Країнознавство - Мальська М.П. - 5.5. Рельєф

Досліджуючи країну і район, важливо з'ясувати, як довго тривало господарське освоєння і використання природних умов і ресурсів, тобто ступінь втручання людини в природу.

Для дослідження територіальної структури природних ресурсів країни важливими є такі критерії: 1) ступінь забезпеченості території природними ресурсами; 2) їхня розмаїтість; 3) територіальна концентрація; 4) територіальне поєднання ресурсів; 5) їхня доступність; 6) географічне положення.

Оцінюючи природні ресурси, особливо важливо враховувати такі територіальні співвідношення:

- територіальна відірваність між ресурсами, з одного боку, та виробництвом і населенням - з іншого. Велика відірваність звичайно характерна для великих розвинених країн, всередині яких часто чітко виокремлюються: 1) економічно активна територія, на якій зосереджені населення й основне виробництво та продовжують експлуатуватися агрокліматичні ресурси, проте сильно вичерпані мінерально-сировинні ресурси; 2) незасвоєна територія, часто з екстремальними, несприятливими для життя людини фізико-географічними умовами, проте з багатими мінерально-сировинними ресурсами - ресурсний резерв країни. До таких країн належать США, Канада, Росія, Австралія, Бразилія, Китай, Індонезія. Масштаби освоєння ресурсів в екстремальних районах визначаються не тільки їхніми запасами, а й інтенсифікацією ресурсокористування в країні;

- співвідношення територіальної концентрації основних природних ресурсів з територіальною концентрацією виробництва і населення. У країнах з високою територіальною концентрацією найважливіших мінерально-сировинних ресурсів, які слугують базою для важкої індустрії, переважно висока і концентрація цієї індустрії, а як наслідок - усього виробництва і населення (Польща). У країнах з "дисперсними" ресурсами рівні територіальної концентрації промисловості можуть бути дуже різними;

- важливою є оцінка ролі природних ресурсів у формуванні територіальної структури господарства країни. Для невеликих і середніх країн з бідним ресурсним потенціалом географія природних ресурсів може не відігравати важливої ролі. У таких країнах важливішою є система розселення й інфраструктура, що особливо пов'язує країну з зовнішнім світом - сьогодні головним джерелом ресурсів. Наприклад, у Японії, Італії, Нідерландах, Швейцарії власні ресурси вже давно не визначають територіальної структури господарства. Для Болгарії, наприклад, характерною є зміна територіальної структури при ресурсній переорієнтації;

- зростає взаємодоповнюваність ресурсно-сировинних баз країн внаслідок зростання інтернаціоналізації в сфері природних ресурсів. Тому важливо, наприклад, для країн Західної і Центрально-Східної Європи, оцінювати і роль зовнішнього фактора.

5.5. Рельєф

Основним компонентом природи будь-якої країни є рельєф. Характеристика рельєфу формує первісний образ території, а також є важливим фактором, що впливає на всі інші компоненти природи: води, клімат, рослинність і тваринний світ значною мірою визначаються особливостями рельєфу. Чим мозаїчніший рельєф, тим більше розмаїтості в інших компонентах, тим багатша природа загалом.

Загальну характеристику рельєфу доцільно розпочати з вказівки на те, які форми рельєфу знаходяться на території, як вони співвідносяться за площею (яка з них переважає), перелічити найбільші гори і рівнини.

Рельєф - сукупність усіх нерівностей земної поверхні, що називаються "формами рельєфу". Їх розрізняють за розмірами, будовою, походженням тощо. За розмірами виділяють найбільші, великі, середні і дрібні (малі) форми рельєфу. Найбільші - це материки й океанічні западини, великі - гори і рівнини, середні і малі - пагорби, яри, дюни та ін.

Розмір і розміщення великих і найбільших форм рельєфу залежать від віку, будови і розміщення великих тектонічних структур, тобто ділянок земної кори. Рівнини розташовані на платформах, а в підніжжях гір лежать геосинкліналі (складчасті області). Платформа - це великі малорухомі і слабо розчленовані ділянки земної кори. Геосинкліналі - великі рухомі і сильно розчленовані ділянки земної кори.

На території більшості країн трапляються різні за масштабами форми рельєфу. Країнознавцю варто зупинитися на характеристиці великих, середніх і малих форм рельєфу, насамперед гір і рівнин.

Гори (гірські країни, гірські системи) - великі, високо підняті і сильно розчленовані ділянки земної поверхні. Вони утворюються від взаємодії внутрішніх і зовнішніх процесів. За походженням гори поділяють на дві групи: 1) вулканічні і 2) тектонічні.

