Країнознавство - Мальська М.П. - Господарство

Китай - третя за площею країна світу - має значний земельний фонд, великі запаси корисних копалин, потужні гідроресурси, а також широкі можливості освоєння ресурсів океану. Природні умови більшої частини країни не дуже сприятливі для сільськогосподарського виробництва: понад 60% території зайнято горами та рівнинами з висотою більше 1 тис. м над рівнем моря, крім того, є багато гарячих пустель. Китай посідає одне з перших місць у світі за запасами багатьох корисних копалин. Особливо значні поклади вугілля, нафти, залізної руди, бокситів, руд вольфраму, молібдену, сурми, олова, ртуті, міді, свинцю, цинку; великі також запаси природного газу, сланців, урану, золота, марганцю, кухонної солі, фосфатів, сірки магнезиту, рідкісноземельних елементів тощо. Наявність практично всіх основних мінеральних ресурсів - важливий фактор розвитку промисловості КНР. Китай має і уранову сировину, на півдні країни відомі відповідні родовища Китаю. Однак, незважаючи на різноманітність і великі запаси корисних копалин, у Китаї промисловість недостатньо забезпечена деякими видами сировини. Наприклад, потреби країни в міді, свинцю, алюмінію задовольняються не повністю, країна навіть імпортує ці метали. Слабо налагоджено виробництво хрому, титану, кобальту та інших рідкісних і рідкоземельних металів. Отже, в цілому у Китаї є майже всі передумови для стійкого економічного розвитку.

За абсолютними показниками виробництва деяких видів сільськогосподарської та промислової продукції Китай посідає одне з перших місць у світі, зокрема з виробництва бавовняних, вовняних та шовкових тканин, велосипедів, пральних машин та інших товарів народного споживання, а також м'яса, рослинних та тваринних жирів. І з виплавляння сталі, виробництва хімічних волокон, кольорових металів, електроенергії, Китай також займає чільне місце серед головних виробників відповідних видів продукції у світі. Відповідно до поставлених китайським керівництвом стратегічних цілей економічного будівництва та модернізації Китаю намічено три етапи. Перший передбачає збільшення ВНП вдвічі., вирішення проблеми забезпечення населення продуктами харчування та предметами першої необхідності. Протягом другого етапу передбачається прискорити темпи середньорічного приросту ВНП на 8- 9%, що дасть змогу підняти добробут народу до рівня середньої заможності. На третьому етапі, тобто приблизно до середини 21 століття, передбачається, головним чином, завершити модернізацію, довести ВНП до рівня розвинутих країн. Завдання першого етапу в основному виконане. В даний час у Китаї докладають максимум зусиль для реалізації завдань другого етапу модернізації. Проте в народному господарстві Китаю є чимало проблем, зокрема, надмірне зростання обсягів капіталовкладень в основні фонди, різке збільшення грошової емісії, збільшення напруженості в роботі транспорту, дуже швидке зростання цін на товари широкого вжитку та деякі засоби виробництва. Досить високі темпи економічного зростання підтримуються багато в чому за рахунок банківського кредитування. Таким чином, прискорення розвитку постійно пов'язане з небезпекою "перегріву". В даний час відповідні органи китайського керівництва намагаються вирішити ці проблеми.

З часу проведення в Китаї економічних реформ у сільськогосподарському виробництві були впроваджені різні форми сімейно-підрядної системи, при якій оплата праці залежить від кінцевих результатів, створено усуспільнену мережу сервісу, що обслуговує сільське господарство, було також впроваджено вузькоспеціалізовану структуру сільськогосподарського виробництва, почало розвиватися багатогалузеве господарство, волосно-селищні підприємства тощо. За останні 20 років значно, поліпшилась матеріально-технічна база аграрного сектора. Наприкінці минулого століття у країні нараховувалось 84 тис. великих і малих водосховищ, більш як 84 000 іригаційних систем, площа зрошуваних земель сягала приблизно 49,59 млн га, потужність парку сільськогосподарських машин - 303,08 млн, хімічних добрив використано 29,302 млн т. У результаті поліпшення структури сільськогосподарських культур збільшилась питома вага високоякісних сортів зернових. Виробництво зерна досягло 456440 тис. т у Китаї вирощують рис, пшеницю, кукурудзу, соєві боби, батат тощо. Поливний рис - головна культура. Його питома вага у виробництві зерна приблизно 43%. Основними районами рисосіяння є басейн Янцзи, Південний Китай і Юньнаньо-Гуйчжоуське нагір'я. На пшеницю припадає 21% врожаю зернових. Вона культивується повсюдно, але головний район - Північно-Китайська рівнина. Серед технічних культур найбільш поширені бавовна, арахіс, рапс, кунжут, цукрова тростина, чай, тютюн, шовковиця, а також різні плодові. Бавовну вирощують уздовж нижньої та середньої течії рік Хуанхе і Янцзи.

