Економічний аналіз - Мних Є.В. - 8.4. Аналіз пасивів підприємства

Будь-який суб'єкт господарювання покриває потребу своїх активів за рахунок власних і залучених джерел (капіталу), які визначаються як його пасиви (рис 8.3).

Рис. 8.3. Структура пасивів підприємства

Головні завдання аналізу пасивів підприємства:

• аналіз обсягу і динаміки капіталу підприємства;

• аналіз структури капіталу та її зміни в оцінках до зміни фінансового стану;

• аналіз складу та структурних змін власного і залученого (довго - та короткотермінового) капіталів;

• пошук резервів збільшення капіталу, підвищення рівня його віддачі та зміцнення фінансової стійкості.

Використовуючи дані пасиву бухгалтерського балансу (табл. 8.4), можна дати загальну характеристику джерел покриття активів.

Таблиця 8.4. Аналіз джерел фінансування активів підприємства

У структурі джерел фінансування досліджуваного підприємства переважає власний капітал (98,74 % на кінець року).

Власний капітал — це власні джерела фінансування підприємства без зазначеного терміну повернення, які внесені засновниками підприємства, накопичені впродовж його існування за рахунок реінвестованого прибутку та отримані в дарунок. Власний капітал поділяється на статутний, пайовий, додатковий, резервний, неоплачений, вилучений і нерозподілений прибуток (непокритий збиток). Його класифікують за джерелами утворення (внутрішні і зовнішні), за формами існування (інвестований, дарчий, нерозподілений) та за рівнем відповідальності (зареєстрований та нереєстрований).

Залучений капітал визначають у формі довго - і короткотермінових зобов'язань. Зобов'язання — це заборгованість суб'єкта господарювання, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення його ресурсів, що втілюють економічні вигоди. Залучений капітал класифікують за певними ознаками (рис. 8.4).

Рис. 8.4. Класифікація залученого капіталу

Аналізуючи пасиви суб'єкта господарювання, роблять такі основні аналітичні висновки про зміну фінансового стану.

1. Про зміну співвідношення власного та залученого капіталу, що визначає економічну незалежність і стан автономності. Залучення капіталу є необхідною й об'єктивною передумовою діяльності будь-якого суб'єкта господарювання. Якщо частка власного капіталу більша, ніж залученого, то фінансовий ризик кредиторів та інвесторів менший. Багато причин зумовлюють більшу ефективність використання залученого капіталу, ніж власного. До них належать такі:

• детальна оцінка доцільності залучення капіталу за різними формами та механізму формування коштів для погашення зобов'язань;

• стимулююча роль відсоткових ставок на залучений капітал;

• контроль за погашенням боргу з боку банку та кредиторів;

• використання застави при отриманні кредиту може зумовити проведення розрахунків за кредит майном підприємства і призвести до банкрутства;

• прискорення оборотності залученого капіталу сприяє приросту фінансових результатів діяльності та зміцненню автономії.

Треба враховувати, що ефективність співвідношення власних і залучених коштів переважно визначається економічною рентабельністю підприємства і відсотковими ставками на позичковий капітал. їх співвідношення виражає так званий ефект важеля. Цей ефект досягається за умов наявності позитивного сальдо між економічною рентабельністю і "ціною" позичкових коштів (середньою ставкою відсотка). Наприклад, у підприємства А активи становлять 1000 млн грн, а пасиви — 1000 млн грн, які повністю формуються власними коштами. У підприємства Б активи становлять також 1000 млн грн, а пасиви у розмірі 1000 млн грн, які складаються з власних коштів у розмірі 500 млн грн і позичкових — 500 млн грн, за середньої відсоткової ставки на позичковий капітал 15 %. Балансовий прибуток для обох підприємств однаковий — 200 млн грн.

Отже, у підприємства А чистий прибуток (систему податків для спрощення розрахунку не враховуємо) становить 200 млн грн, а віддача власних коштів — 20 % (200 : 1000 х х 100). У підприємства Б чистий прибуток становитиме 125 млн грн (200 - 500 • 15 : 100), а віддача власних коштів — 25% (125:500-100).

У такий спосіб виявлено різну рентабельність власних коштів (20 і 25 %) за однакової економічної рентабельності. Ця відмінність є результатом зміни структури джерел покриття активів підприємства і називається ефектом важеля.

Якщо підприємство використовує лише власні кошти для покриття активів, то воно обмежує їхню рентабельність приблизно половинним рівнем економічної рентабельності

де-йвк — рентабельність власних коштів підприємства, %;

Я* — рентабельність усіх авансових коштів підприємства для покриття активів, %.

Якщо підприємство використовує залучені кошти, то воно збільшує або зменшує рентабельність власних коштів залежно від співвідношення власних і залучених коштів у пасиві та відсоткової ставки. Тоді й виникає ефект важеля (Ев)

Отже, ефект важеля визначається двома складовими:

1) різницею економічної рентабельності та середньої відсоткової ставки на позичковий капітал (СЗ);

2) співвідношенням залучених (ПК) і власних (ВК) коштів. Об'єднавши дві складові, отримаємо:

Така оцінка дає змогу визначити межі залучення позичкових коштів і ефективність структури джерел покриття авансового капіталу.

