Регіональна економіка - Шевчук Л.Т. - Розділ 9. Населення України

1. Актуальність вивчення теми. Знання про стан населення України, його структуру і тенденції формування дають змогу виявляти проблеми розвитку демографічної ситуації, передбачати очікувані перспективні зміни потужності трудового потенціалу.

2. Провідна ідея теми. Незважаючи на негативні тенденції формування демографічної ситуації в 1990- 2006 рр., Україна має шанси поліпшити демовідтворення та забезпечити себе достатніми запасами праці, необхідними для ефективного розвитку національного господарського комплексу.

3. Головні завдання в освоєнні матеріалу. Володіти інформацією про особливості відтворення населення - детермінанта величини трудового потенціалу.

У постіндустріальному й інформаційному суспільствах пріоритетного значення набуває трудовий потенціал, особливості використання якого в період формування нової економічної політики визначать, по суті, ефективність нового суспільства не лише у найближчій, а й у віддаленішій перспективі. Очевидно, що величина трудового потенціалу, тобто гранична кількість і якість запасів праці в суспільстві, залежить насамперед від носіїв цих запасів (чисельності населення).

Розглянемо динаміку населення України за роки її незалежності (табл. 9.1).

Таблиця 9.1. Динаміка чисельності населення України за 1990-2007 рр.*

*3а даними Держкомстату України

Дані засвідчують, що в 90-х роках почалося скорочення чисельності українського етносу. Так, найбільша чисельність населення офіційно зареєстрована в Україні у 1993 р., після якого сформувалася стійка тенденція її зменшення. Наприклад, тільки з 1993 до 1999 рр. чисельність населення України зменшилося на 2,1 млн осіб (рис. 9.1).

За матеріалами Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р., в Україні постійно проживало 48,4 млн осіб, у тому числі в міських поселеннях - 32,6 млн (67,1 %), сільських - 15,9 млн (32,9%). За

Рис. 9.1. Динаміка постійного та наявного населення України за 1990-2007 рр.

1993-2002 рр. Україна втратила 3,8 млн осіб (7,9 %), причому втрати міського населення становили 2,9 млн, сільського - 0,9 млн. За початок зазначеного періоду не випадково взято 1993 р. Адже саме в цьому році чисельність населення була найбільшою за всю історію України: вона досягнула 52,2 млн. За дев'ять років - з 1993 р. до 2002 р. - країна втратила стільки населення, скільки вона накопичувала, згідно з наявними статистичними даними, впродовж 20-річного періоду - з 1973 до 1993 рр.

Наслідком систематичного зменшення чисельності населення - депопуляції - стало його звужене відтворення, яке формується у зв'язку зі зменшенням рівня народжуваності й зростанням рівня смертності. Наголосимо, що рівень народжуваності в Україні почав суттєво зменшуватися в другій половині 80-х років, а рівень смертності - різко зростати в 90-х роках XX ст.

Одночасно зі зменшенням чисельності населення в Україні в 1990-2007 рр. відбувалися такі процеси:

- зменшення кількості сільських населених пунктів з 28 804 у 1990 р. до 28 540 у 2007 р.;

- зменшення кількості селищ міського типу з 927 у 1990 р. до 886 у 2007 р .;

- зменшення районів у містах з 120 у 1990 р. до 118 у 2007 р.;

- зменшення щільності населення з 86 у 1990 р. до 78 осіб на 1 км²у 2007 р.;

- збільшення кількості сільських рад з 8996 у 1990 р. до 10 279 у 2007 р.;

- збільшення міст з 436 у 1990 р. до 456 у 2007 р. (табл. 9.2).

Згідно з даними Держкомстату України, впродовж 2006 р. чисельність наявного населення України продовжувала зменшуватись. Обсяг скорочення становив 2006 р. 283,5 тис. осіб (2005 р. - 351,3 тис), а кількість жителів країни на 1 січня 2007 р. дорівнювала 46 646,0 тис. Інтенсивність скорочення населення у 2006 р. становила 6,1 особи на 1000 жителів і була значно нижчою не лише рівня 2005 р. (7,5 %), ай найменшою за останні 13 років.

З огляду на використання трудового потенціалу, важливе значення має аналіз вікової структури населення та її динаміки впродовж останніх років. Адже розгляд такої динаміки дасть змогу передбачити можливі зміни в перспективі й визначити, скільки осіб претендуватиме на робочі місця. За 1990-2007 рр. вікова структура населення України суттєво змінилася (табл. 9.3).

Дані таблиці засвідчують різке зменшення чисельності осіб віком 0-14 років і зростання чисельності осіб віком понад 65 років у 2007 р. порівняно з 1990 р. Порівняти й проаналізувати вікову структуру населення 1990 р. і 2007 р. можна, скориставшись рис. 9.2.

