Країнознавство - Мальська М.П. - Історико-культурні туристичні ресурси

Іспанія - країна з тисячолітньою історією, що має потужний історико-культурний потенціал, який з успіхом використовується в туристичній індустрії.

Перші сліди людини на території Іспанії належать до ашельського та ашельського періодів палеоліту (400 - 100 тис. років до н. е.). В епоху верхнього палеоліту на більшій частині Іспанії була розповсюджена культура Ла-Гравет. На кінцевій стадії верхнього палеоліту в Північній Іспанії переважала мадленська культура, до якої належить більшість знахідок у відомих своїми розписами печерах Альтаміра. Сьогодні це відома туристська атракція, що використовується з метою пізнавального туризму. Про високий розвиток племен південної та східної Іспанії в епоху мезоліту свідчать наскельні розписи, поширені від Леона до Кадіса, що є об'єктами екскурсій для туристів.

Перші неолітичні поселення землеробів та скотарів виникли на Середземноморському узбережжі. Епоха енеоліту на південному сході Іспанії характеризується розвитком мідяного виробництва. У бронзовому періоді Іспанія вступила до аграрної культури, носії якої влаштовували свої поселення на верхів'ях пагорбів та зміцнювали їх стінами. До культурних памяток цього періоду належать збудовані з кам'яних плит гробниці з критими коридорами. Вони на сьогоднішній час є об'єктами наукового та археологічного туризму.

Згідно з античною традицією, найдавнішою державою Іспанії була Тартесс (що існувала на початку І ст. до н. е.). З 7 ст. до н. е. розпочалася систематична колонізація східного та північного узбережжя Іспанії фінікійцями та греками. У залізному періоді склалася культура іберів, яка розповсюджувалася на узбережжі Середземного моря. Від мистецтва іберів збереглися залишки складених насухо циклопічних камяних стін Таррагони (VI ст. до н.е.), а також відомі грецьким та фінікійським впливом скульптури та розписні керамічні вази. Всі знахідки цього періоду добре представлені в багатьох археологічних музеях по всій Іспанії і використовуються як екскурсійні об'єкти показу в пізнавальному туризмі.

В ІІІ ст. до н. е. на території Іспанії розселилися кельти, що прийшли на півострів через Піренеї. В результаті змішання кельтів та іберів з'явилось нове племінне утворення кельтібери. До кінця 3 ст. до н.е. більша частина Іспанії опинилася під владою Карфагену. До початку 2 ст. до н. е. карфагеняни були витіснені римлянами. У 197 р. до н. е. Рим проголосив Іспанію своїм володінням та розділив її на дві провінції: Іспанію Ближню та Іспанію Дальню. У період римського панування було поширено рабство. До архітектурних пам'яток цього періоду відносяться римські театри, акведуки, храми, мости, що розташовані майже по всій території країни та є туристично привабливими. В основному вони використовуються з метою пізнавального та археологічного туризму.

В 409 р. на територію Іспанії вторглися вандали, алани та свеви. В північно-західній Іспанії було утворено королівство Свевів, хоч вже у 429 р. вони були витіснені римлянами до Африки.

У другій половині V ст. вестготський король Ейріх розірвав союз з Римом та захопив майже усю територію Іспанії. У 6 ст. столицею королівства стало місто Толедо. В цей період активно формувалися феодальні відносини, виникали великі іспано-римські магнати. Наприкінці VI ст. Іспанія перейшла від аріанства до католицизму, який вона проголосила офіційною релігією. У країні постійно відбувалися міжусобні війни. Найперші пам'ятки мистецтва феодального періоду належать художній культурі панування вестготів. Це важкі за формами церкви з рясним різьбленим декором в інтер'єрі. Яскравими представниками цього стилю є Сан-Хуан в Баньосі, 661 р.; Санта-Педро де ла Наве в провінції Самора, біля 700 р.; ці памятки вважаються національним надбанням Іспанії та включені до програми усіх пізнавальних екскурсій цією частиною країни. До пам'яток мистецтва цього періоду також відносять прикраси поліхромного стилю з яскравою емаллю та кольоровим камінням, що знаходяться в ювелірному музеї Сарагоси і є об'єктом професійного (ювелірного та мистецького) туризму.

