Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - 5.4. Методологічні та методичні питання комплексного аналізу промислових вузлів

У розвитку і розміщенні продуктивних сил країни важливу роль відіграють промислові вузли, які в багатьох промислових районах є найважливішими формами територіальної організації промислового виробництва. В індустріально розвинених районах формування великих промислових вузлів часто розглядається як найбільш швидкий та економічно вигідний шлях вирішення важливих народногосподарських завдань. У нових промислових районах створення промислових вузлів дає змогу найефективніше залучити до виробництва значні сировинні та паливно-енергетичні ресурси.

В умовах науково-технічної революції значення промислових вузлів як ефективної форми територіальної організації продуктивних сил ще більше посилюється, оскільки їх формування дає змогу здійснювати концентрований і випереджаючий розвиток прогресивних галузей промисловості, оперативно впроваджувати у виробництво останні досягнення науки і техніки.

Створення великих промислових вузлів потребує значних капітальних вкладень протягом тривалого часу, однак після завершення їх будівництва досягається значний народногосподарський ефект і швидко окупаються вкладені кошти.

Зосереджені у великих вузлах спеціалізовані виробництва, як правило, міжрайонного значення відрізняються підвищеною фонде-- та електроозброєністю, що дає змогу досягти високої продуктивності праці і знизити собівартість продукції.

Важливими стають питання оптимізації складу та потужності підприємств промислових вузлів, комплексного поєднання розвитку промисловості та галузей сфери послуг, залучення необхідної кількості будівельників і робітників промисловості, забезпечення мінімальних термінів спорудження об'єктів і максимального скорочення витрат на їх створення. Отже, подальше удосконалення планування формування промислових вузлів в однією з актуальних проблем розвитку продуктивних сил країни.

Як зазначає В.Н. Красовський, вузлове розміщення промислових об'єктів різко скорочує всі витрати, а саме: за рахунок кооперування підприємств - до 55 %, під час створення спільних комунікацій - майже 30 %, у результаті компактного розміщення об'єктів на території - на 10 %, за рахунок інших факторів - до 5%.

Промислові вузли з економіко-географічного погляду є складовими промислового районування території. Розвиток промислових вузлів відрізняється великою складністю, що ставить перед наукою низку завдань теоретичного і методичного характеру. Ці завдання вирішують економіко-географи, економісти, спеціалісти з районного планування, інженери-технологи та ін. У зв'язку з цим важливо з'ясувати сутність поняття "промисловий вузол", методичні підходи до визначення території і складу промислового вузла, методику аналізу структури його промислового комплексу і виробничих зв'язків підприємств, оцінити основні фактори розвитку та визначити напрями спеціалізації.

Суттєве теоретичне і практичне значення має наукове визначення терміна "промисловий вузол". Незважаючи на те, що в літературі трапляються досить різні тлумачення цього поняття, абсолютна більшість учених вважає, що головною ознакою промислового вузла є виробничі зв'язки між підприємствами, розміщеними на території міста або декількох міських поселень.

Промисловий вузол - це комплексне утворення, завдяки якому забезпечується ефективність територіальної організації виробництва. Обов'язковою умовою такого утворення є взаємопов'язане поєднання підприємств на основі спільного використання природних, трудових ресурсів, місцевої матеріально-технічної бази, виробничої та соціальної інфраструктур.

Підприємства промислового вузла, на думку вчених і практиків, мають бути максимально пов'язані між собою в техніко-економічному, в тому числі в технологічному, аспектах. Одне підприємство може переробляти сировину і напівфабрикати іншого, використовувати відходи виробництва, виробляти устаткування, частини машин, деталі для підприємств вузла та ін.

