Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 10.3. Сутність стратегічного планування розвитку національної економіки

У загальному розумінні план - це сукупність обґрунтованих цілей при одночасному встановленні способів, ресурсів і термінів їх досягнення. План, на відміну від прогнозування, яке є засобом наукового передбачення та базується на ймовірних оцінках, містить однозначно визначені терміни виконання подій та характеристики планованого об'єкта. Для планових розробок використовується найбільш раціональний прогнозний варіант.

План практично завжди зорієнтований на певну ціль, що знаходить своє відображення у показниках його, які відображають спрямованість економічних дій, проміжні результати, види та обсяги ресурсів, що потрібні для досягнення планових цілей. Показники плану класифікуються за такими групами: натуральні і вартісні; кількісні і якісні; об'ємні та сітьові; абсолютні та відносні; обов'язкові, розрахункові та інформаційні.

Планування - це процес розробки плану. Воно включає такий комплекс робіт: аналіз ситуації і факторів внутрішнього середовища, прогнозування, оцінку та оптимізацію альтернативних варіантів досягнення цілей, розробку плану, реалізацію плану.

Особливість макроекономічного планування полягає в тому, що його об'єктом є національна економіка, а суб'єктом - держава. Отже, макроєкономічне планування - це свідома діяльність держави з метою досягнення бажаного стану національної економіки.

Плани головним чином пов'язані з часом, оскільки вони розробляються на певний період, що має назву планового періоду. В масштабах країни в цілому найбільш розповсюджене річне планування, хоча може мати місце й економічне планування на декілька років. Спроби планування на 10-20 років скоріше є планами-прогнозами, оскільки невизначеність майбутніх умов функціонування економіки не дозволяє визначити її стан на такий віддалений період. Хоча це й не виключає можливості розробки довгострокових планів, проектів, що стосуються розв'язання окремих екологічних, науково-технічних чи інших проблем.

Виділяють декілька видів державного планування. Особливе значення мають соціальне, економічне, фінансове планування (табл. 10.3).

Таблиця 10.3 Характеристика окремих видів планування

З точки зору виконання суб'єктами господарювання планових завдань розрізняють директивні та індикативні плани.

Директивний план - має силу юридичного закону, адресний характер і обов'язковий до виконання. В такому випадку посадові особи відповідають за невиконання планових завдань. Директивне планування притаманне командній економіці. Воно використовувалося в СРСР та соціалістичних країнах з метою прямого впливу держави на всі ланки економіки.

На практиці директивне планування призвело до ряду наслідків, а саме:

- знищення конкуренції, створення умов для монополізму;

- диктату виробництва;

- відсутності стимулів до підвищення результатів праці;

- зниження ефективності виробництва, якості товарів, звуження асортименту;

- постійного товарного дефіциту.

Індикативний план - це рекомендаційна (орієнтовна) система планових заходів, спрямованих на досягнення цілей соціально-економічної політики держави. Рекомендаційний характер індикативних планів не означає, що суб'єкти господарювання можуть не звертати на нього уваги. Такі плани передбачають можливість використання певних адміністративних методів, притаманних директивному плануванню (норми й нормативи, державні замовлення, державні інвестиції, регульовані ціни і

Т.Д.).

Особливості індикативного планування порівняно з директивним:

- являє комплекс рекомендацій;

- відсутність обов'язкового характеру;

- можливість коригування параметрів залежно від змін на ринку;

- реалізації цілей через систему правових та економічних регуляторів;

Головні функції індикативного планування полягають у:

1) визначенні пріоритетів і цілей розвитку національної економіки:

2) координації економічної діяльності суб'єктів господарювання;

3) прогнозуванні макроекономічного розвитку та ринкової кон'юнктури;

4) з'ясуванні сфер найефективнішого вкладення капіталу;

5) виявленні перспективних у майбутньому галузей і підприємств.

Перехід до індикативного планування - це важлива ознака переходу України до економіки змішаного типу. В Україні макроекономічне планування здійснюється у формі розробки та реалізації Державної програми економічного і соціального розвитку.

Серед основних принципів макроекономічного планування виділяють:

1) єдності економіки і політики за пріоритету політики. Тобто розробники макроекономічних планів повинні виходити з цілей державної політики;

2) єдності централізму та самостійності суб'єктів ринку. Він означає, що, з одного боку, планові рішення повинні базуватися на інформації про наміри суб'єктів господарювання, а з іншого, - забезпечувати вплив на них у потрібному для суспільства напрямі;

3) ефективності. Держава як форма організації суспільства виправдовує себе тільки тоді, коли діяльність державних органів дає позитивні результати;

4) поєднання загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу. Це означає необхідність поєднання всієї сукупності інтересів та побудову цілей макроекономічних планів на основі пріоритетів суспільних інтересів.

Основними методами планово-економічних розрахунків є балансовий І нормативний. Сутність балансового методу полягає у застосуванні прийомів, які узгоджують потреби та засоби їх досягнення. Нормативний метод побудовано на використанні системи норм і нормативів.

Макроекономічний план має певну структуру - це сукупність його розділів. Кожен розділ характеризує конкретні напрями діяльності держави з реалізації економічної політики у плановому періоді. Обов'язково дається загальна характеристика програми, далі - економічна ситуація, що склалася на початок планового періоду, а потім - основні тенденції та прогноз економічного і соціального розвитку на основі головних макроекономічних показників.

Сучасна економіка, незалежно від її характеру (соціалістична, капіталістична), повинна поєднувати в собі планове управління з ринковим саморегулюванням. Тому загальними засадами сучасної системи державного планування вважають такі:

1) централізоване планування в масштабах всього господарства країни носить переважно індикативний.

рекомендаційний характер і зводиться до розробки планів-прогнозів;

2) державне пряме планування розповсюджується головним чином на використання об'єктів державної власності і проявляється першочергово у розробці та здійсненні державних і регіональних програм;

3) формою непрямого державного планування є державні замовлення і державний вплив на економіку шляхом використання економічних важелів;

4) переважаючою формою державного планування є фінансове та бюджетне планування;

5) планування на рівні підприємств, фірм різних форм власності являє собою переважно саме планування, що перебуває в одночас під впливом державного регулювання та фінансування замовлень.

У межах цих загальних засад в кожній країні існують специфічні форми і способи економічного планування.