В 711 - 718 рр. майже вся територія Піренейського півострова була завойована арабами-берберами, що згодом дістали назву маври. На завойованих іспанських територіях араби утворили емірат, який входив до складу халіфату Омейядів. В 756 р. Омейяди заснували незалежний Кордовський емірат, а у 929 р. Кордовський халіфат. Найбільшої потужності арабська держава дістала за Абдаррахмана ІІІ. Розвиток феодалізму привів у Х ст. до послаблення центральної влади. В 1031 р. Кордовський халіфат розпався на безліч малих еміратів. На розвиток архітектури та мистецтва в цей час значний вплив зробили відомі витвори мавританського мистецтва. Серед них палац Альгамбра (Кордова), який є унікальним за своєю архітектурною будовою та стилем і використовується для екскурсійного туризму.

Ще з VIII ст. на півночі півострова виникли центри супротив арабському завоюванню. В 718 р., після поразки, що була нанесена маврами, силами місцевого ополчення у Ковадонгі утворилося королівство Астурія. Так був закладений початок Реконкісти (відвоювання народами Піренейського півострова територій, захоплених маврами). Іншим центром опору була Наварра, що в боротьбі з маврами та франками у середині IX ст. досягла незалежності. Третім опорним пунктом реконкісти стала територія між Піренеями та річкою Ебро, яка була завойована франками в 785 -811; тут була утворена Іспанська марка. До кінця IX ст. графства, із яких складалася Іспанська марка, стали фактично незалежними феодальними країнами. Головну роль серед них відігравало Барселонське графство. З просуванням Реконкісти на південь різноманітні за своїми витоками місцеві художні традиції вступати у взаємозв'язок з мистецькими традиціями Франції та Іспанії.

Особливий відбиток на мистецтво Іспанії наклали аскетизм та фанатичне благочестя, що затверджувались під час боротьби католицької церкви.

З 924 р. розширене королівство Астурія почало називатися королівством Леон (від імені нової столиці міста Леон). В 1035 р. Кастилія (в X ст. графство в складі Леона, фактично незалежне, на поч. ХІ ст. завойоване королівством Наварра) оформилося як самостійне королівство. В цьому ж році незалежним королівством стає Арагон.

Інтереси розвитку Реконкісти створювали тенденцію до об єднання утворених на півночі та сході півострова самостійних іспанських держав, прискорювали процес їх централізації. В 1037 (остаточно в 1230 р.) вони об'єдналися в єдине королівство Леон і Кастилія. На північному сході політична гегемонія перейшла у ІІ ст. до Арагону.

Головний етап Реконкісти розпочався після розпаду в 1031р. Кордов-ського халіфату. В 1085 р. кастильці взяли Толедо, який став столицею Леоно-Кастильського королівства. Дрібні арабські держави перед загрозою Реконкісти покликали на допомогу Альморавидів з Північної Африки. Вони отримали перемогу при Салаці 1086 р. та підкорили собі мусульманську частину Іспанії, призупинивши хід Реконкісти. Однак, у 1108 р. Арагон відвоював у маврів Сарагосу. В 1212 р. при Лас-Навас де-Толоса об'єднані сили Кастилії, Арагону та Наварри здобули визначну перемогу над військами альмохадів. До середини ХІІІ ст. у маврів лишилася лише невелика територія на півдні - Гранадський емірат. На заході реконкісту проводила Португалія. На цьому етапі для архітектури характерний яскравий вигадливий мавританський стиль поєднаний з італо-французькими напрямками. Таке розмаїття архітектурних стилів створило різнопланові забудови середньовічних іспанських міст. Загальними для цих міст були невпорядкованість щільної забудови, кільця міських мурів з воротами, від яких вузькі звивисті вулиці вели до площі з ратушею та храмом. До сьогоднішнього часу збереглися міста-замки Андалусії, які є обєктами тематичного та екскурсійного туризму. Також прикладом таких архітектурних стилів можуть слугувати міста Прованса, Бургундії та Каталонії, країна Басків і досі залишається осередком середньовічної архітектури.

