Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - 4.4. Машинобудівний комплекс

Машинобудування і металообробка охоплюють кілька десятків спеціалізованих галузей, подібних за технологією і використанням сировини. Крім того, до складу цього міжгалузевого комплексу входить "мала металургія" - виробництво сталі й прокату на машинобудівних підприємствах. Комплекси галузей машинобудування розглядаються в межах держави, економічних районів, підрайонів і навіть окремих міст. Це складні міжгалузеві утворення, які відрізняються широким розвитком зв'язків на основі виробничого кооперування. Зв'язки машинобудування з іншими галузями і міжгалузевими комплексами - одна з важливих умов функціонування господарських комплексів економічних районів. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей, машинобудування забезпечує комплексну механізацію й автоматизацію виробництва, реалізує досягнення науково-технічного прогресу. Особливо важливу роль внаслідок цього відіграють верстатобудування, виробництво обчислювальної техніки та електротехнічна промисловість.

Машинобудівний комплекс України характеризується складною галузевою структурою. Залежно від цільового призначення випущеної продукції всі галузі машинобудування поділяють на такі головні групи: енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-шляхове, виробництво технологічного устаткування для різних галузей промисловості та ін. Кожна група об'єднує декілька галузей, подібних за використанням сировини і технологією виробництва.

Функціонально будь-який машинобудівний комплекс можна поділити за стадіями технологічного процесу на заготовку, механічну обробку і складання. Заготовкою займаються спеціалізовані підприємства і значною мірою роздрібнені цехи невеликої потужності при машинобудівних заводах. Тому очевидно, що в машинобудівних комплексах окремих регіонів варто підвищувати концентрацію і поглиблювати спеціалізацію заготівельних виробництв. Завдяки цьому досягається пропорційність розвитку окремих технологічних етапів єдиного виробничого процесу. Недостатній рівень концентрації випуску спеціалізованих виробів є причиною того, що багато машинобудівних підприємств змушені виробляти їх з підвищеними затратами праці і матеріальних засобів. З урахуванням цього потрібно ефективно розміщувати підприємства машинобудування, раціонально поєднувати складальні підприємства зі спеціалізованими заводами, що випускають вузли і деталі для використання у машинобудуванні.

Розташування підприємств машинобудування залежить від багатьох факторів. Так, низка галузей тяжіє до металургійних баз у зв'язку з високою металомісткістю їх продукції, інші розвиваються в районах високої технічної культури з достатньою чисельністю кваліфікованих кадрів робітників. Переважна більшість виробництв машинобудування зосереджена в районах споживання готової продукції. Вони мають значні переваги порівняно з іншими районами, адже у машинобудуванні витрати сировини на 1 т готової продукції становлять у середньому 1,3-1,5 т, а витрати на транспортування будь-якої машини набагато більші, ніж витрати на транспортування металу, що використовується для її виробництва. Тому досить часто можливі випадки, коли навіть металомісткі виробництва розміщуються в районах споживання.

Оптимальні умови для розвитку машинобудівних комплексів формуються в тих районах, де джерела сировини збігаються з місцями споживання готової продукції. При цьому значно скорочуються транспортні витрати на перевезення сировини (металу), машин і устаткування, встановлюються міцні виробничі зв'язки між підприємствами машинобудування і чорної металурги. Відходи машинобудування широко використовують металургійні підприємства, які спеціалізуються на випуску тих сортів металу і литва, що необхідні машинобудівним заводам.

Розміщення машинобудування і формування машинобудівних комплексів залежать від розвитку спеціалізації та кооперування. Завдяки цим двом формам суспільної організації виробництва виокремлюються певні галузі, досягається чіткий розподіл праці між підприємствами всередині окремо взятої галузі і між різними галузями. На основі різних форм спеціалізації виробництва визначають такі групи галузей машинобудування:

1) предметної спеціалізації (енергетичне, транспортне, сільськогосподарське машинобудування тощо);

2) подетальної спеціалізації (виробництво підшипників, запасних частин для різних деталей);

3) технологічної спеціалізації (виробництво литва, ковальсько-пресових апаратів та ін.);

4) виробництво ремонтних робіт.

Функціональне призначення зазначених груп галузей докорінно відрізняється. Галузі предметної спеціалізації розвивають широкі зв'язки щодо збуту продукції у вигляді готових виробів, тому підприємства цих галузей мають чітко виражену споживну орієнтацію. Для галузей технологічної та подетальної спеціалізацій характерні виробничі зв'язки, на основі яких можна досягти обслуговування потреб одного великого регіону або декількох регіонів. Поглиблення подетальної і технологічної спеціалізацій виробництва веде до змін у розміщенні машинобудівних підприємств і розвитку виробничого кооперування. Збільшується кількість підприємств-суміжників, які забезпечують роботу головних заводів - інтеграторів виробництва. Подетальна спеціалізація широко розвивається в автомобілебудуванні, тракторо- і комбайнобудуванні, у приладобудуванні, радіоелектронній промисловості та інших галузях. У результаті подетальної спеціалізації підприємств-суміжників зростає частка напівфабрикатів у собівартості готової продукції головних заводів. При цьому для машинобудування характерні виробничі зв'язки по лінії кооперування з багатьма галузями промисловості, зокрема з хімічними виробництвами, підприємствами текстильної та лісової промисловостей.