В основу виявлення й обґрунтування промислових вузлів може бути покладено багато ознак. Основні з них досить повно висвітлено в роботах А.Т. Хрущова. Автор вважає, що до них належать: ступінь комплексності й особливості спеціалізації виробничо-територіального поєднання; єдність транспортно-географічного положення пов'язаних між собою підприємств; спільність інфраструктури, включаючи всі види виробничого обслуговування (будівельну базу, транспортні й енергетичні споруди, підсобні та допоміжні виробництва, водопостачання та ін.); спільність системи розселення людей (населених місць); економічну ефективність територіальної організації виробництва1.

Отже, промисловий вузол - це локалізоване виробничо-територіальне поєднання комплексного характеру, де за взаємного наближення підприємства об'єднані між собою тісними виробничими і виробничо-технологічними зв'язками, спільним транспортно-географічним положенням, системами інфраструктури і населених місць з метою найефективнішого використання матеріальних і трудових ресурсів.

Поняття "промисловий вузол" суттєво відрізняється від понять "промисловий центр" і "промисловий пункт". Останні є нижчими ієрархічними ступенями промислового районування, вони входять до складу промислових вузлів. Тому промисловий вузол може охоплювати, як правильно стверджує багато дослідників, два, три і більше поселень, розташованих на відстані, що доступна для щоденних трудових поїздок населення1. У цьому поєднанні насамперед досліджуються закономірності, особливості формування промислового комплексу, взаємодія всіх його складових виробництв із населенням і природою. Важливо також зауважити, що промислові вузли - це та основа, на якій формуються і розвиваються системи населених місць.

Одним із невирішених завдань під час вивчення промислових вузлів є встановлення (делімітація) території, що об'єднує весь промисловий комплекс вузла.

У зв'язку з різним розумінням науковцями терміна "промисловий вузол" встановлення його меж залишається дискусійним питанням. При цьому варто визвати, що в деяких дослідженнях такі межі досить часто бувають умовними, тобто до певної міри нереальними. Більшість учених вважає, що межі вузла формуються під дією декількох груп факторів, до яких належать: економічні, природно-географічні й адміністративно-організаційні. Всі вони, безумовно, мають бути враховані у процесі виявлення території вузла і його меж. Однак такий широкий комплексний підхід виправдовується лише за однієї умови, - коли буде акцентована увага на найсуттєвіших ознаках формування промислових вузлів. Найважливіша з них - виробнича, в основі якої лежить взаємозв'язок підприємств промислового комплексу із системою виробничого обслуговування. Тому на першому етапі виявлення меж промислового вузла методика передбачає аналіз виробничих зв'язків між різними галузями і встановлення його ядра, а вже потім уточнення меж і зарахування до його складу решти території, що тяжіє до ядра на основі єдності виробництва, розселення і транспорту. При цьому слід керуватися відомим положенням про те, що промисловий вузол має обмежуватись рубежем, за межами якого втрачаються переваги не лише компактного розміщення підприємств, а й розселення трудящих1.

Аналіз виробничих зв'язків між підприємствами дає змогу визначити конфігурацію виробничого комплексу вузла разом з інфраструктурою на основі єдності транспортно-географічного положення всіх підприємств. Ці зв'язки мають опосередкований характер і їх можна розглядати після остаточного уточнення розмірів і меж вузла.

До зони промислових вузлів належать також резервні території для промислової забудови, території перспективного освоєння корисних копалин, водні басейни місцевого значення і приміські зони сільськогосподарської спеціалізації, рекреаційні зони і зелені масиви. Вони утворюють комплекс природних умов і ресурсів.

Деякі дослідники (зокрема В.Г. Давидович) вважають, що величина території та межі промислових вузлів визначаються насамперед залежно від розселення і щоденних пасажиропотоків, що мають місце в результаті трудових і культурно-побутових поїздок між населеними пунктами. Такий погляд, на нашу думку, не завжди обґрунтований. Промисловий вузол - це певна форма територіального зосередження промисловості, виробничо-територіальне поєднання комплексного характеру. Тому його територіальні межі не можна ставити у безпосередню залежність від розселення населення і трудових зв'язків, хоча ці ознаки потрібно обов'язково враховувати.