Кастилія володіє відомими замками, що використовувалися в якості оборонних споруд, а згодом (XV ст.) були перебудовані в парадні резиденції.

В будівництві храмів з VIII-IX ст. продовжували розвиватися вест-готські традиції (невеликі камяні церкви), особливо на півночі. Представниками цього стилю є відомі туристичні місця біля Овьєдо: Сан-Хуан де лос Прадос (830 р.) та Сан-Мігель де Ліньо (848 р.). Але вже в Х - ХІІ ст. мосараби використовують вархітектуру, елементи цегляної будови. Церква цього стилю Сантьяго де Пеньябла біля Леону (1920 р.) є відомим об'єктом туризму. У відвойованій Каталонії, що тяжіла до Іспанії та південної франції до початку ХІ століття будувалися 3-нефні церкви-фортеці: Санта-Ма-рія в Ріполі 1020 - 1032 рр., що були близькі до романського стилю. Перші романські церкви ХІІ ст. є дуже відомими святинями Іспанії: Сан-Вінсенте в Авілі, а також Сантьяго-де-Компостелла (1080-1211), що є місцем паломницького туризму багатьох католиків Європи. Окрім того, Сантьяго-де-Компостелла одна з найперших церков, збудована у готичному стилі.

Реконкіста із самого початку набула характеру колонізаційного руху, в якому основною рушійною силою були селяни Кастилії та Леону. Під час колонізації більшість кріпаків домагалися звільнення від персональної залежності. До ХV-ХVI ст. відноситься створення особливо великих латифундій Андалусії (що зберігаються і до нашого часу). Під час Реконкісти виник прошарок дрібного лицарства.

В 1479 р. завдяки шлюбу Фердинанда Арагонського та Ізабелли Кастильської була встановлена династична унія Кастилії та Арагона, що поклала початок фактичного об'єднання Іспанії в єдину державу. Ізабелла та Фердинанд, спираючись на створений в 1476 р. союз кастильських міст, вжили ряду заходів, спрямованих на обмеження влади великих феодалів. Були зруйновані мури багатьох феодальних замків, феодали позбулися права карбування монет та ведення власних війн, була створена система централізованого управління.

В 1480 р. була заснована інквізиція, яка розпочала жорстоке переслідування єретиків. В 1492 р. завершилася взяттям Гранади Реконкіста. Арабсько-берберське населення, що залишалося в Іспанії, насильницьким шляхом приверталося до християнства. В 1492 р. з Іспанії було вигнано євреїв, а у 1502 р. маврів, що не прийняли християнства.

В архітектурі Іспанії в цей період відбувався розвиток готики. В Каталонії в цей період було збудовано кращий зразок громадянської споруди епохи готики біржа (лонха) в Пальмі (1426-1451 рр.), що слугувала зразком для бірж Валенсії та Сарагоси. Всі ці будівлі зараз є екскурсійними об'єктами. На півдні Іспанії будувалися церкви з баштами-дзвіницями у вигляді мінаретів (Сан-Сальвадор в Теруелі, XIV ст.; Санта-Марія в Калатакоді, кін. XV ст.), які нагадували мечеті та синагоги. Згодом всі вони були перебудовані в християнські храми. Сьогодні вони є чудовим зразком поєднання культур та релігій та масово відвідуються туристами: Собор Ла Сео в Сарагосі, 11191550 рр.; церква Санта-Марія ла Бланка в Толедо, ХІІ-ХІІІ ст.