У сільських районах Китаю успішно процвітають промислові підприємства волосного й селищного підпорядкування, які досить швидко розвиваються і на даний час стали потужним економічним фактором, який є одним із яскравих досягнень реформи і відкриттів у Китаї. В 1999 р. валова продукція волосно-селищних підприємств складала 1650 млрд юанів, тобто 65,5% валового суспільного продукту сільськогосподарського виробництва. Багато видів їхньої продукції вийшли на світовий ринок, стали важливою частиною експорту, валютні надходження перевищили 20 млрд дол. США. Поява волосно-селищних підприємств дала змогу працевлаштувати за місцем проживання більшу частину населення сільської місцевості.

Відродження китайської економіки почалося з села. У недавньому минулому напівголодний Китай перетворився на країну, яка не тільки повністю забезпечує себе сільськогосподарською продукцією, але й експортується. Проте в сільському господарстві загострюється проблема екологічної відповідності продукції. Різкий перехід від традиційних технологій до інтенсивної хімізації привів до погіршення якості ґрунтів і високої нітратності сільськогосподарської продукції. Разом з цим в Китаї вже з'являються господарства, де не використовують хімію, а продукцію поставляють цілеспрямовано у ресторани для іноземних туристів.

В 1999 р. в країні прийнято низку заходів з розробки настанов в плані реформ і розвитку підприємств державного сектора. В реформі та перебудові держпідприємств сталося значне зрушення, в результаті якого підвищилась якість промислової продукції підприємств. Головним показником виходу держпідприємств з тупого кута являється перехід від збитковості до рентабельності та перехід до механізму сучасної корпорації. Реформа держпідприємств досягла важливого успіху та стрімко розвивається. Головним проявом цього є значне покращення з 1999 р. підприємства держсектора. Холдингові підприємства показали прибуток та податки в розмірі 96,7 млрд юанів, що на 77,7% більше попереднього року і являється найвищим показником попередніх 5 років. 12 з 14 галузей значно збільшили свої доходи, або перейшли на рентабельність покінчивши зі збитковістю. Так здійснили перехід від збитковості до рентабельності підприємства текстильної галузі, галузі будівельних матеріалів та кольорових металів. Із 31 провінції (включаючи інші адміністративні одиниці прирівняні до провінцій) 21 досягла підвищення прибутку, або перейшли на рентабельність. В тому числі деякі старі промислові бази Китаю в провінції Лаонін. Лише у 1997р. в країні налічувалось 5699 великих та середніх підприємств держсектора що потерпали від збитковості. В 1999 р. 1478 з них вийшли із тупика, а в 2000 р . вже 3211 підприємств тобто 48,7% від всіх колись збиткових підприємств покінчили зі збитковістю.

Значне покращення настало в господарській діяльності держпідпри-ємств, що вселило в серця людей більше впевненості для досягнення цілей. Це було особливо важко в умовах глобалізації, економіки та науково-технічного прогресу, а окрім цього диктуватиметься новою ситуацією після вступу Китаю у Всесвітню Торгову Організацію.

За темпами промислового росту приморські райони йдуть значно випереджають континентальні. У Китаї нараховується 75 тис. підприємств із самостійним держрозрахунком. Серед них великих і середніх промислових підприємств, які відіграють головну роль у своїх галузях, є 11 тис., що складає лише 29% загальної кількості. Проте виробляють вони майже половину промислової продукції і дають у казну 67% прибутку. Саме ці підприємства представляють такі галузі, як видобуток сировини, транспорт, виробництво електроенергії, важке машинобудування, металургія, хімічна промисловість. Вони ж таки зробили важливий внесок в економічний розвиток та модернізацію країни.

