Соціологія - Сірий Є.В. - Тема 15. СОЦІОЛОГІЯ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

В усі часи суспільство прагнуло подолати небажані форми людської поведінки. Як небажана вважається поведінка: злодіїв і геніїв, лінивих і занадто працелюбних. Різні відхилення в соціальній поведінці і діяльності від середньої норми – як в позитивному, так і в негативному напрямку - загрожували стабільності суспільства, яка завжди цінувалася більш за все. Відхилення поведінки діяльності від норм в соціології прийнято називати девіантним, тобто це такі дії та вчинки людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Сутність девіантної поведінки полягає у недотримуванні вимог соціальної норми в різних ситуаціях, що призводить до порушення взаємодії особистості і суспільства.

Практично життя будь-якого суспільства характеризується наявністю девіацій. Соціальні відхилення є властивістю кожної соціальної системи. Проблеми соціальних відхилень вивчають: психологія, криміналістика, правова статистика, педагогіка. Кожна із цих наук відповідно висвітлює природу девіації. Так, психологія аналізує девіацію через призму психофізіологічних змін^ вивчає особливості характеристик людей, основні^фізіологічні чинники, що за певних обставин викликають відхилення. Педагогіка аналізує девіацію з точки зору вимовного процесу і засобів щодо її запобігання в процесі соціалізації, виховання людини. Кримінологія розглядає патологічні форми вияву девіації - делінквентивна (протиправна) установка, поведінка, дії. Лише соціологічний підхід дає можливість комплексно об'єднати всі досліджувані сторони природи девіації, її функціонування і "місце" у суспільних відносинах.

Соціологія девіантної поведінки - це дисципліна, що в системності вивчає прояви девіації, її причини - як соціально-психологічні, так і загальносуспільні чинники, а також систематизує весь наявний матеріал, всі наукові джерела, підходи вивчення, принципи, що стосуються поведінки, діяльності людей та груп, які не відповідають загальноприйнятим нормам. При цьому сама соціологія займається вивченням найбільш загальних причин і наслідків девіації, її впливу на розвиток соціальних процесів, показує шлях відповідного ефективного контролю, ліквідації, запобігання наслідкам проявів такого типу.

Об'єктом соціології девіацій виступають, таким чином, суб'єкти девіантної поведінки - люди, групи людей, організації. Предметом даної дисципліни виступають характеристики та природа соціального явища як девіантна поведінка та діяльність і розгляд їх як специфічних відповідних відносин.

(Отже, будь-яку поведінку, яка не викликає схвалення суспільної думки, називають девіантною. Це - в широкому розумінні. У вузькому ж розумінні девіантною поведінкою вважають порушення неформальних норм, що закріплені звичаями, традиціями, етикетом, манерами тощо. А всі серйозні порушення формальних норм і законів, дотримання яких гарантується державою, а значить, вони є протиправними - виступають в якості делінквентивної поведінки. Тому перший тип поведінки (девіантна) є відносним (те, що для одних людей є відхиленням, для інших є звичайною нормою), а другий є абсолютним. До делінквентивності відносять: злодійство, пограбування, іншого типу злочини. Але, як уже зазначалося вище, прояви девіантної поведінки можуть мати не тільки негативний, а і позитивний характер.

До першого типу (негативний характер поведінки) відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно несприятливих, навіть небезпечних форм, внаслідок чого суспільство повинно застосовувати відповідні санкції. Такого типу відхилення від соціальних норм називаються деструктивною девіацією. Вчинки, поведінка, діяльність людей або соціальних підрозділів, що не відповідають, а ще гірше - активно протистоять загальносуспільним, зокрема правовим нормативам, є протиправним посяганням. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є "деформовані" потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства.

Другий тип девіантної поведінки (позитивний характер відхилення) пов'язаний з елементами розвитку суспільного життя і не має відтінку соціально небажаного негативного і антисоціального взірця. Цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст і найчастіше спостерігається в період певних соціальних змін, реформ, перетворень тощо, коли руйнуються стереотипи і застарілі норми та взірці поведінки. До такого типу можна віднести: героїв, бунтарів, першовідкривачів, геніїв, легендарних передовиків та інших пансіонаріїв.