Особливу увагу туристів привертають пізньоготичні собори Севільї, що мають подібність до монастиря Педрабльєс у Барселоні. Стіни цього монастиря розписані художником Феррером Бассою засновником каталонської школи живопису.

У XVII ст. у архітектурі затверджується стиль десорнаментадо, що також називався ерререско за ім'ям Еррери, який будував резиденцію Філліппа ІІ Ескоріал (1563-1584 рр.), у якому геометризм композиції межує з бідністю форм, який все ж справляє величне враження на туристів і сьогодні.

Архітектурними пам'ятками іспанського барокко XVIІ ст. є колегія Сан-Томасо в Мадриді архітектора Х. Хіменеса Донсо; храм Ла Пасьон в Вальядоліді. У XVIІІ ст. іспанське бароко набуло загальновизнаної популярності: було створено чудовий архітектурний ансамбль Пласа Майор в Саламанці, який включений до усіх туристичних екскурсійних маршрутів. До памяток цієї ж епохи можна віднести інтер'єр картазіанського монастиря Ла Картуха в Гранаді.

На початку XVIІІ ст. Іспанія та її володіння стали об'єктом боротьби між Францією, Великобританією, Австрією та іншими державами. Після смерті Карла ІІ (1700 рр.) розпочалася загальноєвропейська війна за Іспанську спадщину. Війна закінчилася встановленням в Іспанії влади Філліпа V (онука французького короля Людовіка XIV), засновника династії Бурбонів в Іспанії. До туристичних пам'яток цього періоду належить резиденція Філліпа V в Севільї, яка являє собою чудову памятку архітектури та садово-паркового мистецтва.

В 1793 р. Іспанія вступила у війну із Французькою республікою. Поразка іспанських військ призвела до Базельського миру (1795) та укладення угоди про франко-іспанський наступальний союз. Виконуючи волю Наполеона, Іспанія вступила до виснажливої війни з Великобританією та Португалією (1801). Після розгрому франко-іспанського флоту в Трафаль-гарській битві 1805 р. трапилося сильне ослаблення звязку Іспанії та її американських колоній. Ця епоха характерна будівництвом монументальних палаців на зразок Версальського: Ла Гранка біля Сеговії (1721 - 1726 рр.); Королівський палац у Мадриді (1738-1764 рр.), які зараз перетворені на музеї та є об'єктами масового відвідання туристами.

В 90-х рр. ХІХ ст. серед іспанських анархістів почала зміцнюватися терористична течія. Наприкінці ХІХ ст. політично оформилися національні рухи каталонців, басків та галісійців. В цей період в архітектурі епоха романтизму змінюється стилем модерн, яскравим представником якого був Антоніо Гауді, що збудував культові туристичні будівлі по всій Іспанії.

На початку ХХ ст. Іспанія знову намагалася активізувати свою колоніальну політику шляхом захоплення Марокко. У відповідь на призов в армію резервістів для ведення війни в Марокко у 1909 р. спалахнуло загальнодержавне повстання.

У роки І Світової війни 1914-1918 рр. Іспанія оголосила нейтралітет. Темпи промислового зростання країни значно прискорилися. В 1923 р. генерал Прімо де Рівера здійснив державний переворот, а у 1924 р. створив партію диктатури Патріотичний союз. В ці роки в Іспанії заявляється монополія на тютюнові та нафтові продукти. В середині 1926 р. Іспанія завершила завоювання Марокко. До цього періоду відносяться відомі підземні узбережні війскові катакомби, які є зараз обєктом пізнавального туризму.

За франкістського режиму єдиною політичною партією Іспанії була Іспанська фаланга. Шалений натиск диктатури призвів до еміграції близько 500 тис. іспанців. Відома резиденція генерала Франко зараз перетворена на музей та відвідується туристами.

Іспанське історичне минуле не залишилося непоміченим. Століття за століттям з плином часу змінювалася іспанська культура; до неї привносилися нові традиції, додавалися різні риси. Національні особливості іспанського народу проявляються перш за все у фестивалях та святах.

