Менеджмент туризму - Кіптенко В.К. - 3.2.4. Види і форми туризму

Учасника туристичної подорожі або туриста, який шукає можливості задовольнити свої потреби шляхом отримання специфічних туристичних послуг, у менеджменті розглядають як суб'єкт туризму. З огляду на це в управлінні туристичною діяльністю зважають на класифікації туристів за різними ознаками. Вони мають велике значення для практики, оскільки дають змогу вирішувати проблеми територіальної організації туризму, планувати розвиток матеріальної бази, виявляти попит і формувати ринок туристичних послуг, виробляти і реалізувати туристичний продукт.

М.П. Крачило пропонує виділяти класи, форми та види туризму. Залежно від цілеспрямованості та характеру туристичних потоків туризм поділяють на два великі класи: внутрішній (національний) та іноземний. Внутрішній туризм обслуговує здебільшого громадян своєї країни. Завдання іноземного туризму — обслуговування іноземних туристів, системи подорожей та обмінів, які здійснюються на основі міждержавних договорів з урахуванням чинних міжнародних норм.

Внутрішній та іноземний туризм тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як іноземний, так і внутрішній туризм спільно використовують наявні рекреаційні ресурси та матеріально-технічну базу, однак у цих туристичних послугах є певні відмінності та своєрідності, пов'язані насамперед з особливостями, звичаями і традиціями того чи іншого народу.

За територіальною ознакою внутрішній туризм поділяється на місцевий та дальній, а іноземний за охопленням території — на внутрішньоконтинентальний, міжконтинентальний, навколосвітній. Подорожі іноземних туристів можуть відбуватися в межах однієї країни відвідування або проходити у формі багатоетапного туризму — відвідування туристами декількох країн під час однієї подорожі. Останнім часом велику увагу привертає розвиток прикордонного (сусідського) туризму — короткострокових міжнародних туристичних подорожей у прикордонні райони сусідньої країни.

Визначення форм туризму зумовлене зовнішніми причинами і впливами. За М.П. Крачило, форми туризму розрізняються за такими ознаками.

За характером організації туризм поділяється на:

— організований (плановий) — поїздки маршрутами, організованими туристичними фірмами або клубами; зазвичай реалізуються на умовах попередньої оплати;

— неорганізований (самодіяльний) — спонтанні поїздки, які, як правило, організовують самі туристи, без участі посередника: турфірми, клубу, секції тощо; оплата послуг в такому випадку відбувається відповідно до користування ними.

Самодіяльний туризм визначають також як кваліфікаційний: 1) подорожі з використанням активних видів пересування, які організовуються туристами самостійно; 2) специфічний вид туристичної суспільної (аматорської) діяльності, що реалізується на добровільних самодіяльних засадах.

При організації туризму враховують і критерій кількості учасників:

— груповий (колективний) туризм — форма організації туристичної подорожі людей, об'єднаних можливістю спільної подорожі за конкретним маршрутом або з метою отримання програмного обслуговування; задоволення колективного інтересу до об'єкта відвідування. Іноді говорять про паушальний туризм — стандартизовані подорожі з попередньо визначеним і організованим комплексом послуг. За міжнародним стандартом груповою є подорож, у якій бере участь 6 і більше туристів. Групові тури, як правило, дешевші внаслідок застосування групових знижок;

— індивідуальний туризм — форма організації туристичної діяльності людини за власним планом, програмою, яка складається та реалізується в індивідуальному обслуговуванні, як правило, за вищими цінами.

За строками і тривалістю перебування в подорожі М.П. Крачило поділяє туризм на:

— короткостроковий — поїздка на строк 5—7 днів, зазвичай у кінці тижня та подальші неробочі дні; іноді час зменшується до З Днів;

— довгостроковий.

Інші джерела пропонують виокремлювати тривалі подорожі (понад 4 доби) і короткострокові (від 24 годин до 4 діб). Подорож у країні проживання або за її межами може тривати від 24 годин до 12 місяців.

За строком перебування подорожі поділяють на тривалі, короткострокові і тури вихідного дня.

Тривалі подорожі, як правило, доповнюються нетривалими поїздками:

— транзитні — зупинки туристів на шляху слідування до місця призначення;

— одноденні — тури тривалістю не більше одного світлового дня, які не передбачають зупинки на ночівлю;

— короткостроковий туризм — діловий туризм і подорожі у вихідні дні середньою тривалістю 2—4 доби, тобто вони включають не менше однієї і не більше трьох ночівель.

G кількісний підхід, який тривалість перебування туристів поза межами їх постійного проживання ранжирує так: 1—3 ночі; 4—7 ночей; 8—28 ночей; 29—91 піч; 92—365 ночей. Одноденні подорожі поділяються на такі, що тривають менше 3 годин; 3—5 годин; 6—8 годин; 9—13 годин; більше 12 годин.