Слід зауважити, що подетально і технологічно спеціалізовані підприємства-суміжники часто розташовуються у невеликих містах і поселеннях міського типу, щоб раціональніше використати трудові ресурси. Головні підприємства розміщуються, як правило, у великих промислових центрах. Такий характер розташування, наприклад, властивий великим промисловим агломераціям - Київській, Харківській, Дніпропетровсько-Дніпродзержинській, Донецько-Макіївській, Львівській, Одеській та ін.

Особливістю територіальної організації машинобудування є формування локальних машинобудівних комплексів на основі кооперування виробництва. Локальні комплекси виникають там, де промислові підприємства об'єднані спільністю транспортно-географічного положення, виробничої інфраструктури і взаємними виробничо-економічними та виробничо-технологічними зв'язками. Деякі автори (А.Т. Хрущов, І.Д. Шаригін) обмежують територію локальних комплексів рамками окремо взятого міста (територіально-промислового центру), інші (А.Л. Ременев, Л.М. Коряцький, М.М. Паламарчук) вважають, що це утворення може формуватися в межах декількох територіально сумісних промислових центрів і пунктів. При цьому в обох випадках звертається увага на те, що головною ознакою комплексів є міцні зв'язки між підприємствами машинобудування, що сприяє їх взаємодії.

Розглядаючи машинобудівний комплекс як складне міжгалузеве утворення, потрібно дотримуватися класифікації всіх галузей за особливостями їх розміщення і ступенем розчленування технологічного процесу. Вирізняють такі групи об'єднаних галузей: важке машинобудування: загальне машинобудування: середнє машинобудування; виробництво точних машин, механізмів, приладів та інструментів: виробництво металічних виробів і заготовок: ремонт машин і устаткування (рис. 4.3).

Група важкого машинобудування охоплює виробництво металургійного, гірничого і підйомно-транспортного устаткування, енергетичних блоків (парових котлів, атомних реакторів, турбін та генераторів), а також інших металомістких і великогабаритних виробів. Підприємства важкого машинобудування мають повний виробничий цикл, що передбачає заготовку, механічну обробку і складання готових виробів. Переважна .їх більшість розміщуєть-

Рис. 4.3. Машинобудівний комплекс

ся у металургійних базах або поблизу них, а в деяких випадках орієнтується і на райони споживання.

Найбільшим підприємством важкого машинобудування в Україні є Новокраматорський завод (м. Краматорськ Донецької області), де випускається устаткування для металургійних заводів та гірничорудної промисловості, ротори для турбін, крокуючі екскаватори, прокатні стани, важкі металорізальні верстати. Друге велике підприємство у Донбасі - Горлівський машинобудівний завод, що виготовляє устаткування для вугільних шахт та інші складні машини для різних галузей гірничої промисловості. Центрами важкого машинобудування є Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ, Кривий Ріг, Маріуполь та ін. Більшість заводів важкого машинобудування тяжіють до центрів виробництва металу і споживачів готової продукції.

Серед найбільших підприємств енергетичного машинобудування вирізняється Харківський турбінний завод, що є головним виробником турбін потужністю до 1 млн кВт. Потужне підприємство важкого машинобудування розташоване у металургійному центрі Приазов'я - Маріуполі. Тут виробляють устаткування для металургійної та вугільної промисловостей, будівельної індустрії, автомобільної і шляхової промисловостей. Виробництво металургійного устаткування, важких пресів, металоконструкцій зосереджене в містах Придніпров'я - Дніпропетровську, Кривому Розі та Марганці. Чимало центрів випускають устаткування для хімічної та нафтохімічної промисловостей. Зокрема Сумське машинобудівне виробниче об'єднання виробляє технологічні лінії для азотно-тукової промисловості, устаткування для компресорних станцій; виробниче об'єднання "Більшовик" (м. Київ) спеціалізується на виробництві устаткування для переробки полімерних матеріалів; Дрогобицький долотний завод випускає інструмент для буріння нафтових і газових свердловин.

Варто зазначити, що 85 % усієї продукції важкого машинобудування випускається у Донецькому, Придніпровському та Пів-нічно-Східному (Харківському) промислових районах. Причому понад 60 % її виробництва припадає на Донбас.