Основні карнавали країни проходять у містах Ланце (Наварра), де беруть участь міфологічні персонажі (Сіропот та Зальдіко), що розповідають про тисячолітні традиції, як, наприклад, спалювання ляльки Перо-Пало; карнавал в Вільянуева де ла Вера (Касерес); карнавал в Кадісі, де бере участь військовий духовий оркестр; а також карнавал в Тенеріфе і Лас Пальмас де ла Гран Канарія, де обидва міста змагаються в яскравості та красі своїх видовищних заходів.

Березневі свята Вогонь і порох. Валенсія відмічає свої національні фальяс, під час яких спалюють святкові ляльки нінтос.

Релігійні свята. Страсний тиждень велике релігійне свято, що зберігає традиції ходи релігійних братств у містах Севілья, Вальядолід, Самора, Мурсія та Куенка.

Ярмарки та народні гуляння. Це, насамперед, весняне свято в Мурсії та традиційний Квітневий Ярмарок в Севільї, де впродовж тижня панує народний фольклор та фейєрверки. На сході країни у місті Алькой відбувається щорічне свято "Маври та християни", яке типовим колоритом середньовіччя приваблює тисячі туристів. Не менш популярними серед туристів є сільські свята (ромеріас) Ла Кабальяд в Агієнса (Гуадалахара) та Арапа дас бестас (ловля необ'їжджених коней) в скелястій місцевості Ла Гроба (Галісія). Найбільше визнання за свою красу набуло свято Росіо в Альмонте (Уельва), що відбувається на честь Богородиці. Інше релігійне свято великого значення так званий Корпус крісті в Толедо. В ході святкової процесії беруть участь члени релігійних братств, що існують вже сотні років: Комуньяс (Толедо) та Берхе (Барселона).

Літні свята. Ніч Святого Хуана, що відзначається в червні, святкується в сан Педро Манріке (Сорія), де проходить парад вогню, а також в Сьютаделії (острів Менорка). В липні відбувається найвідоміше свято на честь Сан-Феміна в Памплоні, коли вузькими вулицями міста проганяють розлючених биків, які намагаються затоптати людей. У серпні відбуваються свята з нагоди збору врожаю: відома Апельсинова битва в містах Астурії, а також Містерія (таїнство), присвячене вознесінню Богородиці в Ельге (Аліканте).

Фольклорні свята. Такі свята відбуваються з серпня по жовтень в Ла Альберта (Саламанка), Вехер де ла Фронтера (Кадіс), Торо (Самора), Ондарохха (Біскайя) та багатьох інших. Різдво підводить межу під щорічним циклом свят. Тож, в яку б пору року туристи не відвідали Іспанію вони обов'язково потраплять на загальнонаціональне чи місцеве свято, яке найповніше розкриє культуру, звичаї місцевого народу, їх фольклор та танці. Серед найвідоміших танців Іспанії галісійська муньєйра, ара-гонська та валенсійська хота, каталонська сардана, баскський сорціко та андалузька севільянас.

Окрім наведених історико-культурних ресурсів туристи завжди мають змогу ознайомитися з іспанською кухнею, що також формувалась під впливом зміни культур. Особливістю іспанської гастрономії є те, що не можна з упевненістю казати про існування національної кухні. Швидше за все, мова йде про значну кількість регіональних кухонь, на кожну з яких вплинули кліматичні умови і власне спосіб життя населення. Іспанська кухня відрізняється традиційним приготуванням страв на оливковій олії, а також великим розмаїттям фруктів та зелені, що привнесла арабська культура. Використовуються також продукти, що колись були завезені з Америки: картопля, помідори. Регіональна кухня поділяється наступним чином:

- північна кухня (країна Басків, Астурія, Галісія, Арагон, Ла Рі-оха, Наварра), що заснована на використанні морепродуктів та сезонних овочів;

- середземноморська кухня (Каталонія, Валенсія, Мурсія), поєднує жито, оливки та виноград;

- кухня Месети (Кастилія і Леон, Естрамадура) включає поєднання злаків та м'яса;

- південна кухня (Андалусія) тяжіє до арабської кулінарії з використанням великої кількості кондитерських виробів;

- острівна кухня Канарських островів багата на тропічні фрукти та морепродукти.

