Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - 4.8. Комплекс з виробництва товарів народного споживання

Виробництво товарів народного споживання представлене галузями легкої та харчової промисловостей. Легка промисловість спеціалізується на виробництві непродовольчих товарів, а харчова - продуктів харчування.

Комплекс галузей, що спеціалізуються на виробництві непродовольчих товарів, охоплює легку промисловість, а також групу підгалузей машинобудування: радіоелектронну, годинникову, виробництво телевізорів, відеомагнітофонів, мікропроцесорних засобів, легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів і велосипедів, в'язальних, пральних і швейних машин, холодильників, фотоапаратів, пилососів, товарів побутової хімії тощо. Сюди також належить виробництво меблів, музичних інструментів з дерева, а також засобів захисту рослин, плодових дерев.

У структурі виробництва непродовольчих товарів народного споживання одне з важливих місць посідає легка промисловість. В умовах соціальної переорієнтації економіки галузі легкої промисловості відіграють провідну роль у підвищенні життєвого рівня населення, адже вони виробляють переважно товари народного споживання і багато виробів промислового призначення. Зокрема, сюди належать підприємства первинної обробки льону-довгунця та інших луб'яних культур, конопледжутове, сітков'язальне, трикотажне, швейне, валяльно-повстяне, шовкомотальне, лляне, вовняне, шовкове виробництва. Галузь охоплює виробництво взуття, випуск нетканих матеріалів, натуральних і штучних шкір, штучного хутра, хутрових виробів. Виробництво продукції легкої промисловості великою мірою залежить від забезпеченості України такими видами сировини, як льоноволокно, вовна, шкіра, та потребами ринку (внутрішнього і зовнішнього).

Кризові явища в економіці України, що розпочалися після 1990 р., призвели до різкого спаду обсягів виробництва в легкій промисловості. Порівняно з 1990 р. обсяг виробництва в галузі у 2001 р. становив 29 %, зокрема бавовняних тканин - 7,2 %, вовняних - 8,5, лляних - 5,6, шовкових - 2,0, панчішно-шкарпеткових виробів - 8,2 %. За цей час виробництво білизняного трикотажу становило 4,5 %, взуття - 7,4 % рівня 1990 р.

Причинами такого становища галузі є насамперед порушення зв'язків із країнами СНД і невирішення питань, пов'язаних із закупівлею сировини; непроведення державної протекціоністської політики щодо захисту національного товаровиробника, що призвело до незахищеності внутрішнього споживчого ринку від напливу імпортних дешевих і неякісних товарів, а також товарів тіньового виробництва; низька купівельна спроможність населення України; недостатнє інвестування підприємств державою та несприятливі умови для іноземних інвестицій; брак повноцінної митної статистики, яка б відповідала фактичному стану справ на внутрішньому ринку; неконкурентоспроможність деяких вітчизняних товарів, що спричинило заповнення ринку України на 80- 90 % імпортними і тіньовими виробами.

У табл. 4.8 показано рівень сучасного розвитку легкої промисловості України.

Таблиця 4.8. Виробництво товарів легкої промисловості

Однією з головних підгалузей легкої промисловості є текстильна. На неї припадає майже третина чисельності промислово-виробничого персоналу і більше половини вартості основних виробничих фондів. Провідне місце у текстильному виробництві посідає бавовняна промисловість, яка випускає половину всіх тканин, що виробляються. У структурі цієї промисловості представлені такі виробництва: прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове, фарбувально-обробне. Основна сировина для більшості видів тканин - бавовна з домішкою синтетичних і штучних волокон. Працюють два великі бавовняні комбінати у Херсоні й Тернополі, бавовнопрядильний комбінат у Донецьку, бавовняна фабрика у Нововолинську, прядильна фабрика у Полтаві, ватно-ткацька фабрика у Києві, ткацькі фабрики у Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі та ниткова фабрика у Нікополі.

Традиційною галуззю текстильної промисловості є вовняна, що здійснює первинну обробку вовни, виготовляє пряжу та вироби з неї. В технології виробництва вовняних тканин використовують бавовняні, хімічні та синтетичні волокна. Фабрики цієї галузі розміщені у Харкові, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Одесі, Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах, Луганську. Камвольно-суконний комбінат працює у Чернігові, а вовнопрядильна фабрика - у Кривому Розі.

