Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Зовнішньоекономічна політика

Основними напрямками зовнішньоекономічної політики уряду Росії є: форсування зовнішньої торгівлі; активізація економічного співробітництва з країнами близького й далекого зарубіжжя в межах регіональних угруповань; участь в міжнародних економічних організаціях глобального типу (МВФ, Світовий банк тощо).

За короткий строк, що пройшов підчас ринкових перетворень, Росія зуміла істотно лібералізувати зовнішню торгівлю. Вартість товарів та послуг, що проходить через зовнішньоторговельний обіг країни, досягає 49% всього обсягу. Ступінь відкритості економіки (відношення вартості експорту до ВВП) становить 20%.

Протягом 90-х років були суттєво лібералізовані торгівельний і валютний режим. Відмовившись від монополії на зовнішньоторговельні операції, держава має можливість регулювати транскордонні потоки товарів і послуг за допомогою звичайних інструментів. Зокрема, введена внутрішня і зовнішня оборотність національної валюти з поточних операцій. Іноземні інвестори допущені на фінансовий і фондовий ринки Росії, а також до участі в приватизаційних конкурсах.

За умов відкритості економіки зовнішньоекономічні зв'язки Росії стали важливим інструментом підтримання відносної макроекономічної рівноваги. Вихід на зовнішній ринок сприяв стримуванню падіння виробництва і зменшенню зайнятості у видобувних галузях промисловості, закупівля продукції за рубежем забезпечувала наповнення близько половини споживчого ринка країни. Прямі зарубіжні інвестиції до певної міри компенсували зниження обсягів вітчизняних державних і приватних капіталовкладень. Розміщення позик за кордоном, залучення іноземних кредитів і коштів нерезидентів на ринок державних цінних паперів дозволяли фінансувати помітну частину витрат федерального бюджету, активізувати діяльність банківської системи. Все це відкрило можливість поступово знижувати темпи інфляції і зміцнювати національну валюту.

Однак при реалізації курсу на відкритість економіки дещо недооцінювався зарубіжний досвід. Так, на шляху до відкритості економіки, особливо країн з перехідною економікою, виникає певна небезпека. Зокрема, виникає ризик ущемлення інтересів національного виробника іноземними конкурентами, зростання залежності окремих галузей від світової кон'юнктури, від торгівельної і фінансової політики промислово розвинутих країн, загроза дестабілізації фінансової системи і грошового обігу. Саме недооцінка цих моментів в Росії ускладнила її економічний розвиток і взаємодію із зовнішнім світом.

Слід відзначити, що криза серпня 1998 року засвідчила істотну залежність Росії від зовнішніх чинників і високу залежність від стану світового господарства. Водночас стало очевидним, що навіть часткова ізоляція від зовнішніх ринків ускладнює функціонування економіки і забезпечення макроекономічної стабільності На думку фахівців, скорочення зовнішньоторговельної квоти при зменшеному внутрішньому попиті може мати негативні наслідки. Зокрема, експортери втратять частину ринків збуту всередині країни, на які орієнтоване їх виробництво, і будуть змушені зменшити завантаження виробничих потужностей і зайнятість працівників. Із зменшенням експортної виручки скоротяться можливості придбання за рубежем інвестиційних товарів. А відтак виникнуть додаткові труднощі в обслуговуванні зовнішнього боргу і функціонуванню внутрішнього валютного ринку.

Цілком очевидно, що відношення економічного зростання, а значить і супроводжуючого його збільшення попиту на вітчизняну продукцію неминуче можуть призвести до зниження ступеня включення Росії у світогосподарські зв'язки.

В 90-х роках Росії вдалося активізувати зовнішньоторговельну діяльність і нарощувати обсяги обороту торгівлі, хоч вона поки що в цьому відношенні відстає не тільки від розвинених країн, але й деяких нових індустріальних держав.

Динаміка зовнішньої торгівлі Росії (млрд. дол.)

З таблиці видно, що протягом усіх років економічної перебудови Росія мала позитивне сальдо зовнішньої торгівлі, причому воно формувалося не стільки за рахунок форсування експорту, скільки через те, що обсяги імпорту практично не збільшилися. Внутрішній ринок Росії поки що вузький, щоб поглинути велику кількість імпортних товарів. Але позитивне сальдо зовнішньоторговельного балансу допомагає вирішенню проблем платіжного балансу Росії.