Оскільки промисловий вузол розглядається як територіально-виробничий комплекс локального характеру, вивчення останнього є головним завданням наукового і прикладного напрямів дослідження. Аналіз територіально-виробничого комплексу вузла починається з вивчення його структури і зв'язків.

Структура промислового вузла розглядається переважно в двох аспектах - функціонально-галузевому (виявлення складу, пропорцій, тенденцій і перспектив розвитку окремих груп галузей і їх підгруп) та територіальному (виявлення поєднань "згустків" промисловості всередині промислового вузла і їх взаємозв'язків). У процесі аналізу структури виявляються також функції окремих виробництв у територіальному поділі та інтеграції праці - внутрішня і зовнішня (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Галузева структура і виробничі зв'язки Кременчуцького промислового вузла

Головні положення методики дослідження галузевої структури промислового вузла полягають у виявленні складу галузей промисловості і їх співвідношення у виробництві продукції (на основі показників товарної продукції), вирахуванні коефіцієнта структури - відношення частки важкої промисловості до частки легкої та харчової промисловостей (за показниками товарної продукції та чисельності промислово-виробничого персоналу), а також у визначенні галузей спеціалізації. Останні можуть бути визначені на основі трьох головних критеріїв: роль галузі промисловості у виробництві країни; товарність продукції галузі та її значення у міжрайонному та внутрішньорайонному споживанні, роль галузі у промисловому комплексі вузла. Основними показниками для розрахунків є показники виробництва продукції (натуральні та вартісні).

Для визначення рівня спеціалізації галузей промисловості вузла доцільно використовувати індекс, запропонований В.В. Постановим1.

Індекс розраховується на основі відношення частки галузі у промисловому вузлі до частки аналогічної галузі у промисловому районі (країні). Може використовуватися також формула

де Т - чисельність працівників певної галузі у вузлі; Т1 - чисельність трудящих певної галузі у промисловому районі; Н - усе населення вузла; Н. - усе населення промислового району.

Враховуючи різне значення галузей промисловості, можна виокремити не лише галузі спеціалізації, а й галузі, що виконують ті чи інші функції у промисловому вузлі. Крім галузей спеціалізації вирізняють ще групу допоміжних і обслуговуючих виробництв. Співвідношення таких груп певною мірою розкриває їх функції всередині вузла.

За характером розвитку внутрішньовузлових зв'язків усі виробництва промислового комплексу вузла поділяють на дві групи:

1) ті, що формують окремі ланки енерговиробничих циклів (циклоформуючі);

2) ті, що розвиваються за межами циклів, відособлено. Провідну роль відіграють циклоформуючі виробництва, вони відповідно виконують найважливіші внутрішні та зовнішні функції.

З огляду на призначення виробленої продукції та характер її споживання промислові виробництва групуються таким чином: 1) виробництва, що забезпечують комплексний розвиток вузла (їх продукція використовується для переробки всередині комплексу); 2) виробництва, які обслуговують потреби населення.

Залежно від того, якою мірою галузі беруть участь у забезпеченні окремими видами продукції інших районів і формуванні міжрайонної функції вузла, вони можуть належати до груп міжрайонного або внутрішньорайонного значення.

Дослідження функціонально-галузевої структури - це необхідний етап для виявлення форм територіального зосередження промисловості на території вузла, його територіальної структури, що відображає внутрішню будову і певний склад промислових поєднань взаємопов'язаних підприємств. Найхарактернішими елементами територіальної структури вузла є промислові центри і пункти. Залежно від того, як розміщуються промислові об'єкти у вузлі, формується його територіальна структура. Складною вона буває у тих вузлах, які формуються на перетині важливих транспортних магістралей і об'єднують у своєму складі декілька великих міст, менш складною - в моноцентричних утвореннях.

