Теорія економічного аналізу - Купалова Г.І. - 10.7. Метод деталізації

Метод деталізації полягає в розчленуванні показників, що характеризують досліджуваний об'єкт, на складові з метою їх ретельного вивчення, аналізу та синтезу. Потреба в цьому методі викликана тим, що загальні показники можуть нівелювати, згладжувати окремі позитивні та негативні відхилення,

оскільки вони представлені здебільшого у вигляді сум, добутків, середніх, відносних величин.

Деталізація широко застосовується в наукових дослідженнях і на практиці, особливо в аналізі господарської діяльності. У поєднанні з іншими методами аналізу вона дає змогу всебічно оцінити явище та виявити фактори впливу на нього. Деталізація поглиблює аналіз і сприяє багатоцільовому використанню його результатів.

Деталізацію в економічному аналізі доцільно проводити за такими напрямами:

– місце здійснення господарських операцій (структурні виробничі підрозділи тощо);

– центр відповідальності;

– склад і структура досліджуваного явища (галузі виробництва, види продукції, категорії працівників та ін.);

– фактори, які впливають на формування досліджуваного об'єкта;

– якісні ознаки;

– часові ознаки (рис. 10.9).

Використовуючи метод деталізації, необхідно дотримуватися принципу основної ланки, або вузьких місць, який полягає у виокремленні в ході аналізу найважливішої, найсуттєвішої ланки чи самого проблемного місця щодо підвищення прибутковості, ефективності виробництва. Занадто глибока деталізація аналізу знижує його оперативність та ефективність. Ґрунтовніше принцип основної ланки розкритий в розділі З "Науково-Методологічні основи функціонування економічного аналізу", параграф 3.1 "Принципи економічного аналізу".

Проведення деталізації в економічному аналізі вимагає певних знань і практичних навичок з моделювання, насамперед математичного, оскільки ці методи тісно пов'язані між собою. Моделювання – це метод дослідження явищ, процесів, систем в економіці шляхом створення та аналізу їх моделей. Під моделлю (лат. modulus – міра, зразок) розуміють абстрактний образ, що відображає основні риси описуваного явища. Термін "модель" також вживають як аналог досліджуваного процесу, предмета або явища, що відображає суттєві функції і характеристики модельованого об'єкта, виходячи з мети дослідження.

Рис. 10.9. Основні напрями деталізації в економічному аналізі

Здебільшого математична модель будь-якого явища чи процесу в економіці описується за допомогою системи рівнянь чи нерівностей, до складу яких входить певний набір змінних величин і параметрів.

Змінні величини математичних моделей – це показники, що відображають розмір економічних явищ, процесів (наприклад, обсяги випуску продукції, капітальних вкладень) за допомогою параметрів.

Параметри – показники, за допомогою яких досліджуються кількісні зв'язки між окремими економічними явищами. Наприклад, це може бути норма витрат матеріалів на виробництво певного виду продукції.

Необхідність використання моделювання пояснюється тим, що розкладання результативних показників на елементи (чинники) здійснюється з обов'язковим використанням різних типів детермінованих (функціональних) моделей. Вони дають змогу вивчити функціональний зв'язок між загальним результативним показником (функцією) та окремими факторами (чинниками), які ще називають аргументами.

Моделювання детермінованих факторних систем має здійснюватися з дотриманням таких правил.

1. Фактори і сама модель повинна мати реальний, а не абстрактний характер, тобто існувати в дійсності і мати чітко окреслені параметри.

2. Фактори, які входять у модель, повинні перебувати у причин но-нас л ід новому зв'язку з результативним показником та з іншими чинниками.

3. Показники в моделі слід подавати кількісно вираженими за допомогою абсолютних або відносних, середніх показників.

4. Факторна модель має відповідати своєму основному призначенню – давати змогу визначити вплив окремих чинників на результативну величину.

При проведенні деталізації здебільшого використовуються кілька основних типів факторних моделей: адитивні, мультиплікативні, кратні та змішані (комбіновані) (табл. 10.32).

