Географія промислових комплексів - Іщук С.І. - Світова електроенергетика

Входить до складу ПЕК, утворюючи у ньому "верхній поверх". Можна сказати, що вона є однією з базових галузей світового господарства. Така її роль зумовлена потребою електрифікації виробництва в різних сферах людської діяльності. Тому і рівень електрифікації паливно-енергетичного балансу світу, що визначається кількістю первинних енергоресурсів, постійно зростає, й у розвинених країнах вже перевищив 2/5. У другій половині XX ст. виробництво електроенергії збільшилося майже в 15 разів. Протягом цього часу темпи зростання попиту на електроенергію перевищували темпи зростання попиту на первинні енергоресурси. У першій половині 1990-х років вони становили відповідно 2,5 і 1,5 % у рік, а нині 1 % і 3,4 % у рік.

Згідно з прогнозами, до 2015 р. світове споживання електроенергії може зрости до 18-19 трлн кВт * год, а до 2020 р. - до 26- 27 трлн кВт * год. Відповідно збільшуватимуться і встановлені потужності електростанцій світу, що вже в середині 1990-х років перевищили рівень у 3 млрд кВт.

Між трьома основними групами країн виробництво електроенергії розподіляється таким чином: на економічно розвинені країни припадає 65 % світової електроенергії, на країни, що розвиваються, - 22 % і на країни з перехідною економікою - 13 %. Припускають, що частка країн, що розвиваються, у перспективі зростатиме, і до 2020 р. вони забезпечать уже близько 1/2 світового виробництва електроенергії.

Розподіл світового виробництва електроенергії між великими географічними регіонами також поступово змінюється. Так, у 1950 р. на частку Північної Америки припадало 46%, Західної Європи - 25, Східної Європи (із СРСР) - 14, Азії - 10, Латинської Америки, Австралії та Океанії - по 2 і Африки - 1 %. До кінця 1990-х років частка Північної Америки зменшилася до ЗО %, Західної Європи - до 19, Східної Європи (із СНД) - до 11, тоді як частка Азії зросла до 30 %, Латинської Америки - 5 %, Африки - майже до 3 %, частка Австралії та Океанії залишилася незмінною. З огляду на прогнози, у 2015 р. споживання електроенергії в Північній Америці та Азіатсько-Тихоокеанському регіоні зрівняється на позначці майже 6 трлн кВт - год. У Західній Європі воно становитиме 2800 млрд кВт * год, у Латинській Америці - 1350, в Африці - 550, на Ближньому і Середньому Сході - 350 млрд кВт o год.

Такий порядок регіонів у певній мірі визначає і перелік головних країн - виробників електроенергії (табл. 6.1). Аналізуючи табл. 6.1, неважко помітити, що з 18 країн, що увійшли в неї, 14 належать до економічно розвинених і 4 - до тих, що розвиваються. У цілому склад цієї групи вже протягом тривалого часу залишається більш-менш стійким, але число країн у ній поступово зростає. Ще в 1985 р. їх було всього 11, причому в першу п'ятірку входили США, СРСР, Японія, Канада і Китай. Відповідно до прогнозів ООН, у 2020 р. виробництво електроенергії в США досягне 4350 млрд кВт * год, у Китаї - 3450 млрд, в Індії - 1150 млрд, у Республіці Корея - 340 млрд, а в країнах ЄС у цілому - 2115 млрд кВт o год.