Під час дослідження територіальної структури промислового вузла варто пам'ятати, що всі її складові - результат дії об'єктивних закономірностей територіального поділу праці і комплексності. Розвиток кожного елемента потрібно розглядати в динаміці та взаємозв'язку з іншими складовими, а також з урахуванням переходу кількісних змін у якісні. Це означає, що галузеві промислові пункти поступово можуть "обростати" підприємствами і переходити у вищий ранг - галузеві центри і вузли. В усіх промислових вузлах структурні елементи підпорядковані певній ієрархічності. Сфера впливу (межі) елемента визначається на основі вивчення виробничих і трудових зв'язків з урахуванням забудови резервних територій і залучення робочої сили з найближчих поселень.

Серед дослідників немає єдиної думки про те, що слід включати до територіального складу вузла. Очевидно, при остаточному вирішенні цього питання потрібно враховувати такі критерії: розміщення населеного пункту в зоні концентрації промисловості; транспортна доступність; відправлення підприємствами вузла сировини і готової продукції; чисельність працюючих, які виїжджають на роботу в інші населені пункти вузла; стабільність виробничих зв'язків; наявність резервної території для перспективного розвитку промисловості. Для деяких критеріїв у літературі наводяться конкретні величини: відправлення видобутої сировини і палива на підприємства вузла - не менше 50 %; виїзд на роботу в інші населені пункти вузла - не менше 30 % зайнятих1.

Дослідження всіх аспектів структури промислового вузла може бути ефективним тоді, коли вивчаться внутрішні та зовнішні зв'язки його комплексу. Внутрішні зв'язки об'єднуються у декілька типів: сировинні, паливно-енергетичні, виробничі, трудові, комунікаційні. Зовнішні зв'язки охоплюють усі зазначені типи, крім комунікаційних (зв'язків промислового "сервісу").

Детально досліджувати зв'язки у промислових вузлах слід із застосуванням методу енерговиробничих циклів. Методику вивчення цього питання розробив М.Д. Шаригін. Економічні зв'язки поділяються на три групи: внутрішньоциклові економіко-технологічні (зв'язки внутрішньої структури); міжциклові виробничі (зв'язки між структурами); внутрішньорайонні загальноекономічні (загальносистемні).

Одночасно з дослідженням структури і зв'язків промислового вузла потрібно визначити рівень комплексного розвитку промисловості й економічну ефективність усього поєднання промислових підприємств.

Нині недостатньо уваги приділяється питанням дослідження рівня комплексного розвитку промисловості у вузлах. Великий науковий і практичний інтерес викликає розробка системи показників. Головні показники можна об'єднати у декілька груп:

1) показники загального індустріального розвитку промислового вузла (виробництво промислової продукції на душу населення, частка груп А і Б, частка промислово-виробничого персоналу в чисельності всього населення на 1000 осіб, вартість основних виробничих фондів на душу населення);

2) показники багатоаспектності розвитку промислового вузла (кількість галузей основної спеціалізації, галузевий склад і структура промисловості);

3) показники розвитку внутрішньовузлових виробничих зв'язків (кількість галузей, взаємопов'язаних в енерговиробничих циклах, і "випадкових" галузей; частка виробленої у вузлі продукції в усій спожитій усередині цього вузла; частка внутрішньо-вузлових кооперованих поставок у всіх кооперованих поставках).

Для кожної групи показників мають бути прийняті певні критерії (еталони), за якими можна було б орієнтуватись, досліджуючи будь-який промисловий вузол.

Стосовно ефективності розвитку промислового вузла, то її також не можна визначити одним показником. Однак важливо забезпечити економічний ефект, який може бути додатково одержаний шляхом розміщення підприємств на компактній території та широкого розвитку взаємозв'язків між підприємствами (послідовна і комплексна переробка сировини, переробка промислових відходів). З цією метою використовують формулу, запропоновану Е.Б. Алаєвим і доповнену А.Т. Хрущовим:

де Ек - ефективність компактного розміщення підприємств; Кк - коефіцієнт ефективності при компактному розміщенні в розрахунку на одне підприємство, який за проектними даними становить 2,5 %; Пк - кількість компактно розміщених підприємств; І7, - кількість ізольовано розміщених підприємств; К{ - коефіцієнт ефективності при ізольованому розміщенні підприємств; Зпк - приведені витрати при компактному розміщенні підприємств; Зпі - приведені витрати при ізольованому розміщенні підприємств.