Загальними рисами для будь-якої іспанської кухні є використання місцевого вина, а також кави. Сучасна індустрія харчування надає можливості спробувати будь-яку національну кухню в широкій мережі ресторанів, кафе, барів та інших закладів.

Таким чином, історико-культурний потенціал Іспанії надзвичайно різноманітний та з успіхом використовується в індустрії туризму. В цій країні є все для того, щоб надавати туристичні послуги згідно попиту: пізнавальні, екскурсійні, гастрономічні, археологічні тури та інші.

Іспанія - країна з автентичною культурою, дещо відмінною від інших європейських країн, головним надбанням якої є, звичайно, самі іспанці. Ці галасливі, темпераментні люди не приховують свого відношення до тих, що оточують, навпаки, вони прагнуть виразити його, причому як можна емоційнішим способом.

Іспанія володіє значною художньою спадщиною. Стовпами золотого століття були художники-послідовники Толеда: Ель Греко і Дієго Велась-кес. Франсисько Гойя був найпліднішим художником Іспанії XVІІІ ст. і створив відверто правдиві портрети королівської сім'ї.

На початку ХХ ст. на світове мистецтво вплинули одіозні іспанські художники - Пабло Пікассо, Хуан Гріс, Хоан Міро і Сальвадор Далі. Архітектура Іспанії також ідентична: давні пам'ятники на Менорке на Балеар-ських островах, римські руїни в Меріде і Таррагоне, декоративна ісламська Альхамбра в Гранаде, споруди мудехар, готичні собори, палаци і замки, дивні модерністські монументи і химерні скульптури Гауді.

Одним з найбільш відомих у світі шедевром художньої літератури є роман ХУІІ ст. "Дон Кихот Ламанчеський" Мігеля Сервантеса. Видатними іспанськими письменниками ХХ ст. є Мігель де Унамуно, Федеріко Гарсия Лорка і Каміло Хосе Сіла, лауреат нобелівської премії 1989 р. в галузі літератури. Серед знаменитих письменниць - Аделаїда Гарсия Моралес, Ана Марія Матуте і Монтсеррат Роїг.

У 1790 роках в Андалузії була винайдена гітара, шляхом додавання шостої струни до арабської лютні. Гітара знайшла свою сучасну форму в 1870 роках. Іспанські музиканти підняли мистецтво гри на гітарі до вершин віртуозності: Андрес Сеговіа (1893-1997 рр.) зробив класичну гітару окремим жанром. Фламенко - музика, тісно пов'язана з канто ондо (cante hondo - глибока пісня) циганів Андалузії, сьогодні відроджується. Пако де Лусия - визнаний в світі гітарист, який виконує фламенко.

Його товариш Ель Камарон де ла Ісла був до смерті в 1992 р. провідним музикантом сучасного канто ондо. У 1980 р. завдяки Пата Негра і Кетама з'явилося з'єднання фламенко і долі (інакше зване циганською долею), а в 1990 р. з'явилося радіо "Тарифу", по якому транслювалося чарівне поєднання фламенко, північноафриканських і середньовічних мелодій. Компанія "Бакалао" - іспанський вклад в світ техніки, її головний офіс розташований у Валенсії.

Іспанія славиться фієстами, найважливіші з яких: фієста у Валенсії, квітневий ярмарок в Севільї, Фієста Сан-Фермін в Памплоне. Не менш відомі кориди, що влаштовуються в крупних містах.

У Іспанії великою популярністю користуються азартні ігри. Мабуть, це національна особливість характеру жителів країни. У країні працюють 18 казино, розташованих в основному на популярних курортах.