Якщо провести статистичне підрахування, то виявиться, що в цивілізованих суспільствах у звичайних умовах на кожну із цих груп припадає близько 10-15% загальної чисельності населення. Близько 70-80% населення становлять так звані "середняки" - люди із несуттєвими відхиленнями у поведінці та діяльності (див. рис. 1):

Рис. 1

Таким чином, на одному полюсі індивіди, які виявляють максимально несхвальну поведінку (злочинці, бунтарі, терористи, зрадники, бродяги, вандали тощо). На іншому полюсі - група осіб із максимально-схваленими відхиленнями (національні герої, видатні діячі науки, спорту, культури, таланти, генії, успішні цивілізовані підприємці, місіонери, меценати, поліглоти).

У соціології девіантна поведінка розглядається з різних позицій. З Одного боку, основні концепції і традиції, підходи класифікуються умовно на біологічні, психологічні, соціологічні, що говорить про домінант-пояснення тієї чи іншої теорії щодо природи девіації (відхилення). Інша, так звана факторна класифікація, більш конкретніше - за групами основних чинників – оповідає про природу та причини девіацій.

Науковий інтерес до девіантної поведінки одним з перших виявів італійський лікар Ц. Ламброзо, який показав зв'язок між кримінальною поведінкою та відповідними фізичними рисами. На його думку, люди з певними людськими рисами обличчя (притаманними особам на більш ранніх стадіях розвитку людської свідомості) – більш схильні до негативних "злочинних" проявів. Саме фізичні риси, особливості люди пов'язані зі схильністю Подібну ідею розвивав і американський психолог У. Шелдон (девіантам, як правило, найчастіше притаманні певні, особливі фізичні характеристики, які не є властивими для інших людей).

Біологічні концепції поступово витіснялися пізнішими дослідженнями. Домінант конфліктності визначав відомий австрійський психіатр 3. Фрейд, основоположник психоаналітичної теорії. На основі психоаналітичний гіпотез робились спроби встановити зв'язок між і девіантними вчинками і багатьма психологічними проблемами, як правило конфліктного характеру. Конфліктна парадигма була доповнена пізніше американськими психологами Селлінгом, Міллером та ін., які визначили: причиною девіації є конфлікти між нормами певної субкультури та панівною культурою в певному суспільстві. Деякі вчені причиною девіації вважають антагонізм між нормами капіталістичного суспільства та певними соціальними елементами, в котрих сформувалася інша ціннісна структура, що йшла врозріз з пануючим ладом та буденністю.

Найбільш повно проаналізував проблему девіації з точки зору соціологічних підходів відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, який протягом всієї своєї діяльності надавав особливого значенню вияву причин порядку та безладдя у суспільстві. Важливе місце в аналізі девіантної поведінки і теоретичних проблем суспільства та особистості посідають поняття "норма" та "патологія", які відображають нормальні та патологічні стани суспільного життя. Розрізняти нормальне та патологічне вчений рекомендував з точки зору структурно-функціонального стану суспільства. Нормальним, за Дюркгеймом, є всі "діяння" соціального організму, котрі випливають з умов його існування. Але ми маємо справу з парадоксом, оскільки, за Дюркгеймом, норма і патологія є не абсолютними, а співвіднесеними одна до одної. Вчений визначає: нормальні факти ті, які найбільш розповсюджені. Всі інші є патологічними, хворобливими для соціального організму. Це означає, що нормальний тип збігається із "середнім" (збалансованим нормальним явищем) і що будь-яке відхилення від цього еталону суспільного здоров'я є хворобливим патологічним явищем. Тому, згідно з логікою вченого, злочини та інші соціальні хвороби, які завдають шкоди суспільству і засуджуються, є цілком нормальними, бо коріняться в певних соціальних умовах і підтримують, хоча і хворобливі, але водночас необхідні суспільству відносини. Оскільки негативні наслідки злочинів нейтралізують системою наказів, покарань (соціальний контроль), то суспільство продовжує існувати та функціонувати. У зв'язку з тим, що злочин має місце в усіх або у більшості суспільств, він розглядається як норма, як елемент соціального здоровий А деякі явища, які були і є спільними для усіх розвинутих "Індустріальних" суспільств (зростання числа самогубств, послаблення їх засудження з боку моралі, деякі типи економічних криз), кваліфікувалися ним як патологічні. Саме тут Дюркгейм застосовував принцип історизму, котрий допоміг краще зрозуміти сутність проблеми - факт може бути нормальним чи патологічним лише щодо даного суспільного устрою. У міркуваннях автора ніби прихована ідея про те, що, поки суспільство справляється з хворобою, вона є нормою, Але коли хвороба порушує функціонування суспільства і приводить до його деградації – тоді ця хвороба стає патологією. Не дивно, що погляди соціолога викликали рішучу критику, Дюркгейма звинувачували у виправданні поблажливого ставлення до злочинності як нормального факту суспільного життя.