Аналіз ефективності організації виробництва у промисловому вузлі передбачає застосування системи показників і визначення ступеня ефективності. До цих показників належать:

1) рівень кооперування і комбінування виробництв усередині вузла;

2) ступінь раціонального використання сировини (глибока та часткова переробка, брак переробки);

3) рівень організації охорони навколишнього середовища;

4) вартість затрат на виробництво готової продукції провідних галузей спеціалізації;

5) величина прибутку у провідних галузях спеціалізації (табл. 5.2).

Таблиця 5.2. Показники ступеня ефективності організації виробництва у промисловому вузлі

Промислові вузли мають багато ознак. Найважливішими з них є: виробнича (економічна) і територіальна. Виробнича ознака вказує на спеціалізацію (функцію) і структуру промислового комплексу вузла; територіальна (просторова) - на територіальну організацію продуктивних сил. її можна розглядати як додаткову, що розкриває особливості організації і тяжіння території (периферії) до ядра. Крім цього, слід враховувати забезпечення природними й економічними ресурсами; ступінь розвитку; участь у територіальному поділі праці; рівень комплексності виробництва.

Спираючись на ці ознаки як основні, промислові вузли доцільно згрупувати в різні типи і виокремити підтипи: вузли з переважним розвитком галузей видобувної промисловості (вугільної, нафтової, газової, рудно-металургійної, гірничохімічної, будівельних матеріалів); вузли з переважним розвитком галузей обробної промисловості (металургійної, машинобудування, хімічної, нафтохімічної, лісообробної, легкої, харчової); вузли з одночасним розвитком галузей видобувної та обробної промисловостей (вугільно-енергетичної, будівельних матеріалів, лісової, деревообробної і лісохімічної, легкої, харчової).

На основі розрахунків частки профілюючих галузей у промисловості вузлів можна встановити їх виробничий профіль (спеціалізацію) у певних регіонах. Так, в Україні ми виділяємо такі найпоширеніші поєднання галузей у системі промислових вузлів: вузли з переважним розвитком вугільної, машинобудівної та хімічної промисловостей (Донбас); металургійні (Донбас, Придніпров'я); хімічні й нафтохімічні з розвитком машинобудування (Донбас, Прикарпаття, Київщина та інші райони); машинобудівні з іншими розвиненими галузями важкої промисловості (Донбас, Придніпров'я, Харківський район); машинобудівні з добре розвиненими галузями харчової й легкої промисловостей (Харківська, Одеська, Львівська області); вузли з рівномірним розвитком харчової, легкої промисловостей і галузей машинобудування (Прикарпатський, Подільський, Волинський райони).

Розширену схему типології промислових вузлів подано у працях А.Т. Хрущова1. Вона відображає такі головні позиції:

1) основний виробничий профіль (з погляду діяння на предмет праці);

2) спеціалізацію і структуру виробництва (за поєднанням різних елементів);

3) ступінь зрілості (розвитку) виробництва;

4) умови і передумови формування виробництва;

5) масштаби виробництва за обсягом виробленої продукції. За виробничим профілем промисловості вузли поділяються на добувні, обробні та змішаного типу.

За спеціалізацією і структурою виробництва їх класифікують на добувні (вугільні, нафтогазові), обробні (машинобудівні, хімічні) чи змішані (нафтогазохімічні, вугільно-металургійні).

За ступенем зрілості вирізняють вузли із завершеним комплексом, реконструйовані за певний період і ті, що формуються.

