Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - 4.9. Структурні перетворення у міжгалузевих промислових комплексах

У промисловому комплексі України створюється близько третини валової доданої вартості (ВДВ) усіх галузей національної економіки і зосереджено майже 30 % обсягу основних виробничих фондів. Належні умови для розвитку міжгалузевих промислових комплексів забезпечує досить потужний природно-ресурсний потенціал країни - мінерально-сировинні та земельні ресурси, а також трудові ресурси. Однак на діяльності промислового комплексу негативно відобразились кризові явища перехідного періоду становлення ринкових відносин. Найбільш відчутним для промислових підприємств виявилося руйнування усталених традиційних виробничих зв'язків між підприємствами України та колишніх республік СРСР. У межах України на початку 1991 р. завершеність циклів промислового виробництва сягала лише 20 %. Тому більшість промислових підприємств опинилась у надзвичайно складному становищі, оскільки їх робота об'єктивно була поставлена в залежність від постачання сировини і матеріалів з колишніх республік СРСР.

Протягом 1990-2000 рр. частка імпортної продукції для потреб промисловості України зросла з 20 до 50 % обсягу внутрішніх потреб. Це свідчить про те, що недостатню увагу приділяли горизонтальній промисловій політиці, структурній перебудові на рівні підприємств. Повільно здійснювалась конверсія багатьох виробництв, що втратили оборонне значення. Унаслідок жорстких фінансових обмежень не вдалось реалізувати накопичений у військово-промисловому комплексі значний обсяг науково-технічних розробок для структурної перебудови промисловості.

Подорожчання енергоносіїв та сировини, високий рівень інфляції, надмірні податкові вилучення, повільне реформування відносин власності призвели до того, що продукція більшості міжгалузевих комплексів, маючи низьку якість і високу собівартість, виявилася неконкурентоспроможною. Ціни на вітчизняні промислові товари часто перевищували ціни світового ринку, що призвело до втрати ринків. Втрата ринків збуту, зростання цін на сировину й енергоносії погіршували фінансовий стан підприємств, що спричинило згасання їх інноваційної діяльності та інвестиційної активності та призвело до погіршення економічного стану. Особливо погіршився стан основних промислово-виробничих фондів, адже в їх складі збільшилася частка застарілих, економічно неефективних машин.

Найбільший спад виробництва протягом 1991-1994 рр. спостерігався в таких комплексах: металургійний, хімічний та непродовольчих товарів. Ефективність промислового виробництва істотно знизилась унаслідок переважного розвитку базових і видобувних галузей з низьким ступенем переробки сировини та високою матеріаломісткістю й енергоємністю за умов монопольної залежності від імпорту енергоносіїв. Під час скорочення частки продукції легкої та харчової промисловостей у загальному обсязі промислової продукції частка паливно- та енергоємних галузей зросла за цей період більше ніж удвічі. Такі зміни в структурі промислового виробництва призвели до деформації промислового комплексу держави.

Протягом 1995-2002 рр. процеси структурних деформацій вдалося загальмувати, але не припинили остаточно. Це не можливо зробити за короткий проміжок часу, оскільки промисловість України продовжує орієнтуватись на виробництво проміжних продуктів базових та видобувних галузей з низьким ступенем переробки сировини, а не на продукцію кінцевого споживчого попиту.

Одна з найважливіших проблем реформування промислового комплексу України - формування нової структури промисловості: галузевої, міжгалузевої і територіальної. Розробка стратегії формування нової структури має ґрунтуватись на теорії комплексоутворення на рівні галузей, міжгалузевих промислових комплексів і регіональних утворень.

Головними стратегічними напрямами реформування структури промислового комплексу України на сучасному етапі є:

1) впровадження нових технологій виробництва у важливих галузях з метою зниження витрат палива й електроенергії;

2) структурна перебудова машинобудівного комплексу в напрямі розширення виробництва високотехнологічного устаткування, приладів, апаратури та предметів народного споживання;

3) пріоритетний розвиток галузей, що переробляють сільськогосподарську сировину і виробництво ними готової продукції не тільки для внутрішніх потреб, а й для експорту;

4) збільшення в загальній продукції промисловості частки предметів народного споживання шляхом створення малих підприємств;

5) конверсія підприємств військово-промислового комплексу і поступове перетворення його у науково-промисловий комплекс.

У результаті реформування структури промислового комплексу випереджаючого розвитку набувають інвестиційні галузі, насамперед машинобудування і металообробка. Це має сприяти зростанню обсягу виробництва продукції машинобудівного комплексу і збільшенню частки його галузей у структурі промисловості. Одночасно варто очікувати зменшення частки паливно-енергетичних і матеріально-сировинних галузей за рахунок більш уповільнених, ніж загалом у промисловості, темпів приросту виробництва електроенергетики, чорної металургії, хімічної і нафтохімічної промисловостей. За таких умов прискориться процес фінансового оздоровлення промислових підприємств та їх адаптації до умов ринку. Потрібно буде здійснити конверсію надлишкових потужностей гірничо-металургійного комплексу, закрити збиткові та неперспективні вугільні шахти і розрізи, реструктуризувати багатопрофільні підприємства машинобудування і військово-промислового комплексу.

У процесі реструктуризації промисловості України виникає багато складних регіональних проблем, які потребують мотивованого розв'язання. На сьогодні слід здійснити реконверсію галузевої структури в таких важливих промислових районах, як Донбас і Придніпров'я, пришвидшити соціально-економічний розвиток областей Прикарпаття і Поділля, Полісся, Приазов'я і Нижнього Придніпров'я.

В умовах реорганізації виробничого комплексу держави територіальна організація міжгалузевих комплексів потребує докорінних змін у зв'язку з розробкою нової політики, яка здатна забезпечити ефективну перебудову деформованої структури української економіки. Державна промислова політика полягає у тому, щоб спрямувати фінансові ресурси на прискорений розвиток галузей зі швидким обігом капіталу, а також найважливіших наукомістких галузей обробної промисловості.