Виділяючи "ненормальні", з його точки зору, форми суспільного життя, вчений один з перших теоретизує і визначає поняття "соціальна аномія" як такий суспільний стан, за якого відсутня чітка моральна регуляція поведінки індивіда, групи, як роздрібненість правил, котрі регулюють відносини між соціальними функціями. Це свого роду стан ціннісно-нормативного вакууму, який характерний для кризових періодів розвитку суспільства, коли загострюється протиріччя між класами, групами, індивідами та суспільством, відбувається занепад соціальних функцій.

Основні положення Дюркгейма актуальні і сьогодні. Таким чином, визначаючи категорію девіації, необхідно підкреслити, що спрямованість відступів від встановлених норм може бути різною. Вони можуть "охоплювати" сторони як конструктивного, радикально-позитивного характеру, так і деструктивного, негативного, антисоціального характеру. Отже, девіація - це вчинки, діяльність людей, соціальних груп, котрі не відповідають встановленим у даному суспільстві нормам або визнаним шаблонам і стандартам поведінки. При цьому під соціальною нормою розуміють характеристику таких явищ і процесів, що є закономірними для даної суспільної системи.

Дещо подібну теорію соціальної дезорганізації висунули американські соціологи С. Шоу та Д. Маккей, згідно з якою різномаїття девіантних форм виникає при відсутності або послабленості чи суперечливості культурних цінностей, норм, відповідних соціальних зв'язків. З точки зору соціальної аномії пояснював природу девіації і американський соціолог Р. Мертон, визначаючи причину через появу та існування розриву між цілями суспільства та стимулюючими засобами їх досягнення.

Всі вищезазначені теорії вказують на різні причини, що викликають соціальні відхилення. Таких причин є багато, і вони разом з тим змінюються з розвитком суспільства щодо постійного головного джерела девіацій, яке робить це явище завжди притаманним людському суспільству. Та, на думку соціологів, ним виступає соціальна нерівність - як нерівні можливості у задоволенні потреб. Перш за все-, це проходить на фоні диференціації і стратифікації суспільства, посилення соціальної нерівності і поляризації суспільства, що, в свою чергу, призводить до конфліктів та відхилень як на рівні внутрішнього світу індивіда, так і у відносинах його із суспільством. І, як правило, у генеруванні девіантної поведінки виступає не сам по собі рівень задоволення матеріальних та культурних потреб, а ступінь різниці, розрив у можливостях їх задоволення для різних соціальних груп, ступінь розриву між співвідношенням потреб і можливостей їх задоволення.

Звичайно, природа (походження) девіації є досить різноманітна, тому вона і класифікується за кількома критеріями ("проти чого, кого", "на що та задля чого спрямована", мотиви, інтереси тощо):

■ залежно від типу норми, що порушується (мораль, право, табу, закони, правила спілкування);

■ залежно від відносин (сприйняття або заперечення) індивіда (групи) до цілей суспільства та соціально прийнятих засобів їх досягнення.