За умовами формування - вузли, які виникли на основі сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, забезпеченості трудовими ресурсами і вигідності транспортно-географічного положення.

За обсягом виробництва поділяють на найбільші, великі та інші значні (рис. 5.2).

Рис. 5.2. Типізація промислових вузлів (за А.Т. Хрущовим)

До функціональних особливостей промислових вузлів належать (рис. 5.2):

а) вузли добувної промисловості; видобуток паливних ресурсів, руд чорних і кольорових металів, гірничохімічної та будівельної сировини;

б) вузли обробної промисловості: виробництво чорних і кольорових металів, комплексна переробка мінеральної сировини, обробка деревини, виробництво продукції машинобудування, виробництво товарів легкої промисловості;

в) вузли добувної та обробної промисловостей (змішаного типу): розвиток вугільно-енергетичного, вугільно-металургійно-хімічного, металургійно-машинобудівного, лісопромислового та інших виробничих циклів.

Найбільш характерні типи промислових вузлів на території України формують поєднання таких галузей:

1) вугільна промисловість - металургія - хімія: у районах видобутку вугілля і розвитку металургії з повним циклом;

2) металургія - важке машинобудування: у районах гірничорудної промисловості і розвитку металургії з повним циклом;

3) металургія - машинобудування - хімія: у районах видобутку і коксування вугілля, розвитку металургії з повним циклом;

4) гірнича хімія повного циклу: в районах видобутку та переробки гірничохімічної сировини;

5) гідроенергетика - галузі чорної і кольорової металургії: в районах функціонування потужних ГЕС;

6) неметаломістке машинобудування - легка і харчова промисловість: у районах з достатнім забезпеченням трудовими ресурсами і сировиною сільськогосподарського призначення;

7) машинобудування повного циклу - будівельна індустрія - легка і харчова промисловості: у вузлах і агломераціях з високим рівнем розвитку наукового і технічного потенціалів і кваліфікованими трудовими ресурсами.

З удосконаленням територіальної організації виробництва у промислових вузлах перед наукою і практикою постає низка серйозних завдань, пов'язаних із подальшим розвитком промисловості. Зокрема, потрібно оптимізувати структуру виробництва більшості промислових вузлів України у зв'язку з конверсією підприємств, що належали військово-промисловому комплексу колишнього Союзу PCP; обґрунтувати народногосподарську спеціалізацію кожного вузла в період створення ринкової економіки і на перспективу; забезпечити пропорційність розвитку основних груп виробництв і відповідної інфраструктури (виробничої та соціальної) на території промислових вузлів; ефективно розв'язувати проблеми охорони навколишнього середовища, прогнозувати його зміни під впливом діяльності людини.

На жаль, прискорене спорудження провідних промислових підприємств у багатьох промислових вузлах України не завжди супроводжується відповідним розширенням об'єктів виробничої та соціальної інфраструктури, що веде до порушення комплексності і пропорційності їх розвитку. Особливо відстають від нормативних потреб житлове будівництво і заклади сфери обслуговування.

Слід зазначити, що з кожним роком посилюється негативний вплив окремих промислових вузлів на навколишнє середовище (забруднення ґрунтів, води, атмосфери, зміни рельєфу, зникнення багатьох цінних рослин та ін.). Залежно від спеціалізації вузла переважає той або інший напрям негативного впливу на природу. Наприклад, підприємства у вузлах добувної промисловості (вугільної, видобутку сировини для чорної і кольорової металургії) забруднюють ґрунти, повітря, ґрунтові води на площі, що в десятки разів перевищує територію власне розробок. Негативний вплив вузлів з переважанням обробної промисловості (матеріало- та паливомісткі галузі) виявляється насамперед у високій концентрації токсичних речовин у місцях розміщення підприємств і приміських смугах.

Викладене вище підтверджує потребу глибокого вивчення і врахування у практичній діяльності екологічних факторів, що обмежують розміщення багатьох виробництв у промислових вузлах.