Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 10.1. Сутність соціально-економічної стратегії

10.1. Сутність соціально-економічної стратегії

10.2. Основні поняття і принципи макроекономічного прогнозування

10.3. Сутність стратегічного планування розвитку національної економіки

10.4. Формування стратегічних програм національної економіки

10.1. Сутність соціально-економічної стратегії

Розробка прогнозів і програм становить особливий механізм державного регулювання. Об'єктами програм та прогнозів є як країна в цілому, так і окремі галузі економіки і соціальної сфери, регіони, а також певні напрями діяльності (залучення в економіку іноземних інвестицій, приватизація, зайнятість тощо).

Розробка прогнозів та програм соціально-економічного розвитку здійснюється і в країнах з розвиненою ринковою економікою. Проте в період переходу до ринку значимість цього методу регулювання економіки особлива, оскільки саме при розробці прогнозів і програм визначаються стратегічні І тактичні цілі та завдання розвитку, етапи і заходи для їх досягнення, необхідні кошти для їх реалізації.

Визначення соціально-економічних цілей розвитку суспільства здійснюється через узагальнення та поєднання особистих, колективних і державних інтересів відповідно до політики пріоритетів. Пріоритет - це найважливіший напрямок соціально-економічної політики. Продумана політика пріоритетів, у свою чергу, призводить до створення умов для досягнення суміжних цілей. Визначення пріоритетів здійснюється за допомогою експертних оцінок на підставі певних критеріїв (факторів).

Для впорядкування цілей різних рівнів ієрархії будується дерево цілей. Воно будується таким чином, щоб із однієї вершини виходили не менше двох гілок, тобто цілей другого рівня. Цілі одного рівня мають бути автономними і такими, що виключають одна одну, щоб запобігти їх частковому збігу та конфлікту між ними. Ціль вважається досягнутою, коли досягнуто всі підцілі нижчого рівня.

Стратегічна ціль - це центральна вершина дерева цілей. Вона забезпечує збереження і вдосконалення суспільства. Детальний комплексний план, спрямований на втілення місії, мети існування держави, називається стратегією. Стратегічною метою України визнано побудову соціально орієнтованої ринкової економіки на основі поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання. Стратегічні цілі розгортаються в тактичні, тобто такі, що найбільш відповідають конкретним обставинам на даний момент і сприяють досягненню стратегічних цілей. Оперативні цілі пов'язані з необхідністю запобігання загрозі виникнення негативних явищ та подолання наслідків форс-мажорних обставин (стихійних лих, техногенних катастроф, соціальних заворушень тощо).

Прогнозування належить до найважливіших засобів формування І реалізації стратегії соціально-економічного розвитку Для виконання функцій державного регулювання економічними процесами дуже важливо спрогнозувати наслідки багатьох економічних явищ з тим. щоб правильно вирішити поставлені завдання. Чим вищий рівень соціально-економічного прогнозування, тим вища ефективність впливу держави на хід соціально-економічних процесів.

10.2. Основні поняття і принципи макроекономічного прогнозування

Прогноз - це науково обґрунтоване передбачення про можливий стан об'єкта в майбутньому а також альтернативні шляхи і терміни його досягнення. В прогнозі перелічені характеристики носять імовірний характер та обов'язково передбачають можливість коригування.

Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням. Економічне прогнозування - це виявлення стану та можливих напрямів розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи (макрорівень. мікрорівень).

Метою прогнозування є отримання науково обґрунтованих варіантів тенденцій розвитку об'єкта прогнозування, що використовуються при розробці стратегічних планів.

Макроекономічне прогнозування - це виявлення і аналіз закономірностей та тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики та ДРЕ.

Соціально-економічне прогнозування є одним із найважливіших напрямів прогнозування суспільного розвитку. Саме прогноз економічного і соціального розвитку є засобом для обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої і виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Розрізняють два аспекти прогнозування: теоретичний і управлінський.

Теоретичний-полягає у тому, що за допомогою прогнозування здійснюється аналіз реальних фактів, вивчаються причинно-наслідкові зв'язки між ними, проводиться оцінка можливих і бажаних перспектив розвитку об'єкта.

Управлінський аспект - це розробка рекомендацій щодо державного регулювання економіки на відповідну перспективу

Слід також розрізняти пошуковий та нормативний прогнози.

Пошуковий прогноз означає умовне перенесення на майбутнє тих тенденцій розвитку, які складися у минулому та діють нині і абстрагується від факторів, здатних змінити ці тенденції. Його мета - з'ясувати, як будуть розвиватися події при збереженні існуючих тенденцій. Він здійснюється на основі аналізу минулих та діючих тенденцій без урахування їх можливих змін.

Нормативний прогноз - розробляється на основі заданих цілей (нормативів) І передбачає визначення способів та термінів ?х досягнення. Його мета - визначити шляхи і строки досягнення можливого стану об'єкта прогнозування в майбутньому як ціль його розвитку.

Для здійснення прогнозів використовуються такі способи прогнозування:

- експертний - шляхом опитування спеціалістів стосовно об'єкта прогнозування:

- екстраполяції - збирання інформації про розвиток об'єкта у минулому і перенесення закономірностей ціюго розвитку на майбутнє;

- моделювання - на основі побудови моделей об'єкта відповідно до очікуваних змін у його стані.