На початку 2000 р. китайський уряд почав розробляти тотальну стратегію з прискорення розвитку економіки та зовнішніх зв'язків країни з акцентом на інтенсивне освоєння чотирьох смуг території. Поняття "чотири смуги" включає: приморську, внутрішню прикордонну, смуги вздовж р. Янцзи та залізничної магістралі від порту Ляньюньган (пров. Цзянсу) до прикордонного пункту Алашанькоу (Синьцзян-Уйгурський автономний район). Ці райони вирізняються або сприятливою економічною базою, або міцним економічним потенціалом. Їхня перевага проявляється у сприятливому, унікальному географічному положенні, що є головною умовою економічного розвитку. У найближчі роки в економічному розвитку згаданих чотирьох смуг та в розширенні їхніх зовнішніх зв'язків необхідно звернути увагу на такі основні моменти. У приморській смузі необхідно освоїти дельти річок Чжуцзян та Янцзи, узбережжя Похейської та Тонкінської заток. Можна припустити, що в найближчі роки буде приділено більше уваги господарському розвиткові у дельті р. Янцзи та на узбережжі Тонкінської затоки. Щодо дельти р. Чжуцзян прагнуть реалізувати завдання: бути поряд із чотирма "драконами" Азії - Корейською республікою, Сінгапуром, Тайванем і Гонконгом. Щодо внутрішньої прикордонної смуги основна увага повинна зосереджуватися на ділянках Сіньцзяні, Внутрішній Монголії та провінції Хейлунцзян, які зорієнтовані на міжнародні торгово-економічні зв'язки, а також у провінціях Юньнань, Гуансі, націлених на відкриття нової торгової траси до Південної та Південно-Східної Азії. Відносно смуги вздовж р. Янцзи основна увага китайських господарників зосереджена на освоєнні району Пудун (м. Шанхай), будівництві гідровузла Санься на р. Янцзи. Це буде сприяти всебічному розвиткові басейну р. Янцзи від м. Чунціна до дельти і поліпшить зв'язки східних районів країни із західними, також впливатиме на розвиток південних та північних відносно р. Янцзи районів. Смуга вздовж залізничної магістралі від порту Ляньюган до прикордонного пункту Алашанькоу (особливо північно-західна частина) вирізняється порівняно низьким рівнем економіки. Розвиток цього регіону справить важливий вплив на подолання економічної відсталості в багатьох районах країни.

Розширення господарської самостійності підприємств, їхнє прагнення до реконструкції виробництва на новій технологічній основі, зростання кількості підприємств, що орієнтуються на експорт, спроба підвищити конкурентоздатність продукції на зовнішньому ринкові, збільшення науково-виробничих, науково-дослідних установ, зростаючі потреби отримати закордонну передову техніку та технологію - все це створило стійкий попит на іноземну валюту. Держава, не маючи значних валютних ресурсів, з метою підвищення ефективності використання валюти поступово стала відходити від прямого централізованого монопольного розподілу валютних коштів, дозволяючи державним, кооперативним підприємствам, організаціям купувати певні суми ВКВ для жорстко визначених цілей у межах їхніх виробничих потреб. Допуск спільних підприємств на валютний ринок допомагає їм вирішити потреби валютного балансу, створює сприятливий інвестиційний клімат. Повсюдно відкрилися фондові контори. Кількість учасників Шеньчженської та Шанхайської фондових бірж досягла 400. Китайські підприємці зрозуміли, що ринок акцій - це не тільки засіб для пошуку грошових коштів, а й проміжна ланка у трансформації майнового права, бо в ході фондових угод та руху акцій можлива довільна втрата контрольного пакета акцій, який може перейти до інших рук, а з ним і право розпоряджатися справами компанії. За останні роки вступили в силу декілька зведень адміністративних правил та положень про фондові угоди, наприклад, "Тимчасові заходи з управління фондовими конторами". Утвердилась правова система, яка регламентує дії компаній, випуск та операції з цінними паперами.

Головним у реалізації сучасної зовнішньоекономічної стратегії Китаю стало утворення відкритих економічних зон для іноземних інвесторів. До таких зон входять: особливі відкриті економічні райони. Усі вони розташовані у південно-східній частині країни, це Шеньчженський, Чжухайський, Сяменський, Хайнаньський відкритий економічний район розташований на півдні країни, включає всю територію острова Хайнань (площа 34 тис. кв. км.). Він найбільший серед усіх відкритих економічних районів.

