнах приплив вірних до неорелігій відбувався за рахунок віруючих, які йшли по шляху переосмислення офіційних церковних доктрин і релігійної символіки та раціоналізації їх або розмивання системи догматичних релігійних норм, то в нас неорелігійні рухи поповнювалися переважно за рахунок невіруючих, а іноді й колишніх атеїстів, тобто тих, хто не мав попереднього релігійного досвіду.

Соціологічні дослідження дають змогу виявити характер сучасної нетрадиційної релігійності, дати соціально-демографічний портрет її носіїв. У нових течіях більше половини їхніх членів (51%) становлять молоді люди віком від 20 до 29 років, значною є й середня вікова група (від 30 до 49 років) — 38,2%. Послідовники модернових рухів характеризуються високим рівнем освіченості: з вищою та незакінченою вищою освітою серед них 54,1%. Це зрозуміло, оскільки представники інтелігенції (педагоги, наукова і художня інтелігенція та ін.) становлять 29,2% всіх опитаних, 21,5% —студенти. Мало в новітніх рухах робітників, службовців, працівників сільського господарства. У складі нетрадиційних громад третина — росіяни, половина — українці. Жінок серед прихильників нових течій на 20% більше, ніж чоловіків.