Педагогічна етика - Васянович Г.П. - Раціонально-теоретичний рівень моральної свідомості

Основними структурними елементами моральної свідомості вчителя на цьому рівні є етичні знання, ідеали, переконання та ін.

Етичні знання - це особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення моральної дійсності, яка характеризується усвідомленням їх істинності. Обов'язкові якості цих знань - науковість, систематичність, усвідомленість, осмисленість. Вони охоплюють знання моральних вимог, норм, правил поведінки, виконують роль висхідних орієнтирів у світі цінностей, е передумовою відповідального ставлення до власної поведінки і поведінки інших.

Соціологічні дослідження вітчизняних і зарубіжних учених доводять, що педагог, у якого не сформовані наукові знання, вирішує етичні питання, спираючись на власні емпіричні переконання і погляди, і з цих позицій сприймає соціально-педагогічну практику.

Знання моральних норм, принципів, категорій не робить автоматично людину морально вихованою. Деякі вчені (В. Бакштановський, А. Гусейнов, В. Шишкін) виголошують думку про те, що моральне просвітництво тотожне моралізуванню, тому його потрібно уникати. Моралізування має негативний вплив на виховання особистості, оскільки паралізує її здатність до самостійного, відповідального, внутрішньо вільного вчинку, тобто вчинку, історично і духовно детермінованого свободою. Моралізація передбачає гетерономну мотивацію власних дій індивіда, виключає саму ідею морального вчинку, перешкоджає естетично осмисленому формуванню особистості.

Особливістю моральних знань є і те, що вони рідко утворюють "чисте" знання про мораль, оскільки найчастіше постають знаннями про конкретні або загальні прояви життя. Етичні знання не раціоналізуються, тому в історії етичних учень багато ірраціоналістичних, інтуїтивних, містичних концепцій, які утверджують пріоритет "серця", почуття перед інтелектуальним осягненням сутності морального світу. Ця особливість етичного знання зумовлює неможливість його вичерпного теоретичного уявлення, тому жодна етична доктрина не стала загальноприйнятою, а вплив теорії моралі на реальну моральну свідомість суспільства недостатньо ефективний.

Отже, етичне знання формується в контекстах реальних процесів, виконуючи відповідно до них нормативну і ціннісно-орієнтаційну функцію. Етичні наукові знання активно сприяють формуванню в особистості вчителя морального ідеалу - уявлення про найвищу моральну досконалість, яка як взірець, норма і найвища мета визначає певний спосіб і характер дії людини. Основна ЙОГО функція - програмна, або цільова, яка полягає в тому, що ідеал відіграє в системі моральної свідомості роль вищої життєвої мети, тобто е проекцією сучасного на майбутнє, орієнтує особистість на вищі моральні цінності. Отже, моральний ідеал необхідно розглядати не як пасивне очікування майбутнього, а як активний творчий процес, спрямований на вдосконалення існуючої моральної дійсності, прагнення і здійснення "морально вищого", досягнення гармонії у взаєминах "педагог - учень", "учень - педагог", "педагог - суспільство".

Стрижнем індивідуальної моральної свідомості є переконання - основна моральна настанова, яка визначає мету і напрям учинків людини, тверда впевненість у чомусь, основана на певній ідеї, світогляді. У їх формуванні беруть участь усі компоненти людської психіки: розум, знання, почуття. Якщо почуття - це безпосередня дійсність розуму, то переконання - його внутрішня основа.

Переконання вчителя можуть опиратися на особистий і колективний досвід" логічні обґрунтування і теоретичні положення. Проте на переконання перетворюються не всі знання, а лише ті, які не суперечать одне одному. Життєвий досвід і теорія є різними джерелами переконань, але важливо, щоб вони гармоніювали одне з одним. Особистий досвід завжди обмежений, часто поверховий, колективний - багатший, але й він не охоплює всього суспільного досвіду. Подолати однобічність емпіричних переконань здатна лише теорія, яка адекватно відображає об'єктивні закони внутрішнього світу, у т. ч. закони моралі. Тому найбільш глибинні та адекватні моральній необхідності переконання формуються на світоглядному рівні свідомості, у тісному взаємозв'язку з ідейними, науковими переконаннями. При цьому знання стають переконаннями тоді, коли вони пройшли через почуття і є результатом пережитого досвіду. Водночас переконання, що ґрунтуються лише на почуттях, без опори на стійкі знання, науковий світогляд, легко руйнуються. Переконаннями стають ті моральні знання, які не лише засвоєні, а й творчо перероблені індивідом відповідно до власного світогляду.

Переконання широко виявляються у практичній діяльності та поведінці вчителя, стають його керівними і спрямовувальними мотивами. Вони дисциплінують волю, здійснюють самоконтроль людини, здатні стримувати в ній бажання, які суперечать потребам інших людей, колективу, суспільства, що зафіксовані у морально-правових нормах, і навпаки - розвивати і зміцнювати ті якості, котрі забезпечують внутрішню цілеспрямованість і зібраність, вищість мети над ситуативними бажаннями. Під впливом уже сформованих переконань утворюються звички, які впливають на учинки педагога. Звички стають багаторазовими переконаннями, вони не тільки закріплюють накопичений особистістю досвід, а Й роблять поведінку більш стійкою та оперативною, оскільки дають змогу миттєво відреагувати на ті чи інші явища, процеси. Позитивний характер звички полягає і в тому, що, включаючись у вольовий процес, вона економить інтелектуальні та вольові зусилля.

Моральна свідомість особистості виявляється не лише в почуттєвій та раціональній формах, а й у вольовій. Наприклад, коли учень розв'язує задачу і робить при цьому зусилля, примушує себе до певних дій, потрібних для знаходження розв'язку, він виявляє волю. Г. Ващенко зазначав, що воля є властивістю, елементом єдиного психічного процесу. Якщо процес мислення передусім спрямовується на визнання об'єктивного світу, то почуття є суто внутрішнім переживанням власного Я. Тому характерною ознакою почуття є суб'єктивність, а волі - активність. Типовою формою волі є дія. Сприймаючи через мислення дію об'єктивного світу й усвідомлюючи її, виявляючи в процесі почуття власне ставлення до неї, людина у вольовому процесі діє на об'єктивний світ, вносячи до нього певні зміни.

Отже, моральна свідомість особистості - це діалектична єдність почуттєвого, раціонального і вольового компонентів. Тому одне із завдань виховання майбутніх учителів полягає в тому, щоб знаходити оптимальні шляхи, методи, форми, засоби гармонійного формування інтелекту і культури почуттів, сильної волі та характеру.