Таблиця 9.3. Динаміка вікової структури України за 1990-2007 рр.*

· За даними Держкомстату України **

За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

Демографи констатують, що статевовіковий склад населення є не лише об'єктивним результатом еволюції природного та міграційного руху людей, а й своєрідним узагальненим відображенням демографічної поведінки населення загалом. Згідно з думкою відомого польського демографа Е. Россета, "віковий склад населення - це ніби живий пам'ятник усім демографічним

Рис. 9.2. Вікова структура населення України У 1990 і 2007 рр.

фактам, що мали місце у минулі сто років". Безсумнівно, вікова структура залежить від особливостей демо-відтворення в країні, але, вона, в свою чергу, впливає на демографічну ситуацію в Україні. Зазначимо, що у нас суттєво змінилися окремі показники відтворення населення (табл. 9.4).

Таблиця 9.4. Показники демографічного відтворення населення України за 1990-2007 рр.*

* За даними Держкомстату України

Основним фактором зменшення чисельності населення України є його природне скорочення (перевищення кількості померлих над кількістю народжених), яке на початок 2006 р. фіксувалося в усіх регіонах. Природне скорочення населення України відбувалося впродовж багатьох років унаслідок зменшення народжуваності й зростання смертності. За 2006 р. в Україні народилось 460,4 тне. дітей, або 9,8 народжених на 1000 жителів, а померло 758,1 тис, або 16,2 %. На 100 померлих припадала 61 народжена живою дитина.

При цьому зазначимо, що особливу тривогу викликало зменшення народжуваності з 657,2 тис. осіб у 1990 р. до 460,4 тис. осіб у 2006 р., зростання майже в 2 рази за 1990-2006 рр. частки дітей, народжених жінками, котрі не перебували у зареєстрованому шлюбі, зменшення кількості укладених шлюбів. За даними Держкомстату України, загальне скорочення населення країни у 2006 р. відбувалось лише внаслідок природного скорочення - 297,7 тис. осіб, за відносно незначного міграційного приросту в розмірі 14,2 тис. осіб. Тільки за рахунок природного скорочення зменшувалась чисельність населення і в міських поселеннях, а вже скорочення населення у сільській місцевості було наслідком дії всіх трьох чинників.

Фахівці зазначають, що причинами зменшення народжуваності є низький рівень отримання доходів і соціального захисту, медичного обслуговування на фоні загального погіршення здоров'я населення, складна екологічна ситуація. Крім того, впродовж останніх трьох десятиріч в Україні спостерігаються зміни, пов'язані з орієнтацією на мало- та середньодітну сім'ю чисельністю менше трьох осіб, що характерно для більшості економічно розвинутих країн.

За останні роки інтенсивність народжуваності в країні зросла (з 7,7 % у 2001 р. до 9,8 % у 2006 р.) (табл. 9.5).

Таблиця 9.5. Показники демографічного відтворення населення України за 1990-2007 рр. у розрахунку на 1000 осіб населення*

* За даними Держкомстату України ** На 1000 народжених живими

Показники народжуваності традиційно вищі у західному регіоні: Рівненській (13,6 народжених на 1000 жителів), Закарпатській (13,3 %) і Волинській (13,2 %) областях і найнижчі - у північних та східних областях: Чернігівській (8,1 %), Луганській і Сумській (по 8,3 %).

Реальним резервом зменшення природного скорочення населення е зниження рівня смертності хоча б до рівня початку 90-х років XX ст. (12-13 померлих на 1000 жителів).

Інтенсивність смертності суттєво залежить від рівня постаріння населення. Тому, природно, смертність у 2006 р. була найвища у Чернігівській (21,1 померлих на 1000 населення), Сумській (18,4%) і Полтавській (18,1 %) областях, де спостерігається висока питома вага осіб похилого віку.

Безумовно, значний резерв скорочення смертності в країні був і залишається у зменшенні рівня дитячої смертності й особливо дітей віком до року (табл. 9.6, рис. 9.3), інтенсивність смертності котрих хоч і скорочується, але все-таки продовжує перевищувати європейські показники у 1,5-2 рази, а також смертності осіб у працездатному віці, інтенсивність якої порівняно з початком 90-х років зросла майже на чверть.

Таблиця 9.6. Смертність дітей віком до року*

Закінчення табл. 9.6

* За даними Держкомстату України

Рис. 9.3. Динаміка смертності дітей віком до року за 1990-2006 рр.