Відкриті економічні райони (ВЕР) є зоною, яка орієнтована на зовнішній ринок. Тут розвивається головно обробна промисловість, що виробляє експортну продукцію, об'єднані в єдиний комплекс наукові дослідження, виробництво та торгівля. На її території запроваджена специфічна система економічного управління. Після утворення таких п'яти районів завдяки пільгам держави економіка у них розвивалась значно швидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Сформувалось масштабне, орієнтоване на зовнішній ринок господарство, товари, які виробляються для експорту, перевищили 50% валової продукції ВЕР. Усі відкриті приморські міста у своєму розвиткові орієнтуються на зовнішній ринок, а утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали "гарячими точками" інвестицій іноземних інвесторів. Наприкінці 2000 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було затверджено понад 4200 об'єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти склали 26,6 млрд доларів США. В усіх приморських зонах країни - передусім у відкритих приморських економічних зонах - також спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій. Кошти, які вклали в ці зони іноземні інвестори, останнім часом склали майже 80% від загальної суми іноземних інвестицій по країні в цілому. Новий район Пудун площею у 350 кв. км розташований на східному березі річки Хуаннуцзян, навпроти старої частини м. Шанхаю. Утворення нового району Пудун розраховане на перетворення Шанхаю в один із центрів світової економіки, фінансів та торгівлі, а також є складовою частиною стратегічних установок Китаю в галузі економічного будівництва.

Уряд Китаю надає новому районові Пудун ширші пільги порівняно з ВЕР. Наприклад, держава дозволила іноземним інвесторам утворювати в Пудуні фінансові організації, магазини, супермаркети та інші підприємства "третьої індустрії", а також відкрити в Шанхаї фондову біржу та випустити акції.

Відкриття зовнішньому світові Пудуна та районів по Янцзи дасть іноземному капіталові дуже сприятливі можливості інвестицій у Китай та широкий доступ до внутрішнього ринку країни. У Китаї 13 безмитних зон. Китайська безмитна зона - це особлива, ізольована територія, що нагадує "зону безмитної торгівлі" деяких країн світу. У такій зоні розвивається головно обробна промисловість, що виробляє експортну продукцію, та зовнішня торгівля, діє особлива митна політика, запроваджено особливі правила митного управління та нагляду. Починаючи від 1990 р., за дозволом китайського уряду утворено 13 таких зон. 1. Вайгаоцяоська безмитна зона (Шанхай), її площа 3,38 кв. км. Вона є найбільш відкритою в країні. 2. Зона порту Тяньцзінь займає 5 кв. км. Вона - найбільша безмитна зона у Північному Китаї. 3. Далянська зона розташована у Північній частині Далянської зони техніко-економічного освоєння, її площа

1,25 кв. км. 4. Шатоуцзяоська безмитна зона (Шеньчжень) розташована у селищі Шатоуцзяо м. Шеньчжень, площа 1,35 кв. км. 5. Футянська безмитна зона (Шеньчжень) площею в 1,35 кв. км. 6. Гуанчжоуська безмитна зона площею в 1,4 кв. км - у північно-східній частині Гуанчжоуської зони техніко-економічного освоєння. 7. Чжанцяганська безмитна зона пролягла вздовж нижньої течії р. Янцзи у східній частині території Чжанцзяган-ського річкового порту, проектна площа 4,1 кв. км. Вона - єдина в країні безмитна зона в річковому порту. 8. Хайкоутська безмитна зона розташована у межах Цзинпанської зони обробної промисловості м. Хайкоу, загальна площа 1,93 кв. км. 9. Циндаоська безмитна зона - на західному березі затоки Цзяочжоувань, поблизу м. Циндао, проектна площа 2,5 кв. км. 10. Нінбоська безмитна зона площею в 2,3 кв. км, розташована у північній частині Бейлуньганського морського порту м. Нінбо. 11. Фучжоуська безмитна зона - на території Мавейської зони техніко-економічного освоєння м. Фучжоу, площа 1,8 кв. км. 12. Єянюйська безмитна зона м. Сямень, розташована у Сяменському ВЕР, площа першої черги будівництва - 0,6 кв. км. 13. Шаньтоуська безмитна зона площею у 2,3 кв. км - у Шаньто-уському ВЕР. Безмитні зони Китаю на першому етапі свого існування.