До основних принципів на яких базується державне прогнозування, належать наукове обґрунтування, системність, адекватність, альтернативність (варіантність), ефективність (оптимальність), безперервність (табл. 10.1).

Таблиця 10.1

Характеристика основних принципів прогнозування

Важливо враховувати, що прогноз є формою наукового передбачення, тобто передбачення є поняттям ширшим. Передбачення - це випереджувальне відображення дійсності. Крім прогнозу, передбачення включає також такі форми як гіпотеза і план. Гіпотеза - характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії та відкритих на її підставі закономірностей, причинно-наслідкових зв'язків і тенденцій розвитку об'єктів. Коли порівняти прогноз і гіпотезу, то прогноз має більшу достовірність, оскільки ґрунтується не лише на якісних, але й кількісних показниках.

Прогнозування тісно пов'язане з плануванням. План (програма) - це комплекс конкретних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей. При цьому прогнозування може передувати процесу розробки плану, план і прогноз можуть розроблятися одночасно. Прогноз може також здійснюватися після прийняття управлінського рішення. Поряд з цим прогнозування і планування можуть існувати окремо один від одного. Наприклад. Існують об'єкти, які не підлягають плануванню, але мозкуть бути об'єктом прогнозування. Це політичні, демографічні, творчі процеси.

Відмінності між прогнозуванням і плануванням обумовлюють і відмінності в їх функціях. Якщо планування спрямоване на прийняття та реалізацію управлінських рішень, то метою прогнозування є створення наукових передумов для їх прийняття. Тому основними функціями прогнозування є такі:

- науковий аналіз розвитку національної економіки. Він передбачає три стадії, яким відповідають певні етапи прогнозування: ретроспекцію - на якому досліджується історія розвитку об'єкта; діагноз на якому досліджується об'єкт з метою виявлення тенденцій його розвитку та вибору методів і моделей прогнозування; проекція - на якому за даними діагнозу розробляється прогноз об'єкта та здійснюється оцінка точності прогнозу;

- - дослідження об'єкта прогнозу на основі вибраних альтернатив. Дає можливість нагромаджувати необхідні наукові матеріали для обґрунтування вибору управлінських рішень;

- - підготовка рекомендацій для прийняття адекватних управлінських рішень. Передбачає розробку відповідних рекомендацій щодо конкретних заходів, форм і методів державного регулювання економіки;

- - оцінка можливих наслідків прийнятих рішень. Запропоновані рекомендації повинні супроводжуватися передбаченнями щодо результатів майбутнього державного втручання в економічне життя суспільства.

Важливою характеристикою прогнозування є класифікація прогнозів (табл. 10.2). Вона здійснюється за різними критеріями: масштаб об'єкта прогнозування, час випереджання (прогнозний горизонт), елементи та напрями відтворення, функціональна ознака.

Таблиця 10.2

Класифікація прогнозів

Макроекономічні прогнози розробляються із застосуванням певних методів. Методи прогнозування-це сукупність операцій і прийомів, які дають можливість передбачати майбутній розвиток об'єкта. Нині кількість методів і прийомів прогнозування перевищує 150. Практичне використання того чи іншого методу прогнозування визначається такими факторами як об'єкт прогнозу, його точність, наявність вихідної інформації, кваліфікація прогнозиста та ін.

Незважаючи на різноманітність методів. їх можна поєднати у дві групи: інтуїтивні (експертні) та формалізовані.

1. Інтуїтивні методи базуються на використанні експертної інформації. Ними користуються тоді, коли не вистачає чітких тенденцій розвитку об'єкта, немає історичних аналогів та коли іншими методами неможливо формалізувати оцінку впливу на розвиток об'єкта. Експертні оцінки дають можливість оцінити ступінь складності й актуальності проблеми, визначити основні цілі, виявити фактори і взаємозв'язки між ними, обгрунтувати переважні альтернативи розвитку. При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки. Сутність методів індивідуальних експертних оцінок полягає у тому, що кожен експерт дає оцінку незалежно від інших, а потім за допомогою певних прийомів ці оцінки об'єднуються й узагальнюються. Колективні (групові) експертні оцінки ґрунтуються на спільній праці експертів. Найбільш поширеними методами колективної експертної оцінки є метод мозкової атаки, метод комісій, матричний метод та ін.

2. До формалізованих методів прогнозування належать методи прогнозної екстраполяції та моделювання. Методи екстраполяції базуються на припущенні того, що тенденція розвитку об'єкта в минулому буде незмінною протягом певного часу і в майбутньому. Економіко-математичне моделювання передбачає побудову моделі (зразка) реального явища, що має відбутися в майбутньому. Існують багато моделей, які класифікують за різними критеріями. Так, факторні моделі описують залежність рівня І динаміки певного показника від рівня та динаміки показників-аргументів, тобто факторів, що впливають на нього. Структурні моделі описують зв'язки між окремими елементами, які утворюють єдине ціле. Комбіновані моделі характеризують і структуру, і зв'язки між її елементами.