Таблиця 10.32. Основні типи факторних моделей, які найчастіше використовуються при деталізації

Деталізація економічних явищ здійснюється шляхом перетворення факторних моделей, яке залежить від типу моделей. Зокрема, використовуються такі прийоми перетворення моделей:

– подовження (формальне розкладання);

– розширення;

– скорочення.

В адитивних факторних моделях доцільно застосовувати подовження (формальне розкладання) результативного показника на частини. Наприклад, обсяг валової продукції сільського господарства (ВП) можна зобразити так:

,

де – продукція рослинництва, тис. грн,

– продукція тваринництва, тис. грн.

За потреби можна ще більше розчленувати продукцію за галузями виробництва, видами, групами культур і тварин, господарським призначенням.

Як бачимо, з деталізацією аналітичні та інформаційні можливості дослідження значно збільшуються, оскільки з'являється можливість визначити вплив двох або кількох факторів на результат. У нашому прикладі можна дослідити, як вплинули на формування загального обсягу валової сільськогосподарської продукції вартість виробленої рослинницької і тваринницької продукції.

Причому рівень деталізації результативного показника залежить від мети та завдань аналізу. Методи визначення впливу факторів буде розглянуто в наступному розділі.

У мультиплікативних факторних моделях використовується прийом її розширення за рахунок розділення результативного показника (добуток) на окремі складові співмножники. Так, річний обсяг виробленої продукції (Б) можна подати у вигляді добутку:

, або ,

де Ч – середньорічна чисельність працівників, осіб;

Р – середньорічний виробіток одного працівника, грн;

Д – середня кількість відпрацьованих днів одним працівником за рік, дні;

Т – середня тривалість одного робочого дня працівника, год;

П – середньогодинний виробіток одного працівника, грн;

К – середня кількість відпрацьованих змін, од.;

З – середня тривалість зміни, год.

У кратних факторних моделях за потреби можна використовувати всі прийоми перетворення факторних моделей. Розглянемо випадки застосування способів подовження і скорочення цих моделей.

Сутність способу подовження полягає у заміні одного або кількох показників-факторів на суму однорідних. Коли , тоді

.

Наприклад, загальна детермінована модель собівартості одиниці продукції (С) має вигляд частки від ділення загальних витрат виробництва (В) на обсяг виробництва (Г)

.

Цю модель можна подовжити за рахунок повнішого представлення витрат у вигляді суми змінних (М) і постійних витрат (Н). Тоді перетворений детермінований модуль матиме такий вигляд:

.

Проте останню модель можна ще деталізувати за рахунок розшифровки складу змінних витрат за елементами або статтями калькуляції (сировина і матеріали, оплата праці, амортизація основних засобів тощо).

Слід зазначити, що у практичній діяльності для визначення впливу факторів на результативний показник найчастіше використовують кілька способів перетворення однієї і тієї самої моделі.

Розширення вихідної факторної кратної моделі можна здійснювати шляхом множення чисельника і знаменника на один і той самий або на кілька додатково введених показників:

.

Наприклад, є така вихідна модель середньорічного виробітку продукції одним робітником (СВР):

.

У разі введення у функціональну модель показника кількості відпрацьованих змін усіма робітниками за рік () отримаємо модель з дещо іншими факторами: середньозмінний виробіток (СЗВ) та кількість відпрацьованих змін одним робітником (З)

.

Спосіб скорочення полягає у діленні чисельника і знаменника кратної моделі на той самий показник:

.

Наприклад, рентабельність основних засобів (Р) визначають як частку від ділення прибутку (ПР) на середньорічну вартість основних засобів (ОЗ)

.

За умови ділення чисельника і знаменника на обсяг реалізованої продукції (Ц) отримаємо нову модель з іншим набором факторів – рентабельність реалізованої продукції та ємність основних засобів

.

Способи розширення і скорочення факторних систем ґрунтуються на відомій математичній властивості дробу, яка говорить про те, що частка від ділення не зміниться, якщо чисельник і знаменник дробу помножити чи поділити на одне й те саме число.