Успішний розвиток в даний час у Вайганоцяо, Тяньцзинському морському порту та Шатоуцзяо де вже зареєстровано майже 3000 підприємств, вкладені в ці зони кошти склали відповідно 19,87 млрд, 16,1 млрд та 250 млн дол. Китай відкрив зовнішньому світові 13 прикордонних міст: Хунь-чунь (провінція Цзилінь), Суйфе-ньхе, Хейхе (пров. Хейлунцзян), Мань-чжурій, Ерлянь-Хото (Внутрішня Монголія), Тачен, Боле, Інін (Сіньцзян-Уйгур-ський авт. р-н), Хекоу, Ваньдін, Жуйлі (пров. Юньнань), Пінсян та Дунсін (Гуансі-Чжуанський авт. р-н). Відповідно до постанов Держради, усі 13 відкритих прикордонних міст мають право утворювати на своїй території зони прикордонного економічного співробітництва, де застосовується також пільгова політика, розроблена для приморських зон техніко-економічного освоєння. Китайська економіка у світовому господарстві.

Транспорт залишається вузьким місцем в китайській економіці. Протяжність автомобільних доріг з твердим покриттям низька, але магістральні дороги відрізняються високою якістю дорожнього полотна. На туристичних міжміських маршрутах експлуатуються комфортабельні автобуси. Значні ділянки доріг платні. Останніми роками зросла забезпеченість легковими автомобілями. У багатьох містах це привело до утворення "корків" на дорогах. Культура водіння автомобілів в Китаї низька, тому мало хто з іноземних туристів наважується сісти в країні за кермо автомобіля взятого напрокат.

Низьку пропускну спроможність мають залізниці Китаю. Основа залізничної транспортної системи була закладена в період інтервенції Китаю країнами Європи і Японії, дороги в різних районах країни мають різну ширину колії. Залізниці переважно одноколійні, електрифікація на низькому рівні, до цих пір продовжують експлуатуватися паровози. Найбільшою щільністю залізниць відрізняються східні райони країни, на захід тягнеться одна лінія по маршруту "Великий шовковий шлях".

Річковий транспорт в Китаї традиційно відіграє провідну роль. Всюди для туристів здійснюються екскурсійні прогулянки по воді, як в традиційних джонках (на веслах або з вітрилом), так і на сучасних катерах.

Найпоширенішим транспортом в Китаї залишається велосипед. Для велосипедистів на вулицях зроблені широкі доріжки, усюди біля магазинів і інших установах розташовані велосипедні стоянки. У містах автомобілі починають поступово витісняти велосипеди, але в сільській місцевості це практично єдиний транспорт. Великою рідкістю стали рикші, які зберігаються тільки для екзотики в туристичних центрах. Більшість рикш пересіли на велосипеди (велорикші) або навіть на мопеди і мотоцикли (моторикші).

Зі збільшенням туристичних потоків до Китаю збільшилась так само і кількість аеропортів, їх кількість сягає приблизно 145 аеропортів у великих містах та близько 100 аеропортів місцевого значення. 1122 внутрішні і міжнародні авіалінії обслуговуються літаками Компанії цивільної авіації Китаю. Збільшено число середніх і коротких авіарейсів між містами країни. Туристичні маршрути обслуговуються спеціалізованими поїздами і автобусами з кондиціонерами, що робить подорож комфортнішою.

Унікальна природа, культурно-етнічна своєрідність Тибету і Гімалаїв, можуть сприяти перетворенню прикордонних територій Китаю і Індії на популярні туристичні райони, що вимагає створення транспортної специфічної туристичної інфраструктури.

Хоча Китай вважається соціалістичною державою, його економіка розвивається ринковим шляхом, а причиною економічного зростання є приватні підприємства. Відповідно з Конституцією Китаю, приватна власність є "недоторканою", а державна - "священною".

Яскравим показником економічного зростання країни є споживання енергоносіїв. Так, наприклад, споживання нафти в Китаї за 40 років з початку 1960-х збільшилось більше ніж у 25 разів, складаючи в 2005 році, за даними Державного статистичного управління КНР, 300 млн тон. За даними ОПЕК, в 2005 році Китай споживав 6,5 млн барелів нафти в день. Власний видобуток КНР складає близько 170 млн тон на рік. У Китаї відсутня ресурсна база, котра могла би дозволити розраховувати на збільшення видобування нафти, що призводить до повільного збільшення залежності від імпорту. Враховуючи подальший економічний ріст, за прогнозами китайських спеціалістів, до 2020 року потреба країни в імпорті нафти досягне 450 млн тон. До 2025 року прогнозний об'єм споживання нафти в КНР складе 710 млн тон на рік.