Великого поширення набуло виробництво килимів і килимових виробів з вовни та синтетичних волокон. Такі підприємства розміщені у Києві, Богуславі, Черкасах та багатьох міських поселеннях Прикарпаття (Косів, Криворівня, Коломия) і Закарпаття.

Активно розвивається шовкова промисловість. Вона виробляє натуральний шовк і шовкові тканини (крепдешин, креп-жоржет) і зосереджена у Києві. Тканини зі штучного і синтетичного шовку випускають у Києві та Черкасах; меланжеві шовкові тканини - у Луганську, шовкові тканини технічного призначення - у Києві та Лисичанську.

Важливого значення для України набула лляна промисловість. Вона має достатню сировинну базу в поліських областях, де культивують льон і здійснюють його первинну переробку на льонозаводах. Виробництво лляних тканин зосереджене на Житомирському і Рівненському льонокомбінатах, а також на Коростенській та Марчихіно-Будській фабриках у межах Житомирської області. Зі лляною галуззю тісно пов'язана конопледжутова промисловість, яка використовує волокно конопель, льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Виробництво зосереджене на Одеській джутовій фабриці та Харківському канатному заводі.

Одне з найпопулярніших виробництв легкої промисловості - трикотажне. В Україні переважає виробництво білизняного трикотажу і панчішно-шкарпеткових виробів. Виробництво трикотажних виробів здійснюється у Донецькій, Київській, Полтавській, Луганській та Запорізькій областях (понад 50 % від загального виробництва в Україні). Головні центри панчішно-шкарпеткових виробів розташовані у Львівській, Житомирській, Чернівецькій, Харківській областях та в Автономній Республіці Крим.

Друге місце в структурі легкої промисловості посідає швейна промисловість. Розміщується ця галузь у районах споживання, здебільшого у великих містах. До найбільших підприємств галузі належать фабрики у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Дніпропетровську, Запоріжжі, Донецьку, Миколаєві та в інших містах. Низка підприємств швейної промисловості функціонує як виробничі об'єднання і фірми з основним виробництвом і філіями.

Третє місце належить шкіряно-взуттєвій та хутровій галузям. Сировиною для них є природна шкіра свійських, диких і морських тварин, хутро натуральне і штучне. Широко використовують нові синтетичні матеріали, зокрема штучну шкіру, парусину, гуму. Підприємства шкіряної промисловості розміщені у Києві й Василькові (Київська область), Харкові, Львові, Бердичеві, Миколаєві. Всі вони застосовують натуральну тваринну сировину. Значна кількість продукції виготовляється зі штучної сировини (шкірозамінники). її виробляють на підприємствах Києва, Запоріжжя, Тернополя, Луцька, Одеси.

Зі шкіряною галуззю тісно пов'язана взуттєва промисловість. Загалом в Україні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих виробничих об'єднання і підприємства. Найбільші об'єднання взуттєвої промисловості розташовані у Луганську, Львові, Харкові, Києві, Хмельницькому.

До головних центрів розвитку хутрової промисловості належать Харків, Красноград (Харківська область), Тисмениця (Івано-Франківська область), Львів, Жмеринка, Одеса, Балта (Одеська область) (рис. 4.5).

Легка промисловість належить до наймобільніших галузей господарства, яка в найкоротший термін може за невеликих капіталовкладень розширити виробництво, повернути інвестиційні кошти і сприяти розвитку інших важливих галузей. Тому розвиток галузі у перспективі має ґрунтуватись на впровадженні цілеспрямованої протекціоністської державної політики, спрямованої на інвестування виробництва, розвиток діючих та створення середніх і малих підприємств усіх форм власності.

Комплекс галузей харчової промисловості об'єднує понад 25 підгалузей. Харчова промисловість разом з підприємствами, що переробляють сільськогосподарські продукти, у 2001 р. виробила 17,9 % від загального обсягу продукції промислового виробництва в Україні. Економічне значення харчової промисловості у господарському комплексі держави визначається насамперед тим, що вона забезпечує продовольчі потреби населення міських і сільських поселень.

