Міжнародна економіка: в питаннях та відповідях - Козак Ю.Г. - Внутрішньоекономічна політика

Після розпаду СРСР перед урядами і суспільством Росії постали дуже складні проблеми, що притаманні й іншим пострадянським державам. Виникла дилема: чи здійснювати реформи повільно, поступово, зберігаючи максимально, що було напрацьовано позитивного за радянської системи (китайська модель); чи здійснити рішучий поворот, лібералізувавши економіку в короткий термін і ламаючи максимально механізм соціалістичного господарювання. Уряд Є. Гайдара, як відомо, обрав останній метод. Практика показала, що на цьому шляху російська економіка мала певні здобутки, але й також великі втрати. Економіка, що десятиліттями розвивалася в умовах соціалізму, була не взмозі перебудуватися на ринкові засади в короткий час. Тим більше, що було б неправильно нехтувати певними досягненнями соціалізму.

Недозрілість і непідготовленість проявилася в стані масової психології, міжособистих та міжгрупових відносин, роз'єднаності людей, що стали наслідком існування протягом десятиліть примусово підтримуваних ідеологізованих лжеколективістських форм, які насаджували подвійну свідомість і подвійну мораль, породили хворобливий дефіцит справжньої активності і традицій солідарності, створили атмосферу егоїстичного, суто споживацького індивідуалізму і суспільної апатії. Слабкість суспільних зв'язків і довіри людей один до одного, соціально-політичних інститутів і структур зумовили те, що громадяни Росії виявились здатними лише до короткочасної і негативної мобілізації, а не готовності до рівномірного, погодженого, конструктивного, або інакше - до органічного і позитивного у своїх діях/

Суттєво відзначити і таку особливість, що недозрілість передумов реформування суспільства проявилася і в якості елітних верств суспільства. Про це свідчить той факт, що протягом майже всієї радянської історії, і особливо останніх десятиліть відбувався своєрідний відбір елітних кадрів, який виховував безініціативність, лицемірство, егоїзм, короткозорість, орієнтацію на начальство тощо. Такий відбір сприяв укорінюванню кланової свідомості, вузькокорпоративних інтересів і навичків, які йшли врозріз з національними інтересами в широкому розумінні слова. Разом з тим, на відміну від більшості країн Центральної та Східної Європи, в Росії вся суспільно-політична діяльність фактично була повністю монополізована офіційною елітою, а протилежної їй конфлікти фактично не існувало.

Економіка країни в певній мірі характеризувалася такими рисами: олігархічність, монополізм і паразитизм. Сировинна спрямованість Ті була вимушеною і визначалась позиціями країни на світовому ринку на момент розпаду СРСР. Але спекулятивна фінансово-торговельна орієнтація народжуваного підприємницького класу і відсутність у правлячої еліти довгострокової стратегії завадили використати цей потенціал для оновлення виробничого апарату. Опинившись в жорсткому конкурентному середовищі, підприємницький клас різко ослабнув.

Втрата частини економічних результатів зростання економіки виявилась відчутною. Тим паче якщо врахувати і втрати у зв'язку з поверненням до використання бартеру, що є, власне, архаїчною формою обміну. Система освіти, медичного обслуговування, наука теж відчутно погіршилися. А це означало, що чимала частина науковців, кваліфікованих працівників змушені покидати свою батьківщину і шукати собі роботу в інших країнах.

Як відомо, одним із завдань реформування економіки Росії є створення і зміцнення класу приватних власників. Без цього ринкової економіки не можна побудувати. Але особливістю внутрішньої економічної політики Росії є на диво вузький соціальний адрес реформ. Практично можна стверджувати, що великі власники самі собі пробивають дорогу. Що ж стосується дрібних і середніх власників, то вони залишаються поза увагою держави. Іншими словами, політика владних структур по відношенню до дрібного і середнього підприємництва граничить з його свідомим удушенням. На щастя, за час дій урядів Є. Примакова і В. Путіна ситуація змінилася на краще. Але до цього моменту ринкові реформи, демократія, внутрішня економічна політика вже встигли суттєво дискредитувати владу.

Проте є переконання, що нинішня модернізацій на хвиля в Росії відкриє реальні можливості для ефективного реформування суспільних відносин, необхідність яких диктує процес глобалізації. І вже сьогодні є підстави говорити про те, що Росія повернулась у світове господарство. Водночас справедливо відзначити і те, що вона повернулась туди в момент переходу світу на нову фазу розвитку і виявилася у вкрай вразливій позиції як в плані економічному, так і в політичному. Цей стан характеризується як очевидне "історичне запізнення" Росії (на цілу стадію розвитку). Іншими словами, стан, в якому опинилася Росія, ставить її перед необхідністю одночасного вирішення завдань індустріального і постіндустріального розвитку, для чого, однак, бракує можливостей.