Нафтові компанії Китаю, такі як "Зіпорее" шукають можливість доступу до покладів нафти та газу за межами КНР, наприклад в Росії, Казахстані, країнах Африки та Латинської Америки.

Споживання природного газу КНР в 2005 році склало 50 млрд куб. м. Згідно прогнозів, до 2020 року споживання газу виросте приблизно до 200 млрд куб. м.

Об'єм споживання електроенергії в 2005 році склав 2,456 трлн кВт. При цьому деякі райони Північного та Південного Китаю страждають від нестачі електроенергії.

На початку 21 століття, не дивлячись на економічний зріст, Китай зіштовхнувся із рядом серйозних економічних, екологічних та соціальних проблем: збільшився відрив у доходах між багатими та бідними; зросла різниця в розвитку села та міста, західних та східних, особливо прибережних, районів; збільшилось безробіття, в деяких районах виявилась отруєна земля, грунт та гідросфера. В Китаї зростають вуличні протести. Виступивши з програмною доповіддю прем'єр-міністр Вень Цзябао запропонував знизити темпи економічного зросту країни, а кошти, що звільняться спрямувати на покращення життя робітників та збільшення військового бюджету.

Основні задачі розвитку наукомістких технологій визначені сьогодні в Китаї в такий спосіб: підйом народного господарства, підвищення рівня продуктивних сил, перетворення науково-технічного прогресу в найважливіший фактор розвитку виробництва; усіляке підвищення технічного рівня традиційних галузей промисловості, ефективності суспільного виробництва, якості і конкурентоздатності товарів на світовому ринку, обліком фінансових, кадрових, технічних організацій. Прийнято рішення зосередити зусилля на розвитку наукомісткої техніки і технології в сімох пріоритетних областях. Серед них названі: біотехнологія, інформатика, автоматизація, енергетика, космічна і лазерна техніка, тобто базові напрямки науково технічного прогресу.

В області біотехнології дослідження і розробки спрямовані на різке збільшення продовольчих ресурсів, попередження і лікування важких захворювань, освоєння нових і поновлення старих енергетичних джерел, розвиток безвідхідних виробництв і скорочення шкідливих впливів на навколишнє середовище.

В області інформаційної технології ведуться дослідження в області удосконалювання сучасної техніки вимірів, обчислень і зв'язку; техніки розвідки корисних копалин і обробки дані розвідки, прогнозу погоди, контролю якості і ступеня забруднення сільськогосподарських, лісових і промислових продуктів. У реалізації прийнятого плану значна роль приділятися програмі "Смолоскип", що передбачає створення по всій країні районів і центрів з розвитку нових технічних і наукомістких технологій.

Успіхи в розвитку економіки сприяли стабілізації економічного становища, скорочення протиріч між суспільним попитом та пропозицією, насиченню ринку продукцією АПК і зниженню цін. На сьогодні основою АПК у Китаї усе ще залишається землеробство, і займає перше місце у світі за збором рису, одне з перших з виробництва пшениці і бавовни.

АПК на значній території країни залежить від штучного зрошення -одного з вирішальних заходів щодо підвищення врожайності, основний масив зрошуваних земель знаходиться в так називаній рисовій зоні, розташованій на півдні і південному-сході Китаю. З урахуванням особливостей природних умов і вегетації культур, зрошення і збори врожаю Китаю можна розділити на наступні сільськогосподарські зони: зону збору одного врожаю на рік, що знаходиться до Півночі від Великої Китайської Стіни, зону збору двох врожаїв на рік, що охоплює райони за течією ріки Хуанхе, південні території гір Ценьлінь і Північні від гір Даюйлін, Цзюляньшань, зона збору трьох врожаїв у два роки (зона озимої пшениці), що знаходиться на Захід від гір Люняньшань і Хуатцземь і зону дозрівання трьох врожаїв на рік, що займає басейн ріки Перлова і Міньцзян у провінції Гуандун та прибережні райони провінції Футсцзянь.