Групування видів і форм відхилень є сенс здійснювати і за сферами життєдіяльності людей. Відповідно до цього, до відхилень у виробничо-трудовій сфері слід відносити: дармоїдство, порушення трудової дисципліни, безгосподарність, кар'єризм, бюрократизм тощо. До відхилень у сфері розподілу - прагнення якомога більше урвати: спекуляцію, блат, особливі послуги, "кумівство" та ін. До відхилень у сфері суспільно-політичного життя - радикальний націоналізм, екстремізм. Відхиленнями у сфері побуту та дозвілля є: пияцтво, зневажання сімейного обов'язку тощо. У сфері культури, духовного життя - грубість, безкультур'я і т. ін.; у сфері спілкування - егоїзм, брехливість, зверхність, негостинність, нечесність та ін.

При аналізі негативних сторін життя соціологи переважно оперують такими поняттями, як "пияцтво", "бюрократизм", "злочини", "бродяжництво", "наркоманія", "проституція", "аморальність", "відсутність культурних цінностей". Згідно з даними соціологічних обстежень всіх вікових категорій, найбільшу тривогу викликають масштаби поширення негативних явищ серед молоді.

З кінця 80-х - початку 90-х років збільшилися масштаби протиправної діяльності, коли поруч із зростанням злочинів проти особи, суспільства, держави, реальну небезпеку почали становити організована злочинність ті чи інші модифікації мафіозних груп. Знята завіса з таких негативних реалій, як наркоманія, проституція, корупція. Предметом відкритого наукового і політичного обговорення є економічна злочинність і діяльність різних молодіжних об'єднань, що характеризуються кримінальною поведінкою.

Найпоширенішими є рецидиви (як серед молоді, так і загалом у суспільстві) таких явищ, як злочинність, наркоманія, алкоголізм, проституція, що перебувають у тісному взаємозв'язку і які "вписані" як в наше, так і в інші суспільства досить міцно.

Слід зазначити, що загальні об'єктивні та суб'єктивні умови визначають лише можливості відхиленої поведінки, але не є їх безпосередніми причинами. Перетворення можливості на дійсність через вчинки, дії людей залежить від конкретних факторів, які реалізуються як на рівні мікросередовища, так і на макросуспільному рівні. В одних і тих же економічних і соціально-психологічних умовах доводиться спостерігати суттєві, а іноді - й принципові розрізнення в поведінці людей. Вони зумовлені обставинами в сім'ї, навчальному та трудовому колективі, впливом малих груп, а також індивідуальними особливостями людини.

Різні компоненти мікросередовища завжди є носіями певних моральних форм і впливають, в свою чергу, на відповідну поведінку своїх членів. Іноді буває і так, що лише один елемент мікросередовища, а не все середовище в цілому має антисуспільну спрямованість. Негативний морально-психологічний клімат, розходження групових норм, складності в адаптації, відсутність вимогливості, конфліктність, напруженість в спілкуванні - далеко не повний перелік причин девіантної поведінки. Більшість девіацій породжується в сім'ї і пов'язана з недоліками сімейного виховання, конфліктами в школі, низьким загальнокультурним та загальноосвітнім рівнем об'єктів виховання.

Певні суперечності існують і в групових колективах. Набуваючи іноді форм конфліктів, вони негативно впливають на поведінку працівників. Причиною тому можуть служити різні чинники, а саме:

■ суперечності пошуку (зіткнення новаторства і консерватизму, творчості та догматизму, знання та невігластва);

■ егоїстичні суперечності;

■ суперечності нездійснених очікувань.

У цілому дослідження показують, що значна частина аморальних вчинків, здійснюваних підлітками і молодими людьми, пов'язана з їх орієнтацією на "групові" норми, які вступають у протиріччя із суспільними. Джерелом антисуспільних відхилень, що виникають, є і незбіг реального процесу розвитку суспільства і здійснення людьми права на ризик та пошук. Це питання і сьогодні є актуальним і викликає інтерес. В цьому плані інтерес представляє феномен підприємництва - як одна із форм девіантної поведінки.