Незважаючи на те, що в ході реформування системи суспільних відносин в Росії допущено чимало помилок, прорахунків об'єктивного і суб'єктивного характеру, все ж в розпорядженні російського суспільства є необхідність ресурси, які могли б бути використані і в Інтересах всебічної і гармонійної модернізації і забезпечення тієї конкурентної напруженості і тієї рівноваги національного організму, котрий вимагає глобалізація. Які ж це ресурси? Цими ресурсами є:

❖ усвідомлення безальтернативності ринкового реформування економіки і повернення до командної її системи, оскільки це зумовлене як об'єктивними, так і суб'єктивними причинами;

♦ накопичення чималою частиною населення за роки реформ досвіду підприємництва. В країні вже діють близько одного мільйона-підприємців, що є чималим резервом;

o в значній мірі зруйнована монополія Центра при ухваленні рішень. Певні па^ ростки ініціативи, господарської автономії появились на рівні регіонів, що йде в унісон зі світовою тенденцією до регіоналізації. Проблема полягає лише в тому, щоб знайти цивілізовані форми їх взаємодії;

❖ в країні відбувалось серйозне зрушення у справі впровадження в життя інформаційної технології;

o незважаючи на значну "втечу розумів", Росія має чималий інтелектуальний капітал, протягом останніх років відплив науковий кадрів уповільнився; існування демократичних інститутів, а значить і наявність певного вибору, що знімає обмеження для ініціативи та інновацій.

Звичайно названі ресурси можуть бути втрачені так само, як це вже сталося раніше. Проте є все ж сподівання, що зрештою нова владна еліта усвідомить нагальну потребу більш відповідальної економічної і соціальної політики.

Внаслідок великої копіткої спільної роботи провідних вчених, державних наукових установ, уряду і Держдуми розроблена стратегія соціально-економічного розвитку Російської Федерації на довгострокову перспективу. Цей програмний документ містить такі основні положення.

oРеалізація наявних об'єктивних можливостей сталого і швидкого розвитку економіки в довгостроковій перспективі. За розрахунками вчених РАН, середньорічні темпи зростання обсягу ВВП в десятилітній перспективі можливі на рівні від 1,5-2 до 7-8% в залежності від здійснюваної економічної політики. Це вимагатиме різкого підвищення інвестиційної активності, структурної перебудови економіки на основі випереджаючого розвитку виробництва нових технологій.

❖ Створення умов для розгортання механізмів добросовісної конкуренції, активізації підприємницької діяльності та ефективної роботи ринкових механізмів. В їх числі: декриміналізація господарських відносин; активізація анти монопольного регулювання; упорядкування процесів ціноутворення і усунення всіх форм цінової дискримінації покупців, винищення змов щодо підвищення цін; усунення бюрократичних бар'єрів для розвитку підприємницької діяльності і стимулювання її; посилення відповідальності за результати їх господарської діяльності на основі розширення контрольних функцій акціонерів, трудових колективів і держави; повноцінний захист законно придбаних прав власності.

o Реінтеграція промисловості, науки і фінансових інститутів на базі створення різноманітних конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках корпоративних об'єднань; створення на основі державної банківської системи повноцінних інститутів у розвитку виробничої сфери за допомогою держгарантій, кредитних ресурсів державних банків, формування каналів рефінансування виробничих інвестицій за участю Центрального банка Росії; утворення системи державної підтримки експорту високотехнологічних товарів та імпорту технологій; прийняття дієвих заходів щодо припинення нелегального вивезення капіталу; всебічне стимулювання науково-технічного прогресу, включаючи забезпечення законодавчо встановлених нормативів бюджетного фінансування наукових досліджень, звільнення від оподаткування витрат підприємств на НДДКР, використання цільових науково-технічних програм, які передбачають підтримку інноваційних пріоритетів, пов'язаних з перспективами включення Росії у світове господарство, що дедалі більше глобалізується; приведення митно-тарифного регулювання у відповідність з пріоритетами структурної політики, захист внутрішнього ринка від недобросовісної конкуренції збоку імпортерів; зміцнення державного сектора економіки, відновлення в його рамках централізованого контролю і надання йому ролі локомотива економічного зростання на основі ефективного управління держвласністю, системою держзакупівель, надрокористування та базовою інфраструктурою економіки; підвищення продуктивності праці і ефективного його користування; розгортання сучасної інформаційної інфраструктури науково-дослідної та підприємницької діяльності; ефективний захист прав інтелектуально! власності, підтримка імпорту нових технологій і захист російської інтелектуальної власності за рубежем; впровадження сучасних технологій в житлово-комунальному секторі.

❖ Активізація соціальної політики, у тому числі випереджаюче підвищення оплати праці. Встановлення нового порядку індексації мінімального розміру оплати праці з поступовим наближенням його до прожиткового мінімуму; вдосконалення галузевої та професійно-кваліфікаційної структури працюючих у зв'язку з реалізацією комплексної програми створення робочих місць; підтримка малого та середнього підприємництва, традиційних промислів, народних підприємств і кооперативів; підтримка само зайнятості соціально вразливих груп населення, а також працевлаштування молоді, що вперше виходить на ринок праці.

В часи президентства В. Путіна економічні реформи почали здійснюватися більш послідовно, комплексно й узгоджено. Росія сьогодні випереджає решту країн СНД за глибиною економічних перетворень. Це позначилося на темпах зростання ВВП.