Група загального машинобудування представлена підприємствами, що займаються складанням металевих конструкцій та виготовленням великих за обсягами заготовок. До неї належать такі важливі галузі, як транспортне машинобудування (без автомобілебудування), виробництво технологічного устаткування для промисловості (крім легкої і харчової) і будівництва, сільськогосподарське машинобудування (без тракторобудування).

Однією із провідних галузей є локомотивобудування. Головне підприємство - Луганський тепловозобудівний завод, що випускає магістральні тепловози. З ним кооперується Харківський завод транспортного машинобудування. Низка заводів здійснює ремонт тепловозів, вони розміщені, як правило, у великих залізничних вузлах.

У тісному зв'язку з локомотивобудуванням розвивається вагонобудування. Воно представлене заводами у Маріуполі (металеві вагони-цистерни), Кременчуці (Крюківський завод великовантажних піввагонів), Дніпродзержинську (вагони для перевезення руди і вугілля), Стаханові (промислові вагони).

Суднобудування спеціалізується на спорудженні суден різного призначення - морських, океанічних, річкових та комбінованих типів: танкерів, суховантажних, дизель-електроходів, риболовних траулерів. Найбільшими центрами морського суднобудування в Україні є Миколаїв, Херсон, Керч - важливі порти Причорноморського району. Центром річкового суднобудування є Київ. Судноремонтна промисловість розвинена в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Маріуполі, а також в Ізмаїлі, Кілії, Вилковому (на Дунаї).

Група середнього машинобудування охоплює галузі з високим рівнем розвитку спеціалізації та кооперування виробництва. На розміщення підприємств цієї групи вирішальний вплив має фактор наявності кваліфікованих трудових ресурсів. До найважливіших галузей середнього машинобудування належать автомобілебудування, тракторобудування і верстатобудування.

Після Великої Вітчизняної війни в Україні створено автомобільну промисловість. Виокремлюються спеціалізовані автозаводи у Кременчуці (випуск великовантажних автомобілів), Запоріжжі (завод малолітражних легкових автомобілів), Львові (автобусний завод та "Автонавантажувач"), Луцьку (легкові автомобілі з підвищеною прохідністю), Луганську, Одесі, Сімферополі (автоскладання), Чернігові, Херсоні, Краснодоні (автозапчастини). У Києві зосереджено виробництво мотоциклів, у Львові - мопедів, у Харкові - велосипедів.

Тракторобудування охоплює підприємства, що випускають різні типи тракторів та двигунів для них, самохідних шасі, запасних частин, агрегатів, вузлів і деталей до тракторів. Початок розвитку цієї галузі припадає на 1923 р., коли вперше були випущені колісні трактори на Токмацькому заводі "Червоний прогрес" та гусеничні на Харківському паровозобудівному заводі. Після введення в експлуатацію у 1931 р. Харківського тракторного заводу почалося масове виробництво тракторів. У Харкові є багато інших великих заводів, діяльність яких пов'язана з тракторобудуванням - "Серп і Молот", "Поршень", завод тракторних пускових двигунів; вони виробляють вузли та деталі до тракторів і кооперуються з тракторним заводом. Окрім Харкова, великі підприємства з виробництва деталей і запасних частин для тракторів розташовані у Чугуєві, Кременчуці, Києві, Білій Церкві, Луганську, Вінниці, Одесі.

Верстатобудування розміщується переважно в центрах розвиненого машинобудування з науково-дослідними і дослідно-конструкторськими установами. В Україні ця галузь найкраще розвинена у Донецькому, Придніпровському та Північно-Східному районах. Найбільші заводи верстатобудування: Краматорський важкого машинобудування, Харківський агрегатних верстатів, Київський верстатів-автоматів, Львівський фрезерних верстатів. Одеський верстатобудівний, Житомирський верстатів-автоматів та ін.

Виробництво точних машин і механізмів, приладів та інструментів зосереджене в районах високої технічної культури, кваліфікованої робочої сили і достатньої забезпеченості трудовими ресурсами. У цій групі машинобудування розвинене складальне виробництво на основі кооперування різних підприємств. До найважливіших виробництв належать: випуск телевізорів (Львів, Київ, Харків, Сімферополь); приладів та інструментів (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів). Особливого значення набуває електротехнічна промисловість, підприємства якої виготовляють різноманітні машини і пристрої, призначені для виробництва, передавання, перетворення і споживання електроенергії. Найпотужніші підприємства зосереджені в Харкові (заводи "Електроважмаш", електротехнічний, "Електромашина"), Запоріжжі (трансформаторний завод), а також у Києві, Полтаві, Львові.

Підприємства машинобудування України розміщуються:

1) у великих економічних центрах, що характеризуються найсприятливішими економічними і природними умовами;

2) у межах спеціалізованих економічних районів і зон;

8) у певних осередках на обмеженій території, де інтенсивно відбуваються процеси комплексоутворення;

4) у невеликих і середніх містах усіх економічних районів країни.