В структурі експорту Росії з великим відривом лідирують мінеральні продукти - нафта, газ, руди, кольорових металів, а також метали. В імпорті перевага належить машинам і продовольчим товарам.

Товарна структура експорту та імпорту Росії (1997, %)

Структура зовнішньої торгівлі Росії обумовлена низкою конкурентоспроможністю товарів обробної промисловості. Справа не тільки в якості продукції, але й у надто високих матеріальних витратах на її виробництво. До того ж, виробництво продукції у багатьох галузях є надто енергомістким.

За підрахунками фахівців, у більшості галузей промисловості Росії в середині 90-х років витрати на одиницю продукції були вищими, ніж в Японії, у 2,8 рази, США - 2,7, Франції, Німеччина та Італії - 2,3, Великобританії - у 2 рази. Дані свідчать про те, що у порівнянні з індустріально розвинутими країнами промислове виробництво в Росії є більш матеріало- праце - та енергомістким. З огляду на це важко розраховувати на цінову конкурентоспроможність промислової продукції на зовнішньому ринку.

Водночас в окремих галузях російської економіки, які переважно орієнтовані на зовнішній ринок, поки що зберігається порівняно низький рівень матеріальних витрат. Зокрема, це стосується виробництва нікелю, чорних металів, продукції хімічної промисловості та ін. Це означає, що російські виробники і експортери мають певний резерв для цінової конкуренції на зовнішньому ринку.

Не можна не враховувати у зовнішньоекономічній політиці і чинники продуктивності праці. Адже продуктивність праці є одним з основних чинників, що визначають товарну конкурентоспроможність на світовому ринку. В обробній промисловості Росії цей показник в середині 90-х років був у середньому в 5-6 разів нижчим, ніж в промислово розвинутих країнах, і приблизно в 3-4 рази нижчим, ніж в нових індустріальних країнах, А що стосується рівня продуктивності праці в сільському господарстві, то в цій галузі економіки Росії спостерігається ще більш вражаюче відставання. Так, в середині 90-х років за величиною доданої вартості, .створеної в розрахунку на одного працюючого в цьому сектору Російська Федерація в 15-20 разів відставала від провідних країн Заходу.

Слід відзначити, що більшість країн світу забезпечують підвищення конкурентоспроможності своїх товарів завдяки інноваціям. Але в умовах реформування російської економіки науково-технічний потенціал дещо послабшав. Протягом останніх років в Росії простежується стійка тенденція до скорочення реальних асигнувань на науку. За 1988-1997 рр. вони скоротились майже в 5 разів. Якщо загальні витрати на науку в СРСР становили 4% ВВП (що було найвищим показником в світі), то за період економічних перетворень в Росії частка асигнувань на згадані потреби у ВВП скоротились з 0,96% в 1991 р. до 0,2% у 1997 р.

За оцінками фахівців, основні галузі російської економіки за ступенем конкурентоспроможності на світовому ринку поділяються на такі категорії:

❖ дуже сильна конкурентна позиція - чорна металургія;

❖ сильна конкурентна позиція - кольорова металургія, електроенергетика, нафтохімічна, лісова, оборонна, зв'язок та телекомунікації;

❖ посередня конкурентна позиція - хімічна, автомобільна, суднобудування (цивільне), машинобудування, приладобудування;

o слабка конкурентна позиція - авіаційна (цивільна), електронна, текстильна.

Частка Росії у світовому експорті товарів становила в 2000 році 1,5%, в імпорті товарів - 0,7%. Частка у світових послугах становила відповідно 0,7% і 0,9%.

Географічна структура зовнішньої торгівлі Росії характеризується переважанням Європейського Союзу, поступовим зниженням частки країн СНД і збільшення частки США. На країни СНД припадає 19% експорту і 27% імпорту Росії. Частка ЄС в загальному зовнішньоторговельному обороті Росії становить близько 40%, причому лідером тут є Німеччина. Але частка Росії в товарообігу ЄС не перевищує 5%. Частка обороту з країнами Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва становить 10%.

Основними торговельними партнерами Росії є (1999 р.): США (експорт - 8,8%, імпорт - 7,9%), Німеччина (відповідно 8,5% і 13,8%), Україна (6,5% і 8,3%), Білорусь (5,1 і 10,7%). Італія (5,0% і 3,8%), Нідерланди (експорт - 4,8%), Казахстан (імпорт - 4,6%).

