Народився 15 березня 1925 р. в с. Білозір'я (нині Черкаська обл.). По закінченні сільської середньої школи в грудні 1941 р. вступив до Сталінградського ФЗУ № 21. З вересня 1942 р. — в діючій армії на фронтах Великої Вітчизняної війни. Після важкого поранення в лютому 1945 р. за інвалідністю був демобілізований з армії, вступив на педагогічні курси Черкаського учительського інституту. У вересні 1945 р. В. Дмитриченко став студентом цього інституту, а через рік перевівся на філософський факультет Київського університету. Після закінчення університету (1951) став слухачем курсів підготовки викладачів суспільних наук при КДУ. В 1952— 1956 рр. — асистент, старший викладач кафедри історії філософії Київського університету. Після захисту кандидатської дисертації (1956) — доцент цієї кафедри, на якій працював до кінця свого життя, за винятком науково-педагогічних відряджень до В'єтнаму (1964) та НДР (1970). Основний свій курс з історії античної філософії В. Дмитриченко читав українською мовою, орієнтував слухачів на вивчення першоджерел. Доктор філософських наук з 1981 р. Автор більш як 50 наукових праць з історії філософії, основні з яких: Суспільно-політичні погляди Я. П. Козельського (К. 1957); Розвиток філософської думки в стародавньому Китаї (у співавторстві з В. І. Шинкарук) (К., 1959); Соціалістична думка на Україні в 70 — на початку 80-х років ХІХст. (К., 1974).
В. С. Дмитриченко належав до покоління філософів-шестидесятників. Свою увагу він спрямував на дослідження наукових передумов історичного місця революціонерів-демократів, революційного демократизму та утопічного соціалізму в Україні. Він грунтовно проаналізував соціальні погляди М, П. Драгоманова, С. А. Подолинського, Ф. П. Вовка. В дослідженні названих проблем виявив ряд цікавих деталей, що стосувалися "білих плям" історії вітчизняної суспільної думки, характеру формування соціал-демократичних партій. Результати досліджень В. Дмитриченка, його прагнення до об'єктивного висвітлення вітчизняної філософської і соціально-політичної думки не вкладалися в рамки офіційної історіографії того часу, викликаючи негативну реакцію з боку ідеологічних офіозів. Це несприятливо позначилося на його науковій діяльності, на сім років відсунуло захист докторської дисертації, що й фактично обірвало його життя 23 грудня 1981 р.
Павлов Василь Терентійович
Куценко Володимир Ілліч
Парнюк Михайло Олексійович
Депенчук Надія Павлівна
Дученко Микола Васильович
Яценко Олексій Іванович
Іванов Вадим Петрович
Канарський Анатолій Станіславович
Тарасенко Микола Федосійович