Внаслідок розташування об'єктів формується територіальна структура машинобудівного комплексу.

Територіальна структура змінюється під впливом техніко-економічних, соціально-політичних і природних факторів. Інтеграція і комплексоутворення в машинобудуванні спричинюють ускладнення територіальної структури виробництва, зокрема формування в економічних районах складних функціональних машинобудівних комплексів міжрайонного значення.

Формами зосередження машинобудівних підприємств можуть бути машинобудівні пункти, центри, вузли, агломерації та райони. Усі вони є складовими територіальної структури машинобудівного комплексу. Найпростіший за складом машинобудівний пункт, у якому розміщуються одне або декілька підприємств. Частка пунктів у загальному виробництві продукції машинобудівного комплексу незначна.

У результаті зосередження машинобудівних підприємств у середніх і великих містах формуються машинобудівні центри і вузли. Якщо машинобудівний центр об'єднує декілька середніх або великих машинобудівних об'єктів, що виступають частинами промислового комплексу міста, то машинобудівний вузол - це система взаємопов'язаних підприємств в одному або декількох розташованих поблизу містах зі спільністю промислового "сервісу" (єдиних інфраструктурних галузей). Найчастіше машинобудівні вузли формуються на базі розвитку тих центрів, у яких машинобудування є профілюючою галуззю. Якщо концентрація підприємств машинобудування у вузлах досягає найвищого рівня на основі єдиної інфраструктури, потужної виробничої та наукової баз, то виникає суцільний індустріальний ландшафт - машинобудівна агломерація. Машинобудування стає домінуючим, воно визначає економічну і соціальну структури агломераційного промислового утворення. У машинобудівних вузлах і агломераціях України зосереджено більше 2/3 машинобудування. Це об'єктивна основа для виділення машинобудівних районів і районних машинобудівних систем. Районні системи є континуальними, тобто до їх складу входять усі машинобудівні підприємства певного району. Шляхом формування таких систем за сучасних умов можна впорядкувати виробничо-територіальні зв'язки машинобудівних підприємств.

До найбільших машинобудівних вузлів належать: Харківський, Київський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Львівський, Луганський, Краматорський та ін. Машинобудівні райони охоплюють значні за площею території. їх виділяють у межах декількох адміністративних областей, що мають територіальну спільність і характеризуються комплексністю розвитку машинобудування. Це, зокрема, такі машинобудівні райони України: Північно-Східний (Харківський), до складу якого входять Харківська, Полтавська та Сумська області; Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області); Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська); Західний (Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька); Південний (Одеська, Миколаївська, Херсонська області та Автономна республіка Крим).

У машинобудівному комплексі, який визначає розвиток і технічний прогрес інших галузей економіки України, потрібно здійснити структурну перебудову насамперед за рахунок пріоритетних напрямів промислової і науково-технічної політики в галузях, що мають високий експортний потенціал. Однак протягом останніх років темпи виробництва машинобудівної продукції знижувались. Більшість продукції виявилась неконкурентоспроможною на внутрішньому і зовнішньому ринках у зв'язку з її високою собівартістю.

Складний стан машинобудування і металообробки виражає динаміка обсягів виробництва їх продукції, які у 2007 р. становили 34 % від щорічного докризового рівня. У 2007 р. усі галузі машинобудівного комплексу, крім гірничошахтного та гірничорудного, хімічного та нафтохімічного машинобудування, випустили продукції більше, ніж у 1999 р. (табл. 4.3).

Нинішня структура машинобудування України характеризується переважанням в основному металомістких галузей з недостатнім розвитком наукомістких. Це негативно відображається на розвитку машинобудівного комплексу, насамперед на економічних показниках. Поступове підвищення ефективності і якості роботи підприємств машинобудівного комплексу відбуватиметься шляхом структурної перебудови і вдосконалення територіальної організації, формування замкнених технологічних ланцюгів на території держави й економічних районів.

Для вдосконалення територіальної організації машинобудівного комплексу потрібно особливу увагу приділити формуванню районних територіальних систем машинобудівних підприємств, які пов'язані з міжгалузевими комплексами, що є пріоритетними в період структурних перетворень в економіці України. У зв'язку з цим набуває вирішального значення розширення виробництва машин і обладнання для газодобувної та нафтопереробної промисловостей України й устаткування для переробних галузей АГІК. Другий пріоритетний напрям полягає у розвитку спеціалізованих

комплексів, які можуть виробляти продукцію для зовнішнього ринку і посилити роль промисловості України у зовнішньоекономічних зв'язках. До таких комплексів належать наукомісткі високотехнологічні галузі літако-, судно- і приладобудування.