Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України - Лісовець О.В. - 2.4. Становлення організованого дитячого та молодіжного руху наприкінці XX - на початку XXI ст.

Із середини 80-х років XX ст. в Україні розпочався період відродження молодіжного руху, його становлення як складного явища, різноманітного за політичними, структурними ознаками, формами роботи з дітьми та молоддю. Упродовж 90-х років XX ст. утворилося майже 5 тис. дитячих і молодіжних об'єднань, різних за формою, статусом, територією діяльності.

Більшість науковців вважає середину 80-х років XX ст. моментом започаткування сучасного організованого молодіжного руху. Українські дослідники Віталій Кулик, Тетяна Голобуцька, Олексій Голобуцький виокремлюють у межах четвертого періоду історичного розвитку дитячого молодіжного руху шість етапів:

1. Середина 80-х років XX ст. - осінь 1989 р. Цей етап позначений зародженням організованого молодіжного руху, виникненням неформальних чи напів-формальних молодіжних об'єднань на основі спільних інтересів у галузі мистецтва, культури, науки, розв'язання екологічних, релігійних та суспільно-політичних проблем ("Товариство Лева" (Львів), "Оберіг" (Чернівці), "Поступ" (Самбір), "Паростки" (Стрий), "Берегиня" (Умань), "Щире братство", "Громада", "Спадщина" (Київ)). У серпні 1989 року в Україні налічувалось приблизно 20 тис. аматорських самодіяльних об'єднань, у 20 областях діяло понад 30 студентських дружин і 15 ініціативних груп з охорони природи.

2. 1989-1990 рр. На цьому етапі поширився масовий молодіжний і студентський громадсько-політичний рух, що оформився у великі молодіжні організації. Розпочали діяльність всеукраїнські молодіжні формування як альтернатива комсомолу, його громадсько-політичний суперник (Студентське братство, Українська студентська спілка, Союз українського студентства, Спілка української молоді, Спілка незалежної української молоді, Комітет української католицької молоді та ін.). З метою об'єднання зусиль, забезпечення підтримки з боку української діаспори було проведено Світові конференції українських молодіжних організацій: у 1990 р. в Білому Борі (Польща), 1991 р. - Києві, 1992 р. - Харкові. Кульмінацією цього етапу стало голодування студентів у жовтні 1990 року на площі Жовтневої революції в Києві, що ознаменувало переломний момент не лише у свідомості цілого покоління, а й у розвитку організованого молодіжного руху.

3. 1991-1992 рр. Ці роки позначились ідеологічною, політичною та організаційною кризою організованого молодіжного руху. Постала проблема нових форм роботи, відбувся масовий відхід частини молоді від активної громадської діяльності.

4. 1993-1996 рр. Це період пошуку і становлення організаційних форм роботи в дитячому й молодіжному середовищі та налагодження механізмів діалогу між молоддю і державною владою, підпадання частини молодіжних громадських організацій під вплив політичних партій (припартизації).

5. 1996-1999 рр. На цьому етапі активізувався процес консолідації дитячого та молодіжного руху в Україні, здійснювалися намагання створити єдиного репрезентанта інтересів дитячого та молодіжного руху перед державою та міжнародними організаціями.

6. Із 1999 р. Цей етап позначений створенням молодіжних партій, інтеграцією організованого та неформального молодіжного руху.

Цей поділ можна доповнити новим етапом, що розпочався наприкінці 2004 р. і пов'язаний з бурхливими громадсько-політичними подіями в українському соціумі, які стали поштовхом до активізації молодіжного руху і створення його нових осередків у різних регіонах України.

Пройшовши декілька історичних періодів розвитку, дитячий та молодіжний рух України нині володіє значним потенціалом для реалізації державної молодіжної політики, здійснення соціально-виховної діяльності. Дитячі та молодіжні громадські організації з кожним роком збільшують виховний та соціалізуючий вплив на все більшу частину дітей та молоді в Україні, активно співпрацюючи з ними або залучаючи до свого складу.