Гірські хребти - лінійно витягнуті підняття з чітко вираженими схилами і гребенем. Зниження між окремими частинами гірського хребта називаються сідловинами, найнижчі і найширші з них використовуються як перевали. Перетин двох чи декількох гірських хребтів називається гірським вузлом.

Гірські країни складаються з декількох гірських хребтів і між-гірських долин і улоговин, які їх розділяють.

Нагір'я - велике гірське підняття з єдиною складчастою основою.

Гори тектонічного походження поділяються на складчасті, складчасто-глибові і глибово-складчасті. Залежно від часу виникнення (за віком) гори поділяють на молоді, середні і старі. Це яскраво проявляється в різниці висоти гір: найвищі (понад 2000 м) - молоді й омолоджені; середні за висотою (1000 - 2000 м) - середні і за віком; а старі гори - низькі (до 1000 м), сильно зруйновані. Проте досить часто трапляються винятки. Визначити приблизний вік гір досить легко за тектонічною картою. Молоді гори, як правило, - складчасті, середні і старі - складчасто-глибові і глибово-складчасті. Морфоструктура включає склад і характер простягання гірських хребтів, їх взаєморозташування і висоту.

Морфоскульптура включає характер вершин (гребнеподібні, шпилясті, округлі, плоскі тощо), схилів (пологі, круті, стрімкі), міжгірських улоговин і перевалів (сідловин і гірських проходів), печер.

З внутрішніми (ендогенними) процесами, до яких належать повільні коливання, землетруси і вулканізм, пов'язані не тільки виникнення найзначніших форм рельєфу, а й постійні зміни земної поверхні. Повільні коливальні рухи відбуваються всюди і постійно. Землетруси - різкі, значні коливання, часто зі зсувами земної поверхні. Сила землетрусів вимірюється в балах. Землетруси найчастіше виникають у молодих складчастих горах.

Вулканізм - виверження магми (лави), води, що кипить, чи бруду на поверхню. Два останніх види вулканів називаються відповідно гейзерами і грязьовими вулканами.

Рівнини також різняться висотою і віком. В основі більшості рівнин лежать платформи. Вік платформи впливає на висоту і вік рівнини. Молодим платформам (плитам) відповідають звичайно молоді рівнини (до 200 м) - низовини; середнім за віком платформам відповідають середні за віком рівнини (до 500 м) - височини; древнім платформам відповідають найстарші і високі рівнини (понад 500 м) - плоскогір'я.

Плато - високі, рівні чи слаборозчленовані ділянки рівнин, нагір'їв і гір, в основі яких лежать виступи кристалічного фундаменту. Найчастіше плато трапляються на плоскогір'ях. Походження і вік рівнин також можна визначити за тектонічною картою. Молоді рівнини складені переважно м'якими, пухкими осадовими породами (піски, глини, солі, вапняки тощо). На старих рівнинах переважають метаморфічні і магматичні гірські породи (сланці, конгломерати, пісковики, граніти, гнейси та ін.). На височинах трапляються метаморфічні й осадові породи, а магматичні значно рідше.

Середні і малі форми рельєфу формуються під впливом зовнішніх (екзогенних) процесів, до яких належать вивітрювання (ерозія, абразія та ін.), денудація, акумуляція та ін.

Вивітрювання - сукупність зовнішніх природних процесів, які спричиняють руйнування гірських порід. Розрізняють два основних види вивітрювання - фізичне і хімічне, які є наслідком діяльності наземних вод, льодовиків, вітру, підземних вод, прибійної хвилі на морських узбережжях тощо. Під дією води утворюються такі ерозійні форми рельєфу, як яри, балки, річкові долини, дельти рік й алювіальні рівнини. Внаслідок діяльності давніх льодовиків утворилися озерні улоговини, моренні гряди і пагорби, моренні (льодовикові) і водно-льодовикові (зандрові) рівнини. Під дією сучасних гірських льодовиків утворюються кари, троги, цирки тощо. Під дією вітру утворюються бархани, дюни, останці, печери та ін. Під дією прибійної хвилі утворюються абразійні рівнини на морських узбережжях, часто складені морським піском чи галькою. Під дією підземних вод утворюються карстові форми рельєфу: лійки, колодязі, печери (зі сталактитами і сталагмітами). Середні і малі форми рельєфу сформовані, переважно, осадовими гірськими породами, за винятком останців.