Підприємницьку орієнтацію можна окреслити через безпосередні риси підприємця:

■ готовність брати на себе ризик, пов'язаний з виявленою можливістю розвитку бізнесу;

■ активне сприйняття реалізації нововведень;

■ лінія на агресивність та випередження в конкурентній боротьбі;

■ прагнення бути незалежним;

■ віра у власні ідеї;

■ тенденція до спрощення та ін.

Такі елементи підприємницької орієнтації відрізняють її від консервативної, зумовлюють спрямованість її на динамічне зростання. Суть підприємництва завжди полягала в пошуку і дослідженні нових можливостей. Підприємництво - це активна творча поведінка, що реалізується в інноваційній діяльності в умовах певного ризику і з метою отримання особистої користі. Девіз підприємця – plus ultra ("ще більше"). Єдина звичка, яка є у справжніх інноваційних суб'єктів, – це звичка руйнувати традиційне. Іншим суттєвим елементом підприємницької орієнтації, що породжує девіацію, є ризик. Ризик забезпечує здійснення ініціативних, новаторських ідей, спрямованих на досягнення успіху. Різновидом ризику може бути і авантюра. Авантюра значною мірою характерна для підприємців, особливо в ситуації нерозвинутого ринку. Найбільшого успіху завжди досягають ризик-тейнери (люди, які мислять і діють неординарно, творчо вирішують економічні проблеми, приймають сміливі рішення, ламають стереотипи, долають психологічні бар'єри).

Американські соціологи І. Коен і Р. Мертон називають основною причиною девіантної поведінки і наявність напруження (як результат порушення єдності культури, цілей та інституційованих засобів). Є підстави говорити в принципі про певну схильність підприємництва до аномії. Це результат того, що підприємець, не знаходячи законних засобів для задоволення потреб, обирає незаконні шляхи й способи. Тут і злочинність можна розуміти як "незаконну адаптацію". За такого пристосування використовуються заборонені, але часто ефективні засоби досягнення. Деструктивною формою девіації в сфері економіки є економічна злочинність - це вже прояви девіації більш обширного макросоціологічного рівня, діяльність на якому досить важко "вписується" в контекст соціальних відхилень.

В умовах нашої дійсності можна говорити про існування аномії. Перша причина тому - зіткнення з абсолютно новою для нас ситуацією – ринком. Відбулася радикальна зміна характеру суспільних відносин, і вся система існуючих конструктивних правил не тільки виявилася зовсім нездатною регулювати соціальні процеси, а й стала значною перешкодою на шляху їх розвитку. Навіть уже нововведені правила не відображають реальних відносин і не є чіткими орієнтирами та регуляторами життєдіяльності підприємців та інших когорт населення.

Проблема подолання різноманітних проявів злочинності, правопорушень і девіантної поведінки в цілому вимагає комплексної системи дослідження стану і тенденцій зміни соціального середовища - його суспільних норм, правового системозабезпечення. Важливе місце у вирішенні актуальних питань зміцнення законності та правопорядку займає і взаємна спрямованість соціології та кримінології. Це багато в чому визначає і шляхи запобігання, а також подолання девіантної поведінки.

Все це потребує знання суті, причин, ознак, факторів як зовнішнього макросоціального рівня, так і внутрішньо-особистісного рівня суб'єкту девіації – що свідчить про комплексний підхід даної дисципліни щодо обґрунтування практичних заходів з даної проблеми.

Контрольні запитання:

1. Поняття соціального відхилення та його різновиди.

2. Соціальна аномія, чинники її виникнення та розвитку.

3. Основні прояви девіації в підприємництві.

Рекомендована література (до розділу 15):

Глинека Я. И. Социология девиантного отклонения // Соц. исслед. – 1991, № 4.

Сірий Є. В., Фареник С. А. Девіація в підприємництві / Соціологія підприємництва: крок перший. – К., 2000.

Социальное отклонение: введение в общую теорию / Под ред. В. И. Кудрявцева. – М., 1990.

Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. ?. – К.: Вища освіта, 2003.