Значною мірою зменшення смертності дітей віком до року за 1990-2006 рр. обумовлено зменшенням числа народжених на 1000 жінок матерями у віці 15-19 років (табл. 9.7). Адже матері віком до 16 років ще самі потребують батьківської уваги, тому не можуть повноцінно виконувати обов'язки щодо немовлят. Одночасно

тривогу викликає певне зростання дитячої смертності у 2004-2006 рр., а також зменшення сумарного коефіцієнта народжуваності на одну жінку з 1,844 у 1990 р. до 1,254 у 2006 р. (табл. 9.7).

Зазначимо, що на показниках відтворення населення позначилося і зростання захворюваності та смертності. Якщо порівняти дані табл. 9.8 і 9.9 та 9.10, то можна дійти висновку: хоча найбільша частка людей хворіє на органи дихання, але помирають люди переважно від хвороб системи кровообігу.

Захворюваність населення у 1990 і 2006 рр. розглянута на рис. 9.4.

Отже, після здобуття Україною незалежності простежується прямий взаємозв'язок стану здоров'я населення з його загальною кількістю: погіршення показників суспільного здоров'я супроводжується скороченням населення.

Високий рівень захворюваності та смертності населення в останні роки значною мірою зумовлювався катастрофою на Чорнобильській АЕС та її соціально-економічними наслідками (табл. 9.11).

Зазначимо, що високий рівень захворюваності та смертності населення суттєво вплинув на його середню очікувану тривалість життя при народженні (табл. 9.12), яка значно нижча, ніж у розвинутих країнах світу.

Міграційний приріст порівняно із розміром природного скорочення населення має значно менший вплив на формування чисельності. Наголосимо на позитивному факті: після 11 років міграційного скорочення у 2005 і 2006 рр. Україна мала додатне міграційне сальдо.

У 2006 р. в Україну на постійне місце проживання з інших країн прибуло 44,2 тис. осіб, вибуло 30,0 тис. Міграційний приріст населення у розмірі 14,2 тис. осіб складався із 12,7 тис. міграційного сальдо за рахунок країн СНД та 1,5 тис - за рахунок інших країн. Найсуттєвіше населення країни поповнилося завдяки мігрантам

Закінчення табл. 9.8

Таблиця 9.9. Структура померлих за причинами смерті у 1990-2004 рр.*

* За даними Держкомстату України

із Узбекистана та Молдови (по 3,5 тис. осіб міграційного приросту), Китаю (2,3 тис.) і Російської Федерації (2,0 тис. осіб). Продовжується відтік населення до СІЛА та Німеччини (відповідно 1,9 тис. і 1,3 тис).

Окрім того, в Україні 2006 р. зареєстровано 280,8 тис. мігрантів, котрі переїхали на постійне проживання в інші регіони країни, змінивши чисельність їх населення. Унаслідок міжрегіональної та міждержавної міграції у 9 регіонах спостерігався міграційний приріст населення (найбільший у м. Києві - 9,9 особи на 1000 жителів і на території, підпорядкованій Севастопольській

Рис. 9.4. Структура захворюваності населення у 1990 і 2006 рр.

Таблиця 9.10. Структура померлих за причинами смерті у 2005-2006 pp.*

* За даними Держкомстату України ** 3 2005 р. розробка причин смерті розглядається відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров'я Десятого перегляду

Таблиця 9.11. Динаміка чисельності постраждалих громадян внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС упродовж 1995-2007 рр.*

Таблиця 9.12. Зміна середньої очікуваної тривалості життя населення України впродовж 1990-2006 рр.*

міськраді,- 5,4%), у решти регіонів- міграційне скорочення.

Відбулися зміни чисельності населення в розрізі регіонів України, і на початок 2007 р. сформувалася своєрідна ситуація (табл. 9.13).

Згідно з даними Держкомстату України, є ще один фактор, що змінив чисельність населення, - адміністративно-територіальні перетворення, які відбулись 2006 р. у Київській і Херсонській областях: два села (с. Красятичі Київської та с. Любимівка Херсонської) були віднесені до категорії селищ міського типу. Це призвело до зростання населення міських поселень і відповідного скорочення населення сільської місцевості на 6,4 тис. осіб.

Таблиця 9.13. Постійне і наявне населення України на 1 січня 2007 р. (тис. осіб)*

Отже, впродовж 1990-2007 pp. в Україні у формуванні демографічної ситуації переважали негативні тенденції, котрі дещо пом'якшилися в останні роки. У XXI ст. і в Україні, незважаючи на скорочення чисельності населення, все більшого значення набуває досягнення розширеного відтворення населення, яке повинно розглядатися у якісно новому, відмінному від традиційного, змісті. Його суть полягає у зростанні кваліметричних якостей трудового потенціалу замість кількісного збільшення останнього.