За інтенсивністю туристичних потоків туризм поділяється на постійний (відносно рівномірне відвідування туристичних районів та населених пунктів протягом року) та сезонний (відвідування в певну пору року). Відповідно в сезонному туризмі розрізняють односезонний (поширений у районах, які відвідують туристи в певну пору року, переважно влітку або зимою) та двосезонний (характеризується наявністю туристичних потоків, наприклад, як літом, так і взимку).

За ознакою сезонності виокремлюють:

— активний туристичний сезон, що характеризується великим потоком туристів і у більшості країн поділяється на два основні періоди: літній (з кіпця травня до середини вересня — період літніх відпусток і шкільних канікул) та зимовий (з середини грудня до кінця лютого — період гірськолижного сезону, різдвяних і новорічних свят);

— міжсезоння (напівсезон) — кількість туристів значно менша, ніж в активний сезон (у наших умовах — осінь і весна);

— не сезон ("мертвий сезон") — туристів приїжджає дуже мало або вони зовсім не приїжджають, робота турфірм стає нерентабельною. Чітко виражений не сезон характерний для односезонних районів, які туристи відвідують лише у певну пору року. Як приклад можна назвати прибережну зону Литви (Ніда, Паланга, Юодкранте). У літній час, особливо у липні — серпні, потік туристів настільки великий, що досить складно знайти вільний номер у готелях, а решту часу курорт пустує, оскільки з моря дме різкий, пронизливий холодний вітер.

Є погляд, згідно з яким потрібно вирізняти зимовий, літній та міжсезонний туризм.

За віком учасників подорожі М.П. Крачило визначає дитячий, молодіжний туризм і туризм дорослих людей (іноді окремо характеризують так званий туризм третього віку). За іншим підходом виокремлюють такі категорії: діти, що подорожують з батьками; молодь (15—24 роки); відносно молоді туристи (25—44 роки); люди економічно активного середнього віку (45—64 років); пенсіонери (старші 64 років), чисельність яких останніми роками значно збільшується.

Залежно від способів пересування та транспортних засобів, якими користуються туристи, М.П. Крачило поділяє туризм на такі форми: автомобільний, автобусний, мотоциклетний, авіаційний, водний (морський, річковий), підводний, залізничний, гужовий, велосипедний, пішохідний, лижний, спелеологічний, комбінований, або змішаний. У сучасних умовах популярним стає використання екзотичних видів транспорту для здійснення туристичних подорожей — канатних доріг, фунікулеру, повітряних куль, дельтапланів тощо.

Залежно від рівня мобільності та способу пересування туризм умовно можна поділити на активний (пішохідний, гірський, лижний, водний, велосипедний, автомобільний, мотоциклетний, спелеологічний) та пасивний (залізничний, автобусний, морський та авіаційний).

Слід зауважити, що термін активний туризм розуміється в міжнародному туризмі як відвідування певної країни жителями інших країн, а пасивний — як виїзд громадян до інших країн.

За принципом оплати вирізняють:

— комерційний туризм, за якого турфірма безпосередньо продає свій турпродукт споживачеві і, відповідно, отримує прибуток;

— соціальний туризм — подорожі, які субсидуються з коштів, що виділяються державою на соціальні потреби; при цьому окремим категоріям туристів із низькими доходами держава в порядку, встановленому законодавством, надає соціальні пільги. До категорії громадян, які отримують такі пільги, насамперед, належать багатодітні сім'ї, діти-сироти, вихованці дитячих будинків і шкіл-інтернатів, молодь, яка навчається і працює, пенсіонери, інваліди і малозабезпечені. Зміцнити свої позиції соціальний туризм може лише за умови продуманої соціальної політики в галузі туризму на регіональному, національному і міжнародному рівнях;

— "інсентів"-туризм — заохочувальна подорож, яку організовує і сплачує підприємство для своїх працівників за досягнення в роботі (наприклад, за збільшення загального обсягу продажу, ефективну рекламу, допомогу в навчанні персоналу тощо).

Крім зазначених варіантів, форми туризму можна поділяти залежно від інших різноманітних демографічних і соціальних характеристик учасників подорожі; від місця проживання туриста (міський або сільський); соціального становища в суспільстві (дитячий, шкільний, молодіжний, сімейний, за професійним складом тощо).

Мотивація, або внутрішні фактори подорожей, зумовлюють виокремлення видів туризму.

М.П. Крачило пропонує вирізняти курортно-лікувальний, культурно-розважальний, пізнавально-діловий, або спеціалізований, релігійний, промисловий туризм. За сучасних умов великого значення набуває конгресний туризм, окремо розглядається культурний, пізнавальний, рекреаційний, соціальний, екологічний, елітарний, туризм співвітчизників (ностальгічний).

В.О. Квартальнов та І.В. Зорін визначають класифікацію туризму як виокремлення внутрішньо однорідних таксонів туристичної діяльності згідно з визначеним видовим критерієм. Таксоном є вид туризму. При цьому пропонується дев'ять основних класифікацій, у межах яких виділяються категорії туризму (табл. 3.3).

Таблиця 3.3. Класифікації туризму за I.В. Зоріним та В.О. Квартальновим

Традиційно за мотиваційними факторами виокремлюють такі види туризму.