Іспанське законодавство суворо регулює діяльність казино. Казино заборонено відкривати в містах з населенням понад 200 тис. осіб. У великому місті казино повинно розташовуватись не ближче 40 км від міської межі. Здійснюється це для того, щоб дати можливість потенційним відвідувачам казино подумати, перш ніж відправлятися за місто у пошуках розваг.

"Гранд казино де Барселона", наприклад, розташовано в 40 км від Барселони поряд з курортним містечком Сітчес. Раніше тут був багатий маєток. Потрапити сюди можна тільки на автомобілі, сполучення громадського транспорту відсутнє.

Іспанці обожнюють спорт, особливо футбол; варто відвідати футбольний матч і відчути напруженість атмосфери. Бої биків також популярні, не дивлячись на безперервний тиск з боку міжнародних активістів, що борються за права тварин.

Хоча католицизм пустив глибоке коріння у всі сфери життя іспанського суспільства, лише близько 40% іспанців регулярно відвідують церкву. Багато іспанців дуже скептично відносяться до церкви; протягом громадянської війни церкви були спалені, а духовні особи розстріляні через те, що вони були прибічниками репресій, корупції і старого порядку.

Іспанські страви мають заслужено визнану репутацію, а гострі закуски є дійсною відрадою. Паелья, гаспачо і чорізо - відомі страви на більшості обідів, а також супи, страви з бобів і морепродуктів, а також м'ясних страв, мали значний вплив на національну кухню країн Латинської Америки.

В Іспанії дещо інший рижим харчування у порівнянні з іншими європейськими країнами - обід триває між 13.30 і 16 год. Вечеря зазвичай подається між 22 і 23 год.

Природно, що в такій невгомонній країні особливою популярністю користуються всілякі гуляння, ярмарки, фестивалі і карнавали. Один з них, присвячений св. Йосифу, заступникові теслярів, проводиться у Валенсії.

Великі ляльки - фальяси, зроблені з тканини і щільного картону, дали ім'я цьому веселому торжеству. Вдень їх прийнято носити по вулицях міста, а увечері, озброївшись петардами і бенгальськими вогнями - спалювати. Всю ніч після цього не замовкає гомін, і гуляння тривають до самого ранку.

Як і в будь-якій іншій країні, Новий рік в Іспанії - одне з найголовніших і галасливіших свят. Тут його зазвичай зустрічають у великій компанії на головній вулиці міста - напевно, багатьом відомий мадридський звичай збиратися на центральній площі і під бій курантів з'їдати 12 виноградин, запиваючи їх шампанським. Це справжній ритуал: іспанці, великі любителі винограду, вірять що кожен, хто з'їсть його в новорічну ніч, наступного року не зустрінеться ні з бідністю, ні із злими духами.

Іншим амулетом проти нечистої сили вважається пальмова гілочка, прибита до дверей будинку в кінці квітня, коли святкується так зване "пальмове воскресіння", аналогом якому в Росії є "вербне". Це перший день пристрасного тижня, а в кожен з подальших зазвичай проводяться вистави на біблейську тему.

Інше релігійне свято Іспанії, що святкується 12 жовтня, присвячене Св. Діві Пілар, яка переконала апостола Сантьяго запровадити в країні християнство. Пізніше, в 1492 році, того ж дня, Христофор Колумб відкрив землі Нового Світу - як вважають віруючі, це сталося саме завдяки підтримці Св. Діви Пілар.

12 жовтня - це ще і головне національне свято країни. Його називають Іспанідад, маючи на увазі під цим єдність і дружбу між всіма іспаномовними країнами. Раніше до цього свята вносився якийсь імперський характер: іспанці відзначали його як день своєї раси, свого духу, але сьогодні, завдяки впливу демократичних настроїв в суспільстві, Іспанідади стали святом цивілізації, святом, присвяченим багатій історії і неоцінимій культурі цієї гостинної країни.