Розміщення підприємств і галузей харчової промисловості залежить від ступеня впливу на них переважно двох основних факторів - сировинного і споживчого. Залежно від цього виокремлюють три групи галузей харчової промисловості:

Рис. 4.5. Легка промисловість

1) галузі, що переробляють нетранспортабельну сировину, яка має обмежений термін зберігання і характеризується високими нормами витрат на виробництво одиниці продукції. Вони орієнтуються на райони зосередження виробництва сировини (цукрова, спиртова, крохмале-патокова, плодоовочеконсервна, маслоробна, олійножирова);

2) галузі, котрі переробляють транспортабельну сировину і випускають малотранспортабельну продукцію або продукцію з обмеженими термінами її зберігання. Вони зосереджуються переважно в районах споживання готової продукції (хлібопекарська, переважна частина підприємств кондитерської промисловості, пивоварна, макаронна, молочна (крім молочноконсервної), безалкогольних напоїв);

3) галузі, що можуть розміщуватись як у районах виробництва сировини, так і в районах споживання готової продукції (м'ясна, м'ясоконсервна, ковбасна, борошномельно-круп'яна). У процесі переробки сировини і виробництва готової продукції у галузях цієї групи стадії технологічного процесу часто бувають відокремленими. У сировинних районах здійснюється первинна обробка сировини, а в районах споживання - завершальний процес переробки. Так розділяється ферментація тютюну і виробництво сигарет, виробництво винних матеріалів, коньяків, десертних і шампанських вин.

Провідними галузями харчової промисловості України є цукрова, м'ясна, молочна, олійножирова, плодоовочеконсервна, кондитерська, спиртова, виноробна, соляна. Починаючи з 1991 р. усі галузі скоротили виробництво, але найбільший спад відбувся в м'ясо-молочній галузі. За останні роки вдалося уповільнити згортання виробництва. Якщо протягом 1991-1994 рр. спад виробництва становив 38 %, то за 1995-1998 рр. - 17 %. У 1998 р. спад майже припинився, а в 2000-2001 рр. відбувалося зростання виробництва у більшості галузей (табл. 4.9).

Цукрова промисловість - одна з найважливіших галузей харчової промисловості. В Україні налічується 192 цукрові заводи, що розміщені в 19 областях. Найбільша їх кількість зосереджена у лісостеповій зоні, на правобережній Україні. Зокрема, у Вінницькій області діє 38 заводів, Черкаській - 23, Київській - 16, Хмельницькій - 15, Тернопільській - 15. За виробництвом цукру виокремлюють області Поділля - 30 % від загального обсягу в Україні, а також Київську, Черкаську та Полтавську області. Певна частина цукру виробляється в областях українського Полісся (майже 13 %), незначна кількість - у районах степової зони.

Таблиця 4.9. Виробництво найважливіших видів продукції харчової промисловості в Україні

Цукрові заводи відрізняються за потужністю. У центральних областях (старому районі цукробурякового виробництва) переважна кількість підприємств має невелику потужність. На заході України побудовані нові заводи, потужність яких набагато вища. Нові потужні цукрові заводи споруджено також у південних областях та на сході України. Найбільшими за потужністю підприємствами є: Лохвицький і Орільський заводи (Полтавська область), Первомайський і Засільський (Миколаївська область), Саливонківський (Київська область), Куп'янський (Харківська область).

Великі цукрові комбінати виробляють цукор-пісок і рафінад. Рафінадні виробництва розміщені у таких центрах, як Ходорів (Львівська область), Шепетівка (Хмельницька область), Черкаси, Суми, Дружба (Сумська область), Бердичів (Житомирська область). Одеський рафінадний завод працює повністю на довізній сировині.

М'ясна промисловість забезпечує населення свіжим і мороженим м'ясом, м'ясними напівфабрикатами, різноманітними готовими виробами з м'яса. Вирізняють три основні напрями виробництва м'ясної промисловості - м'ясний, ковбасний і м'ясоконсервний. Виробництво м'ясної продукції зосереджується на потужних м'ясокомбінатах, оснащених сучасним устаткуванням і потужними холодильними камерами. Такі комбінати функціонують переважно у великих містах. Разом з тим за останні роки виникло багато невеликих підприємств і фірм, що виробляють різноманітну м'ясну продукцію.