З метою поліпшення зовнішньоекономічних зв'язків уряд Росії намагається активізувати участь країни в регіональних інтеграційних угрупуваннях. Основними напрямками цих зусиль є: зміцнення економічного співробітництва з країнами СНД; налагодження ефективних стосунків з Європейським Союзом; зростання економічних позицій Росії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Найбільшою є зацікавленість Росії у розвитку економічних взаємовідносин в межах СНД. Росія тут є домінуючою державою. На неї припадає близько 80% ВВП, дві третини промислового і половина сільськогосподарського виробництва країн СНД. Тому не дивно, що уряд Росії наполягає на формуванні таких стосунків з партнерами по СНД, які б відповідали якомога вищому рівневі інтеграції. Таким рівнем з боку Росії вбачається економічний союз. В 1993 р. країни-члени СНД підписали Угоду про створення Економічного союзу; проте ця Угода, по суті, є тільки наміром, вона не реалізована (Україна, до речі, прийняла статус тільки асоційованого члена Союзу). Багато з членів СНД побоюються, що надмірна інтеграція може призвести до суттєвої економічної залежності їх від Росії. Тому інтеграційні процеси тут йдуть дуже повільно.

В цих умовах уряд Росії намагається в межах СНД сформувати локальні угрупування з більш високим рівнем інтегрованості. В1995 р. були заключені угоди про митний союз між Росією, Білоруссю й Казахстаном. В 1996 р. було підписано Договір про поглиблення інтеграції в економічній і гуманітарній областях між Росією,

Білоруссю, Казахстаном і Киргизстаном. В тому ж році було підписано Угоду про утворення Співтовариства Росії й Білорусі, яке є, по суті, економічним союзом, що й було зафіксовано в 1998 році. В 2000 р. Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан і Таджикистан домовилися про створення Євразійського економічного співтовариства, метою якого є утворення єдиного економічного простору. Таким чином, в нових умовах здійснюється реалізація ідеї про єдиний Євроазіатський простір, що була висунута ще в XIX ст. Правда, масштаби такого простору поки що значно вужчі.

Складними є стосунки Росії з ЄС. Країни Союзу в сукупності посідають перше місце в зовнішньоторговельному обороті Росії, звідти надходять переважаюча кількість Інвестицій. Але, на відміну від України й деяких інших держав СНД, Росія не прагне до вступу в ЄС, принаймні, в найближчі часи. Це б означало руйнування механізму інтеграції в СНД, який Росія так ретельно забудовує.

Крім того, не можна забувати, що неминучим наслідком членства Росії в ЄС стане втрата Росією захисних тарифів у взаєминах з країнами-членами ЄС. Справа в тому, що у федеральному бюджеті Росії приблизно 40% становлять митні доходи. Адже саме така частка країн ЄС у зовнішньоторговельному обороті Росії. Якщо ж врахувати й те, що входження в ЄС потребує передачі в Брюссель суттєвої частини питань зовнішньої і оборонної політики, то стане цілком зрозумілою неминуча втрата Росією своєї суверенності. Цілком природно, що така перспектива не влаштовує Росію.

Поки що інтересам Росії відповідає рівень відносин з єдиною Європою, що склався на базі існування угоди про партнерство і співробітництво, які грунтуються багато в чому на нормах СТО. І справа нині за тим, щоб якомога повніше використовувати ці можливості.

Що стосується подальшого розширення взаємовигідного співробітництва з країнами Східної та Південно-Східної Азії, то наразі Росія не вважає за необхідне ставити завдання включення її в зону вільної торгівлі й інвестицій в АТР. Практичне вирішення цієї проблеми - завдання більш віддаленої перспективи.

На думку фахівців, взаємодіючи з ЄС І АТР, Росія повинна відігравати роль своєрідного транзитного мосту між Європою і Азією, використовуючи економічні вигоди свого географічного положення. Створення єдиного економічного простору на території колишнього СРСР, на думку прихильників цього варіанту, сприяло б пожвавленню економічно виправданих і технологічно визначених виробничо-коопераційних зв'язків російських підприємств з їх колегами з колишніх радянських республік. Вважається, що створення економічного союзу з країнами СНД полегшило б проблему транспортування російських зовнішньоторговельних вантажів на європейському та азіатському напрямках.