Таблиця 6.1. Виробництво електроенергії провідними країнами світу

Показник виробництва електроенергії з розрахунку на душу населення належить до найважливіших індексів, що характеризують певну країну, адже він повною мірою відображає ступінь електрифікації її економіки. Оскільки темпи приросту виробництва електроенергії вищі, ніж середні темпи приросту населення, цей показник для всього світу поступово зростає і нині становить близько 2500 кВт * год. Виробництво на душу населення, що перевищує цю середню кількісну межу, мають уже 55 країн світу, які представляють усі континенти. Як і можна було очікувати, серед них переважають економічно розвинені країни Північної Америки (Канада - понад 18 тис. кВт o год, США - майже 14 тис), Західної Європи (Франція - близько 9 тис, Німеччина - майже 7 тис), Японія (більше 8 тис. кВт * год). Але "чемпіоном світу" серед них була і залишається Норвегія, де показник виробництва електроенергії на душу населення перевищує 26 тис. кВт * год. Серед країн, що розвиваються, виробництво на душу населення вище середньосвітового рівня мають переважно нафтовидобувні країни з невеликою чисельністю населення і досить розвиненою теплоенергетикою (Кувейт - близько 14 тис. кВт ' год, Катар - 10 тис, Саудівська Аравія, ОАЕ, Бахрейн - 6-7,5 тис кВт o год). Але переважна більшість країн, що розвиваються, має показники виробництва на душу населення нижчі 1000 кВт o год, а, наприклад, Бангладеш в Азії, Судан, Танзанія, Ефіопія в Африці не досягають і 100 кВт o год.

Структура виробництва електроенергії також не залишається незмінною. До середини XX ст., на вугільному етапі розвитку світового енергоспоживання, в структурі енергетики різко переважала частка теплових електростанцій з деякою частиною ГЕС. Потім, у міру розвитку гідроенергетики та атомної енергетики, частка ТЕС почала зменшуватися. Нині майже 2/3 світового виробництва електроенергії припадає на ТЕС і по 1/5-1/6 - на ГЕС і АЕС. Згідно з прогнозами ООН, структура використання палива на ТЕС у перспективі трохи зміниться; у 2015 р. частка газу може зрости до 17-24 %, а частка мазуту зменшитися до 6-7 %.

Подібні структурні контрасти ще чіткіше виявляються на прикладах окремих країн. Відповідно до цього їх можна поділити на три великі групи.

Для країн першої групи характерне переважання виробництва електроенергії на ТЕС, що працюють на вугіллі, мазуті та природному газі. До цієї групи належать США, більшість країн Західної Європи і СНД, Японія, Китай, Індія, Австралія та ін. Особливу підгрупу серед них утворюють країни, де ТЕС дають 95-100 % усієї електроенергії. Це або типово вугільні (Польща, ПАР), або типово нафтогазові (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт, Бахрейн, Оман, Ірак, Лівія, Алжир, Трінідад і Тобаго, Туркменистан) країни, або країни, що орієнтуються на привізне паливо (Данія, Ірландія, Білорусь, Молдова, Ізраїль, Йорданія, Кіпр, Сінгапур, Сомалі, Куба).

До складу другої групи входять країни, що мають переваги у гідроенергетиці. їх нараховується понад 50. У Західній Європі (Норвегія - 99,5 %, Албанія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Швейцарія, Латвія) і в Азії (Бутан, В'єтнам, Лаос, Шрі-Ланка, Афганістан) їх порівняно не так багато. Проте в Африці таких країн більше 20, причому в деяких з них (Зімбабве, Конго, Демократична Республіка Конго, Уганда, Руанда, Малаві) фактично всю електроенергію виробляють на ГЕС. Що стосується Латинської Америки, то гідроенергетика є визначальною в усіх країнах цього континенту, за винятком Куби, Мексики та Аргентини. З країн Північної Америки до другої групи належить Канада, з країн Океанії - Нова Зеландія, з країн СНД - Таджикистан, Киргизія та Грузія.

Третю групу країн утворюють держави, в яких переважає електроенергія, що виробляється на АБС. Це насамперед Франція, Бельгія, Словаччина, Словенія і Литва в Західній Європі.

Загальний обсяг торгівлі електроенергією становить приблизно 350 млрд кВт o год у рік, або 2,3 % від її сумарного виробництва. Найбільшими експортерами електроенергії є Франція, Канада, Парагвай, Німеччина, а імпортерами - насамперед США, Німеччина, Італія, Бразилія, Швейцарія.