2. Про зміну обсягу і частки довготермінового залучення капіталу. Наявність сум довготермінових позик банку або інших тривалих зобов'язань свідчить про зростання фінансових можливостей підприємства в оперативному маневруванні джерелами покриття його потреб. Це є свідченням довіри до підприємства з боку банку чи інших кредиторів. Довготермінові зобов'язання підприємства іноді прирівнюють до його власних коштів як можливість використання за умов виникнення тимчасових фінансових труднощів. Чим більша сума (і частка) довготермінового капіталу, тим кращий фінансовий стан суб'єкта господарювання.

3. Про зміну обсягу та структури короткотермінового залучення капіталу. Таке залучення капіталу виникає у формі короткотермінових кредитів банку, поточної заборгованості за довготерміновими зобов'язаннями, виданими векселями та за всіма видами кредиторської заборгованості. Зміна обсягу поточних зобов'язань у співвідношенні з ліквідними активів характеризує платоспроможність підприємства. Найсуттєвіший вплив на фінансовий стан має кредиторська заборгованість, яка свідчить про стан платіжної дисципліни підприємства та його фінансову стійкість.

Ефективність використання капіталу характеризується показниками:

а) рентабельність усього вкладеного капіталу (#к):

де ЧП — чистий прибуток, грн;

К — середня величина авансованого капіталу, грн;

б) рентабельність власного капіталу (#вк) і рентабельність залученого капіталу (#зк):

де ВК і ЗК — середня величина авансованого власного та залученого капіталу, грн;

в) рентабельність перманентного капіталу (Літ):

де ТК — середня величина довготермінового залученого капіталу, грн;

г) капіталовіддача (Кв) і капіталомісткість (К) валового доходу (ВД):

д) швидкість обороту капіталу (5К) , у днях:

Аналізуючи власний капітал, треба дати характеристику зміни його обсягу, структури, динаміки та відповідності зміні валового доходу чи доходу з реалізації продукції (робіт, послуг). Використаємо для цього аналітичну табл. 8.5.

Таблиця 8.5. Оцінка власного капіталу підприємства

Приріст обсягу (+3425,7 тис. грн) і частки (+0,59 %) власного капіталу за рахунок реінвестованого прибутку є ознакою поліпшення фінансового стану, добрих перспектив економічного зростання.

Важливою в оцінках власного капіталу є зміна обсягу та співвідношення основного й оборотного капіталу. Власний основний капітал визначається як сума необоротних активів без величини довготермінового залученого капіталу, який використовують на фінансування необоротних активів. Сума власного оборотного капіталу — різниця всього власного капіталу і суми власного основного капіталу, або сума оборотних активів без величини поточних зобов'язань підприємства і без суми довготермінового залучення капіталу, який використовують на фінансування оборотних активів.

Підвищення частки власного оборотного капіталу свідчить про поліпшення фінансового стану, оскільки зростає фінансова стійкість суб'єкта господарювання. Чим більша частка власного оборотного капіталу в загальній сумі власного, тим більша його мобільність, оскільки зростає величина високоліквідного капіталу.

Зміни у власному капіталі можливі у зв'язку:

• з внесками учасників;

• переоцінкою активів;

• вилученням та іншими змінами у капіталі. Аналізуючи залучений капітал, важливо дати оцінку зміни обсягу та структури (табл. 8.6).

Таблиця 8.6. Склад і структура залученого капіталу підприємства

На підприємстві, яке аналізується, залучений капітал повністю формується за рахунок кредиторської заборгованості. Відсутність у джерелах фінансування довготермінових кредитів можлива внаслідок невигідності їх залучення (за діючими умовами кредитування) або у зв'язку з недовірою банку до кредитоспроможності підприємства. Відсутність серед джерел фінансування короткотермінових кредитів банку треба дослідити особливо ретельно, оскільки це один із чинників зниження рентабельності власного капіталу (за наявності об'єктів кредитування та допустимих умов отримання кредиту).

Аналізуючи кредиторську заборгованість, особливу увагу звертають на зміни її обсягу, структури, оборотності та терміну погашення. Аналіз змін обсягу кредиторської заборгованості варто проводити з огляду на всі її структурні елементи, визначаючи реальності цих сум за інформацією укладених договорів, контрактів та інших документів, які засвідчують стан поточних розрахунків підприємства. Особливу увагу приділяють простроченій заборгованості з оцінкою причин її виникнення, можливих наслідків у зміні фінансового стану та шляхів погашення. Якість кредиторської заборгованості оцінюється на основі визначення у ній вексельної форми розрахунків, а також тривалості використання кредиторської заборгованості в обороті. Середня тривалість використання кредиторської заборгованості в обороті (ТКЛ) обчислюється за формулою

де КЗ — середні залишки кредиторської заборгованості за аналізований період, грн;

КО — загальна сума обороту за розрахунками з кредиторами, грн.

Щоб детальніше проаналізувати кредиторську заборгованість з метою оцінки фінансового стану, потрібно виокремити невиправдану заборгованість і причини її утворення. До невиправданої кредиторської заборгованості належить прострочена заборгованість і заборгованість за невідфактурованими поставками. Щоб простежити прострочену заборгованість, розраховують залишок зобов'язань на кінець аналізованого періоду за отроками їх утворення (табл. 8.7).

Таблиця 8.7. Оцінка стану розрахунків з кредиторами

Значна сума простроченої кредиторської заборгованості свідчить про нестійкий фінансовий стан і виникнення кризових порогів.