Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - Тема 12. Релігія та мораль

1. Місце моралі та релігії в системі духовних вимірів людства.

2. Кореляція опозицій релігійність - духовність, моральність - мораль.

3. Природа, внутрішня структура та функції моралі й релігії.

1. Місце моралі та релігії в системі духовних вимірів людства

Мораль і релігія - особливі форми духовності людини. Вони довгий час розвивалися синкретично, моральні ідеї і заповіді були тісно переплетені з релігійно-ритуальними формами організації та поводження людей. Розвиток релігійних систем йшов у напрямку кодифікації й ієрархізації відкритих у змінених станах свідомості істин, ускладнення культових практик і їх філософських обґрунтувань. Моральні заповіді в якості універсальних та абсолютних вимог одержують санкцію в рамках релігії і завдяки релігійно-культовим інститутам. Еталонні норми моралі були прописані у священних книгах. Прийнято вважати, що розвинута релігійна система включає такі структурні компоненти: праксис (культ), теорію (філософію, світогляд) і нормативну (імперативну, що поєднує культову практику і світогляд) базу. Саме з останнього компонента релігії і виокремилася мораль.

Разом з тим, історично мораль розвивалася не просто паралельно і опосередковано з релігією. Мораль близька до релігії за своєю природою: вона опозиційна дійсності, претендує на те, щоб привнести в дійсність, соціальні відносини і дії людей деякий інший зміст. Поза релігією це стає можливо лише на тій стадії розвитку цивілізації, коли індивідуальне відокремлення досягає рівня, достатнього для самостійної продуктивної соціальної активності людини як індивідуального суб' єкта. Мораль секуляризується й автономізується, знаходить свою специфічність відносно пізно, а саме з розвитком капіталістичних відносин. Про це побічно свідчить той факт, що мораль як особливий предмет дослідження, як поняття моралі з'являється лише у філософії Нового часу й осмислюється як мораль автономного суб' єкта, вільної особистості. Однак ідеї, комплекс цінностей та імперативів, які були охоплені поняттям моралі, виникають саме на зорі цивілізації, у процесі розкладання родового ладу, і первісними соціальними формами їхнього втілення були ті, котрі виробила релігія. Згуртованість первісного колективу багато в чому гарантувалася самою його організацією як виробничої одиниці, в якій практично виключалися внутрішньоколективні, міжгрупові протиріччя і не існувало розбіжностей між "приватним" і "публічним" життям. Однак мали місце міжпоколінні й індивідуальні розходження. Згуртованість колективу могла ослаблятися і при зміні навколишнього оточення. Вирішувати виникаючі протиріччя була покликана релігія в тій специфічній її формі, яка відома первісному суспільству - тотемізмі.

Якщо норми моралі жорстко пов'язані з релігійним вченням, вони володіють такою унікальною властивістю, яка втрачається в атеїстичних соціумах. Якщо носієм моральних норм є положення релігійного вчення, то відповідні норми є обов' язковими до виконання для всього соціуму. Релігійна мораль єдина для дітей і дорослих, багатих і бідних. У релігії зберігався винятковий потенціал духовного впливу на індивіда який активно використовувався й у піздньородовому, і в ранньоцивілізованому суспільстві саме як механізм компенсації зростаючого відчуження людей і забезпечення єдності спільноти.

Релігія була важливим політичним фактором. Період становлення державності був і часом етатизації родових культів (трансформації у державні). Таким чином, релігія надавала соціальні і духовні регулятивні механізми, які дозволяли підтримувати соціальну єдність, не визначену господарськими або іншими прагматичними сферами. І сама ідея єднання, що корінилася у родових інститутах, довго залишалася сакральною за своїм змістом. Правда, зміст моралі був відомим способом виражений у філософії. До єдності з Логосом і в Логосі закликав Геракліт. Ідею онтологічно заданої єдності буття несло вчення Платона про царство ідей. Нарешті, варто згадати концепцію космополітизму, що виникла наприкінці V - на початку IV ст. у Греції. Космополітизм як світогляд не випадково складається паралельно й опосередковано з індивідуалізмом. Декларуючи приналежність людини Космосу, він як би звільняв її з-під влади дрібних зв' язків у людських відносинах. Принцип загальності, що істотно характеризує мораль, за своєю суттю близький принципу космополітизму. Тільки на основі космополітичного світогляду, незалежно, але не поза конфесіональними і філософськими основами, цей принцип і міг бути виділений. Закономірний зв' язок між космополітизмом і загальністю моральних постулатів проявився в християнстві, особливо в паулінізмі (вченні апостола Павла), де вони вперше одержують єдине обґрунтування.

Релігійна мораль виникає з усвідомлення відособленості і відчуженості людського існування, у прагненні до подолання розірваності людського буття - внутрішньої, у стосунках з людьми, у стосунках з природою і суспільством, у ставленні до вищого (духовного ідеалу). У цьому прагненні, як би воно не виявлялося, криється потреба людини в єднанні, зрозумілій як цілісність розумного життя, як єдність людей, як долучення до істини, до безумовного й абсолютного ідеалу. Формування безрелігійної моралі, що стало характерним для другої половини XX ст., призвело до втрати релігійної консолідуючої основи моралі, наслідком чого стала поява різних рівнів моральних норм - класової, соціальної, вікової.