За останнє десятиріччя виробництво м'яса в Україні значно скоротилось. Якщо в 1990 р. було вироблено 2710 тис. т, то у 2007 р. - лише 458 тис. т. У структурі промислового виробництва м'яса переважають яловичина і телятина (53 %), потім - м'ясо свинини (34 %) та м'ясо птиці (майже 10 %). Найпотужніші м'ясокомбінати розміщені у містах-мільйонерах, у Вінниці, Черкасах, Луганську, Миколаєві, Львові та ін. На території України працює понад 100 м'ясокомбінатів.

Молокопереробна промисловість об'єднує маслоробну, сироварну, молочноконсервну галузі та виробництво продуктів з незбираного молока. Вона є складовою молокопродуктового підкомплексу АПК.

Розміщення молокопереробних підприємств відбувається залежно від наявності сировини і масового споживача. У районах споживання розташовують підприємства, що випускають продукцію з незбираного молока. Такі заводи зосереджені переважно у містах. На сировину орієнтуються заводи, які спеціалізуються на виробництві тваринного масла, сиру та молочних консервів. В Україні функціонує майже 500 підприємств молокопереробної промисловості. Маслоробні, сироварні і молочноконсервні заводи розміщені у центрах сільськогосподарських регіонів з добре розвиненим тваринництвом. Найбільшими виробниками тваринного масла є такі області: Вінницька, Житомирська, Черкаська і Чернігівська. Значні виробники цього продукту - Сумська, Київська, Волинська та Полтавська області.

В Україні працює 10 молококонсервних заводів. Найбільші з них розташовані у Бахмачі (Чернігівська область), Первомайську (Миколаївська область), Смілі (Черкаська область), Куп'янську (Харківська область), Городку (Хмельницька область) та ін.

Олійножирова промисловість як галузь харчової промисловості виробляє і переробляє рослинні жири і пов'язані з ними продукти. Галузь представлена великими державними олійножировими комбінатами і заводами, а також багатьма олійними цехами. Вони розміщуються в районах виробництва сировини, адже на 1 т олії витрачається від 3-4 до 5-8 т насіння олійних культур. Для виробництва олії використовується насіння соняшнику, рапсу, сої, гірчиці, а також льону-кудряшу і коноплі.

Орієнтуючись на наявність сировини, олійні підприємства зосереджені переважно в областях степової зони, а також у деяких лісостепових районах. У межах України функціонує 30 великих державних олійних комбінатів та заводів і понад 415 олійницьких цехів. Більше половини виробленої в Україні олії припадає на підприємства Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Харківської областей. Найбільшими центрами виробництва цього продукту є Дніпропетровськ, Запоріжжя, Пологи, Маріуполь, Вовчанськ, Слов'янськ, Кіровоград, Полтава, Одеса, Вознесенськ, Херсон. Великі підприємства працюють у Вінниці і Чернівцях. У 2001 р. заводи України виробили 935,6 тис. т олії, у тому числі Донецька область - 195,1 тис. т, Запорізька - 153,4 тис, Дніпропетровська - 121 тис, Харківська - 115 тис. т.

Плодоовочеконсервна промисловість переробляє продукцію плодівництва й овочівництва. Така сировина малотранспортабельна, тому переробні підприємства зосереджені в районах масового вирощування плодів і овочів. Найвища концентрація плодоовочеконсервного виробництва спостерігається у південних областях України - Одеській, Миколаївській, Херсонській, в Автономній Республіці Крим, у Придністров'ї та Закарпатті. До найбільших центрів виробництва галузі належать Одеса, Херсон, Сімферополь, Ізмаїл, Мелітополь. Великі підприємства діють у Черкасах, Кам'янці-Подільському, Вінниці.

Багато галузей розташовані в районах споживання готової продукції. До них належать борошномельно-круп'яна, хлібопекарська, макаронна, кондитерська, крохмале-патокова, спиртова, пивоварна.

Нині набувають поширення принципово нові міжгалузеві господарські структури, засновані на приватно-акціонерній формі власності й адаптовані до умов ринку. На базі переробних підприємств, господарств сировинної зони, виробників тваринницької продукції створюються міжгалузеві асоціації.

Основою для випуску конкурентоспроможних харчових продуктів є розробка і реалізація державних науково-технічних програм, в яких не тільки скоординовані результати наукових досліджень, а й враховані можливості сировинної бази і виробництва.