Гроші і кредит - Колодізєв О.М. - 3.2. Інституційна модель грошового ринку

Інституційна модель грошового ринку відображає взаємозв'язки між суб'єктами грошового ринку, що реалізуються через потоки грошей та інструментів (рис. 3.4)^*53.

*53: { Гроші та кредит: підручник / М.І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; за заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2001. – 604 с.; Демківський A.В. Гроші та кредит : навч. посіб. / А.В. Демківський. – К.: Дакор, 2005. – 528 с.}

Рис. 3.4. Схема системної структуризації грошового ринку

Характеристика видів ринку наведено у дод. В у табл. В1.

За інституційним критерієм грошовий ринок можна поділити на два сектори:

– прямого фінансування;

– опосередкованого фінансування.

Схему руху грошових потоків на фінансовому ринку наведено на рис. 3.5.

У секторі прямого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей здійснюються безпосередньо і всі питання купівлі-продажу вони вирішують самостійно один з одним. Брокери та дилери, що тут функціонують, виконують технічну роль звичайних посередників, допомагаючи продавцям і покупцям швидше знайти один одного.

Рис. 3.5. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку

У цьому секторі виокремлюють два канали руху грошей:

– капітального фінансування, завдяки якому покупці назавжди залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього як інструмент акції;

– запозичень, яким покупці тимчасово залучають кошти до свого обігу, використовуючи для цього як інструмент облігації та інші подібні цінні папери.

У секторі опосередкованого фінансування зв'язки між продавцями і покупцями грошей реалізуються через фінансових посередників, які спочатку акумулюють у собі ресурси, що пропонуються на ринку, а потім продають їх кінцевим покупцям від свого імені. Вони створюють власні зобов'язання й вимоги, які можуть бути самостійними інструментами грошового ринку, зумовлювати появу нових грошових потоків. Тому фінансові посередники цього сектору істотно відрізняються від технічних посередників першого сектору як за роллю в економіці, так і за технологічними процесами функціонування.

За економічним призначенням ресурсів розрізняють:

– ринок грошей – частина фінансового ринку, де здійснюються короткострокові кредитні операції;

– ринок капіталів – частина фінансового ринку, де здійснюються серед- ньо- і довгострокові кредитні операції.

Об'єктом цих операцій є як гроші, так і цінні папери. Ці ринки мають тісний взаємозв'язок.

Ринок капіталів – найважливіше джерело довгострокових інвестиційних ресурсів. Якщо грошовий ринок у першу чергу підтримує ліквідність на фінансовому ринку, то ринок капіталів сприяє рентабельному використанню або алокації фінансових коштів. Це означає, що очікувана прибутковість капіталовкладень має з урахуванням відповідного ризику як мінімум відповідати відсотку на ринку капіталів.

Обліковий ринок – частина грошового ринку, де короткострокові грошові ресурси перерозподіляються між кредитними інститутами шляхом купівлі- продажу векселів і цінних паперів з термінами погашення, як правило, до одного року.

Обліковий ринок виник у XIX ст. у процесі розвитку торгівлі і банківської справи. Його основа – облікові й переоблікові операції банків, тобто купівля- продаж основних першокласних комерційних векселів для мобілізації коштів, отримання прибутку, інвестування, регулювання ліквідності тощо.

З кінця XIX ст. почав розвиватися ринок короткострокових казначейських векселів, які викуповуються для фінансування державного боргу. їх продають і купують із дисконтом. Поняття облікового ринку в деяких країнах поширюється також на операції з державними облігаціями, до погашення яких залишається не більше 5 років.

Облікові ставки великою мірою визначаються ставкою центрального банку, оскільки останній регулює операції грошового ринку і розмір грошової маси, що перебуває в обігу. Операції на обліковому ринку мають велике значення для управління державним боргом.

До інституційної структури облікового ринку входять такі елементи:

– центральний банк (в Україні – Національний банк України);

– комерційні банки;

– спеціальні кредитні інститути, кошти яких формуються за рахунок залучення онкольних кредитів і 7-денних позик банків (під цінні папери).

Велике значення на обліковому ринку мають онкольний та вексельний кредити.

Онкольний кредит (on-call credit) – короткостроковий кредит, який погашається за першою вимогою. Він видається під забезпечення комерційними, казначейськими й іншими векселями, цінними паперами, товарами і погашається позичальником зазвичай з попередженням за 2–7 днів. Онкольний кредит вважається най ліквіднішою статтею активу банку після касової готівки. Відсоткові ставки за онкольними позиками нижчі порівняно з іншими видами позик.

Обліковий ринок і його інститути допомагають підприємствам здійснювати фінансування на основі короткострокового залучення капіталу – вексельних кредитів. За допомогою комерційних векселів закуповуються сировина і товари. Погашаються вони за рахунок виручки від проданого готового товару. Вексельний кредит надається здебільшого постачальникам.

Вексельний кредит – це банківська операція з урахування (дисконту) векселів і видачі позик до запитання під забезпечення векселів.

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, прийнятнішим видом вексельного кредиту є позики, що видаються під заставу векселів. Бан ки можуть відкривати клієнтам за їхньою заявою спеціальні позикові рахунки і відображати на них суму наданої позики під забезпечення прийнятих векселів. Векселі приймаються (депонуються) при цьому не на повну вартість, а на 60–90 % їх номінальної суми залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

Казначейський вексель – один із видів державних цінних паперів, що засвідчує внесення їхнім власником коштів до бюджету і дає право на одержання фіксованого доходу протягом строку володіння цими паперами. Це короткострокові зобов'язання держави (до 12 місяців). Казначейські векселі випускаються на пред'явника й обертаються на ринку цінних паперів. Випускають їх центральні банки за дорученням Міністерства фінансів (казначейства) за ціною, меншою від номіналу. Казначейські векселі можуть купувати комерційні банки, а також центральний банк. їх широка емісія приховує в собі загрозу інфляції, оскільки вони є сурогатами грошей, які легко можуть перетворюватись на капітал або депозити. Для комерційних банків це високоліквідні активи, що не дають високого прибутку. Вони є соло-векселями. В Україні казначейські векселі до останнього часу не застосовувалися в обігу.

Таким чином, на обліковому ринку обертається величезна маса короткострокових цінних паперів, головна характеристика яких – висока ліквідність і мобільність.